Вечір двадцять дев'ятого грудня. Ерік проводив своє заняття з Ігорем. За пройдені місяці юнак став значно вправніший. Його рухи швидкі та чіткі. Переміщатись в польоті він навчився без нахилу корпусу. Заняття завершилося тим, що Ігор зміг зловити правильну мить та вдарити Еріка в обличчя. Француз від цього не зворухнувся й на сантиметр.
– Гарний удар. – сказав Ерік. – Він був відчутний. Заняття завершено. І з днем народження.
– Не хочу питати звідки ти це знаєш, але дякую.
Вони зависли в повітрі, рівно один навпроти одного.
– Це було наше останнє заняття, як ти знаєш. Завтра буде екзамен. Ціла година спарингу. Якщо покажеш себе добре то більше я не буду тебе вчити, натомість ти продовжиш своє навчання сам. Обереш свій бойовий стиль. Я до прикладу поєдную поєднання дзюдо, карате та вуличний бій.
– Тоді до завтра.
Вони потиснули руки на прощання, після чого полетіли в різні сторони. Ігор за декілька секунд повернувся на територію університету, а потім вже трохи повільніше й до своєї кімнати в гуртожитку. Саня одразу помітив піднятий настрій свого сусіда, а тому був поглинутий цікавістю.
– За всі ці місяці, що ми з тобою в одній кімнаті живемо, я жодного разу не бачив тебе в такому гарному настрої, особливо після занять з Французом. Розказуй. Що там?
– Короче. – Ігор всівся в крісло, з справжнім запалом в очах. – Спочатку все йшло як зазвичай. Ми відпрацьовували різні рухи та прийоми, він вказував на те, що я роблю правильно та неправильно, а в кінці був спаринг. Ти не повіриш що сталось під час спарингу.
– Тільки не кажи, що ти йому в обличчя засадив. – Саня сконцентрував всю свою увагу на сусідові, повністю розвернувся тілом в його бік, але продовжив свою роботу, використовуючи тінь.
– Саме туди.
– Та ну! Серйозно?! І що? Як пройшло? Яка реакція?!
– Ну реакція неочікувана. Я не зміг зробити йому нічого серйозного, тільки трохи голову йому повернув, але після цього спаринг одразу закінчився, він похвалив і з днем народження привітав.
– Та ти крутіший за варене яйце тепер. Сам Француз привітав зі святом, дивіться на нього. Будеш тепер знаменитістю місцевого розливу?
– Та ну тебе, навіть не намагайся якось настрій попсувати. – Ігор поглянув на годинник на стіні. – Так, ну тепер я в душ і спати, бо режим вже кличе.
Десь у той же час, Француз прилетів до свого будинку у Франції, що був на набережній Атлантичного океану. Ерік зняв свій тренувальний одяг, тим самим оголивши своє тіло, на якому було багато шрамів. Якісь від операцій, якісь від куль, ножів, кігтів чи зубів чудовиськ. Він одягнув свій домашній одяг, спокійно повечеряв, після чого пішов чистити зуби. Тоді Ерік помітив, що в нього була невелика кровотеча. "А цей хлопець все ж гарно б'є.", – подумав він, згадуючи удар Ігоря.
Відпочити Французу як слід не дали. Йому прийшло оповіщення, що з Північного Льодовитого океану вийшов масивний кайдзю. Ерік швидко вдягнув свій костюм і вилетів за даними йому координатами. За декілька хвилин він вже був на побережжі Норвегії та взяв слід чудовиська. На щастя, кайдзю йшов так, що оминав міста й будь-які інші поселення, але все одно представляв велику загрозу. Французу вдалося швидко наздогнати його. Це чудовисько було висотою близько двохсот метрів, було віддалено схоже на темну ящірку зі спини якої росли кінцівки, що постійно звивались як змії. Ерік ринувся в бій.
Кайдзю, хоча й на перший погляд був доволі неповоротким, мав прекрасну реакцію, а його кінцівки на спині були достатньо швидкі, довгі та гнучкі, щоб реагувати на більшість атак Француза та навіть успішно бити у відповідь. Бій йшов декілька годин, весь цей час Ерік бив ледь не з усієї сили, а також вивчав чудовисько, в пошуках слабкого місця. Аж ось до нього прийшло усвідомлення того, що найвірнішим варіантом буде атакувати кайдзю з середини, а значить треба дати себе ковтнути.
План спрацював бездоганно й Ерік опинився в шлунку чудовиська. Нажаль він не врахував такі речі як шлункова кислота та шлункові гази, які виявились отруйними навіть для нього. Француз з останніх сил злетів у гори, пробиваючи собі шлях власними ж тілом. Так він зміг пробити череп та мозок чудовиська і вилетіти на свіже повітря. Кайдзю впав на землю замертво, а поруч з ним й сам Ерік, що встиг отруїтись газами, а також токсичною кров'ю.
За пару годин після цього, на місце прибули агенти Безпекової Служби Європи. Вони одразу ж почали ізольовувати територію, для подальшої її зачистки від забруднення. Оглядаючи тіло кайдзю, вони поруч знайшли непритомного Француза, чого ніхто не очікував. Агенти терміново провели швидку чистку його тіла та завантажили на гелікоптер, щоб швидко доправити до найближчої бази і надати йому першу допомогу, і вже після цього доправити до головного медичного комплексу де буде надана більш якісна допомога.
Наступного дня, зранку до медпункту, що перебував на базі в околицях Гамбургу, прибув голова Безпекової Служби на ім'я Оскар Квінн. Коли він йшов по коридору, кожен хто там був відчував кожен його крок і вступали йому дорогу, з поваги і невеликого страху. Оскар хоча й був людиною в роках та з бойовими шрамами на обличчі, зміг доволі непогано зберегтися і виглядав доволі чудово на свої шістдесят три роки.
– Поясніть що саме сталось з Французом. – сказав містер Квінн, ставши навпроти вікна, що вело прямо в палату Еріка.
– Отруєння токсичними речовинами з тіла кайдзю. В легенях знайшли сліди шлункових газів чудовиська, шкіра пробита уламками черепа та решти кісток і як наслідок контакт ран з кров'ю.
– Наскільки стабільний стан? І як давно?
– Зараз сьома тридцять чотири. – сказав доктор, глянувши на наручний годинник. – Стан було стабілізовано три години і сорок шість хвилин тому.
– Є якісь прогнози?
– Ми не можемо казати нічого напевне. Єдине що, це буде доволі важкий період. Кров кайдзю містила в собі потужний нейротоксин. Пощастило вчасно очистити тіло Француза та й його імунна система давала гарний бій, але буде важко.
– Добре. Очікую регулярні звіти за найменших змін в його стані. В позитивний бік чи негативний.
Оскар покинув приміщення бази та повернувся на вертолітний майданчик. В гелікоптері його вже очікував особистий асистент та перший помічник, Фінлі Вудворд. Молодий чоловік середніх років у темно-синьому костюмі та окулярах.
– Містере Квінн, є певні новини щодо Француза. – сказав він, коли Оскар сів навпроти. – Сьогодні ввечері він мав провести екзаменаційне заняття для Ігоря Лева. Студента в Київському Національному Університеті Надлюдей.
– Направте туди когось не менш компетентного. Хоча почекай. Ігор Лев? Це той в якого з Французом є спільний набір генів?
– Так сер, саме він. Вірогідно член старої похованої програми.
Гелікоптер злетів в небо.
– Я це вже зрозумів. А в якій формі мав пройти екзамен?
– У формі екзаменаційного заняття-спарингу протягом години.
– Значить однієї компетенції не вистачить. А в Європі когось такого ж сильного особливо й нема. – Оскар на декілька секунд був поглинутий роздумами. – Зв'яжіться з американцями і попросіть в них Фотона на вечірній час. Переживуть.
– Вже передаю в штаб. – відповів Вудворд та приклав вуху до вуха, щоб скористатись передавачем у ньому. – Сер є ще дещо. Стан об'єкту КФЖ-1 змінився. Він став активнішим. Але всі безпекові протоколи були вчасно вжиті і його повернули до попереднього стану.
– Знову? Це стає все частіше. Треба буде почати розробку методів ліквідації. Передай в штаб.
Ввечері того ж дня Ігор вже був на звичному для занять місці та чекав на Француза, не знаючи про його стан. Через півгодини очікування, в нього почали виникати підозри. Аж раптом він почув звуки подолання звукового бар'єру. Вже мить після цього перед ним у повітрі був високий білий чоловік з темним волоссям у чорно-золотому костюмі. Це й був Фотон. Він був оточений аурою, віддало схожою на тьмяний вогонь, що переливався в жовтих та помаранчевих кольорах.
– Ти Ігор Лев як я розумію? Я Фотон.
– Я вас впізнав. А що з Французом?
– Наскільки мені відомо, він отримав серйозні поранення в битві з кайдзю і зараз лежить в лікарні. Екзамен переноситись не буде, оскільки проводити його буду я.
– Добре, але ви в курсі, що це екзамен у формі спарингу? Протягом години?
– Так мене повідомили про це. Не хвилюйся, я не поступаюсь Французу в силі чи досвіді. Почнімо?
– Так.
З перших секунд спарингу, Ігор відчув, що Фотон й справді не поступається Французу ні в силі, ні в швидкості, ні в досвіді. Але найбільшою проблемою для юнака був абсолютно незнайомий стиль ведення бою. Фотон мав не лише фізичну силу, міць та політ зі швидкістю, а й можливість атакувати здалеку за допомогою потужних фотонних променів, що легко пропалювали землю, пошкоджували одяг Ігоря і навіть трохи підпікали його шкіру.
За годину місце спарингу віддалено нагадувало попелище після війни. Перед самим завершенням бою Фотон знову атакував Ігоря своєю дальньою атакою, але юнак ударом зміг її відбити. Досвідчений герой все ж завершив бій своєю перемогою. Фотон одним сильним ударом по голові, вклав Ігоря в землю, створивши семиметровий кратер. Коли ж задзвонив таймер на годиннику, спаринг миттєво скінчився.
– Час вичерпався. – Фотон протягнув руку Ігорю, щоб той встав.
Юнак скористався допомогою.
– Який в мене результат? – спитав Ігор, після чого сплюнув в бік трохи крові та пару зубів.
– Ти маєш гарні задатки. В тебе гарна швидкість та сила, ти витривалий та міцний. На п'ятнадцятій хвилині ти почав прораховувати мої рухи наперед і ухилятись, що похвально. Але критично не вистачає досвіду і технічності. Рухи грубі, відносно повільні, легко читаються, а як наслідок їх легко передбачити. Ти відмінно впорався.
– Перепрошую? – з неабияким подивом спитав Ігор.
– У тебе є ряд переваг і ряд недоліків, як і в усіх нас. До того ж тобі було складніше. Я маю іншу природу здібностей, маю трохи відмінний їх набір і відмінний стиль бою, від того до чого ти звик. Враховуючи все це, ти справді відмінно тримався.
– Дякую вам.
– Рекомендую почати вивчати якісь бойові мистецтва, зайвим не буде.
– Мені Француз вже давав таку пораду.
– Прислухайся до неї. До університету сам повернешся? Чи тобі допомогти?
– Я й сам повернусь, все нормально.
– Добре. Тоді вдалого тобі навчання і удачі в подальшому шляху. На все добре.
Фотон злетів у повітря, після чого полетів назад в бік США. Ігор же полетів в бік університету. Увійшовши до своєї кімнати, його не дуже гарний вигляд побачив Саня, а тому освіжив свого сусіда з допомогою тіней.
– Мені здається чи це опіки?
– Вони самі. – Ігор повільно йшов в бік свого ліжка.
– Невже ти так сильно вибісив Француза, що він почав вогнем дихати?
– Француз в лікарні. Екзамен вів Фотон. – Ігор доволі гучно та необережно впав на ліжко.
– Фотон? Ну звичайно. Ти якийсь магніт для суперів з великої літери.
– Ага.
– Ну як хоч все пройшло?
– Відмінно, тільки мені треба бойові мистецтва повчити. Думаю бокс і якась боротьба буде саме те.
Наступного дня в університеті почались зимні канікули. Студентів сильно поменшало, оскільки частина з них роз'їхалися по своїм домам. Разом з цим Ігоря запросили в деканат, через його оцінки та позиції в рейтингах.
– Ігорю, вітаю, сідай. – сказала декан.
– І вам доброго дня. – сказав Ігор, сівши на стілець навпроти столу.
– Отже, ти знаходишся на першому місці серед всього першого курсу і на сорок сьомому місці в загальному рейтингу, з чим я тебе й вітаю.
– Дякую! Я не очікував цього якщо чесно.
– Ми цього теж не очікували! Ти зміг цього досягти виключно за допомогою оцінок. Ще жоден першокурсник не займав таких позицій в загальному рейтингу! В тебе найвища стипендія на курсі і окрім того доволі непогана нейтральна репутація.
– Мені приємно це чути. Але нащо було запрошувати сюди? Мені б і повідомлення на телефон вистачило.
– Є ще дещо. Оскільки ти вже опанував свої сили, хоча б поверхнево, ми б хотіли запропонувати тобі розпочати геройську діяльність. За це будуть нараховуватися додаткові виплати та бали, якими ти можеш перекрити якісь заборгованості і не втратити позиції в рейтингах та продовжити свій шлях в гору.
– Я б може й не проти насправді. Так я не проти.
– Чудово! Ти знаєш де в нас тут кравці?
– Так, мені Андрій ще на початку показував. Я приблизно пам'ятаю, тому не загублюсь.
– Прекрасно. За якість не переймайся. Ми час від часу отримуємо замовлення від доволі іменитих героїв країни для ремонту або оновлення їх костюмів. Навіть пару разів з Європи приходили замовлення. Тому щось добре тобі там точно зроблять. Удачі.
Коли Ігор вийшов на двір, його там зустрів Саня, який до того ж трохи налякав його своєю неочікуваною появою.
– То що там? – спитав він. – Чого в деканат ходив?
– Якщо коротко, розхвалювали за оцінки та результати і запропонували стати супером. Ну зайнятись діяльністю супера. Зараз йду до кравців.
– Класно. Я тебе проведу. Треба ж якось час повбивати.
Вони пішли від будівлі деканату, до однієї з технічних будівель з кравцями.
– А чому ти не поїхав додому? – поцікавився Саня. – Ну з батьками канікули провести, про Новий Рік я вже мовчу.
– Та ми з ними домовились, що я спробую трохи самостійно пожити, а тут так вже пощастило, що університет дає таку можливість. Навіть на літні канікули нікого не змушує додому їхати. Для мене ідеально. А ти чому тут стирчиш?
– Та нема куди особливо йти якщо чесно. – Саня на мить задумався. – А який костюм ти собі надумав?
– Я не думав особливо над костюмом.
– Ну хоч кольори?
– Щось чорно-біле та просте. Не хочу складного й комплексного. А в тебе як з костюмом?
– Мені він не треба. Надто багато мороки. Просто огорну себе своєю ж тінню у випадку чого і все.
– До речі. А як взагалі твої сили працюють?
– Магія закладена в генетику. Справжнісіньке прокляття яке лежить на мої родині вже, навіть не знаю, кілька сотень років, можливо й більше. Значну частину часу прокляття неактивне, але раз на декілька поколінь воно прокидається і з'являється хтось на кшталт мене, а решта родини помирає.
– Пробач що зачепив цю тему.
– Та нічого, життя це купа лайна і я звик до цього.
Вони обидва спинились перед триповерховим будинком.
– Ну ось і на місці. Я по костюм.
– Ага, удачі і питання таке є. Ти сьогодні будеш на новорічній вечірці? На тій що твій куратор влаштовує?
– Так буду, не сидіти ж мені в кімнаті весь час, так? До того ж Андрій мене запросив ще пару днів тому.
– Прекрасно! Він мене теж запросив, як непоганого психолога першокурсника.
Ігор увійшов до будинку, його там зустріли та одразу провели до примірочної. Йому одразу дали п'ять зразків костюмів і кожен мав якусь відмінність. Це могли бути матеріали, кількість чи яскравість кольорів, деталізація самого костюму чи якісь зовнішні елементи.
– То як тобі? – спитав кравець після того як Ігор вже одягнув свій звичний одяг. – Кажи що сподобалось, що ні.
– У першому костюмі мені сподобалось як він до тіла притиснений. Доволі щільно, але не занадто. Не лізе куди нетреба, не виділяє нічого зайвого.
– Добре, врахую. Далі.
– У другому костюмі мені сподобалось, що він складається з кількох елементів які можна носити незалежно, а ще рукавиці. Наполовину відкриті пальці і виглядають цікаво, і як на мене дають кращий контакт з поверхнею.
– Зрозуміло.
– В третьому костюмі сподобалось, що шия майже закрита. Але це можна зробити без плаща? Мені він не надто сподобався.
– Так, без проблем. Плащі зараз насправді вимирають в певному сенсі тому зробимо як хочеш.
– Четвертий костюм сподобався простим дизайном і тим, що він по суті з двох кольорів. Але я б хотів щоб в мене був чорно-білий костюм, але білий колір домінантний.
– Зроблю. А п'ятий?
– В ньому маска непогана якщо чесно.
– Я б не радив маску. Вона хоча й приховує особистість але разом з цим акцентує більшу увагу на обличчі.
– В якому сенсі?
– Проста психологія. Якщо герой носить маску він показує, що є що приховувати, як наслідок до його таємної особистості приділяється більше уваги з боку населення. Ті герої які без масок, демонструють сміливість та відкритість, як наслідок людям не цікава їхня особа.
– А хіба якісь злочинці і лиходії не зможуть так дізнатись особу?
– Як показує практика, якщо твою особу захочуть витягнути на світло, маска не врятує. Хіба носити суцільну, яка закриває всю голову й навіть очі ховає, але там є свій ряд недоліків. Тому раджу взагалі без маски бути.
– Ну в цьому все ж є якийсь сенс. – Ігор на мить глянув в стелю та почухав голову. – Добре, краще все ж без маски. Коли костюм буде готовий?
– Точно не сьогодні й не завтра бо свято, але за пару днів буде. Тобі його або в кімнату доправлять, або повідомлять щоб ти сам забрав. Але зараз не про це. Яке ім'я собі візьмеш? Це допоможе простіше з дизайном орієнтуватись.
На декілька секунд Ігоря поглинули роздуми.
– Неспинний. – він ще трохи подумав. – Так, точно Неспинний.
– Сміливо, демонструє впевненість. Якщо однім словом то непогано. Добре, я щось вигадаю з цим.
Коли Ігор вийшов з будівлі, Сані там вже не було. Трохи пізніше він повернувся до своєї кімнати та почав готуватись до Новорічної вечірки. А вже ввечері, коли Сонце зайшло за горизонт, Ігор прийшов до будинку Андрія в студентському містечку. Вечірка вже як раз починалась. Там була приємна музика, трохи танців, випивка та закуски.
Незважаючи на те, що Ігор не мав на меті напитись, він випив доволі багато просто через те, що не відчував сп'яніння. Вже в ночі він був одним з небагатьох хто був тверезий і не спав. Ігор вирішив вийти на подвір'я щоб трохи відпочити від звуку хропіння та просто подихати свіжим зимовим повітрям. Там до нього доєднався й Андрій.
– З 2020 роком. Гучно вийшло, еге ж? – спитав він.
– Так. Але гарно. – відповів Ігор. – Може мені здалося, але коли під час якогось зі змагань в тебе твій кам'яний панцир трохи потріскався. Це норма?
– Так нормально. Коли в мене пробудились сили я вкривався чимось типу бетону чи кремнію. З часом воно тріскалось і мінялось на щось міцніше, а разом з цим я ставав сильнішим. Зараз я починаю змінюватись п'ятий раз.
– То Мінерал вміє в еволюцію? Цікаво.
– Еволюція Мінералу. – Андрій злегка посміявся та надпив трохи пива з пляшки. – Звучить як назва якогось фантастичного роману. Олександр же твій сусід по кімнаті?
– Саня? Так ми з ним сусіди. А що?
– Він трохи моторошний якщо бути чесним. Наче привид по будинку ходив та й досі ходить-бродить.
– Це ти ще вночі не прокидався з ним в одній кімнаті. Ти ще нічого не бачив. Він взагалі не спить. Побічка від його сил. А як ти собі такий будиночок вибив?
– Такі будинки пропонують гарним студентам щоб додатково вмотивувати. Ну і приватність трохи більша. Але можна й за гроші знімати чи взагалі "викупити".
Четвертого січня, ближче до середини дня, Ігор прийшов до кравця за своїм костюмом. Вдягнувши костюм, він хоча й очікував, що все буде гарно сидіти, але й не здогадувався, що все буде майже бездоганно.
– Все дуже зручно й не стісняє рухів. – сказав Ігор, трохи розминаючись. – А що це за символ чи що воно таке? На грудях і трохи на ноги заходить.
– Це об'єднання літери Н, від слова Неспинний, з літерою U, від Unstoppable. Літери на костюмах все ще популярні. Можеш дати мені свій телефон на секунду?
Ігор віддав свій гаджет за проханням. Кравець зняв з телефону чохол та прикріпив до корпусу невеликий прилад, схожий на круглу наліпку, після чого повернув чохол на місце і віддав смартфон власнику.
– Нащо це було? – спитав Ігор.
– Невеликий прилад. Формує постійне захисне поле. Відбиває від телефона пил, бруд та вологу, а також дає можливість витримувати сильні фізичні навантаження. Перевір штани в області де мали б бути кишені.
Ігор зробив як і попросили. Спочатку він нічого не помітив, але перевіривши ще раз, йому вдалося знайти приховані закриті кишені. Туди він одразу ж поклав телефон.
– Приховані кишені! Поклав телефон, а не скажеш, що там щось є.
– Так. Зроблено для зручності й комфорту. До речі поки твій телефон там він фактично повністю захищений ледь не від усього.
Розмову перервав звук надходження повідомлення на телефон.
– Це повідомлення про роботу? Треба зупинити викрадений інкасаторський фургон. – сказав Ігор, прочитавши повідомлення.
– Це доволі непогана справа для дебютантів. Твій одяг повернуть до кімнати. Лети вже.
Ігор вийшов з будівлі й одразу полетів за адресою вказаною в повідомленні. Коли він вже підлітав, поліція, яка вела переслідування, сповільнила свій рух, щоб не постраждати. Ігор був на висоті кількох сотень метрів. Коли він знайшов фургон то поки летів до нього, думав найкращий спосіб зупинки. Аж ось план склався до купи. Юнак підлетів до передньої частини фургону та схопив її, після чого одним обережним та доволі різким рухом він вертикально поставив машину на її задні дверцята. Далі Ігор зірвав частину кабіни, в нього одразу ж полетіли кулі, які не могли йому ніяк зашкодити. Він витягнув двох злочинців, вирубив їх та скинув на асфальт. Потім з кабіни юнак пробився в іншу частину фургону, звідки він витягнув ще двох злочинців і вчинив з ними так само як з попередніми. Далі він поставив машину на колеса. Поліція як раз вчасно під'їхала.
– Ти новенький? – спитав один з офіцерів.
– Так, новенький.
– Дякую за допомогу. Непогано придумав. Як тебе звати?
– Неспинний.
– Неспинний? Звучить солідно. Ще раз дякую, далі ми розберемось. Щасти тобі в новому житті хлопче!
Неспинний полетів назад до університету. За всім дійством спостерігало декілька сферичних дронів, які передавали зображення в системи Безпекової Служби Європи. Десь у той же час містер Квінн йшов по коридору, щоб особисто перевірити стан Француза і порозпитувати лікарів. Фінлі Вудворд супроводжував його.
– Як твоє самопочуття після модифікації? – спитав Оскар.
– Голова трохи паморочиться, але загалом нормально. Містере Квінн, поступили новини щодо Ігоря, відтепер Неспинного. Він побував на першому завданні.
– І як він себе показав?
– Доволі непогано. – відповів Вудворд, передаючи планшет.
Містер Квінн переглянув запис на прискоренні.
– Як видно з запису, він підійшов з певним чи то креативом, чи то розрахунком. – прокоментував Вудворд. – Шкода завдана мінімальна. Більшість героїв на його місці б просто протаранили фургон або ще якимось грубим чином застосували сили, але він робив все обережно.
– Я бачу. В нього є потенціал. – Оскар повернув планшет до рук свого помічника. Вони як раз підійшли до необхідного кабінету. – Почекай мене тут.
– Добре сер.
Фінлі став поруч з дверима кабінету та почав працювати через планшет. Містер Квінн пройшов в середину кабінету, до його вже чекав один з головних лікарів, а за сумісністю голова генетичних досліджень.
– Ви казали про значні зміни в стані Француза. Очікую подробиць. – Оскар сів у крісло навпроти вченого.
– Француз почав проявляти активність на певні подразники. Як от сильні удари струмом. Але ми зафіксували, що його шкіра, як і тіло загалом, стали міцнішими. Також його нервова активність зросла і майже прийшла в норму.
– Це ж, сподіваюсь, гарні новини?
– Загалом так, але виникли певні побоювання. Ми зафіксували певні зміни в біохімії роботи мозку. Зміни не надто значні.
– Його характер може змінитись від цього?
– Важко сказати напевне. Через препарат на основі КФЖ-1, його тіло агресивно хоче вижити. Цілком можливо, що зміни в біохімії роботи мозку спрямовані на підвищення шансів його виживання.
– Добре. Коли він прокинеться проведете стандартні тести для подібних ситуацій під наглядом Хранителів Європи. Ви ще казали про доволі масштабні зміни в будові тіла.
– Так. – відповів вчений та протягнув два рентгенівських знімки в руки Оскара. – Це знімки його грудної клітини.
– Я не спеціаліст, але бачу якісь деформації. – сказав Оскар та повернув знімки.
– Саме так. Було помічено збільшену концентрацію стовбурових клітин. Діафрагма та права легеня зазнали певних змін в будові. Деформацій якщо конкретніше. Також поруч з серцем з'явився ряд новоутворень.
– Якісь передбачення на цей рахунок?
– Якщо порівнювати з будовою тіла КФЖ-1, можна зробити висновок, що тіло Француза після отримання серйозної травми, почало формувати друге серце.
– Добре. Є результати від порівнянь зразків ДНК Француза та Ігоря?
– Як раз сьогодні зранку прийшли результати. Ігор та Француз мають певний спільний набір генів від КФЖ-1, але при цьому юнак має більшу їх кількість та якість. Вірогідно йому вводилася більш пізня версія препарату, але напевне не можу сказати. У вас в кабінеті вже має бути папка з подробицями.
– А якісь передбачення щодо новоспеченого героя є?
– Вірогідно Ігор матиме більші темпи розвитку сил, але сказати напевно важко. КФЖ-1 все ж інопланетянин, хоча й зовнішньо ідентичний нам. Працювати з його генами важко. Я гадки не маю як двадцять років тому комусь вдалося виділити його сили в пробірку.
– Що ж, дякую за новини. Покличете коли з'являться гарні новини щодо Француза. До побачення.
Наступного дня коли Ігор вийшов прогулятись по території університету, до нього неочікувано підійшов ззаду Андрій обійняв та трохи припідняв вгору, при цьому вітаючи. Марія ж була поруч і просто сміялась з обличчя обох.
– Дякую за привітання звичайно, але з якого приводу? – спитав Ігор коли його нарешті поставили на землю.
– Як це з якого приводу? Ти ж знаменитість. – відповів Андрій.
Марія підійшла та показала на телефоні відео того як Ігор зупиняв злочинців.
– Ти вже в інтернеті! – сказав Андрій. – Ти стаєш популярним і трохи відомим.
– Але ж я лише якийсь дрібний злочин спинив.
– Забув в якому світі живеш? – спитала Марія. – Люди люблять щось новеньке. Тому ти навіть однією дрібною місією ти вже зміг пів Інтернету облетіти мінімум.
– Може прозвучить дивно, але мене ніхто не розпізнав?
– Ні. Не розпізнали, можеш не хвилюватись. – відповів Андрій. – А навіть якщо хтось і розгадає БСЄ твою таємницю захистить. Вони вміють це робити.
– БСЄ?
– Безпекова Служба Європи. Вони фінансували побудову цього університету і досі вливають в нього кошти на розвиток. Вони фактично керують всім.
– Ну тоді приводів для хвилювання по менше. Якщо вони самі не схочуть мою особу розкрити.
– Дуже сумніваюсь. Пішли в якесь кафе, відмітимо твою першу успішну місію.
Вже в найближчому кафе за столом, Марія з Андрієм розпитували Ігоря. Їм було цікаво як все пройшло, чи хвилювався він, чи відчував щось не те.
– Скажи чесно, хвилювався? – спитав Андрій.
– Швидше ні. Я був доволі спокійним. Навіть було якесь відчуття наче все дуже повільним тому все нормально.
– Дуже повільним? – перепитала Марія. – Ну тут або ти дуже швидкий, що можеш навіть час умовно сповільнити, або ти спіймав викид адреналіну та у тебе відчуття дуже загострились.
– А на кого ти вчишся?
– Інженерія. Не комп'ютерна як в тебе, а просто.
– А сили які?
– Секрет в імені. Я Магнітика. Моя сила магнетизм. Типу ось. – силою думки Марія змусила підлетіти в гору кілька стільців та столиків поруч, після чого поставила їх на місце. – Можу створювати магнітні поля, як наслідок цікаво взаємодіяти з металами. Але можна ще з електрикою розважатись та й не тільки. Я якось в школі однокласниці яка постійно мене дратувала на пару хвилин влаштувала сильний головний біль що аж швидку викликали.
– Не сказати що в мене було в планах, але ображати тебе точно не буду.
– Правильне рішення. – з усмішкою відповіла Марія.
– Неспинний. – промовив Андрій. – Звучить дуже цікаво та інтригуюче, але попахує завищеною самооцінкою.
– Та я обрав плюс-мінус перше що в голову прийшло.
– Може й так. В будь-якому разі, будемо сподіватись що це ім'я буде повністю тобі відповідати. За геройство!
Вони цокнулись склянками з напоями та випили. Потім ще трохи посиділи та поговорили. Ігор отримав декілька цікавих порад з геройства, деякі з них були явно жартівливими. Але головним буле те, що всі троє гарно провели час.
Декілька днів потому Француз прокинувся. Його одразу ж обстежили, провели декілька психологічних тестів, а вже потім до нього навідався й містер Квінн.
– Вітаю Еріку. З поверненням.
– Дякую. Там я мав провести екзамен для Ігоря.
– Фотон вже все провів та оцінив. Юнак навіть почав геройством займатись. Неспинним себе називає. Пару місій навіть вже виконав.
– І як він себе показує?
– Гарно. Діє швидко, технічно і максимально обережно. Більшість героїв на його місці вже мали б хоча б одного пораненого цивільного, але не він.
– Та в нього талант.
– Як себе почуваєш?
– Голова розколюється і в грудях дивне відчуття.
– Ну чого ти очікував від того, коли ти пробиваєш череп кайдзю власним тілом. Перевір свій пульс.
На обличчі Еріка одразу ж з'явилось певне непорозуміння, але він все ж перевірив свій пульс на шиї і помітив дещо дивне.
– Мені здається чи тут наче два удари майже одночасно?
– Не здається. У тебе два серця.
– Що?! Нащо ви мені друге серце вшили?
– Не ми, а твоє тіло. Схоже щоб зробити тебе більш стійким воно вирішило виростити ще одне серце. Вирізати його не варіант. Лікарі кажуть що це буде схоже на вирізання нирки, тільки гірше в декілька десятків разів. Даю ще тиждень на поправку і повертаєшся до роботи. В тебе дуже багато справ, а заміняти тебе важко.
Коли Оскар вийшов з палати, Ерік лишився на самоті з власними думками.
Того ж дня, але під вечір в Києві відбувалось пограбування банку. На місію відправили Мінерала та Магнітику. Але по прибуттю вони виявили, що злочинці були не звичайними відчайдухами, а професійними бійцями в силових костюмах та з гарним озброєнням. Сили Марії особливої користі не мали, обладнання грабіжників було стійким до магнітних полів. А з Андрієм почала відбуватись неприємність, його кам'яний панцир почав весь сипатись. А через те, що його костюм був доволі легким, без захисту і з повністю відкритими руками, діяти йому було максимально не зручно.
Герої зійшлися на тому, що їм потрібна підмога, а тому повідомили про це університет. Поки Андрій переховувався в укритті і намагався знову вкритись панциром, Марія з допомогою своїх сил захищала його, себе, а також цивільних довкола. Раптом стали чутні гучні звуки долання звукового бар'єру. Скоро після цього злочинці один за одним почали розлітатись в різні сторони, або ж просто втискатись у землю від потужних ударів. Це був Ігор, він рухався так швидко, що від нього було видно лиш нечіткий і ледь помітний силует. Та коли грабіжники скінчились, він спинився.
– А в ролі важкої артилерії бути цікаво. – сказав він.
– О ти як раз вчасно. – сказав Андрій, вийшовши з укриття. – Цікавий в тебе костюм з близька.
– Та в тебе теж. Темно-синій з золотим. А чого без панцира?
– Еволюціоную. – Андрій потрусив трохи рукою. – Панцир вирішив що зараз найкращий момент.
– Буває. Не знав що Магнітика в нас панк. Дзвонив 2007, просив повернути речі.
– Знаю. Спеціально такий дизайн захотіла. – з легким сміхом відповіла Марія. – Можна металом обвішатись і це буде гарно та практично. Мені так літати легше.
Коли трійця вже збиралась відбувати з місця подій, стінка будівлі банку в одну мить була зруйнована і з неї вийшов останній грабіжник, в найбільшому й найбільш броньованому костюмі.
– А ось і фінальний бос. – промовив Андрій, дивлячись на нього знизу вгору.
– Не те слово. – підтримала Марія.
Ігор вирішив мовчки піти в атаку й одразу пошкодував про своє рішення. Костюм хоча й здається повільним та неповоротким, таким абсолютно не є. Грабіжник одним сильним ударом відбив атаку Неспинного й відправив його в стінку іншого будинку. Сили Марії знову були не надто корисними. Вона навіть не могла його якимось чином паралізувати чи хоча б обмежити його переміщення. В її силах була лише можливість привертати увагу. Андрій же хоча й мав непогану грубу силу, без панцира він був значно слабший. Аж ось йому вдалось відбити один удар грабіжника. Руки Мінерала вкрились металом, а вслід за ними й усе тіло. Це було як раз вчасно, оскільки тепер він міг дати гарний бій.
На нещастя героїв, злочинець мав в арсеналі не лише фізичну силу, але й важку зброю дальньої дії і навіть леза. Він мав всі шанси якщо не вийти переможцем у бою, то хоча б відправити на той світ Магнітику. Та ось Ігор знову втрутився. Повністю відповідаючи своєму імені, він як неспинна сила йшов вперед, ігноруючи будь-які атаки в свій бік, поки дистанція не була достатньо мала. Неспинний одним ударом пробив обладунок, потім встромив в нього й другу руку, після чого розірвав його на дві частини. Пілота цього костюма він вирубив одним ударом.
– У тебе щось на обличчі. – сказав Андрій.
– Знаю. – Ігор витер кров з-під носа та трохи сплюнув крові. – А твоє обличчя стало кривим дзеркалом. Вітання.
– Ага. Вчасно еволюціонував.
Скоро після цього, на місце прибули різні служби екстреного реагування, в тому числі поліція та медики, а також журналісти. Трійця героїв перед тим як повернулась до університету була декілька разів сфотографована, а також були спроби взяти в них інтерв'ю. Якщо Андрій з Марією вже мали багато досвіду і ігнорували таку поведінку людей, то Ігорю було дуже некомфортно. Так чи інакше троє героїв стали головною новиною дня в Києві.