– Нагадайте сьогоднішню дату та час. – сказав Оскар, беручи до рук каву та дивлячись у великий монітор на стіні.

– Одинадцяте травня 2023 року. Восьма тридцять сім ранку. – відповів Вудворд.

– Прекрасно. Чим зараз займаються наша двійня?

– Неспинний в даний момент бореться з кайдзю в на північних берегах Африки. Француз же в себе вдома, відпочиває.

– Результати їхніх останніх двадцяти місій.

– Неспинний має високий відсоток успіху на всіх місіях. Жертви серед цивільних присутні, але в межах норми. Його поведінка не змінилася.

– Отже він й досі дозволяє бити себе на початку бою.

– Так. Але це в певному сенсі йде йому на користь. В звітах до місій він пише що це дозволяє йому оцінити суперника і підлаштуватись під нього. Але окрім цього він швидше зцілюється після кожної травми та й сам сильнішим стає.

– В його тілі є якісь зміни?

– Щільність м'язів та кісток збільшилась. Мозок почав працювати трохи швидше та активніше. Але загалом нічого масштабного.

– А серце?

– Важко сказати напевне. Певні зміни є, але не факт що з серцем на пряму пов'язані. Згідно з останнім медоглядом, всі вени та судини стали щільніші, а організм виробляє більшу кількість стовбурових клітин. Можливо варто очікувати нове серце, а можливо нічого.

– Добре, а як з Французом? Без змін?

– Без змін. Недбалість, жорстокість, більша кількість вбивств ніж будь-коли.

– А як його тіло?

– Біохімія його мозку продовжує змінюватись. Боюсь визнати, але його поведінку стає дедалі важче передбачити. Він може вийти з-під контролю в будь-яку мить.

Трохи пізніше, коли Ерік був у себе вдома наодинці з власними думками, він почув звук дверного дзвінка. Відкривши двері, він на своє здивування побачив Оскара, без жодного супроводу. Француз пустив його до будинку й вони пройшли до кухні.

– Чай? Кава? Чи щось міцніше? – спитав він.

– Нічого. Я ненадовго. – відповів Оскар. – Прийшов просто поговорити.

– Просто поговорити? Останній раз ти до мене приходив "просто поговорити" років одинадцять тому, пам'ятаєш?

– О так. Тоді я прийшов до тебе одразу після твого першої місії в Австралії. Після неї ти був сам не свій.

– Бо в мене була арахнофобія і там з нізвідки виліз гігантський клятий павук-кайдзю. Це тиснуло трохи на психіку.

На декілька секунд запанувала тиша.

– Оскаре, будь відвертим, ти б нізащо не прийшов до мене чи будь-кого іншого просто поговорити. Чого ти хочеш? Що тобі треба?

– Ти не помітив що ти став трохи агресивнішим? Твої суперники кожного разу потрапляють в реанімацію перед в'язницею, хоча й до неї вони іноді не доходять. А твоя байдужість? Так, ти намагаєшся ліквідувати джерело небезпеки для цивільних, але ти взагалі перестав звертати увагу на людей.

– Я просто перестав бачити сенс, перестав відчувати мету. Я більше двадцяти років займаюсь геройством і до чого це привело? Ми збільшуємо тиск на злочинність, а вона збільшує опір. Герої стають сильніші і злодії також. Вони стають відчайдушніше, організованіше, іноді й божевільніше. Ми саджаємо їх у тюрми, а вони тікають і стають лише небезпечніше. Це безмежний цикл від якого страждають люди.

– З цим важко не погодитись. Але ми безсилі проти цього. Єдине що ми можемо це захищати і боротись.

– Знаю. Розумію. Я впевнений це пройде, просто мені треба буде якось голову провітрити.

– Тоді не буду заважати. Успіхів у відпочинку.

Оскар, під наглядом Француза, вийшов з будинку та сів до свого авто, де було одразу двоє Вудвордів. Один в ролі водія, а інший як асистент.

– Як все пройшло? – спитав Фінлі.

– Інтригуюче, їдь.

Машина зрушила з місця.

– Він говорив цікаві речі. – сказав Оскар. – Передай в штаб, щоб вони зв'язались з усіма хто потенційно може увійти в будь-який союз з Французом та ізолюйте.

– Добре сер, вже передаю.

Наступного дня, вже ближче до вечора, містер Квінн прийшов до Ігоря додому, чим трохи здивував юнака. Він запропонував Оскару кави і той не відмовився. Вони вирішили поговорити у вітальні.

– Я не очікував вашого візиту. Чому ви тут? – спитав Ігор.

– Я лише поставити пару питань. Вони нескладні, головне відповідай щиро. Добре?

– Добре.

– Як ти відносишся до нашої справи? Чи вважаєш її безглуздою в певному сенсі?

– На мою думку ми робимо важливі речі.

– Але злочинці стають агресивніші, відчайдушніші та кращі. До того ж іноді втікають з тюрми і стають ще небезпечнішими.

– Мені здається так було б у будь-якому випадку. Навіть якби в світі не було надлюдей, магів і подібного. Якби були лише звичайні люди, злочинність була б на місці. Можливо не так яскраво виражена і з меншою кількістю руйнувань та смертей, але вона була б. А що?

– Мав розмову з однією людиною, на цю ж тему. Він був трохи іншої думки. Якщо коротко то він вважає що необхідна жорстокість, вільні вбивства з боку героїв. А твоя думка з цього приводу?

– Я не хочу вбивати.

– Тебе ніхто не змушує, просто вислови думку.

Ігор взявся рукою за обличчя , потім почухав волосся та опустив її.

– Я не вважаю що герої мають вбивати. Не всіх і кожного хоча б. Просто, якщо тисячі суперів в одну мить почнуть вбивати всіх злочинців це буде якийсь фашизм. Але в крайніх ситуаціях, коли інакшого вибору немає вбивство це єдиний варіант.

– Тобто тебе влаштовує так як є зараз?

– Так. Можливо в цій системі недоліки й є, але неможливо створити щось бездоганне.

Оскар допив каву й поставив чашку на стіл.

– Мені подобається твій світогляд. Було приємно поговорити. – він встав з дивану. – Можливо ще якось поговоримо.

– Мені теж було приємно поспілкуватись з вами.

Перед тим як містер Квінн пішов, він на останок сказав: "Будь обережний з Французом. З тобою зв'яжуться.". Оскар пройшов до машини та поїхав, лишивши Ігоря з невеликим здивуванням. Пізніше він зустрівся з друзями й коротко, не вдаючись у деталі, розповів їм про розмову з містером Квінном.

– Ну це справді дивна розмова була. Як думаєш, він до цього мав схожу розмову з Французом? Бо не знаю як в тебе, але це його попередження викликає в мене підозри якісь. – сказав Андрій.

– Я думаю він мав таку розмову з Французом. Але я не розумію нащо мені його остерігатися? Ми з ним навіть не контактуємо.

– Можливо в найближчий час щось може статись? – запропонувала Марія. 

– Це все дуже й дуже дивно. – сказав Ігор. – Але це варіант і доволі очевидний.

– Ігорю, я думаю тобі краще поспати. Так ти зможеш все це в голові перетравити і вже зранку воно буде легше сприйматись. – сказав Саня.

– Це до речі гарна порада. – підтримав Андрій. – Ігорю, справді, поспи, а завтра щось подумаємо і вирішимо.

Вони ще трохи посиділи, поспілкувались, після чого розійшлися по домівкам. Ігор доволі швидко заснув, але як слід виспатись йому не дали. Вночі його телефон задзвонив чим розбудив. Юнак підняв слухавку, будучи ще сонним, але доволі швидко збадьорився коли почув голос з того боку.

– Доброї ночі, Ігорю. Це Фінлі Вудворд, асистент Оскара Квінна.

– Я впізнав ваш голос. А чому ви дзвоните посеред ночі?

– Річ у тому, що ситуація швидко стає нестабільною і ми мусимо використовувати наявний в нас час на максимум. Я хотів попередити вас, що є висока вірогідність того що вам доведеться битись з Французом. Ми спробуємо зробити все щоб до вас ніщо не дійшло, але гарантії давати ми не можемо. Все зрозуміло?

– Більш ніж.

– Добре. І ще одне. Інформацію краще тримати при собі. Не кажи нікому хто має хоч якийсь доступ до систем безпеки. Найменший витік і ти в зоні ураження. Але з близькими людьми яким довіряєш ділись на свій страх та ризик.

– Зрозумів. 

– Чудово. Тримай костюм на готові і вибач що потурбував.

Вудворд поклав слухавку. Ігор же лишився в стані певного шоку від почутого. Він намагався заснути, але не міг. Думки все лізли в його голову й тиснули на нього. В якийсь момент Ігор не витримав, одягнувся й пішов до університетського саду для прогулянок та просто сів на лавку. Він дивився в одну точку попереду себе й ігнорував все довкола. В якийсь момент відчуття часу геть зникло й години проминали наче за секунди.

Сонце вже встигло зійти, а потім й половина робочого дня пройшла. Ігор лишався непорушним. Аж ось до нього почали прориватись знайомі голоси. Коли він прийшов в себе то виявив, що поруч з ним сидять Саня та Андрій з Марією, всі на вигляд сильно занепокоєні.

– Привіт. А коли ви встигли тут опинитись? – спитав Ігор.

– Ну я тут вже хвилин тридцять сиджу намагаючись хоч якось з тобою поговорити. Вони тут вже хвилин десять. – відповів Саня.

– Не помітив. Пробачте, я просто задумався.

– Я тут попитав в охорони. Вони сказали що ти тут з першої години ночі сидиш. Не ворушачись. Все нормально? – поцікавився Андрій.

– Абсолютно ні.

Ігор повернув голову в бік Андрія і той зміг як слід роздивитись очі. Вони були червоні від набряку і блищали від сліз.

– Що сталось? Кажи. Ми зробимо що зможемо. – сказала Марія та злегка поплескала Ігоря по плечу.

– Сумніваюсь що ви тут хоч щось зробите. Справа у Французі.

– Що з ним? – спитав Андрій.

– Є високі шанси що мені доведеться з ним битись.

Від почутих слів всі заціпеніли від жаху.

– Ти впевнений? – перепитав Саня.

– Абсолютно. – відповів Ігор. – Вночі Вудворд дзвонив. Асистент містера Квінна. Він мені про це й розповів.

– А він вдавався в якісь деталі? Хоч щось? – спитала Марія.

– Лише те що вони зроблять все можливе щоб до мене не дійшло але гарантій немає.

– Добре-добре. Заспокойся. – Андрій злегка обійняв Ігоря. – Тобі треба відволіктися від цього й терміново.

– Пропоную вийти в місто. Сходити в якесь кафе чи ще щось. Змінити оточення. Як вам? – запропонувала Марія.

Ідея всім сподобалась, лише Ігор показував певну байдужість через стан шоку. Але так чи інакше всі вони сіли в машину Андрія та поїхали щоб гарно провести час.

Ввечері в головному штабі Безпекової Служби Європи відбувалось спостереження за будинком Француза з допомогою вуличних камер відеоспостереження, а також шпигунських дронів з супутниками.

– Містере Квінн, все готово. – сказав Вудворд. – Загін надлюдей зайняв свої позиції довкола будинку, вони готові атакувати в будь-яку мить. Решта сил мобілізується, але все одно потрібен час. Декілька днів в ідеалі.

– Щось мені каже що час це неймовірна розкіш. – відповів Оскар, дивлячись на монітори. – Ми можемо розраховувати на підтримку від Пентагону?

– Зараз в їх розпорядженні не так вже й багато надлюдей які могли б зрівнятись з Французом. Фотона вони не можуть позичити, він досі відходить від сутички з Синдикатом. Власне як і Всемогутня.

– Тоді я боюсь, нам лишається лиш молитись і сподіватись що Француз не схоче розірвати планету на шматки. 

– Ви впевнені що він на це здатен?

– Так. Недавно проводили симуляції на основі сканування його тіла, він більш ніж спроможний знищити планету.

– Чому я про це нічого не чув?

– Ти був у відпустці. А чому ти по поверненню не переглянув все сам, питання не до мене.

Ранок наступного дня почався далеко не найкращим чином. Француз одягнув свій костюмі та знищив майже всю електроніку в будинку. Він зробив це на той випадок, якщо за ним шпигують. Ці дії одразу почали невелику паніку в головному штабі БСЄ, але ніхто не віддавав наказ про атаку. Аж раптом один з надлюдей який стежив за будинком Француза вирішив напасти.

Ерік відчув як будинок почало трясти, а потім вся будівля наче вибухнула. Всі її уламки почали тягнутись до Француза, врізатись в нього та тиснути з неймовірною силою. В якийсь момент все це почало нагадувати сферу яка сама на себе тиснула, розбивалась на дрібніші уламки і ставала все більш округлою.

Але Француза це не спинило. За пару хвилин він вирвався з пастки і йому на очі одразу трапились надлюди на яких він налетів як звір. Всі вони були сильними й мали різні здібності, але цього було мало. Ерік шматував їх одного за одним. Коли нікого не лишилось, він полетів геть.

Дрони та супутники продовжували за ним стежити, а тому в головному штабі БСЄ змогли передбачити куди він прямуватиме. Ерік летів в бік єдиної бази, а за сумісністю наукового комплексу, яку він знав.

– Сер, схоже Француз прямує до комплексу де йому вводили препарат. – сказав один з працівників.

– Отже колишній база з КФЖ-1. – сказав Оскар. – Особливої цінності не представляє. Відправте туди Хранителів Європи і про всякий випадок будьте готові підірвати ядерний реактор в тому комплексі.

– Ви впевнені? – спитав Вудворд.

– Більш ніж впевнений.

Коли Француз прибув на місце, він швидко пробив собі шлях всередину бази, після чого він надзвичайно швидко, в польоті, блукав по коридорам, вбиваючи всіх на своєму шляху.

– Еріку, в розпорядженні БСЄ сімдесят чотири бази по всій Європі. Ти знаєш лише розташування однієї і не найціннішої. – прозвучав голос Оскара з динаміків.

– Але тут точно має бути щось корисне.

Француз здійснив зупинку в кімнаті зі старими, ще паперовими, архівами.

– Еріку, це одна з перших баз. Можеш шукати скільки влізе, але ти не знайдеш нічого корисного для себе.

– Можу посперечатись.

Француз знайшов папку з даними про себе, а разом з нею ще про двох людей яким вводився препарат на основі генів КФЖ-1. Дізнавшись все необхідне, він вилетів з бази та одразу отримав сильний удар по обличчю, що відправив його назад в землю. Хранителі Європи прибули. Вони представляли з себе групу героїв, в ідентичних костюмах, але з різними здібностями. Це найсильніша команда в Європі і одна з найсильніших в світі.

– Дарма ти Французе зрадив всіх. Пробач але ми були вимушені. – сказав один з Хранителів.

– Вибачення прийняті.

Француз налетів на найсильнішого з Хранителів Європи й одним ударом пробив його наскрізь, разом з цим вирвавши й серце. Потім він перейшов до наступного, й усіх одного за одним він вбивав з мінімальними складнощами. Побачивши це містер Квінн запанікував й криком віддав наказ підірвати комплекс. Коли вибух стався, він видихнув з невеликим полегшенням.

– Не факт що це його вбило, але це дало нам трохи часу. – сказав Оскар. – Воно мало дати час.

– Еммм. Се-е-ер? Нові дрони показують не найкращі результати. – сказав один з працівників.

Зображення з нових дронів вивели на екрани. Француз не просто пережив вибух, він навіть не втратив свідомість та вже готувався зрушити з місця. Містер Квінн в цей момент панікував і ледь стримував всі емоції що переповнювали його.

– Зв'яжіться з Ігорем. Негайно! – крикнув він.

Ерік прибув до університету де вчився Ігор. Приземлився він хоча й неймовірно точно, але при цьому недбало, а тому створив невеликий кратер за затрусив всі будівлі.

– Де Ігор Лев? Де Неспинний?! – кричав він на все подвір'я.

Прозвучав сигнал тривоги і значна частина студентів почала тікати, лишались лише найсильніші й найдосвідченіші. Француз швидко зрозумів, що відповіді він не дочекається, а тому він напав на найближчого з студентів й розірвав його, після чого повторив питання. Він планував робити це по колу, аж поки не досягне бажаного результату. Але студенти, на його ж здивування, могли певною мірою йому протидіяти, хоча їх кількість й зменшувалась як через смерті, так і через страх.

Один з смертельних ударів Еріка міг прийтися прямо по Марії, але Саня зміг відкинути її в сторону, чим врятував, хоча вона й впала без свідомості. Разом з цим він привернув на себе увагу Француза. Однім різким рухом він пробив тіло юнака наскрізь, від чого з тіла Сані почала зникати тінь, а потім тією ж рукою він схопив його за потилицю та відірвав голову. Лише після цього Ерік дістав руку. Від побаченого в Андрія зникли будь-які інстинкти самозбереження. Він бив Француза з усієї сили.

В той же час, десь в Азії, Ігор боровся з найбільшим кайдзю в його житті, аж раптом все перервав голос оператора зі штабу БСЄ, який наказав повертатись до університету через Француза.

– Але кайдзю? – спантеличено спитав Неспинний.

– Ми вже вислали героїв щоб вони ним зайнялися. Лети куди ти потрібніший.

Ігор миттєво зник, прямуючи до університету. І майже одночасно з цим на місце прибула місцева група героїв.

В університеті ж продовжувалась бійня. Панцир Мінерала згинався й шкодив йому самому, місцями він розривався й з-під нього плескала кров. Та в якусь мить Француз опинився за його спиною й схопив прямо за хребет, ігноруючи як панцир, так і шкірe з м'язами. Він би вбив Андрія, але йому завадили тіні, що охопили його й змусили відпустити Мінерала. Всі ці тіні йшли він Сані. Його, здавалось би мертве, тіло встало, неприродно вигинаючись, підібрало голову й приклало до шиї. Коли очі відкрились, вони були повністю чорні. Шкіра Сані стало блідою, його рани почали затягуватись, а слідом він був таким же як і до смерті.

Француз все ж зміг розірвати тіні та звільнитись, але зробити він нічого не зміг. Ігор прибув. У криках гніву він влетів в Еріка, вони розмінялись парою ударів, після чого обидва злетіли, продовжуючи битись, й полетіли в невизначеному напрямку. Француз та Неспинний летіли на високій швидкості, розмінюючись ударами, аж ось вони зупинились, зависнувши в повітрі. Далеко від кордонів України. Десь в полі.

– Я хотів поговорити! – крикнув Ерік та відштовхнув Ігоря на невелику відстань.

– І саме тому ти вирішив прийти до університету й почати різанину? Вбивати всіх кого я знаю?!

– Вони неважливі й дрібні, але ти! Ти важливий, ти потрібний. Якщо ми об'єднаємо свої сили, ми зможемо змінити цей світ на краще! Створити щось бездоганне.

В цю мить Ігор все зрозумів.

– То ось про що говорив Оскар. – сказав він.

– Що?

– Тобі не подобається система безпеки, вся наша справа, і ти хочеш її змінити.

– Вона корумпована й прогнила. Ми ж можемо зробити її бездоганною. Можемо змусити людей використовувати...

– В цьому світі немає нічого бездоганного! – перебив Ігор. – Ми не є бездоганними, а тому не можемо створити щось таке! Єдиний варіант це прийняти недоліки й жити з ними. Адже в кінці ми такі ж люди як і всі інші.

– Ми не люди! Ти, ти ніколи не питався, не думав про те звідки в тебе ці сили?

– Думаю я народився з ними.

– Ні. Тобі їх дали після народження.

– Що ти верзеш?

– Я бачив папери. Ти народився з рідкісним генетичним захворюванням, ти мав померти через тижні, а то й дні після народження. Твоїм батькам про це сказали і вони були в розпачі. Аж ось до них прийшли спецслужби й запропонували ліки. Пропозицію прийняли і все спрацювало. Ти вилікувався, а через роки отримав силу. В мене теж було подібне. Я мав рак мозку, через який покинув службу в армії. Я був ходячим мерцем без шансів та порятунок, аж ось мені запропонували прийняти участь в експерименті і я погодився. Мені ввели препарат і за лічені дні я зцілився, а потім в мене з'явились сили. Нам з тобою дали один і той же препарат, але різних версій. Ми кращі за людей і надлюдей. Якщо хтось і може змінити цей світ на краще то це ми.

– Ні. Мене влаштовує світ в його нинішньому стані! З усіма його недоліками!

– Разом ми могли б попередити те що сталося з твоїми батьками, щоб ніхто інший не відчув те, що відчув ти.

Це спровокувало Ігоря й він бездумно накинувся на Еріка. Їхні удари змушували землю трястися й тріскатись, хмари вибухати, а повітря руйнувати все на своєму шляху. Розвідувальні та шпигунські дрони БСЄ не могли й близько підійти до місця бою, бо просто знищувались ударними хвилями. Оскар Квінн та купа агентів спостерігали за боєм в тихому жаху.

– Сер, ми маємо щось зробити. – сказав Вудворд.

– Ми нічого не можемо зробити. Ядерна зброя нашкодить нам більше ніж їм. Треба щось інше.

Оскара на декілька секунд поглинули роздуми, а потім в нього з'явилась ідея.

– Зарядіть орбітальну гармату й націльте її на Француза! Також вишліть пару винищувачів. Нехай вони ракетами розділять Неспинного та Француза, а потім стріляйте з гармати.

– Приступаємо до виконання. – відповів один з агентів.

Оскар зв'язався з Ігорем, та озвучив свій план. Неспинний зміг знерухомити Француза і майже одразу після цього в них прилетіло декілька ракет, що розділили їх. Вони розлетілися на кількасот метрів один від одного, а літаки одразу ж полетіли геть. Ще кілька митей і з неба по Французу вдарив потужний зелений спалах. Як виявилося, Ігор не був на достатньо великій відстані, а тому його трохи оглушило.

Ерік першим підвівся на ноги й одразу злетів в небо. Орбітальна гармата змогла здійснити ще один постріл по ньому, але він був марним. Француз пролетів супутник з гарматою наскрізь й почав штовхати його в атмосферу Землі. Першим що побачив Ігор коли відкрив очі це те як на нього летить купа заліза. Йому не вдалося ухилитись, а тому його притиснуло розпеченими уламками супутника. Та вже за лічені секунди він вирвався з-під них і продовжив бій з Французом.

В якийсь момент вони приземлились поруч з залізницею і в їх бік прямував потяг. Француз швидко підвівся, схопив Неспинного за голову, а потім на всій швидкості влетів у потяг, використовуючи Ігоря в якості тарану. Вони легко пролетіли наскрізь, по всій довжині транспорту, вбивши всіх хто там був.

Ігорю вдалося вирватись і перенести бій високо в небо, але за великим нещастям там пролітав пасажирський літак. Своїм тілом Француз знищив кабіну пілотів та пошкодив одне з крил. Потім він міцно схопив Неспинного й полетів геть. За лічені секунди були подолані тисячі кілометрів. Ігорю вдалося вирватись, але одразу після цього він отримав удар в голову, сильніший за всі попередні протягом життя. Від цього удару, Неспинний пролетів кількасот кілометрів, опинився в Лондоні та підрізав своїм тілом Біг Бен.

Пам'ятка Лондону почала руйнуватись і ось-ось впала б на проїзджу частину. На щастя Ігор вже прийшов в себе після удару. Розуміючи, що Біг Бен приречений, він влетів у нього, чим змінив траєкторію падіння, щоб мінімум людей та будівель постраждало. Майже одразу після цього Неспинному в обличчя прилетів черговий удар від Француза, що відправив його в черговий, але не такий довгий політ, що супроводжувався руйнуванням цілих районів міста.

Коли Ігор вийшов з-під уламків, одразу почув крики сотень людей. Хтось з них втратив близьких чи друзів, а когось притиснуло уламками. В поєднанні з картиною масових руйнацій, це змусило Неспинного завмерти. Ерік підлетів до нього, але зберігав певну дистанцію та лишався в повітрі.

– Скажи мені, скільки ще людей має померти? – спитав він. – Це спинити лише в твоїх силах. Ти маєш істинний дар і всі можливості щоб принести в світ мир, але ти даєш йому можливість страждати.

Ігор мовчав. Він роздумував про все почуте в останні дні, все пережите за останні роки.

– Знаєш, а ти правий. – сказав він. – Я справді маю силу все це спинити. І сили мої справді являються даром. Роками я їх зневажав і ненавидів, покладав на них відповідальність за все погане що зі мною відбувалося, хоча з часом почав бачити й гарне. Мені намагались пояснити що сили не є чимось злим або добрим. Я це чув, але не слухав. Ти ж зміг мені це пояснити та навіть показати. За це я тобі дякую. Але хочу щоб ти знав, з усім цим усвідомленням що на мене зійшло, я використаю свої сили щоб вбити тебе!

В одну мить Ігор злетів та вдарив Еріка з усієї сили, чим відправив його високо в небо, подалі від міста та людей. В процесі свого бою жоден з них вже не стримувався й вже просто хотів вбити суперника. У певний момент вони несвідомо покинули Британські острови та летіли над Північним морем, з кожним ударом змінюючи висоту.

На їхньому шляху постав лайнер. Ігор помітив його і щоб уникнути зіткнення, ударом погрузив себе та Еріка під воду, проминувши прямо під кораблем. За декілька секунд вони вилетіли з-під води та набрали висоту і вже зовсім скоро були над Скандинавським півостровом. Аж ось в одну мить Ерік зміг нанести один зі своїх найсильніших ударів по нозі Ігоря, зламавши її нижче коліна. У відповідь Неспинний вдарив своєю головою в обличчя Французу, а потім різко потягнув його вниз.

Вони приземлились десь в Скандинавських горах, викликавши легкий землетрус та сформувавши невеликий кратер. Користуючись тим, що Ерік все ще перебував в стані легкого оглушення після удару в обличчя, Ігор, пересилюючи неймовірний біль від зламаної ноги, заліз на нього й почав невпинно бити руками по голові. Він бив так сильно як ніколи раніше. Сила від ударів проходила через все тіло Француза прямо в землю і провокувала землетруси, що ставали лиш сильніші з кожною наступною секундою. Зовсім скоро це відчувала вся Європа, слідом були цілі океани, пустелі й материки. В якусь мить ледь не вся планета відчувала удари Неспинного.

Ігор бачив та відчував як шкіра та м'язи на його руках рвались на шмаття, як його кістки тріщали й ламались, але він продовжував бити. Зовсім скоро він весь був вкритий кров'ю Француза. І ось Ігор спинився. Від голови Еріка лишилась лише купка крові та розчавленого м'яса, а від черепу й сліду не було. З останніх сил, що Ігор мав, він зміг встати, зробити пару кроків після чого впав безсилий на спину та втратив свідомість.