Група злочинців хоча й не була надто чисельною, але розділитись надвоє могла собі дозволити. Одна підгрупа відволікала на себе Неспинного, в той час як інша вела саме пограбування. Їх план працював бездоганно й навіть мав певні неочікувані плоди. Їм вдалося неабияк сильно натиснути на Неспинного, паралізувати його, кинути на самісіньке дно Чорного моря й навіть утримувати його там.

Для злочинців все йшло справді непогано, вони навіть вже майже викрали все, що їм було треба. Аж раптом всі вони відчули потужні поштовхи з морського дна, а за лічені секунди після цього всі вони, один за одним, отримували надзвичайно сильні удари й втрачали свідомість. Їм не вдалося приборкати силу Неспинного. Коли жодного грабіжника при свідомості не лишилось, він зв'язав їх всіх, потім повернув викрадений вантаж на корабель і зі злочинцями в руках полетів в бік берега, щоб пошвидше здати їх в руки поліції.

Повернувшись до університету й змінивши свій одяг на цивільний, Ігор вже був готовий решту дня відпочивати, аж раптом йому зателефонував дядько та сказав, що з батьками сталась біда. Юнак одразу ж злетів у повітря. Він летів майже так швидко як тільки міг, а як тільки опинився поруч з потрібною лікарнею то приземлився в найближчому безлюдному провулку. Ігор лишився непоміченим.

З панікою на обличчі він блукав коридорами лікарні, поки не наткнувся на свого дядька, який там працював. Вони пройшли до реанімаційної, де Ігор побачив свою матір в оточенні декількох лікарів. Потім дядько вивів його на вулицю і вони присіли на лавці під деревом.

– А що саме сталось? І де тато? – спитав Ігор, з очами налитими сльозами.

– Вибух газу в квартирі поверхом нижче. Твоя мама зараз, ну ти сам бачив, а тато...

– Що з ним?

– Він помер.

Ігор вже не міг стримувати сліз, він затулив обличчя руками й почав ридати.

– В нього декілька відкритих переломів і судячи з усього звернута шия.

– Коли це сталось? – спитав Ігор, відкривши обличчя.

– За пару хвилин після того як ти на місію відправився. Я розумію яка в тебе картина в голові могла намалюватись, але ти б нічого не зміг зробити, ти не можеш бачити майбутнє.

Ігор хотів щось сказати, але не зміг знайти підходящих слів тому він просто знову закрив своє обличчя й продовжив плакати. Його дядько підсів ближче до нього та обійняв щоб висловити свою любов та заспокоїти юнака.

Другого жовтня була гарна погода, сонце сяяло, але не пекло й дув освіжаючий вітерець. Андрій з Марією йшли по подвір'ю університету й наткнулись на Саню який як раз йшов з пари.

– Команда дві "М"! Давно Ігоря бачили? – спитав він.

– Доволі так. – відповіла Марія.

– Це вже скільки його нема? Тижні три?

– Трохи більше місяця. – відповів Андрій.

– Взагалі в часі не орієнтуюсь. Пробачте. А про нього щось казали в деканаті?

– Так. Я питав в них. Вони розуміють його ситуацію бо не тільки він в такій ситуації.

– Навіть не знаю що робити в такій ситуації. – потім йому прийшло повідомлення на телефон. – Місія. Знову. – тінь Сані вкрила все його тіло та змінила голос. – Раптом станеться диво і Ігор повернеться напишіть. Буде більша мотивація повертатись.

З його спини вирвалась пара тіньових перетинчастих крил і він злетів в угору. За пару хвилин після цього стало чутно як хтось долає звуковий бар'єр, а потім був й звук приземлення. Андрій з Марією вирішили з цікавості перевірити чи не Ігор це прибув. Вони дійшли до його кімнати у гуртожитку і вона була відкрита. Їхні сподівання були виправдані, Ігор справді прибув, але він був надзвичайно сумним.

– О ви тут! Радий вас бачити. – сказав він, коли помітив, що в його кімнату зайшли.

– По тобі не скажеш. Як ти? – спитав Андрій, сівши з Марією навпроти Ігоря.

– Жахливо. Поховав батька, а мати лежить як овоч. 2021 рік на дворі, а лікарі кажуть що нічого не можуть зробити.

– А що саме з нею? – спитала Марія. – Якщо це не тисне на тебе.

– Сильна травма мозку. Від операцій сенсу нема, а якихось ліків від цього не вигадали. Єдиний варіант це підтримувати в ній життя та сподіватись на краще.

– Може ми могли б чимось тобі допомогти? Хоч якось?

– Ти якось казала що на мозок можеш впливати, так? Могла б щось зі мною зробити?

Від почутого Марії стало дуже некомфортно і воно переглянулась з Андрієм. Вони обидва були шоковані.

– Це не дужа гарна ідея. – сказала Марія. – Я можу це зробити, але воно протримається пару годин, можливо днів і я не знаю чи точно воно на тебе подіє. До того ж потім на тебе всі ті емоції знову нахлинуть і буде значно гірше.

– Краще піти до психолога, як психолог тобі кажу. – Андрій підтримав думку. – Це не можна тримати в собі чи намагатись якось оминути. Про це треба говорити.

– Може й так. Пробачте що попросив про це. – сказав Ігор. – Я, я просто жахливо себе почуваю

– Це нічого, ми з тобою і ми тебе підтримаємо.

Декілька тижнів потому до університету прибув Оскар. З гелікоптеру він вийшов у супроводі Фінлі Вудворда. Містер Квінн одразу взяв напрямок до тренувального комплексу. Деякі студенти впізнавали його, трохи побоювались і просто перешіптувались. Оскар пройшов всередину будівлі і в приміщенні для роботи з великими навантаженнями зустрів Ігоря, який як раз працював за одним з тренажерів.

– Вітаю Ігорю. – сказав Оскар.

Неспинний натиснув на кнопку, після чого тренажер деактивувався і він зміг безпечно встати.

– Вітаю. – сказав він.

– Гарний тренажер, скільки відтискаєш?

– Згідно з комп'ютером цієї залізяки я відтискаю близько п'ятнадцяти тисяч тон, але я не відчуваю ваги. Наче тримаю в руках подушку.

– Непогано. Моє ім'я Оскар Квінн. Керую операціями БСЄ і являюсь голосом великої ради.

Вони потиснули руки.

– Я вас впізнав. Приємно познайомитись.

– Навзаєм. Я б хотів поговорити з тобою але в більш приємному місці.

Вони вийшли з будівлі та попрямували на частину території університету, що була своєрідним парком з зеленою травою, купою дерев, лавок, доріжок для пробіжки й озером.

– Вудворде, ізолюй територію. Треба трохи приватності. – сказав Оскар сідаючи на лавку. Поруч з ним сів Ігор.

– Так сер. – відповів Фінлі.

З тіла Вудворда в одну мить почали виходити десятки його точних копій, які потім разом з ним розійшлися в різні сторони та нікого не підпускали в зону розмови.

– У вас асистент надлюдина? – з подивом спитав Ігор.

– Так, була проведена модифікація. Я сподівався що в нього з'явиться телепортація, було б зручно, але й ця здібність практична. Перейдімо до справи. – Оскар повернувся майже повністю в бік Неспинного. – Я б хотів запропонувати тобі співпрацю з БСЄ.

– А можна детальніше?

– Ігорю, ти талановита, розумна й вправна людина. Так твої сили не надто унікальні, але вони потужні. Спочатку ти діяв в межах Києва, зараз в межах всієї України, а це велика територія.

– Важко не погодитись.

– Окрім того ти мав декілька місій й за кордом. В нейтральних водах Чорного моря, в Польщі, Румунії, Туреччині. Тобі та твоїм силам вже тісно в межах України. Ти можеш допомагати значно більшій кількості людей ніж зараз, і повір мені, люди завжди потребують допомоги.

– Я з цим не сперечаюся і ви говорите логічні речі, але можна деталі?

– Ви з Французом маєте ідентичні сили. Він на початку кар'єри, як власне й ти, діяв виключно в межах рідної країни, але з часом він просто виріс з цього. Зараз в область його відповідальності входить вся Європа, західні регіони Азії та північна частина Африки. Але іноді бувають місії які виходять й за ці межі. Обидві Америки, Австралія, решта регіонів Африки та Азії й навіть Антарктида. І ти маєш всі шанси досягти того ж успіху, принести ще більше безпеки в цей світ.

– Добре, а як це вплине на моє навчання?

– Наші місії будуть враховуватися так само як й звичні тобі університетські, тільки в них буде більша вага, сам розумієш. І окрім того буде додаткова плата. З твоєю й без того доволі великою стипендією ти зможеш з'їхати з гуртожитку в будинок і займатись чим би там не займалась українська молодь. Як тобі пропозиція?

– Я... вона мені подобається. Я згоден.

– Це приємна новина. Тоді я домовлюсь з деканатом і все буде готово. Можливо є якісь питання?

– Ні. Але я здивований що ви навіть не намагались якось тиснути через стан моєї матері.

– Ми не настільки холоднокровні. До того ж ми не маємо що їй запропонувати. Вона в такому стані що єдиний варіант це лише тримати в ній життя, чекати й сподіватись на краще.

Пройшов тиждень. Ігор був в своїй кімнаті відпочивав між парами та спілкувався з Санею. Він досі був трохи в шоці від новини про співпрацю з Безпековою Службою Європи.

– То ти в нас тепер ще гроші будеш додатково заробляти. Плануєш з'їхати в якийсь будинок як Андрій?

– Можливо. Не в образу, але хочеться трохи більше особистого простору.

– Та я нічого, прекрасно тебе розумію. Теж би з'їхав якби мав гроші. А вони тобі якісь іграшки вже давали?

– Ага, знаєш типу навушника, але він прихований і поміщається у вухо? Ось таке мені дали.

– Класно, заздрю.

Раптом кімната затрусилась разом з усією будівлею.

– Сподіваюсь хтось просто невдало приземлився. – сказав Саня.

– А в мене погане передчуття.

Телефон Ігоря задзвенів. Він перевірив його і там було сповіщення від БСЄ про завдання.

– Схоже в мене робота.

– Удачі тобі!

Ігор змінив одяг швидше ніж Саня встиг кліпнути після чого вилетів з будівлі та полетів за вказаними координатами. Поки він летів на координати йому повідомляли подробиці місії. Його маршрут пролягав до одного з прикордонних міст Чехії, а ціллю був досвідчений найманець який кличе себе Землетрусом.

За декілька хвилин Неспинний вже був на місці. Він бачив як місто повільно руйнувалось від потужних землетрусів. Ігор зміг швидко знайти свою ціль і почав летіти в його бік. Землетрус теж помітив його, і скориставшись своїми силами, він зруйнував одну з будівель щоб трохи сповільнити Ігоря. Це не сильного результату проти Неспинного, але дало найманцю достатньо часу, щоб він зміг зайняти більш вигідну позицію і однім ударом відправити героя в політ, наслідком якого стала руйнація ще декількох будинків.

Одним масивним стрибком Землетрус скоротив дистанцію й був в кількох десятках метрів від Неспинного.

– А я тебе десь бачив. Точно! Ти герой з України. Вітаю в Європі!

Замість відповіді, Ігор просто налетів на нього. Вони зчепились руками й ніхто не міг рушити з місця. Асфальт під ними почав тріскатись й розсипатись на дрібні уламки, а з часом й сама земля почала тріскатись. В якийсь момент Землетрус відчув, що все виходить з-під контролю. Він з усієї сили вдарив Неспинного коліном в щелепу, чим отримав незначну перевагу, а потім парою рухів руками вивів героя з рівноваги, після чого жбурнув так далеко як тільки міг.

Ігор на величезній швидкості спиною влетів в евакуаційний автобус, забитий людьми і лише після цього зміг зачепитись за землю та спинитись. Він був частково вкритий людською кров'ю, кістками та плоттю. Землетрус знову скоротив дистанцію стрибком.

– Ой. Пробач що вимазав кров'ю, костюм буде важко відчистити. Але що ж поробиш, люди гинуть коли боги б'ються.

– Ти труп.

Неспинний влетів в найманця ледь не на повній швидкості, схопив його та злетів високо в небо. Землетрус з усієї сили бив його руками по спині. Коли біль стало неможливо терпіти, Ігор жбурнув його в поле, а потім й сам приземлився туди ж. Це спровокувало надпотужну ударну хвилю, що увійшла в землю та обійшла всю Європу. Спочатку вони розмінювались ударами, але в якийсь момент Неспинний почав бити все сильніше й сильніше, стало чути хрускіт кісток. У відчайдушній спробі якось відволікти героя та втекти, Землетрус спробував вдарити його прямо в око, але Ігор перехопив руку та зламав її після чого почав неспинно бити по обличчю та грудях на величезній швидкості. Спинився він лише тоді коли найманець впав на землю.

– Землетрус нейтралізований. Він ще дихає. – сказав він. – І здається я руку та пару ребер зламав.

– Висилаємо групу, але є ще одна проблема. Схоже він ненавмисно пошкодив літосферну плиту. Тріщина довжиною в п'ятнадцять кілометрів. – відповів оператор зі штабу БСЄ.

– Це можна якось нейтралізувати?

– Так, в нас є герої спроможні на це, але для цього спочатку треба вирівняти плиту.

– Скинь мені координати, я щось вигадаю.

Ігор дістав телефон з кишені і як тільки він побачив координати то одразу вилетів на них. Зовсім скоро після цього, найманець здійснив свій останній подих. Опинившись в потрібному місці Неспинний на власні очі бачив величезну тріщину глибиною в десятки кілометрів. Набравши трохи висоти для набору більшої швидкості, він почав різко спускатись на дно цієї тріщини. Там він, оточений магмою, вперся руками в плиту та почав її вирівнювати.

– Мене чути? – звернувся Ігор до оператора.

– Дуже погано але так, тебе чути.

– Як там ситуація з плитою? – через зуби вимовив Ігор.

– Не знаю що ти робиш, але продовжуй в тому ж дусі, плита вирівнюється. Почекай трохи, її підлатають і я тобі повідомлю.

За декілька годин Ігор пробився через земні масиви. Його шкіра була червона від жару, костюм обгорів і все тіло парувало. Він знесилений впав на землю й очікував коли по нього прийдуть.

Поки лікарі транспортували Ігоря на гелікоптері до бази, Оскар отримував звіти щодо місії юнака. Внаслідок дій Землетрусу було підтверджено більше двох сотень смертей.

– Нагадайте, як довго він мертвий?

– На момент прибуття групи захоплення, дві години, містере Квінн. – відповів один з підлеглих.

– Ігор казав що Землетрус дихав, йому не має сенсу брехати про вбивство. Його ж сюди везуть?

– Так.

– Чудово, я з ним поговорю особисто, на сполох бити ще рано.

– Сер, є дещо.

– Слухаю?

– Прийшло повідомлення що було пограбовано потяг який перевозив ядерне паливо. Відбулося це в Польщі, в кількох сотнях кілометрів від місця основних подій.

– Отже Землетрус відволікав. Є ще щось?

– Король Тіней втік з тюрми. Висока сейсмічна активність вивела з ладу прилади стримування і він скористався цим.

– Вишліть Француза на пошуки. Не зовсім його спеціальність, але так можна трохи часу зекономити. Якщо провалиться, відкличте його і замініть його на пошукову групу. Літосферна плита повністю відновлена?

– Так. Чаклуни виконали свою роботу якісно, як ви й очікували.

– Дуже добре.

Вже починало сутеніти. Десь в лісах центральної Європи переховувався Король Тіней. Весь брудний, побитий та порваному тюремному одязі, він намагався знайти хоч якийсь прихисток, аж раптом почув як хтось долав звуковий бар'єр. Він обернувся й побачив Француза, що беземоційно висів у повітрі й дивився на нього.

– Ти останній кого я хотів би зараз бачити, Французе.

– А не треба було тікати. В тюрмі було безпечніше.

В одну мить Француз опинився прямо перед Королем Тіней та пробив рукою його тіло наскрізь. Коли тіло злодія-втікача впало на землю, Ерік одним рухом струсив всю кров з руки.

– Я зробив все що міг, але Короля Тіней знайти не зміг. – звернувся він до штабу, дивлячись на мертве тіло.

– Добре, ми вже вислали пошукову групу, можеш летіти додому.

Француз злетів високо в небо та полетів, полишивши тіло, наче нічого й не відбулося.

Ігор спокійно відпочивав у палаті та слухав музику щоб розслабитись. Аж ось до нього увійшов містер Квінн та сів поруч з ліжком на стілець.

– Опіки як я бачу вже майже пройшли. Ти сьогодні гарно впорався, я навіть сказав би що неймовірно. Утримати навіть частину літосферної плити на своїх плечах це вражаюче. Давно подібного не бачив.

– Я вбивця. – пригнічено промовив Ігор.

– Ти про що?

– Ви не знаєте? Коли я бився з Землетрусом, ще в місті, то випадково влетів в автобус з людьми. Я пролетів наскрізь і вбив людей своїм тілом. Їхні тіла майже вибухали при зустрічі зі мною.

– Ми про це знаємо. Ми все бачили. Ти не винен в їх смертях.

– А хто тоді винен?

– Землетрус. Ти добре його побив до речі, він досі лежить непритомний, але ми його підлікуємо і спробуємо допитати щоб зрозуміти мету його дій.

Оскар помітив що Ігор його чує, але не слухає.

– Слухай, Ігорю, ти не Бог. Ніхто ним не є, а значить ніхто не має навіть можливості врятувати всіх і кожного. Тобі треба відпочити. Твоє тіло скоро буде як новеньке, але тобі треба побути знову студентом. Пару тижнів просто повчись, розслабся, сходи до психолога якщо бажаєш. Стане легше.

Пройшов тиждень. Для Ігоря це був доволі важкий час. Він ніяк не міг оговтатись від пережитого, а тому все ж вирішив навідатись до університетського психолога. Коли Ігор увійшов до кабінету, там його вже очікували.

– Вітаю Ігорю. Я Сергій. Психолог, а також гіпер-емпат.

– Гіпер-емпат? – спитав Ігор, сідаючи на диван.

– Звичайна емпатія це просте розуміння емоцій іншої людини, я ж їх повноцінно відчуваю. Отже перейдімо до справи. Що саме вас турбує?

– Багато чого. Недавно, думаю ви знаєте, я нейтралізував найманця відомого як Землетрус.

– Так, знаю. Ви доволі гарно спрацювали хоче для вас це був перший справді сильний суперник.

– Я жахливо спрацював. Загинули люди! Я пролітав через той автобус і люди просто розбивались об мене. Я відчував як їхні кістки на мить впирались в мою шкіру, а потім одразу ламались. Ц-це жахливо.

– Я розумію вас, але це нормальна частина роботи.

– Я знаю це! Вже дуже й дуже давно! Ще з дитинства. Пам'ятаю був малим, бігав по будинку, батьки були на кухні готували щось, а по телевізору крутили новини. Якийсь черговий герой зупинив монстра, а потім показували кадри міста, всі ті руїни. Я спитав у батьків "Скільки людей не стало?", вони злякались від самого факту що я про подібне подумав. І в школі я також цим лякав однокласників, вчителів, усіх. І не просто тому що я дитина і не маю про подібне думати! А й тому що абсолютна більшість людей про це не думає.

– Отже ви все й справді розумієте, але вас все одно щось гризе. Що саме?

– Мій батько недавно помер, а мати стала овочем в лікарні!

– Не це. Щось інше, щось глибше. Щось що є основою всього вашого гніву та страху.

Ігор подивився у вікно, побачив кількох студентів, що літали там, а потім знову повернувся до Сергія.

– Я ніколи не хотів сил. – відповів він.

– Чому ви їх не хотіли, Ігорю?

– Бо я розумів відповідальність, я розумів всі жахи буття героєм. – його очі почали наливатись слізьми. – Поки всі однолітки мріяли одного дня прокинутись з силами й почати рятувати інших, я хотів бути звичайною людиною. Я хотів досягти чогось не маючи сил.

– Ви боялись і боїтеся відповідати за життя людей, так?

– Так. Ще й як боюсь. Коли в мене з'явились сили я одразу напружився. Я намагався робити все бездоганно і все виходило! І ось пара років, я трохи розслабився і реальність вдарила мене в обличчя з усієї сили. Я не зміг допомогти своїм батькам.

– А що саме з ними сталось? Якщо не секрет.

– Вибух газу поверхом нижче. Я дізнався про це від дядька коли повернувся з місії.

– Це може прозвучати жорстоко, але ви б нічого не зробили. Ми живемо в світі мрій і кошмарів. Поруч зі звичайними людьми живуть ті кого можна сміливо називати богами або монстрами. І ми всі звикли до цього. Настільки звикли що забули про існування речей поза нашим контролем. Ні ви, ні будь-хто інший не зміг би вчасно прибути до ваших батьків. В цьому світі є речі з якими варто просто змиритись, інакше вони нас знищать.

– Можливо ви й праві. – Ігор протер очі від сліз.

– Пропоную підійти до всього цього трохи з іншого боку. Ви приписали до своїх сил багато поганого, але спробуйте згадати щось добре про них. Згадайте щось добре що сили зробили по відношенню до вас, або що доброго ви зробили по відношенню до когось. Можливо якась дрібна але яскрава та радісна подія.

Ігор на пару секунд задумався.

– Сили мене врятували. Вони пробудились тоді коли в мене вистрілили і замість того щоб померти я просто встав і пішов.

– Добре. Чудово! Продовжуйте в тому ж дусі! Має бути ще щось.

– Я вступив в цей університет. – сказав Ігор з усмішкою на обличчі. – Тут мене справді розуміють, підтримують. Якби важко не було, в кінці дня завжди є підтримка. А ще я знайшов друзів. Небагато але вони підтримують мене і завжди готові прийти допомогти.

– Ну ось, це вже прогрес. Сили не є поганими чи добрими. Вони не є злом чи добром. Натомість вони є інструментом і лише ми вирішуємо як ним користуватись. Хтось творить, хтось руйнує. Хтось захищає, а хтось нападає. І якщо так вже склалось що ви отримали сили навіть не бажаючи про них, то можливо це й на краще? Доля вклала вам у руки силу про яку ви й не просили і ви користуєтеся нею щоб допомогти іншим. Хіба це не робить вас найбільш гідним для цієї самої сили?

– Дякую вам. Ви допомогли мені подивитись на життя під трохи іншим кутом.

– Мені очікувати вас на наступному сеансі?

– Я ще не знаю.

На прощання, Ігор потиснув руку Сергію та вийшов з кабінету, наповнений новими думками, новим поглядом на життя.