В Київському університеті надлюдей відбувався справжній хаос, після відбуття Француза та Неспинного. Десятки студентів забирали до медичного пункту, або ж в окремий морг. В цьому хаосі, вже в травмпункті отямилась Марія. Всі ліжка в приміщенні були зайняті травмованими студентами, яким допомагали лікарі. Дівчині пощастило, що на сусідньому від неї ліжку сидів Саня.

– Що сталося? – спитала вона.

– О ти прокинулась! Як голова?

– Наче нормально. То що сталось?

– Ну ми всі живі отже Француз не тут.

Вся будівля затрусилась від землетрусу.

– Не звертай уваги. Це Ігор десь з Французом б'ється, до нас лише це й доходить. – сказав Саня.

– Добре-добре. Де Андрій? – спитала Марія та оглянула приміщення. – Я його не бачу на ліжку, отже він живий? Допомагає пораненим десь на вулиці?

– Щодо цього... – Саня обірвався, не знаючи як м'яко повідомити погану новину.

– Андрій в порядку? – спитала Марія та затаїла подих.

– Зараз він операційній. Француз пошкодив йому хребет. Дуже сильно.

Марія завмерла. На її обличчі застиг образ істинного жаху. Будівля знову затрусилась, сильніше ніж минулого разу, а слідом знову, знову, знову й знову. Структура вже не витримувала навантажень від постійних землетрусів й почала тріскатись. Магнітика застосувала свої сили й змогла стабілізувати всю будівлю, щоб та не зруйнувалась.

Ввечері Ігорю вже надали всю необхідну допомогу, після чого перевезли до медичного відділення в його рідному університеті. Коли його в такому стані побачили Марія з Санею, то вони трохи нажахались, хоча й видихнули з полегшенням, що він живий, а Француза зупинено.

Пройшло декілька днів. Ігор зцілювався повільно, але доволі повільно, тому переміщається він на візку, з чим йому допомагає Саня. Вони прямували до палати Андрія.

– Дякую що вирішив бути моєю нянькою, але дарма. – сказав Ігор.

– Та я тебе прошу. Все що завгодно для нашого героя планетарного масштабу.

– Ти як взагалі? Після воскресіння добре себе почуваєш?

– Трохи дивакувато. Іноді бачу темні силуети яких не існує, різні плями, якісь спалахи. Лікарі думають це побічний ефект від пошкодження та відновлення нервової системи.

Вони зупинились. Саня відкрив двері, після чого зайшов сам та затягнув Ігоря. Андрій, лежачий на ліжку, був радий їх бачити, як і Марія.

– Вітаю хлопчаки! – крикнув він. – Позичиш потім мені візок, Ігорю?

– Дуже смішно. Розказуй, як ти? – поцікавився Ігор.

– Почуваю себе непогано, хоча гарного мало.

– Що сталось?

– Його спина не відновлюється. – відповіла Марія. – Здібності зникли, ще й нижня частина тіла паралізована.

– Ось такі справи. – сказав Андрій.

– Я міг би свої хребці позичити. – запропонував Ігор. – Мені сказали, що моє тіло може регенерувати до тих пір, поки я живий.

Андрій трохи посміявся.

– Все трохи складніше. При пересадці тих самих органів від надлюдини до надлюдини, треба враховувати не тільки групу крові, а й сумісність здібностей. В ідеалі вони мають бути ідентичні.

– Пробач, я не знав.

– Та ти тут ні до чого. Не переймайся.

– Чим далі займатимешся? Геройство вже не варіант, еге ж?

– Ну в мене ж ось-ось буде закінчиться навчання і буду я з освітою психолога. Знайду роботу, можливо з Марією з'їдемо кудись.

– Ну у батьків є квартира яка від дідуся дісталась, можна туди заїхати. – сказала Марія. – Не думаю що хоч хтось проти буде.

– А ось і відповідь з житлом! – сказав Андрій.

– Не плануєте лишатись при університеті? – поцікавився Ігор.

– Ні. В університеті гарно, але хочеться чогось свого, розумієш? До речі, це ж ти тепер найдобріший серед нас усіх?

– В якому це сенсі?

– Ну це ж в тебе тепер аж два серця.

Всі в палаті з цього трохи посміялись. Друзі ще трохи поговорили, після чого Ігор з Санею лишили Андрія з Марією на одинці.

Пройшла ще пара днів. Ігор прибув до головного штабу БСЄ. В нього ще не всі травми загоїлись, нога була у гіпсі і ходив він з допомогою милиці. Запросили Неспинного туди на прохання містера Квінна, який зустрів його в коридорі.

– Вітаю Ігорю, пробач що раніше з тобою не зв'язався. Завдяки Французу в мене з'явилася купа роботи та проблем.

– Та нічого. Що з Французом до речі?

– Я краще покажу.

Вони пройшли трохи по коридору та пройшли в одні з дверей, у приміщення де зберігалось тіло Еріка.

– Отже я все ж вбив його. – сказав Ігор, дивлячись на тіло порожнім поглядом.

– Перше свідоме вбивство важко дається, не переймайся.

– Що ви з ним далі робити будете?

– Як показала експертиза, його тіло не гниє, воно вже декілька днів знаходиться у свіжому стані, надто свіжому. Ми помістимо його в лабораторію і будемо досліджувати, можливо зрозуміємо причину його безумства, хоча з мозком розмазаним по скелі це буде складно.

В приміщенні на кілька секунд запанувала незручна тиша.

– Він мені дещо розповів. Що мої сили не вроджені, а від препарату, це правда? – спитав Ігор.

– Так. Ще в п'ятдесятих роках на Землю потрапив прибулець у стабільному та непритомному стані. Його десятиліттями вивчали, тримали в сні, аж ось наприкінці дев'яностих знайшли спосіб привити його гени людям. Француз був одним з перших на кому випробували. А через якийсь час і ти отримав свою дозу, сьому версію препарату, останню.

– Скільки таких як я?

– Важко сказати. Стався інцидент. Всі вчені що працювали над проєктом були вбиті, а лабораторія знищена, десятки років роботи зникли, а разом з цим і більшість записів про випробування та використання. На даний момент ми знаємо про трьох, але одного ти вже вбив, а інша проживає в США.

– А де проводились ці "випробування"?

– Вся Європа, Західна Азія, Японія, Північна частина Африки, Північна Америка, Бразилія, Австралія. Весь світ грубо кажучи. Сотні, можливо тисячі людей, різного віку та стану здоров'я. Все що нам відомо. Як себе почуваєш?

– Звикаю до наявності двох сердець. У Француза їх теж було два?

– Так. Це зробило його сильнішим та витривалішим як і тебе.

– Я напевно повернусь додому, хочу перепочити та побути на самоті трохи.

– Тобі ніхто не заважатиме. Поправляйся скоріше, хлопче.

Пройшло декілька тижнів. Ігор повернувся до своєї геройської діяльності. Одного дня, він виконував чергове завдання. Закінчилось воно дуже швидко, бо злочинець неймовірно перелякався від самого факту присутності Неспинного. Весь світ знав про те, що він зробив і трохи побоювався його хоча  й був вдячним. На Ігоря нахлинули спогади битви з Французом, картина різанини в університеті, весь той біль, усі ті людські жертви та їх крики болю з відчаєм вдарили по ньому. Неспинний не витримав і просто полетів геть.

Він летів так швидко, що повітря довкола нього ледь не спалахувало, зовсім скоро він пересік Атлантичний океан, за лічені хвилини перелетів всю Сполучені Штати та вже був над Тихим океаном. В якусь мить Ігор різко спинився, поглянув у небо й побачив Місяць, після чого на всій своїй швидкості полетів до нього.