Крістіна спробувала піднятися, але кінцівки не відповідали.

" Ти будеш так сидіти, поки не прийдеш в себе і зможеш знову раціанально мислити " - крижаним голосом заявив Мозок.

— Гнида, - розлючено прошипіла дівчина.
— Гей, може досить вже?! - у голосі Рейлона промайнула образа.
— Не хвилюйся, це я не тобі. - вишкірилася дівчина. — Допоможи мені піднятися.
Хлопець з готовністю допоміг дівчині сісти на ліжко.
Удавна маска байдужості спала з обличчя Луізи, вона кинулася до сестри, і стисла її в обіймах.
— Давай, без цих сентиментальностей, - скривилася Крістіна. — Хтось мені пояснить що відбувається?
— Ні, - Рейлон вишкірився.

" Краще б він цього не казав", - зітхнув Мозок. " Я нагадую що ти терпіти не можеш недомовлення. Згідно з тим, правила дозволяють тобі врізати йому пару разів."
Крістіна відчула прилив сили, дівчина різко схопила нічого не підозрюючого Рейлона і жбурнула його у стіну.
Хлопцю пощастило, і він врізався у неї боком, а не головою, я хотіла Крістіна.
Дівчина підбігла до нього, поставила на ноги і різко крутнула його голову в бік.  Рейлон заскиглив.
— Будеш рипатися, зверну тобі шию, - лагідно промовила Крістіна.
— Що ти робиш? - вигукнула Луіза.
— Або ти все мені росповідаєш, або цей агентик раптово помре, - все ти м же лагідним голосом запевнила сестру дівчина.
— Я... Я... - Луіза розгубилася.
Крістіна зітхнула, яку б круту її сестричка з себе не виробляла, вона все ще залишалася маленькою дівчинкою.
— Подивись у вікно, - прохрипів Рейлон.
Дівчина гмикнула і заглянула у невеличкій отвір у залізній стіні.
— Це ж... -  Рейлон з глухим стуком впав на підлогу. — Це ж... - Крістіна застигла, її мозок вперше за все життя зламався.
— Сюрприз? - розвела руки Луіза.
Крістіна повільно повернулася до сестри, і вказала на вікно.
— Якого дідька там робить ліс?!
— Хіба це дивно? - Рейлон вже встиг піднятися, і відійти на безпечну відстань. — Люди вже давно навчилися вирощувати рослини на інших планетах.
— Я знаю! - гаркнула дівчина. — Але ці дерева зелені! Вже як триста сорок п'ять років не існує зелених дерев! Вони могли рости тільки на Землі!
— Ми і знаходимося на Землі. - стиснула плечима Луіза.
Крістіна глибоко вдихнула. — Земля була знищена у дві тисячі п'ятдесят сьомому році, слідством ядерної війни.
— Ти впевнена що це правда? - підняв одну брову Рейлон.
— Цей факт неможливо було підробити! - Крістіна поволі почала губити самовладання, вона ненавиділа коли її хтось дурив.
— Можливо, - вишкірився хлопець. — Але можно було підробити саму, ядерну війну.
— З технологіями які тоді були у людей? - іронічно вигнула брову дівчина.

— Ми як раз і намагаємося це вияснити. - втрутилась Луіза.
— Добре, - видихнула Крістіна. — Припустимо я вірю. Але звідки вам про це відомо?

Рейлон вже відкрив рота, що б знову нарватися на гнів Крістіни, але раптом приміщення де вони знаходилися затряслося.
— Вони нас знайшли! - у пініці вигукнула Луіза.
Краєм ока Крістіна побачила як Рейлон метнувся до червоної кнопки і з силою натиснув на неї. Кімнату підкинуло вверх, десь з низу пролунав вибух. Крістіна похитнулася, і не витримавши рівновагу, гепнулася головою об залізну підлогу.