Будильник безжалісно взревів на всю кімнату, звукові хвилі відлунювали від ідеально рівних, білосніжних стін, і створювали потрійний ефект.
Крістіна застогнала і дотягнувшись до нього,  запустила у вікно, за яким знаходився вже набридший їй вид космосу. Потім подивилася на годинник, який мирно висів на сніжно білій стелі.

— Шоста. Година.Ранку. - розлюченно прошипіла вона.

Двері у кімнату відчинилися і в отвір зазирнуло усміхнене обличчя.

— О, ти вже прокинулася! - невинно кліпаючи великими карими очима сказала сестра.

Крістіна недобре примуржилася, за ці одинадцять років існування її сестрички, вона добре навчидася роспізнавати цей погляд.

— То це ти завела його на шосту ранку? - дівчина вказала на літаючий по всій кімнаті, ідеально білий куб з динаміками, який слугував будильником.

— Мені просто було нудно, і хотілося їсти, - сестра спробувала зробити винувате обличчя, але озорні бісики в очах її видавали.

— Ти можеш замовити їжу у холодильника! 

— Гей! Ти чудово розумієш що так я ризикую видати себе! - насупилася дівчинка.

— Луіза, ти сама винна що встаєш о п'ятій ранку. - пробурмотіла Крістіна відкидаючись на подушку і заплющуючи очі.

— Ну не спи будь ласка, - Луі почала трясти сестру за плечі. — Доречі що тобі наснилося на цей раз?

Крістіна напружила пам'ять. — Та начебто нічого, - позіхнула вона. Раптом у пам'яті сплив образ дівчинки на троні, і з короною на голові.

Крістіна кліпнула, образ розвіявся так само швидко як і з'явився.

— Агов, с тобою все гаразд? - Луіза помахала рукою перед її обличчам.

— То що ти хочеш на сніданок? - різко змінила тему Крістіна.

— Бекон і яєшню! - радісно вигукнула її сестра.

— Добре, тоді через дві годинки зайдеш і нагадаєш мені.- пробурмотіла Крістіна і пірнула під ковдру.

— Так не чесно! - насупилася Луіза, — Мама сказала що б ти про мене піклувалася!

— Ну добре, - Крістіна встала і з сердитим виразом обличча попрямувала на кухню.

— Бекона немає, - дівчина захлопнула холодильник.

— Обережніше, - роздався його металевий голос.

— Ще чого, - фиркнула Крістіна, — Треба було вчасно доставити продукти з Головного Відділу.

— Звідки я знав що ти захочеш бекону. - спокійно заперечила залізяка.

— Помовч!- роздратовано вигукнула дівчина.

— От через таких як ти, Штучний Інтелект тупішає з кожним днем. - донісся ззаду голос.

Крістіна швидко обернулася, паралельно вхопивши зі стола ніж, і наткнулася на пару зелених кошачих очиськ. 

— По перше, це ніж для хлібу, - вишкірився хлопець, — А по друге, хто вчив тебе приймати гостей?

— Я так розумію ти з Головного Відділу? - дівчина повільно опустила ніж.

— Рейлон, агент п'ятдесят четвертого відділу, номер триста сорок сім. - вклонився хлопчина.

— З якого це часу головний відділ став наймати діточок? - примружила очі Крістіна.

— А з того, - очі Рейлона злісно зблиснули, — Коли у Міжгалактичну лікарню, з підвищеним рівнем охорони, у палату в якій знаходиться найнебезпечніша пацієнтка  проникла маленька десятирічна дівчинка, і судячи з показників наших приборів мешкає тут п'ятдесят вісім днів.

— Головний відділ сподівається що людина мого віку зможе вивідати у мене більше інформації? - Крістіна скептично оглянула хлопця.

— Майже, - Рейлон втомлнно всівся на стілець і позіхнув. — Вони хочуть що б я втерся тобі в довіру, ми подружилися. А потім вивідати усе що їм потрібно, через загрозу моїй смерті.

— Навіть так, - пробурмотіла Крістіна, і її обличча набуло задумливого виразу..