5
— Мені цікавить лише одне, - Луіза обпердася спиною об стіну і склала руки на грудях. — Навіщо тобі його кров?
— Треба дещо перевірити, - невинно посміхнулася Крістіна.
— І як ти збираєшся це зробити? - фиркнула сестра, — У тебе навіть мікроскопа немає.
— Чого це немає? - підняла брови дівчина, — Правило номер один, ніколи не залишай у кімнаті з психічно хворим підлітком хоча б один натяк на Штучний Інтелект!
Крістіна підскочила до холодильника і почала стукати по його металевому курпусу вигукуючи якісь слова. Світло на кухні згасло, натомість з усіх боків почали висвічуватися тусклі сині промені. Десь з верху щось загриміло, усі мебелі рушили з місця, зі стелі почали вистрелювати фіолетові молнії. Луіза злякано закрила обличча руками. Раптово все закінчилося, і навколо запанувала тиша.
— Можеш подивитися, - самовдоволенно проказала Крістіна.
Луіза боязко відкрила очі, вони знаходилися у великій лабораторії. Величезні прибори, куча усіляких колб і трубок.
— Що за... - ледь вимовила Луіза.
— Як бачиш за два роки перебування тут, я де що змінила.
— Можно було і без спецефектів, - невдоволенно пробурмотів холодильник, — Ти б знала, скільки енергії було на них витрачено!
— Мені яке діло? - стиснула плечима дівчина, — Нам треба зробити повний аналіз його клітинної структури.
Ззаду почівся грохіт. Крістіна різко обернулася, на підлозі лежала Луіза, без свідомості.
— І все таки спецефекти були зайвими.
P.S За цю главу скажіть дякую Івоні Оріан. Адже саме вона не дає мені розслабитися навіть у Новорічну ніч!
— Треба дещо перевірити, - невинно посміхнулася Крістіна.
— І як ти збираєшся це зробити? - фиркнула сестра, — У тебе навіть мікроскопа немає.
— Чого це немає? - підняла брови дівчина, — Правило номер один, ніколи не залишай у кімнаті з психічно хворим підлітком хоча б один натяк на Штучний Інтелект!
Крістіна підскочила до холодильника і почала стукати по його металевому курпусу вигукуючи якісь слова. Світло на кухні згасло, натомість з усіх боків почали висвічуватися тусклі сині промені. Десь з верху щось загриміло, усі мебелі рушили з місця, зі стелі почали вистрелювати фіолетові молнії. Луіза злякано закрила обличча руками. Раптово все закінчилося, і навколо запанувала тиша.
— Можеш подивитися, - самовдоволенно проказала Крістіна.
Луіза боязко відкрила очі, вони знаходилися у великій лабораторії. Величезні прибори, куча усіляких колб і трубок.
— Що за... - ледь вимовила Луіза.
— Як бачиш за два роки перебування тут, я де що змінила.
— Можно було і без спецефектів, - невдоволенно пробурмотів холодильник, — Ти б знала, скільки енергії було на них витрачено!
— Мені яке діло? - стиснула плечима дівчина, — Нам треба зробити повний аналіз його клітинної структури.
Ззаду почівся грохіт. Крістіна різко обернулася, на підлозі лежала Луіза, без свідомості.
— І все таки спецефекти були зайвими.
P.S За цю главу скажіть дякую Івоні Оріан. Адже саме вона не дає мені розслабитися навіть у Новорічну ніч!
Коментарі
Показати всі коментарі
(1)