Ep:2

MîsBluë_

ألقت بحقيبتها جانبا لتلقي بنفسها على سريرها مُلتمسه منه السلام .. أغلقت عينيها بهدوء مُحتضنة أفكارها .. "أتسائل..هل قمتُ بفعل صائبٍ اليوم.." مالذي جنيته من كُرهي لنفسي .. كلما مررت بجانب مرآه اتسائل..لماذا لا استطيع رؤية ما يصف الناس جماله.. هل كُرهي لنفسي يجعلني أكاد أكون قبيحه بعيناي..؟ كما أنني دوما أتسائل .. لماذا يجب على الآخرين أن يتحملوا فشلي .. في حين أنني لا أتحمله.. لماذا يجب على والداي دفع ثمن شيء لم يتسببوا به .. هل انا لا أبذل الجهد الكافي لإرضائي.. لماذا أنا صعبة الإرضاء بشده بشأن كل نتائج أفعالي.. لماذا لا أُجيد تقدير نفسي في حين أنني أخبر الجميع أنني أُقدرهم وأحب وجودهم.. بينما أنا لا أُحب وجودي.. لطالما لُمتُ العالم الذي ولدتُ به .. وكأنه كان المُذنب بكوني من أنا اليوم .. وكأن كوني أنا .. قد أصبح شيئا يحتاج إلى اللوم بالنسبة إلي .. "نعيب زماننا والعيب فينا.. وما لزماننا عيب سوانا.."

2021-07-22 23:22:32

2

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Mais Ha

وكل هذا يتغير بمجرد أن تعطي قيمة لنفسك وتقديرها حلوة الكتابة😍💙

Відповісти

2021-08-03 09:38:56

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13200

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

25

6451