Край

Валерія Долінос

Давно пора покласти цьому край, Це не Земля, о люди, Це ж наш Рай, А ми нахабно топчемо його? Ми ріжемо його, П*ємо... Шматками у валізах возимо, Ламаєм, трощим, плюємо, Для чого тоді жити це життя? Завдати болю? Вдарити сильніш? Хтось хоче волю! В когось в руках ніж... Мої моральні виступи, нажаль, безсилі, Бо і сьогодні й завтра і до ниніні, Мораль приходить в мізки в домовині. І ці слова пройдуть повз вуха люду, І я залишуся забута, Але коли настане день розплати, Більше не буде, де і звідки брати! І будуть згадані слова, Молитви будуть литись, як вода. Та не Земля одна у нас єдина, А ти у себе! Ти ж людина!

2018-04-02 20:27:58

6

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Марина Синьоока-Божок

ДЯКУЮ Вам за цей набат. Маю надію, що його почують. Всього Вам найкращого.🤔

Відповісти

2018-04-02 20:33:30

1

Рыцарь Времени

Цікаво!

Відповісти

2018-04-02 21:12:14

1

Схожі вірші

Всі

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1295

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11977