Край
Валерія Долінос
Давно пора покласти цьому край, Це не Земля, о люди, Це ж наш Рай, А ми нахабно топчемо його? Ми ріжемо його, П*ємо... Шматками у валізах возимо, Ламаєм, трощим, плюємо, Для чого тоді жити це життя? Завдати болю? Вдарити сильніш? Хтось хоче волю! В когось в руках ніж... Мої моральні виступи, нажаль, безсилі, Бо і сьогодні й завтра і до ниніні, Мораль приходить в мізки в домовині. І ці слова пройдуть повз вуха люду, І я залишуся забута, Але коли настане день розплати, Більше не буде, де і звідки брати! І будуть згадані слова, Молитви будуть литись, як вода. Та не Земля одна у нас єдина, А ти у себе! Ти ж людина!
2018-04-02 20:27:58
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Марина Синьоока-Божок
ДЯКУЮ Вам за цей набат. Маю надію, що його почують. Всього Вам найкращого.🤔
Відповісти
2018-04-02 20:33:30
1
Рыцарь Времени
Цікаво!
Відповісти
2018-04-02 21:12:14
1
Інші вірші поета
Міні почуття Я і Ти Без назви З тобою
Інші поети
Сніжинка
@Snowflake_UPM
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4228
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1257