Воїнам АТО

Валерія Дроздова

Загинув солдат у бою, Йому все одно, що болить, Він воює за країну свою, А що йому ще тут зробить? Вирує тут кров, Емоції вихром киплять, Бо тим, хто на тій стороні Все одно кого убивать. Тут дощ - не іде, Тут град - торохтить, Потрапити в серце солдату, він норовить! Агресор стріляє, агресор лютує, Але нехай знає, що душу його Тепер вже ніщо не врятує. Чому ти не думаєш, злий окупанте, Що в наших бійців є сім'я? А може забув ти, що десь на планеті Існує така ж і твоя? І кожного із бійців, На світі думка трима: Що добро переможе над злом, Що ось-ось закінчиться війна...

2021-02-05 20:21:14

5

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Сандра Мей

https://www.surgebook.com/one_life_/blog/8qmaj9d Це посилання на блог до українського конкурсу для поетів. Правила прості вам задають тему а ви пишете вірш. Проект не мій. Якщо візьмете участь то удачі. Усі подробиці в проекті

Відповісти

2021-04-28 09:36:49

1

Валерія Дроздова

@Сандра Мей , дуже дякую. Неодмінно подивлюся!)))

Відповісти

2021-04-28 09:46:47

1

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

44

21

1804

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11283