Втікачка
За тиждень до того... 
Малюнки на стіні
За шість днів до того... 
До життєдайного вогника
За п'ять днів до того...
Втікачка




Чорна собака стрімголов мчала густим лісом, спритно увертаючись від невідступних вогняних стріл, які намагалися поцілити у втікачку. Передчуваючи наступний постріл блискавки, метка собака звертала праворуч - ліворуч, і яскраві спалахи з роздосадуваним шипінням танули у високій росяній траві.

Собака вправно оминала товсті стовбури вікових смерек. А могутні дерева замикали над нею розлогі віти, ховаючи гнану від безжального переслідування. Та густий ліс рідшав.

Собака стрімко чкурнула у заряснілий чагарник. Вона чимдуж продиралася вперед, залишаючи чорне клоччя на колючих гілках.

Тріскотливі блискавки били без перестанку.

Попереду, крізь не густі кущі, зеленіли безкраї луки, осяяні дивним напівчорним сонцем.

Собака на мить припала до прохолодної землі, яка пахла прілим лістям. І зелений поріст на хвильку подарував їй спокій, сховавши від невідступної гонитви.

І одночасно з яскравим пострілом блискавки, який влучив саме в те місце, де принишкла втомлена втікачка, відірвавшись від сирої землі, крізь переплетені зарості, в небо, із зойком, злетів чорний шуліка.

Швидкою тінню промайнув птах синім небом і пірнув у рятівну сіру хмару.

Стосилий вітер, зім'яв хмаровиння і розірвав його на шмаття. Шаленим вихором підхопив чорного птаха, крутив і турляв, намагаючись скинути знесилену здобич на землю.

Та наперекір несамовитому вітру, чорний шуліка розправив пружні крила, безбоязно приймаючи нещадну гру. І раптом, у глибині неба, почувся пронизливий покрик. То відчайдушний птах насміхався над непереборною стихією. І склавши крила, під зухвале відголосся, сторчголов упав вниз.

А між гострих каменів підгірного осипища шмигнула вертка чорна гадюка.

Марно блискавки з люттю штрикали по холодному камінню, сподіваючись влучити у прудку змію. Лише золотисті іскри вибивалися з сірої тверді.

Марно дужий вітер, шукаючи швидку змію, щосили намагався розкидати, розсунути нерухомі валуни. Лише здув пил з непорушного прастарого насипу.

А спритна чорна гадюка хутко ковзала між кам'яних уламків до потайного лазу в печеру, який ледь помітною тріщиною темнів у підніжжі священної гори.

28.05.24

© Ірина Велика,
книга «Між Білим та Чорним».
За тиждень до того... 
Коментарі