Вільне життя...

Виктория Романова

Жоден з нас не має долі, Кожен з нас живе в неволі. Нас закрили в власнім домі, Соц. мережі та контролі. Мама, тато, брат, сестра. Хто з них має право на життя? Вільне, справжнє та без зла? Війни, сльози, страх і ризик, Лиш на цьому світ і виник. Як тепер нам далі бути? Щирість, доброта та чесність. Є в нас намір це здобути, Але далі не пройти. Ідеальність-бездіяльність заважає людям жити. Все! Досить, схаменіться! Краще подумайте й зупиніться. Не можна так існувати, За життя потрібно дякувати. Не здаватись, міркувати, Мріяти й шанувати, Всі проблеми вирішувати, Йти до цілі та пам'ятати: ВСІ МИ ЛЮДИ МАЄМ ПРАВО НА ЖИТТЯ, НА ВОЛЮ ЩЕ Й НА РІВНІСТЬ, І НІЯКА ПРИМІТИВНІСТЬ НЕ ЗМІНИТЬ ЦЮ НАЯВНІСТЬ.

2018-03-24 18:17:35

5

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11352

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

3838