Бабуся і Батько
Вікторія Вакар
Бабусю, моя ти опора, Ти змалку мене полюбила З тобою раділи ми й сумували Співали, сміялись й росли. Ти ніжність мені дарувала Зі мною жила кожен день І раптом ... біда завітала І радість пройшла в небуття. І все тоді перекрутилось І все тоді - все навпаки. Я кожен день з тобою проживала Раділа я із кожним тим теплом. Чому ж так все несправедливо Чому ж ти пішла і пішла Чому ж ти не залишилась І далі спокійно жила. Мій батько - ти станеш крилом Який впасти не дасть у хвилини Коли важко на світі жилось А підтримка раптово зникала. Ти мій ангел, який на хвилинку Не відпустить маленьку дитинку Ти як мама, що друге крило Яке впасти мені не дозволить. Я вам вдячна по віку, За щирість й тепло За ласку і просто турботу. За віру, яку пронесу крізь роки Та за те - що повік не забуду.
2018-08-26 18:37:18
3
0
Інші вірші поета
Моє кохання Один лиш день - і все життя Літо Любов така
Інші поети
Sam
@samjuuzou
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Вікторія Тодавчич
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
1510
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11556