Один лиш день - і все життя
Якось зранку на світанку Хтось прокинувсь з-поза ранку, Тихо очки підійняв І своє життя почав. Мама ніжно обняла, І легенько понесла. Принесла вона до мішки, Поклала вона на ліжко. Це маленьке і тихеньке, Золотеньке янголя. Непомітно линув час, Підростало немовля. Вже само воно співало, Прокидалось й простувало. В мами радощів безмеж. Це дитя її всеж. Ось і садік-дитсадок, Перший друг і недруг теж. Ось і школа - перший клас. Цей дзвінок, учитель, клас. Непомітно линув час. Ось і випуск, ЗНО, Вечір тихий, і кіно. Час прийшов - потрібен вибір: Тракторист чи агроном, Чи шофер чи астронавт, Може вчитель чи філософ. Скільки ж цих професій з роком. Вибір зроблено, пора. Все пройшло, пролинув час. Й до роботи час прийшов. Працював він кожен рік. І пройшло так років 40, Ось і пенсія прийшла, В домі оселилась. І вже цілий день одна, Ця людина прожила. Ну і ось - життя пройшло, Час і відпочити. Все життя таке просте, Все як один день. Якось зранку на світанку, Не прокинувсь з-поза ранку...............
2018-12-25 18:57:32
3
0
Схожі вірші
Всі
Впізнай себе...
Впізнай себе в моїх словах , Що виливаються в пісні. Ти знову є в моїх віршах . Я їх присвячую тобі. Всі погляди твої ласкаві, Я все змалюю у віршах. Тихенько ,щоб вони не знали До тебе я прийду у снах. Коли у дзеркало поглянеш А там побачиш лиш мене. Знов вірші всі мої згадаеш, І знов впізнаеш там себе. І в день Святого Валентина, Ми стали друзями с тобою. Нехай зупинится хвилина, Я розлучилася з журбою....
43
7
2290
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12373