Відколи Борис прийняв пропозицію, пройшли 2 дні. У нього вийшло, трохи, влився в колектив і майже кожен, вже не соромлячись, сприймав його частиною "Хакмарджа". Окрім пиятик великих і не дуже, вони так само проводили перегони на байках навколо району. Хоч тут і стояли житлові комплекси, але майже усі вони були порожні, ні поліції, ні контролю від влади, розв'язувало руки місцевим гонщикам на повну. Борис запитував на рахунок безпеки цього заходу, але Віктор говорив, що їздять вони досить повільно як раз-таки через примусове обмеження швидкості машин. Сам він теж нерідко включався і в перегони, і в ставки, за великим рахунком, майже усі зароблені ним гроші зливав туди. Але, заради справедливості, в частині перегонів він все ж перемагав. Олег же ніколи, особливо, не брав участі в цій темі та виходив тільки пару разів за вечір пропустити пляшечку пива і поговорити з усіма.
Борис вже знав майже усіх постійних членів банди. Люди завжди були приблизно одні й ті ж. Іноді звичайно приходили нові або, хто за розповідями не з'являвся декілька місяців. Постійно тут знаходилися ті, хто жили в самому "Хакмардже". Окрім бару і невеликої кухні, під усім цим пабом знаходилося невелике житло, з кількома кімнатами по пару чоловік в кожній. На постійній основі тут жили чоловік тридцять, але велика частина спала на барі, рідко спускаючись до нормальних ліжок. Свої кімнати були тільки в Олега і Віктора, на другому поверсі.
***
Прокинувшись рано вранці від пекельного похмелу, Борис нехотя встав з незручного столу (оскільки теж не спав в кімнаті) і пішов у бік бару. Вже сівши за стіл він почав згадувати, що взагалі хотів.
- На попей і стане легший.
Артур (місцевий бармен) був як завжди на висоті. Хіба що усім з ранку примусово дає томатний сік.
- Артур, ти просто бог.
- Я знаю, мені часто це говорять.
Бармен продовжив натирати склянки, а Борис одним махом випив кілька склянок соку і через кілька секунд ніби знову повернувся до життя. У цьому місці, людина, яка могла змагатися в авторитеті з босом був тільки Артур.
- Ну що, тверезієте дівчатка? - пролунав голос зі сходів.
Олег, сходив вниз у своєму фіолетовому халатику і почав усіх будити на роботу. Кого на справи, а кого просто прибирати паб. Віддавши вказівки, він сів за бар.
- Налий води, а то помираю.
Артур віддав полудуватому босові його воду.
- Є якась інфа? – спитав Борис
Олег так на нього подивився, ніби тільки помітив, що він тут.
- Якщо ти про свого Андре, то не дуже. Ніби якось пов'язаний з Павуком, ну принаймні ім'я десь там спливало, але я взагалі без поняття. І у мене тут як би справ і без тебе вистачає.
- Ми п'ємо щодня, які н**ер справи?
Тут Олежа зрозумів, що його все ж піймали.
- Кожен хлопець тут займається своїм завданням. А ти дякувати повинен… Офіційно ти вмер і твій труп майже до кісток з’їли риби... До речі від сього дня тобі теж не перешкодило б працювати. - сказав бос.
- Мені важлива тільки ця людина. Решта мене…
- А тепер ти мене послухай, - агресивно перебив бос, - Ти тут гість. Ти ні друг нам, ні соратник. Поки що ти просто гість… Так що приступай до роботи. Або тобі тут не місце.
Він замовк і в діалозі повисла тиша. У цей момент Борис не виражав інших емоцій, окрім сорому
- Пробач...
- Та годі тобі, з ким не буває. Йди збиратися на квест і шукай свого провідника…
- Так, а чим ми займаємося..?
- Вирішено, сьогодні поїдеш з Віктором.
- Так що…
Але Олег просто пішов нічого не відповівши.
Бармен дав ще склянку томатного соку.
- Не ображайся на нього.
- Так чого не розповісти, чим ми займаємося. Скільки грошей за день йде тільки на алкоголь... Не повірю, що Олег зі своєї кишені все оплачує.
- Так і є. Цей клуб тримається за рахунок нашої роботи. Але посвятити у це має право тільки бос. Тому чекай.
Борис допив сік.
- Все одно він п**ор.
- Хех. Ну, не без цього.
Хлопець пішов в душ. Що дійсно дивувало, так це розмах "Хакмарджа". Пиятик, з майже безкоштовним алкоголем; ремонт мотоциклів і усієї техніки; купа зброї. Борису було категорично не зрозуміло звідки на усе це були гроші. За цим явно щось стояло.
Через пару хвилин він вийшов у бар де помітно зменшилося народу. Багато хто вже роз'їхався у справах, деякі снідали й чекали своїх завдань. З другого поверху спустився Віктор.
- Борис! Ну ти як там?! Готовий вирушати в пригоди?!
Хлопця явно насторожив такий занадто позитивний настрій.
- Ти головне не напружуйся. - сказав Віктор, підійшовши ближче, - Роботи там буквально на годину. Потрібно у декого узяти документи й поїхати. Швидко, а головне безболісно взагалі.
-…
- Чого?
- Це звучить так, ніби й не повинно вселяти довіри.
- Тобі здається.
Вони вийшли на вулицю і пішли у величезний загальний гараж де стояла незліченна кількість мотоциклів.
- Борис, дивися.
Віктор зірвав з одного з накритих мотоциклів накидку. Він був Бориса, тільки ще краще. В порівнянні з повністю заляпаним, на якому він приїхав, цей блищав яскраво червоним. Чорні смужки на бензобаку доповнювали естетичний вид, а збоку красувалася наклейка з білим крилом. Написом: "Хакмардж".
- Без наліпки ніяк. - Віктор запобіг незручним питанням.
- А не погано.
Він посміхнувся.
- Радий що сподобалося. Але намилуватися ще встигнеш. У нас справа.
- Так, пора їхати.
***
Сівши на байки, вони поїхали через ранішнє місто. В цей час вулиці були порожні й дороги були повністю відкриті, так що добиралися вони цілком собі легко. З людей були тільки неприкаяні бомжі та наркомани, що хиталися з одного боку в інший. Хоч і їх було не багато.
Проїхавши десь кілометра 3, вони зупинилися в одному дворі. Віктор щось копошився в телефоні, але через пару хвилин спокійно сперся ліктем на байк і закурив.
- Будеш?
- Ні. Поки ні.
Борис думав, як продовжити діалог.
- Так. А що за інформація взагалі?
- Наслідки перестановок сил, що були пару місяців тому. Раніше містом заправляв Павук, але при переході у вищий ешелон, банди поділили місто.
- Я так зрозумів Олег, ті хлопці, що приїхали в "Хакмардж" і дівчатка?
- Нуу… Не зовсім. Спочатку все було віддано "Ягуарам".
- Але…
- Але Олег зумів підсуєтитися і відколовся. Вони з Кассандрою, лідером "Сапфірів", тих дівчат, пішли проти "Ягуарів" і у результаті вони розділили вплив по п'ятій, десятій і дев'ятнадцятій вулицями.
- І йому просто так віддали територію?
Віктор усміхнувся.
- Після того, як ми трохи не вирізали половину "Ягуарів". У них особливо виходу не було. Тільки ось зараз хтось нас підставляє на догоду "Сапфірам". Серед нас швидше за все кріт.
У цей момент Борис помітив адресу на одному з будинків.
- Так ми?.
- Так-так. На ворожій території.
У Віктора задзвонив телефон, і він подивився за кут, куди під'їхав байк.
- Це територія "Сапфірів", так що краще нам бути пильними… На…
Він протягнув Борису доладну поліцейську палицю.
- Але я…
- Це тільки на самий крайній випадок…
Вони пройшли по невеликому провулку. Там було не особливо людно, але хтось, раз у раз проходив мимо. Зайшовши за поворот, вийшли до задніх дверей якогось ресторанчика. Через секунду підійшов хлопець в чорному капюшоні.
- Що нового?
- Ягуар їде на Арену.
Хлопець просунув телефон Віктору, натомість отримав конверт. Після чого вони відразу розійшлися.
Але повернувшись, на ньому не було лиця. Ніби інформація виявилася на багато серйозніше, ніж мала бути. Разом з помічником, вони швидко пішли до мотоциклів.
- Борис.
- А?
- Їдь на базу. Мені потрібно відлучитися...
Таким напруженим Віктора він ще не бачив.
- Я розумію, що тебе тягне на дійсно велику пригоду. Але ми на чужій території так то. - з усмішкою сказав Борис.
- Це не жарт. Мені терміново потрібно попередити одну людину. Так що нумо по-хорошому, їдь назад.
Борис сів на байк і наділ шолом.
- Олег мені сказав усюди їздити за тобою, дебілом, і набиратися знань. А якщо я сам повернуся мені голову розкриють точно. Так що розслабся і погнали, решта по дорозі.
Віктор посміхнувся.
- Це небезпечно.
- А то я не знаю...
Вони обоє сіли й поїхали в глиб району під контролем "Сапфірів".
Власне, не так багато відмінностей від районів "Хакмарджа". Може лише дещо більше тиняющихся на вулицях. Але в основному навіть байкеров особливо не було і район зовні був більш тихий, ніж "Хакмардж".
Проїхавши декілька кілометрів, вони зупинилися на такій самій порожній вулиці. Навкруги раз у раз хтось ходив, але на Віктора з Борисом уваги не звертали.
- Далі пішки - сказав хлопець, злізаючи з байка.
Вони залишили мотоцикли й пішли через двори на своїх двох.
- Так… до чого такий поспіх?
- Там довга історія... План такий – заходимо, виводимо одну людину. Не більше не менше...
- «Неперевершений» план. Якщо він спрацює, це звичайно буде неймовірно, але, а якщо все полетить в дупу?
Віктор натягнув посмішку.
- Імпровізуй.
Після цих слів в голові у нього дійсно промайнула думка на рахунок небезпеки цієї місії, але віра в старшого колегу була сильніша.
- Так, а що за історія?
- Довга.
Йдучи по напівпорожніх дворах, вони вийшли до середньостатистичного будинку, яких вони зустрічали купи на своєму шляху. Тільки зараз Віктор почав озиратися на всі боки й шукати підхід до нього, а оскільки через пару годин можуть вже діти йти зі школи, вони не прагнули ще і їм попастися на очі. Пройшовши ще пару метрів, вийшли до невеликих дверей.
- Слухай сюди, Борисе. План простий і витончений. Ми заходимо, я говорю з людиною і валимо. "Паличку" застосовувати тільки по моєму сигналу. Нічого не чіпати, не пити, не розмовляти. Взагалі ні слова, зрозумів?
По погляду Віктора було видно, що він не жартує і його такий перехід від сміху до серйозності не слабо так налякав.
Він зітхнув і пару разів постукав у двері після чого узяв трубку, від домофона яка чомусь була зовні.
- Ми до сестри.
Сказавши це, двері відчинилися. Стояв величезний лисий мужик, майже як Борис і Віктор разом узяті. За ним відкривався довгий спуск, вниз освітлений тільки фіолетовими лампами. Хлопець сміливо кинувся вперед.
%Чорт забирай, і на що я погодився% - подумав Борис і пішов услід за ним.
Відкривши великі двері їх вмить накрило кислотно-зелене світло.
Усередині це виявився повноцінний клуб, і навіть враховуючи досить ранній час, він був наповнений людьми. Борис був здивований, на скільки це відрізнялося від бази "Хакмарджа". Все було яскравим і палаючим, більше був схожий на клуб ніж на паб, але доки це виглядає як занадто утрирувана версія "Хакмарджа". По краю стояли бари, та декілька столиків з усіх сторін. Вони почали прориватися крізь натовп народу доки не побачили перед собою величезну клітину заповнену світлом.
«!Леді та джентльмени! Після не довгої перерви ми повернулися у бій..!»
Але довше Борис не особливо слухав, і вони просто пішли в приміщення для персоналу, де було на подив тихо.
- За мною...
Віктор смикнув його, і вони підбігли до ще одних дверей які почали зламувати.
- Там йдуть… - говорив Борис
- Я знаю, не заважай.
Через пів секунди двері клацнули, і вони ввалилися всередину. Віктор відразу відкрив шафу.
- Одягай.
Він подав червоний халат. Відразу начепивши їх на себе, вони вийшли з кімнати. Проходячи кухню і пару підсобних приміщень, намагаючись при цьому робити вигляд, що свої. Хоч це і було дуже дивно, але мало хто взагалі звертав увагу на щось окрім роботи.
Вони вийшли з червоної вуалі в якесь сусіднє приміщення. Проходячи купу полу закритих кімнат з димом, що вивалювався звідти й верещащими дівчатами. Віктор різко зупинився. У декількох метрах йшла дівчина, схожа на ту, що напала на нього, її акуратна коротка блондиниста зачіска, доповнена байкерським одягом, була дійсно красиво. Навіть Борис на мить втратив дар мови. Тут Віктор зривається з місця і бере цю дівчину за руку, поки вона не встигла реагувати, тягне її в одну з вільних кімнат.
- Борис, маякуй якщо хто йде…
І зникли за дверима.
- Віктор, ти вже зовсім з розуму вижив. Якого біса ти тут робиш?
Звукоізоляція в цих місцях була на подив не найкраща.
- Сара, ми тут не просто так.
- Якщо тебе упіймають - четвертують. І я тебе не врятує вже якийсь лівий хлопець на мотоциклі.
- Я знаю, пробач. Сюди їдуть Ягуари. І їх багато. Тебе знають в обличчя, так що краще швидше йди.
- Ей!
Бориса різко окликнула компанія хлопців, в люмінесцентних плащах, які йшли на нього. У них не було зброї ніби як, але проти п'яти чоловік не особливо багато прийомів.
- Так?
Він підбіг до них.
- Я тебе щось не пам'ятаю. - сказав один.
- Так я сьогодні перший день.
- Оо, перший день. І що ти тут забув?
- Заблукав трохи. Все норм?
Вони насторожилися.
- Хто з адміністраторів за тобою приглядає?
Борис заліз в кишеню і намацав палицю.
- Эмм… Жанна…
*БАМ!!*
Розкривши її, хлопець вдарив по вуху одного з них.
- Це шпигун!
Після цих слів з кімнати, що були за ними вибігло ще кілька осіб. Оскільки простір був досить вузьким, Борис прийняв оборонну стойку і по-спартанськи відбивав атаки наносячи їм не слабкий ущерб. Вирубавши кілька чоловік, почали підбігати ще більша кількість. Шляху до відступу немає, так що з варіантів був тільки бійка. Борис прийняв стійку і вже готовий був відбиватися.
*ДЗззз…*
Але хтось з підбігаючи різко вистрілив в нього шокером.
- Чорт забирай, а майже спрацювало. – сказав Борис.
Секунда на ногах і він впав на землю, після чого його скрутили натовп супротивників.
***
Прийшовши до тями, він побачив абсолютно незнайомі коридори. Разом з Віктором їх тягнули за руки четверо хлопців, волочив ноги по підлозі. Він був без свідомості, а руки в обох були пов'язані.
%Потрібно вибиратися звідси%
Але смикнувши руки було зрозуміло, що так просто не втекти. В ту ж секунду хтось ззаду наступив на ногу.
%Ай... Гаразд... Означає їх точно не четверо. Може шестеро або того більше. Така собі ситуація.%
Їх продовжили тягнути й повністю усвідомивши свою ситуацію Борис просто почав вичікувати потрібний час.
% Перша проста місія. Просто неперевершено…%
***
Через кілька секунд їх притягнули до великих дверей.
- Агов... Добрий ранок!
Їх побили по щоках, і Борис удав, що тільки прокинувся. Але ось Віктор відразу сіпнувся від несподіванки цієї ситуації.
- Бос, ми привели їх.
Відкривши двері тих внесли до великої кімнати з приємним зеленим світлом. Там стояло багато диванів і навіть окремий бар. Обох підтягли по невеликих сходах і вивели до великих панорамних вікон на Арену, там же півколом стояли крісла, навколо круглого столика так, щоб повністю бачити ринг. Скраю стояв бар та навколо було десь п’ять або сім охоронців. Загалом, це місце було досить приємне.
За столом, в тіні, сиділи дві особи, зі сторони Бориса їх майже неможливо було розгледіти.
- Молодці хлопці. Можете бути вільні.
Жіночий голос прогнав "носильників". Віктор не особо прийшов до тями й ще дивився вниз.
- А ви сміливі, раз вирішили ось так вломитися. Але тільки не потрібно було розраховувати, що у вас вийде втекти живими!.. Пробач, рідний, не думала, що таке станеться.
- Не страшно. Це у твоєму репертуарі, проводити такі ефектні дії.
%Знайомий голос%
Піднявши голову Борис зрозумів, що другим співрозмовником був Олег, правда одягнений був в стильний білий плащ, та і взагалі його було не впізнати. Він зі сторони насправді виглядав, як справжній бос мафії.
- Ол…
Але не встиг він договорити, як Олег зрозумів, хто перед ним. Своїм полу переляканим, і здивованим поглядом, він різко перебив Бориса.
- Кассандра, слухай. У клубі можуть бути й інші шпигуни. Можемо перенести зустріч, якщо хочеш. З цими я сам, якщо що розберуся, мої то хлоп'ята живо дізнаються на кого вони працюють, а ти прочеши клуб.
Вона з дзвоном поставила склянку на стіл.
- Ти сумніваєшся в моїх людях, любий? - злісно, але кокетливо запитала дівчина.
- Ні, але своїм я довіряю більше.
Борис подивився на Віктора, який непомітно кивнув.
- Гаразд, Олежа. Потрібно обшукати все, а зустрітися ми можемо і пізніше.
*Тум…*
- … сюди не можна!
Двері різко відкрилися з таким гуркотом, що здавалася ніби зараз злетять з петель.
- Кассандра, мила. Я і не знав, що у тебе тут такі гості.
До кімнати увійшов той самий хлопець, що приїжджав за Борисом декілька днів тому. Тільки цього разу він був у білій шубі, що не заважало поверх неї носити нашивку з ягуаром.
- Без попередження ввалюватися на чужу територію не зовсім за правилами, Томас. – сказала дівчина.
Охоронець схопив його за плече.
- Пробачте, сюди не можна заходити без запису, пан Томас.
*БАМ!..*
- ААА!!!
Одним рухом руки він дістав з кишені ніж і вставив його в плече охоронцеві.
- Для тебе я - Ягуар, сучий покидьку! Чи ти не розумієш хто перед тобою!!!
- Досить. - дзвінким стуком об чашку, Кассандра перервала усі шуми в кімнаті.
-…
Ніхто не ворушився, навіть дихати було страшно. Вставши з крісла вона в спокійному темпі пішла до свого охоронця. Це була звичайна дія, але з кожним кроком вона височіла над усіма присутніми. Кожен в той момент усвідомив, хто хазяйка цього місця.
Підійшовши до свого підопічного, витягнула у нього ніж з плеча попутно поливаючи спиртом.
- Майкл. Віднеси його в мед блок і нехай відлежиться. Рана глибока, якщо погіршає, дзвони у швидку.
- Так мем…
Томас ніби остовпів та не міг навіть ворухнутися. Борис теж, на стільки сильної жінки не часто зустрінеш.
- Та я приколююся, Кас. Не нервуй ти так. - спробував спокійно почати діалог бос Ягуарів.
- Ти на чужій території. І з тобою ще все гаразд тільки тому, що ти бос Ягуарів. Не занадто розслабляйся.
- Так, десь ти права. Ось тільки ось ця територія – МОЯ... А Павук не втручається тільки тому, що вірить в нашу розсудливість. Що він з вами зробить якщо дізнається, що мене убили.
Кассандра посміхнулася.
- Я буваю імпульсивною. Так що краще перестрахуйся.
Вона спокійно сіла на своє місце. Томас ще секунду постояв, а після обернувшись пішов у бік бару.
- Я думав ти не фанат боїв, Олег. Не чекав, що ти кудись втечеш зі свого маленького замку. – сказав він.
- Принцеси мають право прогулятися в інший замок.
- Аа, тоді зрозуміло. Мені прям шкода твого дракона, що у нього така принцеса...
Томас пройшовся по кімнаті роздивляючись інтер'єр і відкриваючи усі холодильники.
- А оливки?..
- Обійдешся.
- Ти занадто зла. То вбити погрожуєш, - він обернувся до Бориса і Віктора, - То ось вже людей на коліна ставиш.
- Це шпигуни.
- Серйозно? Може мені їх розколоти?
Олег різко встав.
- Вони мої. Я сам з ними розберуся.
- Ой, ну не скупися. - Томас підійшов ближче і почав тягнути руки до шиї Віктора. - Таких щурів я легко ламати вмію.
Хлопець намагався бути спокійним поки сильна рука не почала стискати його горло. Віктор почав задихатися.
Олег різко підбіг і схопив за руку боса Ягуарів.
- Ти погано чуєш? – крикнув він.
Томас дістав ще один ніж.
- Без пари пальців вони в мить підуть на діалог.
Але тільки замахнувшись, хакмаржджець вибив з рук ніж і відштовхнув. Мабуть, не розрахувавши сили вийшло збити Томаса з ніг, удрукувавши в стіну.
- Ти думав я твого головного помічника не упізнаю? – сказав він.
- Завалися!
- І що це означає? - Кассандра встала. - Від твоєї відповіді, Олег, зараз залежить вийдете ви звідси живими або ні!
Він сторопів, але швидко прийшов в себе. Слова Томаса і його реакція все ж видали істину.
- Гаразд-гаразд. Заспокойтеся... - Олег підняв руки вгору, - Я не сказав куди їду, ось двоє моїх і поперли за мною. Але те, що він зміг сюди ось так пробратися. Це питання більше до тебе, Кассандра.
- Тобто ти ще і мене вирішив звинуватити?!
- Я говорю лише про те, що мої телепні оступилися. Навіть швидше я оступився, що не доглянув за ними. Але це ж не привід пускати їм кров.
- Він ще і брехав, щоб їх прикрити. - сказав Томас.
- Закрийся! - Олег вже не слабо так психував.
Але бос «Сапфірів» спокійно сіла пити чай далі.
- Він правий, Олег. Твої люди зробили помилку і підлягають негайному покаранню. Але і ти правий, що такий проступок не коштує позбавленню життів. Мені не важливо, що з ними буде дальший. Нехай переможуть в клітці і йдуть в цілості.
Олег посміхнувся.
- Добре Кассандра. Віктор буде битись. Дякую за розуміння…
- Чекай-чекай, - Томас піднявся, - А чого це він вибирає хто б'ється. Нехай це буде другий.
- Томас ти…
- Приймається. – сказала дівчина.
- Постій, Кас. Будь розсудливішою.
- У нього буде 10 хвилин проти "Цегли", більше мене обговорення не цікавить. У вас є пів години на підготовку… І розв'яжіть їх нарешті.
До кімнати зайшов охоронець і розв'язав Бориса з Віктором, відразу повівши їх до кімнати за ареною. Після декількох коридорів, вони посадили Бориса під замок і дали медикаменти. Невелика темна кімната з гратами та лавками, як в тюрмі.
- Вашу ж мать! Які ж ви дебіли! - Олег подивився на Віктора, - Ось нахрєна ти приперся? Ось все складалося так класно, ну нахєна...
- Сюди їхала величезна група Ягуарів…
- І ти подумав, що я не впораюся?!
- Ти то так, але вони знають Сару в обличчя. Мені потрібно було її попередити.
- Ти підставив свого друга. Дебіл.
- Я сам погодився. - уклинився Борис.
-…
Олег хотів було щось сказати, але в секунду остигнув.
- Сара пішла? - запитав він.
- Так.
- Добре… Однією проблемою менше, - він обернувся до Бориса, - слухай сюди, "Аліса в країні чудес". Ти будеш на арені 10 хвилин. Проти тебе "Цегла" - один з козирних бійців тут. Ти битися хоча б умієш?
- Ну, так. Пару разів в школі з однолітками було…
- …
- …
- Ну чорт забирай!- він обернувся до Віктора, - він здохне!
- Олег заспокойся.
- Це я ще, б*ть, спокійний!
- Та годі вам, - перервав Борис, - Якось то вирулю.
- Саме після таких слів я усвідомлюю, що тобі дупа, - сказав Олег, - Дав же мені бог таких дебілів в команду… Гаразд. Пофігу. У "Цегли" проблемне ліве око. Просто тримайся в сліпій зоні 10 хвилин. Головне не падати, тому що піднятися тобі навряд чи хтось дасть.
Двері відкрили двоє охоронців.
- Боєць на вихід.
- Ну удачі пацан.
***
Кімнату відкрили та повели крізь довгі темні коридори. Через недовгий час, вони вийшли до невеликої, слабо освітленої кімнати, де горіли лише пара тьмяних ламп.
- Футболку знімай і залишай тут. - сказав охоронець.
- Це обов'язково?
Але відсутність реакції явно давала зрозуміти, що жартувати вони не мають наміру. Борис зняв футболку і почав підійматися по сходинках.
% І як мене взагалі сюди занесло. Жах якийсь…%
На відміну від інших кімнат, арена була повністю залита яскравим білим світом. Місця було не багато, приблизно, як боксерський ринг, може трохи більше. По краю була металева міцна сітка.
В протилежній стороні стояв величезний мужик. Якщо судити зі сторони, то був, майже, у півтора рази більше чим Борис.
- І цю нікчему виставили проти мене!!! Мабуть, давно звідси трупів не вивозили, так?!!
Зал почав сміятися й освистувати. Ну взагалі він був десь прав. Якщо дивитися на їх габарити, то Борис не вселяв особливої загрози.
!!! Цей доброволець вирішив кинути виклик нашому чемпіонові. Яким би він слабаком не був, на скільки він протримається? Ставки прийматися ще хвилину до початку бою. Але хочу попередити, мінімальний час на яке можна поставити це хвилина. І якщо цей хлопець протримається менше, гроші не повернуть. !!!
Олег в цей час сидів на віп-ложі з босами «Ягуарів» і «Сапфірів». Віктору не дали зайти, тому довелося спостерігати із залу.
- Я, якщо чесно, думав, що ви спробуєте якийсь спосіб втечі, - сказав Томас звернувся до Олега, - Щиро прошу вибачення, хех.
У його словах явно відчувалося кепкування.
- Я вірю у своїх людей.
- Так..? Тоді може ставку..? 100 доларів, що 3 хвилини протягне. Раз ти в нього віриш, означає ми теж повинні. - насміхався Томас.
Олег випив віскі й дістав з кишені гаманець.
- У мене не так багато. - перерахувавши гроші він виклав на стіл десять таких папірців, - Так що тільки тисяча. На перемогу Бориса.
- Та ти здурів.
- Тільки не відмовляйся потім від своїх слів, - Кассандра передала їх гроші букмекерові.
- Я знаю своїх людей, тому не приймайся.
Олег прилипнув поглядом до арени, але по його скорині стікала крапля поту.
***
!!! Що ж, дорогі друзі, ставки зроблені. Побажаємо нашим бійцям удачі. И. БІЙ!!!
Прозвучав гонг. Поки Борис приймав стойку йому вже прилетів удар супротивника, від чого він відлетів в іншу частину рингу.
% Та твою ж мать.%
Поки "Цегла" збирав на себе овації, хлопець зміг піднятися. Для нього бій частково залежить від того, на скільки швидко вийде маневрувати з лівого боку. Не встигнувши повернутися у бій, він скористався секундою фори і ударив в коліно, доки удар у відповідь не встиг прилетіти в обличчя, зумів ухилитися і відскочити.
- Ах ти тварюка!!!
"Цегла" кинувся на нього, але від таких передбачуваних рухів Борису не склало особливих труднощів відстрибнути й завдати ще одного удару в коліно. Тут то вже не пощастило й удар у відповідь прилетів по ньому.
Опинившись на протилежній стороні рингу хлопець знову швидко підскочив. Хіба що цього разу все ж трохи похитнувшись. Варіант для нього залишився тільки чекати та намагатися бити в одне місце.
…
Вони обмінялися ще декількома ударами. Хоча Борис досить сильний, але удари в коліно не давали особливого ефекту. Продовжуючи наносити їх в одну точку сподіваючись, що вийде пробити супротивника.
Хлопець кинувся ще на одну атаку і хоч удар пройшов, навіть ухилитися майже без проблем вийшло, удар від "Цегли" все ж частково пройшов. Борис знову опинився на землі.
- Це безглуздо пацан, - після купання в променях слави він звернувся до Бориса, - Якщо ти так старатимешся, то я й убити тебе можу. Не вставай, або погано закінчиш...
Але Борис майже не відреагував. Він розумів, що в цей бій у будь-якому разі буде важким, навіть з частковою сліпотою Цегли. Але не дивлячись ні на що він піднявся і прийняв стойку.
- І це усе? - хлопець посміхнувся.
Цегла кинувся, але у Бориса виходило ухилятися і втікати від ударів. Коли він почав бити в обличчя справи пішли не особливо краще, оскільки різниця в габаритах не давала завдати сильного удару.
% Погані мої справи.%
Через мить потужний удар прилетів в скорину Бориса, і він почав падати.
…
У ту секунду, він побачив сон. Згадалося літнє сонце, парк. Борису близько десяти років, тоді багато хлопчаків билися, а оскільки він був не найбільшим, то частенько отримував в обличчя. Йому згадалися сльози, коли він побитим сидів і обіймав батька. Тільки ось той рідко заспокоював маленького хлопчика, в середньому він просто давав різні поради, як і в той момент. Який сенс від бійки дорослого з дітьми, просто ябеду пізніше поб'ють ще сильніше. Але батьку не було наплювати на сина, в той момент він згадав один прийом, вірніше, навіть, просто декілька рухів.
І наступним спогадом в голові Бориса сплив яскравий момент. Як він сидів на кривднику, що був набагато більший за нього і бив кулаком по обличчю, а той крізь кров і сльози звав маму. Батько вклав думку в голову, що ніколи не можна пускати на самоплив і вірити, що проблему розв'яжуть хтось інший. Ніколи не йти від бійки.
…
Хоч для нього це і тягнулося вічність, але в реальності він не встиг навіть на землю впасти.
Ще секунда і біль привела його до тями. Лежачи на підлозі він поступово зібрався з силами, похитуючись з одного боку в інший зміг піднятися.
- А ти наполегливий пацан.
% Шансу дотерпіти до кінця раунду взагалі немає, але цей прийом… Чи зможу я ще раз...%
*БАМ!*
У цю мить прилетів ще удар. Але вийшло його заблокувати й відбігти.
% Ну до чорта ці думки. Шансів все одно не багато. %
Борис змінив стойку, якщо раніше це була чиста пародія на боксерів, то зараз було щось незвичайне. Багато хто міг би подумати на каратистів, але тіло було майже повністю розслаблене.
Цегла і не думав давати фору і в ту ж секунду рвонув на нього. Але цього разу під час замаху Борис не зрушився ні на міліметр.
*Хрясь…*
…
-АААА!!! Гімно! Моє око!
На арену крапнуло пара крапель крові. Ніхто з глядачів не усвідомив, що сталося, але з правого ока Цегли текла кров. Він не встиг отямитися і повернутися у бій, як Борис одним чітким ударом пробиває в ліве око від чого супротивник скрикує від болю, а сльози не перестають іти.
Цегла відскочив і хотіла було ударити. Але схибив. І хлопець завдав ще одного удару у вухо. Супротивник продовжував бити повітря, оскільки нічого не бачив. Але в наступний удар і цього не вийшло, оскільки Борис пробив в ліве коліно і через удари в одне місце, він вже не міг стояти. Впавши, хлопець забрався на нього і з усієї сили почав лупцювати його в лице. Зал замовк і залишилося тільки монотонне побиття. Удар за ударом арена все більше наповнювалася кров'ю. Він вищав від болю, ніяк не міг це зупинити.
!!! Досить! !!!
Борис зупинився і подивився вгору.
!!! Переможцем став блискавичний новачок! Медикам терміново підійти на арену! !!!
- Я переміг?
Хлопець тільки посміхнувся і впав, втративши свідомість.
***
- Пацан! Пацан, ти цілий?
Розплющивши очі Борис побачив тих, що схилилися над ним Віктора й Олега в кімнаті з тьмяним освітленням. Пригледівшись, зрозумів, що знаходиться в коморі, в якій був до цього.
- Чорт забирай, я вже думав ти помер.
- Не дочекаєшся... Я переміг?
- І не просто переміг, ти шикарно переміг, як бог його пробив, - сміявся Віктор, - Ти чого мені не розказував про такий кайфовий прийом?
- Ну так ти ж не запитував, - хлопець посміхнувся і сів на стілець.
- Хороший був бій. - з-за рогу вийшла Кассандра, - Як і обіцяла. Конфлікт вичерпано.
- Дякую міс.
З того ж боку вийшов і Томас.
- Мені сьогодні навіть не жаль просаджених грошей. А у тебе не найгірші люди Олег.
- Він добре постарався, - бос узяв Бориса під руку, - Нам пора. Вибачте за грубість.
- Який жаль, а я якраз хотів запитати. Не щодня ти бачиш армійський заборонений стиль вбивства. Його ніби більше не використовують.
Борис зупинився.
- В якому сенсі..?
- Тобто ти поклав чувака і навіть не знаєш, як це зробив? Ну це сильно, - іронізував Томас.
- Пішли, Борис.
- Та годі тобі, Олег. Це ж відомий стиль східних армій. Заборонений і небезпечний, що більше навіть говорити про нього незаконно. Мало хто взагалі колись володів їм.
Хлопець обернувся до нього.
- Скажи хто ще володіє цим стилем?
- Чи не занадто зухвалий хлопчак. У Павука запитай. Він ніби як його знає. Чи типу того.
- І де...
Але не встиг Борис договорити, як Олег стукнув його по голові.
- До скорого, Томас, Кассандра.
- До зустрічі Олеже... І ти теж заходь, юний чемпіон. - дівчина проводила їх м'якою посмішкою.
***
Вони утрьох вийшли з Арени. Ніч поступово опускалася на місто і з нормального світла залишилися ліхтарі, що ледь горіли. Хіба що, тьмяне світло місяця м'яко освітлювало засмічені двори.
Пройшовши декілька підворіть в протилежну сторону, вони вийшли до невеликого парку. Діставшись до лавки Олег посадив Бориса, який хоч і був у свідомості, але сил йти не особливо було.
- Викличемо таксі. На байках їхати це самогубство. – сказав Олег.
- Не думав, що ти такий крутий, Борис. Ти чого відразу не розповів, що такими прийомами володієш, ми б бабок нормально підняли. Коефіцієнт на твою перемогу був один до п'яти, ми могли нормально так розорити цих букмекерів!
- А ми й розорили, - Олег дістав з кишені пачку грошей, - Тримай, ти заслужив.
Він протягнув Борису тисячу доларів.
- Давно хотів запитати. - спершись ліктем на лавку, хлопець зміг нормально розслабитися, - Ми стільки п'ємо, живемо цілком не погано і завжди є гроші. Тут вони живуть за рахунок Арени, але ми як досі на плаву?
Бос, закінчивши замовляти таксі підсаджується до нього.
- Арена для них як розвага. Якщо хочеш дізнатися, то завтра ми тебе присвятимо, і я розповім.
Борис заспокоївся і подивився в далечінь. Після цих слів, він зрозумів, що бос трохи, але став більше йому довіряти.
- А просто сказати не можеш?
- Ні.
- І натякнути?
- І натякнути.
- Тобто тільки після офіційної пиятики на честь мене ти про це розповіси?
- Так.
Олег ніби сміявся з нього.
- Капець ви секретні тут...
Хлопець зробив ковток води.
- Бооос. - Віктор трохи прокинувся, - А мені буде доля, за те, що я теж доклав руку до ваших грошей?
- Звичайно. Це ж все-таки твоя двомісячна платня.
- Отже…
- І з твоєї долі я якраз комісію сплатив. – іронізував Олег.
- Але це ж, як би, не чесно.
- Ще слово і сам відправишся на арену.
- Ну бос…
Ці двоє веселилися. Борис був вражений на скільки вони розслаблені. Хвилину тому вони буквально знаходилися на грані смерті й розкриття, а зараз вже весело сміються. Хоч він і не особливо знав цих людей, але було зрозуміло, що такий спосіб життя для них був буденним. У ту секунду Борису стало злегка ніяково від думок, що ж чекає його далі.
Через пару годин вони доїхали до своєї бази, благо грошей на таксі було із запасом. Відкривши двері до них як завжди підбігли інші, запитуючи, що сталося і допомагаючи донести речі й Бориса. Але у відмінності від інших днів, сьогодні Олег замість того що б піти в кабінет заліз на стіл, як на трибуну.
- Загалом, сьогодні я не планував. Але у нас вийшло свято. Віктор затягнув Бориса на арену. І він виграв!!!
Вони усі підняли шум як один організм поздоровляли їх.
- Я хочу виразити, окрім респекту нашому новачкові Борису, який не побоявся і переміг в жорсткій битві. Хоча він ще не повноцінний член нашої «сім'ї», але для першої місії було цілком не погано.
Вони посміялися.
- Також Віктор. Він молодець. Він привів до нас чемпіона і дав йому дорогу у бій на арені. Тому сьогодні ми п'ємо за них обох. І оскільки Віктор стільки усього зробив. Я навіть підніму йому платню!
Усі почали кричати й обіймати Віктора, поздоровляючи з підвищенням. У цей момент вони дійсно виглядали як справжня сім'я.
- Тобто Віктор сьогодні пригощає!!!
Після цих слів Олега хлопці гукнули ще голосніше. Хоч вони й говорять, що як сім'я, але якась дуже пияча в них родина.
Вечір почав проходити своєю чередою. Хоч спочатку Віктор і скаржився на ставки Олега з його платні, довелося змиритися й отримувати задоволення, хоча можливо, усі його гроші й пішли на перший тост. Борис вже звик до подібних тусовок, але тепер в них відчувалося щось інше. Упізнавши усіх цих людей за останні пару днів, було зрозуміло, що вони зовсім різні, та кожен прийшов сюди не просто так. Деякі за пиятками й хорошим життям, але були й ті, кого сюди привела сама доля. З ними якраз і мало хто спілкувався, але навіть вони в такі моменти веселилися з усіма. Підвищення одного з членів сім'ї свято абсолютно для усіх.
За декілька хвилин, може годину, потихеньку почали заспокоюватися, звичайно усі веселилися і пили, але без такого масового ентузіазму як спочатку. Віктор кудись пішов, а Олег повернувся до своєї роботи. Все стало як зазвичай - веселий, але спокійний вечір.
Борис сидів в невеликій компанії, розповідав про сам бій і попутно обговорюючи бойові стилі.
- Даруйте, я відійду, - встав він з-за столу і пішов в сторону туалету.
Туалет були в стильному чорно-червоному оформленні, так що було дуже навіть пристойним місцем.
Смикнувши ручку Борис відкрив одну з кабінок.
- Стій…
Він на секунду завмер. На підлозі сидів Віктор з розкресленим на телефоні білим порошком. Борис застиг не просто так. Сіруватий відтінок цієї субстанції видавав в нім знайому речовину. Він не сумнівався, що це "Мун".
Відмерши він закрив кабінку і пішов звідти.
- Борис.
Він обернувся.
- Не говори нікому, прошу тебе.
Хлопець хотів щось відповісти, але слова застрягли в горлі, і він тільки опустив очі.
- Будь обережний. – сказав це, Борис вийшов з туалету.
Проходячи пару столів, він був повністю в собі.
% Він сильніший за матір. Він повинен впоратися з цим…%
*Бам!!!*
Усієї сили в нього прилітає удар в груди, від чого Борис впав. Тільки ось на підлозі окрім нього впала ще одна дівчина, на вигляд така ж, як і всі тут, тільки ось зросту не дуже високого.
- Це ж ти, той чемпіон.
Придивившись, Борис упізнає в ній ту подругу, заради якої вони з Віктором і завалилися в той клятий клуб. Приємне блондинисте волосся і м'які риси обличчя, здавалося, що вона ніби помилково зайшла в це місце. ЇЇ можливо видавав тільки пафосний чорний костюм.
- Ти ж ніби… Сара?
- Так. Спасибі що прикрив мого недолугого хлопця.
- Та нічого... Це дрібниці.
- Ну, коли б не ти, його швидше за все відбили б прямо там.
Хоч вона і виглядала досить мило, по говору цілком собі підходила під місцевий контингент.
- Я Борис. Приємно познайомитися… А ти хіба не в конкурентній банді?
- Олег сказав потрібно обговорити деталі сьогоднішніх подій. Він та ще падла, змусив мене крізь усе місто тихцем від усіх банд мчатися сюди, а виявилось, що просто потрібне було коротке зведення по сьогоднішньому дню... А де Віктор взагалі?
На долю секунди у Бориса затряслися руки, але дівчина не встигла цього помітити.
- Він ніби з'їв щось не те, так що з об'єктивних причин трохи зайнятий?
Вона посміхнулася.
- Віктор завжди був недолугим малим і старався як краще. Я чула, як дівчатка у нас розповідали про тебе. Дуже рада, що у нього є такий друг як ти. А то коли він ходить сам на місії я постійно хвилююся.
Вони вже сиділи за столом і Артур приніс їм пиво.
- Ти дуже йому довіряєш як я бачу. – сказав Борис.
- Та про що взагалі мова. Ми разом прийшли у банду і я знаю його вже багато років. Хоч він і завжди ризикує як ідіот і постійно, падла, влізає в якісь неприємності. Але завжди знаходить вихід… Він надійний, хоча і не здається таким. Мені буде спокійніший якщо його хтось прикриває.
- Не турбуйся, я тут на довго.
Сара почала пити своє пиво.
- Хах. Ти типу з батьками посрався і тебе тепер додому не пускають?
Вона ніби жартувала, але реакція співрозмовника була не зовсім такою, як їй думалось.
- Ну типу.
- Та годі тобі. Не знаю, що сталося, але тут таким завжди будуть раді, повір.
Але Борис промовчав.
- Я тут, щоб знайти одну людину. - сказав він майже пошепки, - Для мене це важливо.
Дівчина різко стала серйозною, оскільки співрозмовник сам різко змінився в настрої.
- Мета - це добре. Але тут головне вчасно зупинитися. Бо, може бути тільки гірше, я то знаю.
- Для мене важ…
- Про що сперечаєтеся?
До них ззаду підійшов Віктор. Він був на подив спокійним і веселим. На стільки у хорошому настрої, що аж світився.
- Та не про що, милий. Ти як?
- Нормально, але звичайно після сьогоднішніх пригод потрібно буде узяти вихідний.
- Прогуляємося?
У Віктора посмішка натягалася до вух.
- А чом би й так.
Вони, не помічаючи Бориса почали віддалятися.
- До зустрічі Борис.
Але Сара все ж таки попрощалася.
***
Ранок для хлопця почався десь о 4 годині дня. Та і те його розштовхав Артур, оскільки думав вже швидку викликати. Вчорашня гулянка пройшла цілком собі не погано, але велика частина людей вже поїхали у своїх справах, а Борис знову залишився один пити воду з лимоном на барі. Засівши в телефоні, він гортав меми й оновлення в повідомленнях, це зайняло не так багато часу і знічев'я він почав чекати стрічку новин. У цьому місті нічого особливо не міняється. Щодня, то дрібні крадіжки, то вбивства. Не те що б процвітав кримінал і люди боялися вийти на вулиці, просто новини часто перебільшували. Так, банди й злочинці є само собою, але таким займалися більше пропащі бандити, які контролювали наркотики й політиків.
Погляд Бориса зачепився за маленьку новину про викрадення чоловіка з міської ради й котика, застряглого на дереві, якого зняли браві пожежники. І стаття про котика була вдвічі довша. У цьому уся суть якості новин.
Хлопець усміхнувся і пішов умиватися.
…
Виходячи з туалету його за плече схопив Олег.
- Як ти, пацан?
- Після вчорашнього звичайно не дуже, але жити буду.
- Бійка або ти просто з бодуна?
- Ммм… Швидше друге.
- Осі і не жалуйся... Справа є, йди за мною.
Бос хоч і завжди був серйозним, зараз якось надто напружений. Вони пройшли в глиб першого поверху, і він відкрив двері за складом алкоголю. Борису на очі попалися величезні ящики, ними був заставлений майже увесь склад.
- А що в них?
- Кава.
- ...Та ти заливаєш.
Хлопець повільно підійшов до одного і не помітивши перешкод з боку Олега відкрив його.
Перед ним відкрився величезний, кілограмів на сто ящик, доверху набита кавовими зернами. Сказати, що Борис здивувався, нічого не сказати.
- І навіщо ми тут?
У цю секунду Олег натиснув якусь кнопку і частина підлоги з'їхала, відкривши сходи, ведучі вниз. Від туди різко зів'ялим сильним холодом, ніби зі старовинного підземелля.
- Пішли.
Вони спустилися по темному коридору, відразу після чого прохід закрився. Увесь тунель освітлювався буквально парою ліхтарів, іноді з боків стирчали отвори, що йшли кудись на дно і старовинні двері різних розмірів. Це був великий цегловий тунель, напевно ще довоєнний.
- Ти запитував звідки у нас гроші й чим ми займаємося.
- Ну... Була справа.
- Три банди поділили свій вплив в місті: "Хакмардж", "Ягуари" і "Сапфіри". Але ось самостійно ми не дуже щось тут вирішуємо. Гроші, їжа, житло. Це усе нам дається від більш головних членів величезного угрупування. Вони дали нам повну свободу, в цьому місті ми можемо робити все що забажаємо, і вони це замнуть.
- Прям все?
Олег на секунду замовк.
- Ти навіть не уявляєш, що ми можемо робити, не побоюючись поліції. Але натомість, ми повинні виконувати деяку роботу. Невелика плата за їх прихильність.
Вони зупинилися перед ще одними дверима в стіні.
- І зараз ти зрозумієш, що за робота.
Бос відкрив невеликий просвіт в одній з дверей. У тій кам’яній кімнаті стояв Віктор і той самий Заєць. А посеред кімнати, прив'язаним до стільця, сиділа людина із зав'язаними очима і плакала.
- Що це в біса таке! Хто це?! - Борис.
- Цього хлопця нам наказано усунути.
…
Хлопець стояв, і не міг навіть сіпнутися. Слова застигли у нього в горлі й через секунду він знову поглянув у просвіт.
- Ви викрали його?
- По-іншому не погоджувався.
- Він…
- Я не знаю… Вірніше, не знаю точно… Нам просто потрібно усунути ціль. У цьому і полягає твоє завдання.
Хлопець відійшов від дверей і подивився на свого боса як на юроду. Думка убити людину ніколи не відвідували його голову настільки чітко, від чого він не особливо міг ясно мислити.
- Ви зовсім з глузду з’їхали?!! Арена то куди не йшло, але ось це взагалі незаконно! Пішли ви…
- Борис! Ти можеш піти звідси, але ти й втратиш шанс досягти своєї мети. Назавжди.
Він думав йти, але різко зупинився.
- Я ні на мить не забуваю про неї.
- Той, кого ти шукаєш - швидше за все на вершині нашого харчового ланцюга. І спосіб дізнатися хто він, є тільки один. Стати з ним на один рівень!
- … Але це ж звичайна людина. Просто звичайний хлопець…
- Іншого способу немає. Ти повинен його убити й увійти до банди. Інакше не зможеш досягти своєї мети.
Олег протягнув пістолет. Руки тряслися. Ніколи ще у Бориса на стільки не тряслися руки. Кожен рух, кожного м'яза віддавало мурашками по тілу. Він схопився за пістолет.
% Важкий. %
Рука похитнулася від різкого перепаду ваги, але секундне замішання Борис зміг перебороти.
Вони з босом увійшли до кімнати.
- Хто тут? Прошу пробачте мені.
Цей хлопець кричав і сіпався. Хустка, що була в нього на очах вже промокла від сліз, а з губ йшла кров. Від такого виду Бориса трохи не вирвало.
Олег зняв з нього пов'язку.
- Будь ласка пробачте! Я не хотів! Присягаюся..! Я перейшов не тому дорогу, я оступився, але більше так не буду! Я на вас не дивлюся, навіть не знаю, як ви виглядаєте.
- Мені дуже шкода... - на очах у Бориса виступили сльози.
- Прошу! У мене діти! Дві милі дівчинки! Будь ласка, я зроблю все, тільки скажіть, як мені загладити провину?
Пістолет ніби став у декілька разів важчий в його руках. Усе його тіло тряслося в судорогах.
- Мені... Мені дуже шкода.
Борис протягнув пістолет до голови бідолахи.
- Будь ласка дайте хоч востаннє з ними побачитися! Прошу! Я все віддам!
- Мені…
- Давай, Борис! - крикнув Олег
На секунду зв'язаний хлопець розплющив очі й подивився на свого вбивцю.
- Пробач…
...
*Клік…*
...
Борис натиснув на курок, але пострілу не сталося.
- Що... - полонений розплющив очі.
*БАХ!!!*
Навіть не встиг що-небудь зміркувати, як йому прострілив голову Олег. Крові було не багато, але вона рівномірно бризнула на Бориса й Олега залишивши яскраві червоні плями.
- Що?
- Перше вбивство ти повинен вчинити за необхідністю, а не наказам. Але тепер ти будеш готовий.
Борис не витримав, на його очі накотилися сльози, а ноги перестали стояти прямо. Він впав на коліна і плачу просив пробачення. Перед невідомим хлопцем, але більше перед тими безіменними дівчатками. Саме у цей момент він усвідомив, що ці діти десь там залишилися одні. У цей момент, Борис став таким же як і Андре.
Олег теж пустив сльозу і просто чекав доки Борис заспокоїтися. Це тривало декілька хвилин після чого крики припинилися і в кімнаті лише луною роздавалися тихі схлипи.
Бос поклав руку йому на плече.
- Ласкаво просимо в "Хакмардж"…