- Олеже, чорт забирай. Як ми сюди взагалі докотилися - сказав Борис, поправляючи краватку.
Не так часто членів банди можна було побачити у такому вигляді. Звичні накидки і байки, змінилися на класичний костюм з чорною краваткою і укладеною зачіскою, в червоному, шкіряному салоні мерседеса S- класу. Членів "Хакмарджа" в них видавала тільки постійне сіпання і поправки одягу.
- Я не надівав краватку півроку, ти хоч би попередив, що тут бувають і такі процедури.
Як запрошені гості Олег і Борис їхали на задньому сидінні за броньованим склом. На передньому ж їхала охорона, які заздалегідь повністю заблокували двері і вікна. Хіба мало двоє "Хакмарджцев" захочуть ненароком свалити звідси.
- Ти чого такий пригнічений, Олеже..?
- Ти, сука, заткнутися - можеш?!
- Гаразд-гаразд… Я і сам просто нервую…
Машина різко звернула з траси у бік густого лісу. У Бориса не було телефону, тому навіть гіпотетичну карту він подивитися не міг.
- Нас типу на закриту територію везуть?
- Типу так.
- І яка вірогідність, що нас уб'ють сьогодні?..
- Просто заткнися.
Агресія Олега була цілком очевидна. Поки що точної кількості торби, через знищення наркотиків вони не знають, але кількості пизди не слабо так відчувалося. Навряд чи Павук так просто їх по голівці погладить.
Але в цій ситуації Борис все одно намагався поводитися спокійно, хоча і сам перевіряв можливість втекти вже пару разів. Олег продовжував сидіти тихо. Хоч першу медичну допомогу йому і надали, але штучні шматки пломб замість зубів заподіювали біль і не слабо так псували йому настрій. Хоч і почало вже світати, вони ніби відчували себе там же на полі бою годину тому. Обом було страшно.
***
Через хвилин 20 машина зупинила їх біля великих блискучих воріт. За ними був досить великий особняк в лісі, від якого йшла тільки одна дорога освітлена з усіх боків. Величезні мармурові сходи, що йдуть півколом, високі колони і фонтани. Розкіш настільки відбивалася в очах, що золоті статуї усередині взагалі б не викликали щонайменшого здивування. І звичайно охорона. Борис озирався на всі боки для пошуку відхідних шляхів, ось тільки люди з автоматами не вселяли шансів на успіх. Дві дозорні вишки і 10 автоматників тільки на видимій їм території, це одно з тих місць, куди якщо ти потрапив, втекти непомітно не вийде.
Увійшовши до будинку, жарти про золоті статуї перестали бути жартами. Вітражі в позолоті і величезні коридори, заставлені найкрасивішими творами мистецтва.
Хатня робітниця проводила хакмарджців в глиб будівлі. Хоч це і місце для відпочинку, на поверхах все одно стояло пару чоловік з автоматами.
Пройшовши крізь декілька довгих, але широких коридорів вони вийшли до кімнати. У очі врізалася в основному золота ручка на дверях, що вже не слабо так лякало.
Олег вирішився і постукав в двері.
- Даруйте, до вас можна? - він злегка трохи відкрив двері.
- Звичайно хлопці, заходите.
Вони війшли. Мармуру тут було поменше, тільки пару колон з боків. Та і кімната була досить насичена стільцями і маленькими столиками, розставленими у випадковому порядку. Хоч все і було дорогим, але розставлено було страшенно не естетичне. Посеред кімнати ж стояв круглий стіл з таким же круговим диваном.
За столом сидів Павук і накочений здоровий мужик, в класичному білому костюмі. Головний помахав Олегу.
- Не стійте в дверях, сідайте.
Вони підійшли і сіли за стіл. Майже вмить хатня робітниця подала їм воду й меню.
- Замовляйте, не соромтеся. - сказав Павук, - Хоча… Ви зараз ще скромничати будите. Люба, можете будь ласка два стейки і склянки для віскі! Ви ж не проти…
- Зовсім ні, - відповів Олег.
Дівчина відійшла буквально на секунду, а на столі вже з'явилася нова пляшка.
- Павук, сер, ми хочемо вибачитися за нашу помилку. Ми постараємося відпрацювати збитки.
- Почекай, Олег, - перебив його бос, - Ти думав, я тебе відчитувати сюди покликав?
Хлопець відкинувся назад від здивування.
- Ну ми ж спалили десь центнер "муна". У нас не було іншого вибору, та я думав ви не оціните такий радикальний хід.
- Ти чуєш, Марв - Павук звернувся до хитавицю, - Вони реально через це переживають. Та там чистого у кращому разі 50 кг, в гіршому і того менше. Їм продавали дешеву погань у великих кількостях, а ти вже паритися начал.- посміявся бос.
- Але тоді навіщо ви нас покликали?
- Як навіщо? Дякувати звичайно. Вам, хлопчаки, може цього і не зрозуміти. Але ця максимально дріб'язкова торба, за яку ви знайшли зрадника в наших рядах. Та тобі варто гордитися, Олег. Ти таких бравих хлопців набрав, вони так далеко зайшли. Прийми мою повагу...
- Ем... Спасибі.
Їм принесли стейки. Борис звичайно вже ні з чого не дивувався, але на м'ясо в золоті це вже якось дивно. Він знав, про харчове золото і не був зовсім вже селюком, але навіть приблизна ціна вже не слабо вражала уяву.
- А "Ягуари" добре підготувалися, - сказав Марв, - Секретна бухгалтерія, таємні зустрічі, нічні доставки. І ви з вашими нечисленними ресурсами змогли на нього вийти. Це похвально.
- Ну у нас були свої люди на стороні "Ягуарів", а про доставки ми дізналися з систематичних спостережень. Там нічого особливого.
- Скромність міста бере, так? - уклинився Павук, - Але це ні до чого. Вони змогли знайти зрадника і як по мені це досить сильна причина у визначенні хто відповідатиме з усі банди. Так, Марв?
Він посміхнувся.
- Цілком собі.
Олег очима явно розтікся в посмішці, але усіма силами намагався приховати радість від такого широкого кроку в кар'єрі. Борис же в цей час їв.
- Спасибі вам велике. - сказав він, - Ваше визнання багато стоїть для мене.
- Ой та не соромся. Ти чесно заслужив, а головне дав і мені шанс круто з'явитися. Не щодня я можу так на пафосі укласти чиюсь банду. Це було капець як весело. Тому хлоп'ята,ш**хи наступні тиждень будуть за мій рахунок.
Олег і Борис усміхнулися.
…
*Тук-тук*
…
До кімнати заглянула хатня робітниця.
- Сер, вибачте, що відволікаю. Його привели. Сказати, щоб почекали?
- Ні-ні, люба, не затримуй людей. Ми зараз і розберемося.
- Якщо ми заважаємо, то ми можемо… - сказав Олег.
- Та не. Це питання п'яти хвилин, там нічого такого.
Через секунду двері знову розкрилися. Там були два охоронці з автоматами, які вели під руки пов'язане напівживе тіло, Борис не відразу зрозумів, що насправді це був Томас. У цю ж секунду апетит пропав повністю. У нього був частково знятий скальп, а пальці були переламані і без нігтів, він плакав і тихо вив від болю.
Його кинули поряд з Павуком. Після той встав і почав обтирати рушником обличчя колишнього підлеглого.
- Мій милий хлопчик. - сказав Павук, - Як же ти так умазався? Ну серйозно... Антисанітарія шкодить здоров'ю, ти ж і без мене це знаєш.
- Павук, пробачте мене. Це був не я. Вони мене підставили, це усе підступна змова.
- Ну чого ти, - він назад сів за стіл і почав жувати стейк, - Ти зрадив, ось і розплачуйся за це. Що дивного то?
Томас почав плакати.
- Але... Документи. На них не було друку. Я не зробив нічого, що підставило б під сумнів ваш авторитет.
- Ну Томас. Ти ж не зовсім дурень, ще, - він обернувся до автоматників, - У нього ж з головою все гаразд?
- Просто шок.
- Ну ось, - Павук повернувся до стейка, - Я не віритиму якимсь там папірцям, з якимись там можливими домовленостями. Ти просто вирішив купувати у марковців, а вони давно працюють на мене.
-Що? - побитий хлопець пожвавився і навіть зміг підняти очі.
Олег теж трохи не пригнітився стейком.
- Ну так. Вони виявилися хорошими людьми і повідомили мене про вашу угоду на годину пізніше чим Олег. Ось я їм і сказав погратися в камерні зоряні війни. Олег як імперський штурмовик і ти, як Люк Скайвокер... Я виходить повинен зараз признаватися, що я твій батько? Чи ні?
- Як? Означає весь цей час?
- Томас, ну ти ж не безглуздий. Це моє місто. Мої закони. Моя наркота... Ти дійсно вірив, що у тебе все вийти?
- Значить… Значить...
Він почав плакати. Усі окрім них двох мовчали і жахалися цього шоу, Олег же не міг навіть поворушитися. Різниця в годину. Якби він забарився, вижило б багато людей, можливо навіть Віктор би залишився живий. Але якби він забарився, не зміг сидіти зараз тут.
- Ну. Гаразд вже. - сказав Павук, - Нанасолоджувався ти вже своєю безпорадністю. На цьому все…
*Бах!!*
Він дістав пістолет і вмить вибив мізки Томасу. Підлога і крісла були в крові, а позбавлене життя тіло все більше заливало підлогу. Павук же продовжив уминати стейк.
- Пробачте, за це шоу, хлопці, - сказав Павук, - Просто потрібно було швидше цю справу закінчити, щоб далі дихати повними грудьми в майбутньому.
Олег з Борисом від страху вчепилися у вилки. А вид скривавленого тіла їх знайомого викликав постійний блювотний рефлекс. Вони хоча і розуміли, що він бандит, але тепер були впевнені, що він найстрашниша людина у цьому домі.
- Та звичайно…
- Олег, пішли? - сказав Борис, - Нам там, ніби, пора вже.
- А, ну так. У нас у самих свято на честь перемоги, наші пиятику закочують. Якщо ви не проти.
- Та звичайно нема питань, - відповів Павук, - Колектив це найважливіше. Відбиватися не варто з будь-яких причин. Можете йти.
Вони встали, ще раз подякували за гостинність і якнайшвидше рушили до виходу. Руки у них все ще тряслися.
- А, і ще одне питання, - окликнув Павук, - Тебе ж Борис звати, так?
Він зупинився. Приємний голос їх боса цього разу прозвучав якось перенапружено.
- Ну так...
- Обличчя дуже знайоме. Ми з тобою раніше не зустрічалися?
- Я якщо чесно зовсім нещодавно до банди приєднався, так що швидше за все ні.
- Але обличчя у тебе знайоме капець, а ось звідки не пам'ятаю.
Продовжив розгадувати Павук, все більш і більш вдивляючись в очі. Від такої напруги, навіть Борис почав все сильніше нервувати.
-… Ну і хер з ним. Сорі, що напружив. Не спізнюйтеся на вечірку.
- Так, спасибі велике. До побачення.
- Удачі, хлопці.
Вони вийшли з кімнати ні сказавши один одному ні слова.
***
Пройшовши через довгі коридори і ще один обшук від купи солдатів, вони вийшли за територію "замку". Машина давно поїхала і в такій же повній тиші, за відсутністю вибору вони пішли вниз по дорозі.
Навкруги був глибокий ліс, який лише зрідка освітлювався ліхтарями й іноді доводилося йти просто на дотик. Пройшовши декілька сотень метрів з гори і помітивши, що камер і спостереження, ніби як, в окрузі вже немає, вони сіли на бровку і видихнули.
- Чорт! Забирай! - першим не витримав Борис, - Ля, це ж повний п**дець! І він наш бос? З ним все гаразд?
- Ля, я не знаю! Він і раніше був трохи припизжений, але сука це вже повний перебор!.
Від нервів у них зводило руки і ноги. Вони просто сиділи і вивалювали свої психи.
- Стоп. - сказав Борис.
- Що ще?
- А ти упевнений, що м'ясо яловиче?
-…
-…
-Ну не...
- …
- Чорт забирай! Є попити!
- Та харе, не може такого бути.
- Воно солодкувате, так що можливо. Якщо чолов'ягу замаринувати в цукрі, вона буде на смак як курка.
- Я навіть не хочу знати, звідки ти про це знаєш.
Виговорившись вони встали, з більш-менш спокійною душею і розбещеними краватками, пішли до низу. Ніяких ліхтарів далі встановлено не було, перед ними тільки ліс і дорога вперед, освітлювана тьмяним світлом телефону Олега.
- Не думав, що він такий, - сказав Борис.
- Він раніше був більш-менш. Мабуть за цей час прям в край поїхав дахом. Ще і плани походу міняються.
- Ну так, раз він сам спровокував наш конфлікт і впливати на нього, навряд чи вийде. Але у тебе є ще якийсь козир? Типу цей Марв виявиться твоєю людиною або такого типу?
- Все одно не було шансів, що б він мене послухав. Але все таки я реально розраховував на його лояльність.
- Так, я Марв…
- Ти довбелик. Мої зв'язки звичайно широкі, але не нескінченні. Потрібно вирішувати, що нам робити виходячи з реальних можливостей.
Вони замовкли і продовжили сходити вниз. Тільки поодинокі комарі і світляки разноображивали їх дорогу
- … Ну є один план. - пробубонів Борис.
- Серйозно?
- Павук дуже високо. Якщо шукати в його середовищі, я зможу знайти Андре, а ти людей, які тобі допоможуть позбавитися наркотиків. Потрібно тільки якось наблизитися до нього. Можливо якщо ми спробуємо самі придумати загрозу і вирішити її, то повинно спрацювати. Створити такою, що конкурує банду і накрити її. На Арені якраз…
- Стоп. На цьому все. - Олег пішов вперед.
- Але це ж реальний вихід. Плюс якщо грамотно все зробити.
- Борис. - різко перервав потік думок Олег, саме зараз він був нереально зол, - Якщо я сказав ні, то це означає ні. Це питання ми не обговорюємо.
Йому не залишалося виходу, окрім як принишкнути і опустити голову.
- Пробач…
Пройшовши ще метрів 50, вони вийшли до більш-менш освітленої траси, правда машин м’яко кажучи не було. Ще через 10 метрів була зупинка маршрутки. Там вони і сіли.
-Котра година? - запитав Борис.
- Дві ночі.
- Так може таксі?
У цей самий момент у Олега відключився телефон. Борис же свій на всякий не брав.
- Сука.
***
*Опісля хренову тучу часу, пошуку хоч якогось зарядженого телефону і викликом таксі, що б повернутися на базу*
…
Напівсонний Борис викладав усі свої останні сили для підняття чашки кави, а Олег вже давно забив на все і пішов спати. Боротися з бажанням солідарності зі своїм босом, його зупиняло тільки сором перед Артуром, який чисто для нього прокапывал Американо-машину. Але кава не особливо і підбадьорювало.
У "Хакмарджі" як завжди були веселощі. Усі пили і спілкувалися між собою, хтось навіть не на жарт розгулявшись, співав пісні і валявся у безпам'ятності. Але йому цього разу було якось важко знаходитися з усіма разом. Дивна і парадоксальна атмосфера панувала в цьому місці. Було якось. самотньо, чи що.
Придивившись він помітив, що серед багатьох осіб друзів і товаришів, бракує декого.
- Артур, ти Сару не бачив? - запитав він.
- Ну, як сказати. Вона цілий день просиділа за столиком і пила якусь траву, чисто для неї заварював. Але зараз не знаю.
Після розкриття шпигунської натури Сари, Кассандра її з ганьбою виперла. Хоча в день смерті Віктора, вона сильно допомогла заспокоїти бідну дівчину, у "Сапфіри" їй тепер шлях закритий, але через горе цей конфлікт прийнято було зам'яти.
Борис вийшов на парковку, щоб переконатися, що Сара хоч би десь тут. Було вже дуже темно і тільки пару ліхтарів "Хакмарджа" освітлювали забиту парковку. Пройшовши повз ряди мотоциклів, він прийшов туди, де стояв залізний кінь дівчини. Тільки ось нічого там не було.
- Чорт забирай!
Борис швидко сів на свій мотоцикл і рвонув на головну дорогу. Через день після смерті Віктора, вона все ще була в нереально пригніченому стані, нічого не їла і відмовлялася від яких-небудь дій, навіть за умови, що Олег дав їй гостьову кімнату і максимальне забезпечення, її депресії це не допомогло. І ось зараз Сара все ж вибралася кудись. З одного боку, це була перемога, але Бориса в ту ж секунду, це злякало ще сильніше.
Він мчав з усієї швидкості, тому що трохи вже знав де вона може бути.
За декілька хвилин він виїхав на трасу біля моря. Та, де в останній заїзд вони відправляли Віктора.
Тут він помітив у огорожі припаркований байк і дівчину, що дивиться в небо на краю невеличкого обриву. Різко зупинившись Борис побіг до неї, але її застиглий погляд, що уткнувся в нікуди - змусив його зупинитися. Вирівнявши темп, хлопець спокійно підійшов до неї.
- А ти швидко мене знайшов, - схлипуючи сказала дівчина.
- Сара, тут холодно… Поїхали назад.
Вона постаралася зробити вигляд, що все нормально, але емоції продовжували вириватися.
- Він завжди. Завжди мене підтримував… Коли я помилялася - Віктор завжди підбадьорював мене і допомагав знайти правильний шлях. Допомагав вибратися, коли я творила жахливі речі… А зараз його немає. Він сам помер від того, проти чого боровся. Як звичайний. звичайний підвальний наркоман.
Її пробило на сльози, а Борис навіть не міг вимовити ні слова, порожньо упершись в підлогу.
- Ти не права… Віктор. Він.
У нього не виходило знайти жодного потрібного слова.
- Що мені робити, Борис... Я загубилася.
Але обернувшись вона побачила такого ж ридаючого свого друга.
- Пробач… Просто... Я теж…
Вона підійшла і обійняла його. Вони почали плакати, ридма з усієї сили. І навіть чайки, в цю мить, замовкли над морем, коли ці двоє видавали прощальний крик, по своєму другу, що навіки пішов від них.
…
Через декілька хвилин вони все ж змогли заспокоїтися. Сидів на холодному, брудному асфальті і дивилися на величезний місяць, що зіходив до горизонту.
- Скільки ж років пройшло з тої пори як я уперше їхала тут... Тоді було холодно і сніжно. Але я все одно плюнувши на усіх рідних поїхала сюди.
- Сара, ти можеш повернутися, якщо хочеш. Після пережитого тобою, ніхто не судитиме…
Але вона тільки хихикнула.
- Спасибі. Але я особливо і не розумію, як це - просто жити. Я поїхала в 14 і відтоді була у бандах. Але із самого початку зі мною був Віктор. Я була занадто довірлива і наївна, а він як великий цинік завжди знаходив спосіб мене врятувати… Але завжди посміхався… Пройшли 4 роки, відколи я звикла покладатися на Віктора. Так що, напевно, у мене немає такого місця, де мене хтось чекає…
Сара обернулася.
- А ти? - запитала у Бориса.
- А що я?..
- Цей балаган кого завгодно з розуму зведе. А тут ви ще і входите у верхній ешелон влади в цьому місті… Не думав? Просто послати все і звалити?
- План звичайно хороший. Але поки не можу.
Вона знову подивилася на місяць.
- Твоя мета прям коштує того, щоб закручувати себе в кабалу угрупувань, нападів, насильство над звичайними людьми, зраду друзів?..
- Так.
Він ні секунди не роздумував. Сара сторопіла і замовкла, але через мить, подумавши, ударила себе пару разів по щоках. Рішучість її друга в той міг перебила відчай.
- Так. Гаразд. Тоді і я залишаюся.
- Серйозно?
- Ну та. А то чого мені нюнь розпускати. Ти ні на секунду не засумнівався у своїй меті, а значить це щось нескінченно важливе для тебе.
- І ти навіть не запитаєш, що за мету? - Борис піднявся.
- Ну так. А навіщо мені. Плюс ти і збрехати можеш, та я ніколи не зможу дізнаюся мотив, нафіг воно мені потрібно…
Вона підійшла і дала Борису щелкана.
- Але, за таку підтримку ти будеш должен. Приміром…
-…
-…
- Ну?
- Чорт забирай Борис. Не відволікай.
Вони стояли як укопані ще пару секунд, за які Сара проводила величезні уявні розрахунки.
- Гаразд, чорт з ним. Потім придумаю, - вона залізла на байк і швидко постаралася відвернутися від Бориса. Почавши терти очі.
- Сара. Все добре?.
- Я просто хотіла сказати... Спасибі. Що приїхав за мною.
З цими словами вона включила музику на колонці, яка була вбудована в її мотоцикл.
- Цур я перша до бази! - подивившись на хлопця, на мить, вона щиро і яскраво посміхнулася.
З цими словами і рвонула вперед. Ну а хлопчак лише посміхнувшись дивився удалину. Хоч вона ще і не повністю змирилася з втратою, але та її посмішка все ж виражала радість, вона змогла усвідомити, що не одна. Вони обоє, уперше із смертю Віктора, відчули що не самотні.
Він спокійно підійшов до свого байку.
- Так, потрібно швидше. А то вона ще і покарання по дорозі придумає…
Дівчина швидко рвонула, а він спокійно проводив її поглядом. Заспокоївшись і давши трохи фори, він сів на байк і думав вже стартувати.
* ИИИИ!!! Бам! *
Від різкого шуму, Бориса ніби струмом шибонуло.
№ Якого №
Перед собою він побачив пробитий поручень уздовж дороги, очевидно хтось не вписався в поворот і зірвався із скелі вниз.
Він підбіг до пролому, внизу лежав напіврозбитий мотоцикл і людина. Лежав на піщаному пляжику прямий під обривом, метрів 5 до низу. Хлопець був в усьому чорному, одяг був явно укріплений для їзди на мотоциклі, тільки ось шолома у не було. Або він просто відлетів кудись у бік.
Борис хотів було просто піти. Все-таки з такої висоти, навіть при усій амуніції навряд чи можна вижити, та і не його ця справа, власне. Але тут він звернув увагу на мотоцикл. З однією сторону, це був звичайний крутий червоний байк, з усіма наворотами і пантами, але з іншого боку, хоч і було погано видно, але форма здалася досить знайомою. Ніби розбурхувало спогади з дитинства.
Не встигнувши подумати, Борис вже спустився вниз і пішов перевіряти детальніше. Хоч обрив і був досить різкий, по деяких виступах спуститься не було проблемою.
Підійшовши до байку, він трохи перевернув його, щоб подивитися на форму передньої панелі. В ту ж секунду він помітив намальоване фарбою ім'я на металевій панелі. Він не міг повірити своїм очам, його в ту ж мить накрили далекі спогади, де він в глибокому дитинстві їздив з батьком на мотоциклі. І написав незмивним маркером своє ім'я. Це був той самий байк.
- Борис! Що там?!
Сара, мабуть почувши звук, теж повернулася назад.
- Все дуже добре. Тільки тут мужик походу помирає, виклич швидку.
- Угу.
Він в цей час підійшов до мужика і перевернув його на спину, щоб оглянути ушкодження. Тільки побачивши його обличчя, Бориса перекрутило. Увесь в шрамах, як дуже старих, так і швидше за все недавніх, згори цього не можна було помітити, але наблизившись зрозумів якого ж цього мужика величезного. Не покидало знайоме почуття, ніби він шалено схожий на Юрія (Борис5 з першої глави). На стільки загрозливий вид просто вражав.
Тільки ось відсунувши чорний плащ, хлопець виявив ще дещо.
- Сара, стій.
- Що таке?
- Не потрібно швидку. Краще швидко відміни дзвінок.
- Ну я так-то ще не встигла… Він помер?
- У нього дірки від куль і ножів. І пістолет.
Сара в ту ж секунду спустилася до нього, щоб оглянути людину. Побачивши, що він живий все ж довелося оглянути рани. Кулі благо усі застрягли в захисті, так що окрім пари дрібних порізавши він був як новенький.
- Теж з банди? - запитав Борис.
- Складно сказати. Він без розпізнавальних знаків, але швидше за все. А судячи із старих ран явно не новачок... Що робити то з ним будемо?.
- Подзвони Олегу. Походу це важливо.
Вона залізла вгору і поїхала шукати зв'язок.
- Ти хто сука такий!
Мужик різко підхопився і кинувся убік попутно тянувшись до кишені, але не виявив пістолета.
- Хто ти?!!
- Розслабся мужик, ти просто тільки що трохи не помер.
Борис повільно підійшов до нього, готовим, що той накинеться.
Вийшовши на світло, він побачив обличчя хлопця і в тугіше секунду узяв палицю, що недалеко лежить, і направив на нього.
- Що ви тварюки зі мною зробили?
- Мужик, я тільки забрав пістолет і перевірили, що б з тобою все було гаразд.
- Не заливай!.. Ти мені щось підсипав, або наколов, я точно знаю!
- Ти їбанувся?
- Я запитую ще раз! Хто ти сука такий?!
Борис вже потягнувся до пістолета про всяк випадок.
- Яка різниця. Мене звуть Віктор. Навіщо тобі?
- Замовкни! Чому ти виглядаєш як Роберт?
Хлопець на мить завмер. Мужик звідкись знав ім'я його батька, та і порівнював їх. Звідки? Як? За цю мить безліч питань виникла у нього в голові. Але прийшовши до тями, він відстрибнув, направивши на мужика пістолет.
- Мужик, а тепер слухай мене. Перше, хули ти взагалі тут робиш? А друге, це звідки ти знаєш це ім'я?
- А хто не знає великого боса? Він був моїм другом! А ти лише Глюк, із-за наркоти яку ви мені тут укололи!
У цю ж секунду вгорі почувся звук гальмуючих шин.
-Я знайшов його!
На дорозі показалися 3 людини, які почали сходити вниз. Із-за темряви їх було важко розгледіти, але навряд чи вони були позитивно настоєні.
- Лайно…
Мужик пробував кидатися кудись убік, але через отриманні травми будь-який рух для нього - неймовірно важкий. Повільними перекатами він відповз на декілька метрів перш ніж спустилися ті хлопці.
Вони були одягнені в щільну броню, в усьому чорному, як на підбір міцними і загрозливими. Як і усі банди вони відрізнялися по нашивках на костюмі, але у відмінності від усіх інших з цього міста, у них була червона лама на передпліччі. Саме та, про яку і говорив Юрій перед смертю.
Один з них посвітив в обличчя Борису, а після на його нашивку.
- "Хакмардж"? Незвично ваших тут бачити. - він посвітив на мужика, що лежав в кутку, - Молодець, що упіймав. Ми за ним вже 2 місяці ганяємося, а ти його так швидко прищучив. Як звати?
- Борис. А хто це?
- Та не бери в голову. - мужик почав відповзати, і співрозмовник різким рухом вистрілив йому в ногу, після чого той завив від болю
- АААА!!!
- Ти головне не турбуйся. Павукові все передамо і тебе представлять до нагороди. А зараз звиняй і їдь звідси.
Вони пішли до мужика залишаючи Бориса позаду, в цю саму секунду він перемкнув затвор на пістолеті. Обернувшись сховав його в рукаві і пішов до хлопців.
- Та не хлопців. Я серйозно. Хто це? Це ж я, все-таки, його упіймав.
- Друг, краще їдь…
Борис виставив руку, направивши її в голову.
* БАМ!!! *
Одним різким пострілом він зніс довбешку хлопцю, що стоїть попереду. Інші ж напоумивши обернулися. У цю ж секунду мужик вставив гостру палицю прямий в шию ближче за того, що стоїть, а наступна куля Бориса увійшла до голови третього, такого, що не встиг що-небудь зробити.
Після двох пострілів настала тиша, лише мужик, що зітхає лежав на підлозі, від радості і від страху, що буде далі. По землі розтікалися три калюжки крові, але одна з них була не такою інтенсивною. Останній відчайдушно притискував дірку в шиї, явно розуміючи, що його чекає.
- Ти хоч в курсі хто ми? Павук тебе уб'є.
* БАХ. *
У наступний момент Борис позбавив його цих мук.
Зазвучав ще один байк на фоні, тільки тут вже Борис не особливо сіпнувся, оскільки точно знав, по плавному шуму, хто за ним їде.
- Все нормально? Я чула постріли.
Це була явно стурбована Сара.
- Все круто. Тільки допоможи мені його витягнути.
Мужик лежить на підлозі направив палицю на Бориса.
- Ти хто взагалі такий? Навіщо?.
- Як звуть?
Він перекрутився від серйозного тону, але усвідомивши, що у Борис весь цей час був пістолет все-таки вирішив не ви**уватися.
- Матвій... Приємно познайомитися.
***
Через кілька годин остаточно стемніло. Місто наповнилося безліччю колірних палітр неонових вивісок, а по вулицях гуляли і випивали люди після роботи. Місто переходило в нічне життя, але все одно, з усіма своїми клубами, барами, своєю тусуючою атмосферою, він був спокійним. Хоча переважно такі місця знаходилися в центральному районі, де постійно грала музика і ходили п'яниці. Чим далі ти від центру, тим менш народу на вулицях і тим більше там тихо.
Після вбивства трьох людей, Борис і Сара поспішили швидше звалити. Сховавши тіла, що б їх не можна було виявити занадто швидко вони почали розглядати варіанти, куди конкретно перевести Матвія. Оскільки вони достовірно не знали, хто він насправді такий, то з логічних варіантів залишалося тільки склад, що належав "Хакмарджу". Хоч вони і знаходилися на своїй території, страх, що ті хлопці могли залишатися на хвості, переміг і зробивши безліч кругів, через кілька годин застопорилися на новому місці.
Склад був не сильно затребуваний. Там лежали запчастини від мотоциклів, які вже не використовувалися, але про всяк випадок їх не наважувалися продавати. Так що там і нікого не було, і бомжі ще не встигли ушляхетнити це місце.
Матвію обробили рану на нозі і щоб уникнути можливих ризиків прикували наручниками за ноги до стільця. Він хотів було щось заперечити, але в цій ситуації загрози від нього відчувалася мінімальна.
Через пару хвилин приїхала Сара.
- Я привезла Мак.
- Ти мій рятівник, - сказав мужик що судячи з усього не їв вже давно, - Я тобі все поверну, сонечко, дай тільки пару днів.
- А мені за бензин?
- Обійдешся, - відповівши Борису приступив до їжі.
Мабуть з симпатичними дівчатами у нього трохи інший стиль спілкування. Правда Сара на це відреагувала украй холодно.
Подавши сигнал Борису, вони відійшли.
- Хто він взагалі такий? Це не смішно, ти ж трьох чоловік порішив.
- Ой ну чого ти... - згадуючи кількість убитих людей в атаці на "Ягуарів", такі питання вже не були занадто важливими, - Там були всього три людини, плюс ми сховали трупи.
- Вони полювали за ним. А якщо їх більше, а якщо вони впливові? Ти не боїшся, що підставиш усіх нас під удар?
- Ця людина знає те, що мені треба. Можливо іншого шансу не буде, зрозумій.
Сара стиснула зуби, але розуміла - погляд хлопця був незаперечний. Він був повністю упевнений у своїх діях і відсутність сумнівів на його обличчі все ж глибока в душі переконало дівчину.
- Все одно. Потрібно бути готовими, що він виявиться шпигуном, аферистом або того гірше.
- Красунька, я все чую, - перебив Матвій, спокійно плямкаючи їжею, - Ви мене від смерті врятували, а "повітряні дельфіни" борги віддають. Я відповім на питання хлопчини, а після ми один одного не знаємо.
Борис поглядом показав на дівчині, типу: "Я ж говорив" і сів за столик перед жуючим полоненим.
- У мене до тебе пару питань.
- Так, я зрозумів. Але мені теж цікаво, ти так різко відреагував, коли я сказав ім'я Роберта…
- Тобі це так важливо?
- Та ні. Але у командира було не так багато людей, які за його ім'я уб’є трьох чоловік, а ти майже не вагався.
- Друг, зараз я ставлю правила.
- Ну ти чого?.. Я ж приколююся. Що за питання?
Борис нахилився ближче до нього прийнявши, більше зосереджену позу. Він хотів показатися масивніше перед полоненим, але тому було якось пофигу.
-Де знайти Андре?
На декілька секунд утворилася тиша. Сара стояла біля дверей і не особливо горіла бажанням підслуховувати, але ось Матвій явно здивувався. Та через секунду він упорядочил свої думки і посміхнувшись.
- Цікаво. Дуже навіть цікаво. І звідки ти узнав це ім'я?
- Тебе не повинно хвилювати… - підвищив голос Борис.
- Гаразд тобі, не кипішуй. Просто це потішно виглядає з мого боку. Що б якесь хлоп'я, та знав ім'я і Роберта, і Андре. Та так прагнеш їх знайти… Що він тобі зробив?..
- Досить відповідати питанням на питання! Говори, або живим звідси не вийдеш!
- Я не знаю. - спокійно відповів Матвій, потягнувшись до склянки коли, яку заздалегідь поставив під свій стілець, - Останні кілька місяців за мною полюють. Все що я знаю, це те, що він убив Роберта і зайняв його місце. Тільки ось він зробив це усе на стільки швидко, що я навіть не знаю де він. З підлеглих залишився тільки якийсь Павук, та і все.
- Просто офігенно, нічого ти не знаєш!..
- Я теж шукаю цього покидька. Хоч і багато банд перейшло на його сторону, але ім'я Роберта багатьох переконає підтримати мене, а коли його імперія руйнуватиметься, Андре повернеться.
- Я взагалі не упевнений, що він якось пов'язаний з усім цим. Там вище за Павука, можливо просто нікого немає. І як шукати того, хто може вже не при справах.
Матвій посміхнувся.
- Ех… Малой-малой… Ти ще навіть не представляєш на скільки високо тягнеться цей ланцюжок влади. Чи ти думав, що ви просто наркотики втюхиваете? Це усе - на багато більше ніж ти навіть можеш уявити.
- Ти до чого це хилиш?
- Ну ось представ. Скільки по-твоєму можна збути за кілограм "муна"?
- Хм… Не знаю. - Борис сів навпроти нього, - Якщо брати чистим, то грам буде близько 500 грн. Якщо брати в перерахунок розбавлення і змішування для ширшого спектру продажів, то кілограм можна збути 800 тисяч. Хіба ні.
- А ти не погано мислиш хлопчак. І це реалізується десь за 4-7 днів, за умови підпільного змішування.
- Ну і?..
- А тебе не дивує, що на деяких складах, які "Хакмардж" якраз і узяли знаходилися тони його. А такого роду постачання планувалися на постійну основу, ти знав?
- Звідки ти знаєш про операцію?.
- Ти думав така легендарна історія вже не розійшлася на притчі… Я не про це. Ти хоч представляєш який це об'єм? І куди його по-твоєму збувають?
Борис поник і впав у свої думки.
- Я розумію, ти хочеш сказати, що ми збуваємо його кудись далі. Але це ж украй важко... Зрозуміло, що за допомогою банд і переміщення по місту ми можемо контролювати поширення. Але перенаправляти в інші міста вимагають величезного контролю за вантажем. Урядові організації, поліція. Будь-який обшук машини на виїзді б'є по безпеці величезної кількості грошей.
- Ну та. Якщо це звичайно прям проблема…
- … Що?..
- Ось таке філософське питання, хлопчак. Яка закупівельна ціна кілограма?
Борис впав в ступор і в припадочному стані почав згадувати хоч би приблизні суми, що були встановлені в документах. Але потім згадав, що на цьому місці завжди був прочерк.
- Я... Не знаю…
- Звичайно не знаєш. Може ти не знаєш тому що насправді вам його не продають?
- … Такого не може бути. "Мун" доставляють по морю і якщо ми замішані у виробництві.
Він замовк.
- Та друг. Вони роблять. І збувають. І самі ловлять себе ж. Ця яма набагато глибше чим тобі здається…
Борис все ще сидів в повному нерозумінні. До цього світ, який укладався в маленьке кримінальне містечко розрісся до надзвичайних масштабів, із законами про яких він не мав не щонайменшого представлення.
- Тепер ти здається зрозумів… - продовжив Матвій, - Вплив "Хакмарджа" не на стільки нескінченний, щоб хоч щось зробити. Плюс, в цій ситуації Андре може бути взагалі де завгодно.
- Ну так який план?
Мужик трохи їжею не пригнітився. Мабуть розраховував на відчай свого співрозмовника, та не чекав такої реакції. Але на обличчі Бориса не було ні краплі сумнівів або питань. Він за момент зрозумів і проаналізував ситуацію. Усвідомивши це у Матвія в очах засіяв подив… та страх.
- В сенсі? Який план?
- Ну типу. Твій план. Увесь такий колишній помічник боса, який так упевнено говорить про устрій нашого світу, ніби теж будував його. Приїжджає в місто без плану на випадок смерті голови. Ти мене взагалі за дурня тримаєш?
Він лише засміявся. Це був не нервовий, але і не саркастичний сміх. Його ніби реально розвеселив цю розмову.
- А ти мені подобаєшся, хлопчак. План простий. Створюю свою банду і починаю закуповувати у марковіанців, ось в принципі і все.
- Ти, типу, як "Ягуари" хочеш зробити?.. Хороший план, жодного разу не провальний.
Матвій повільно випив Коли, зробивши пронизливу драматичну паузу.
- І? - не витримав Борис.
- Та не. Нічого… Просто є один момент. У Марковії украй чесний народ. І колись їх від геноциду врятував ніхто інший як Роберт. А Андре убив його, за ким вони по-твоєму підуть?.
- …
Борис впав в повний подив. Хоч він і не багато знав про батька, але цей маленький факт змусив замислитися, чи знав він його взагалі.
- Що це означає?
- Ну хлопчак. Я устааав. Я тобі розповів план. Розповів шляху реалізації. Що тобі ще потрібно? Тобі потрібний Борис666, і ти його отримаєш. То ти зі мною або як?
- Так, я допоможу, - він ні на секунду не засумнівався.
Матвій посміхнувся.
- Молодець хлопчак. Рішучість - дуже хороша риса.
- Так ти розповіси?..
- Потім… Ти доки не відсвічуй. - він знайшов точку впливу на хлопця, ось і не наважився її упускати, - Мені просто треба місце де спати, а в іншому я з тобою зв'яжуся.
- Відмінно. Склад твій. Тільки не нажени на мене біду.
Борис встав із стільця, віддав клич і пішов до виходу. Але вже відкриваючи двері, Матвій різко окликнув його.
- Тебе хоч як все-таки звуть хлопець?
Борис на секунду заціпенів.
- Ві... Віктор. Сандовал Віктор. Я ж говорив вже.
- Віктор значить. Хороше ім'я... Тоді до зустрічі. Віктор.
Видихнувши, Борис вийшов зі складу.
За дверима його вже чекала Сара, пригрівши вухо до їх розмови. Вона хоч і очевидно і була стурбована, усім видом намагалася показати, що це не так.
Вже настала непроглядна ніч і мало що можна було помітити в межах території. Недалеко бігали кішки і собаки, але людських кроків не було взагалі. Борис і Сара йшли до невеликої парковки де були їх мотоцикли. Це було мало не єдине місце на усій території де знаходився хоч один ліхтар і тільки цвіркуни в кущах подавали життя, в іншому було ідеально тихо.
Борис почав залізати на свій мотоцикл, але дівчина стояла як укопана тільки дивлячись на нього.
- Ми вже відійшли досить далеко, - почала вона, - Що усе це означає?
Хлопчак обернувся на неї.
- Ти про що?
- Ти сказав ім'я Віктора, тому що ще до кінця не довіряєш йому, я розумію.
- Дякую за похвалу моєї щирої кмітливості.
- Хто такий Андре?
Але він лише опустив голову порпавшись в замку запалення, тому що ніяк не міг запустити байк.
- Борис. Я допоможу. Я розумію, що той Матвій невідома людина, але якщо хочеш, що б тебе хтось вислухав, то я поруч...
- ... Це довга історія.
- Ну, я нікуди не кваплюся.
Він замовк. У душі хлопець дуже навіть довіряв Сарі. Вони давно знали один одного і ще з часів його робітки в "Сапфірах", він розумів, що на неї можна покластися. Втративши близького друга, Борис тримався за неї і завдяки цьому зміг пережити втрату, але він втрачався в думках, з чого конкретно почати.
Хлопець ледве чутно засміявся.
- Що?
- Та то таке. Прокручувавши цю історію в голові, вона виявилася набагато коротша, ніж я думав.
- Не випробовуй моє терпіння, Борис.
- Гаразд, гаразд. Андре убив мого батька, - але тільки сказавши це, усе тіло хлопця різко затряслося.
Не те, що б він забував про це. Але зосередившись на меті, він навіть не помітив на скільки важкі для нього спогади про батька. Вони змішувалися з новими, але згадуючи своє життя до усього цього… До банди, до Андре. У усій пітьмі минулого перед очима спливло. Рука батька, що гладить по голові сина, який уперше дав відсіч і переміг. Маленький хлопчик, плакавши від болю, але все таки посміхався. Посміхався так, як ніколи після.
Північне світло місяця в ту ж мить освітили обличчя Сари. Будучи досить міцною людиною на її очах навернулися декілька крапель сліз.
- Ти чого?
- Все нормально, - вона витерла лице, - Я не знаю про тебе багато. І бачити, як ти плачеш, досить важко...
- Що?...
Але доторкнувшись до щік, вони виявилися вологими. Хлопець не витримав сорому і швидко розгорнувся, щоб витерти сльози.
- Ти не один Борис. Ти тепер частина "Хакмарджа", і, якщо у тебе буде проблема, ми усі прийдемо на допомогу. Не дивлячись ні на що. Я завжди буду поруч з тобою.
Після цих слів у нього почервоніли вуха, але серйозний заступник лідера постарався швидше це приховати.
- Спасибі.
Сара ж живо залізла на мотоцикл і готова була вже стартувати
- Ну швидше. Або Олег нас точно уб'є.
Вона рвонула, а Борис ще секунду стояв як укопаний. У це мить її слова і теплі спогади про батька змішалися в одно. Він був шалено щасливий.
***
Наставав вечір. Західне сонце освітило велику кімнату Олега, яка останнім часом неабияк перетворилася з відходу "Ягуарів". Оскільки "Хакмардж" став головним на усій території у них з'явилося і більше роботи, хоча банди і не особливо підкорялися законам, та і поліція з часів знищення "Ягуарів" перестала їх турбувати від слова зовсім. Але знайшлися проблеми в особі контролю за усіма постачаннями і продажами, від чого до їх обов’язків увійшла безліч документів, за допомогою яких Павук стежив за станом роботи банд. Останні 2 тижні Олег з Борисом переважно сиділи в кабінеті і перебирали безліч запитів і звітів, з вільних байкеров, зараз вони сталі схожі на звичайних офісних клерків. Так-то "Ягуари" і змогли обманювати Павука, тільки за рахунок зневаги величезними звітами, після чого уся їх недороблена робота перейшла на плечі "Хакмарджа" і Олега зокрема.
Борис сидів за додатковим столом. Виходило таким чином кімната Олега більше нагадувала офіс.
Дочитавши ще один документ, він відкинувся на спинку крісла.
- Та я їбав. От як? Як?! - у нього явно здавали нерви від майже постійній роботі.
- Я теж не в захваті. - сказав відволікся від документу Олег, - Але тут дофіга "вікон" в звітах, які Томас прикарманював. Що нам ще поробити?
- Це то зрозуміле. Але він же мав інформацію про його зраду, означає і звіти швидше за все у нього були. Так на**я ми взагалі цим займаємося?
- Що б нас не убили, Борис.
- … Та ну не. У нас дофіга народу, ми контролюємо місто. У нього що, ядерна бомба є, щоб нас залякувати?.
-. . .
- Олег?
- Як ти думаєш, на скільки дорогий в наш неспокійний час уран?
Після цих слів він повернувся до документів, а Борис так і залишився дивитися на нього гадаючи, жартує або ні.
- Ну не.
Але Олег так і не відволікся. Ще секунду посидівши в ступорі, Борис встав з-за столу і пішов до виходу.
- Куди?
- Кава. Ти будеш?
- Давай. Тільки прошу, ніякого алкоголю. У нас ще повно роботи.
- Добре матуся…
Борис пішов у бік бару. В порівнянні з кабінетом, тут змін не було від слова зовсім. Хоч і після розпаду багато хто з "Ягурав" швидко приєднався до "Хакмарджу", але приймали їх не особливо. Хоч Олег і по-людськи до них віднісся, але розкидав їх переважно по різних точках, що б не маячили у будівлі "Хакмарджа" - центру злочинності міста.
Спустившись вниз особливого шуму не було. Хоч і був вже вечір, із-за завантаженості банди, багатьом бракувало сил влаштовувати повсюдний бешкет. Плюс було якось незручно веселитися, коли бос в усю працює.
Борис сів за барну стойку.
- Дай два американо.
Артур копошився в алкоголі, але почувши дратуючу фразу, що примушує працювати різко сіпнувся.
- А лякати то за що?
- Тому що ти мій друг.
- Ти замовляєш американо і щось говориш про дружбу.
Хоч він і агресував, але почав шукати по скриньках залишки кави.
- І ти зрадиш нашу щиру, вічну дружбу. Підставиш під сумніви наші братські стосунки? - іронізував Борис.
- Так.
Він назад сховався за барну стойку робити каву. При усій втомі, цей діалог чомусь навіть надихнув Бориса.
Розкривши двері з парадного входу увійшла Сара. Правда її класична хода вільної лані, цього разу не послідкувало, і вона м'яко почала перекочуватися убік барної стойки.
Після їх повернення 2 тижні тому, вона стала більш відкритою і поступово поверталася в нормальне русло. Хоч біль по втраті коханої людини її і не відпускала, але кількість роботи зробила свою справу, знову ж таки через величезного навантаження їй теж доводилося на місцях контролювати деякі питання, особливо в обговоренні з "Сапфірами". І походу вона не погано справлялася, принаймні під час таких проблем у ключової банди, ніби ніхто переворотів не організовував.
Підійшовши до Бориса, вона сіла, поклавши тіло на барну стойку.
- Хуух…
Сара лише протяжно зітхала, з радістю розуміючи, що її робота на сьогодні закінчена.
- Що? Втомилася, сонечко? - з одного боку це був сарказм Бориса, але кажучи це в такому убитому стані інтонація взагалі не проходила. Хоча його це особливо не турбувало.
- Я думала. Може їх усіх вирізати. І справи з кінцем.
- А розгрібати нам з Олегом? Ну вже ні. На нас і так усіх псів спустили.
Дівчина повернула голову в його сторону.
- Тобі мене зовсім не шкода? Ось прям ні крапельки? Після всього того що я для тебе зробила?
- Я ж сказав, що через тиждень поверну ті гроші за бензин, так що не починай.
В цей час з барної стойки виліз Артур і подав пані чашку чаю.
- Твій чай на тих смердючих травичках.
Вона різко підбадьорилася.
- Ось з цього і потрібно було починати, Артур, ти кращий. Ось таким потрібно бути. Вчися, Борис.
Але він проігнорував і уподібнившись їй так само ліг на стіл.
- А по правді, взагалі не розумію, як ти можеш усім цим займатися, - попиваючи чай продовжила Сара, - Стільки турбот і праць. Це ж убитися можна. У мене то хоч можна розвіятися по дорозі від точки до точки. Але ось тобі як…
- Якщо не брати Олега, що постійно бурчить, то цілком терпимо. Але пару днів назад, виконувати завдання було просто вогонь.
- Так, а я про що. Звільняйся на**й і нумо зі мною. Чи ти заміниш дорогу на бухгалтерію і муки Артура?
Борис відкинувся на спинку стільця.
- По-перше, у мене робота мало не відповідальніша ніж в тебе. Стеження за витратами і витоками, розбиратися в усьому цьому украй важливо.
- Ну так - ну так. У твоїх словах я не чую ні краплі іронії. Взагалі жодного разу.
- Не потрібно тут мені. Я взагалі-то зараз навіть не жартував.
- Гаразд. А по-друге?
- ... чорт. Ну для понтів я сказав. Чого чіплятися то.
- Так-так. Ти ж у нас сама серйозність.
У цю секунду бармен ненавмисно стукнув по барній стойці чашкою.
- Твоя кава.
- Ти кращий Артур.
- Наступного разу сам готувати будеш.
Огризнувшись він скривджено пішов в протилежну сторону бару. Борис залишився сам в цій стороні і переконавшись, що із спостерігачів тут тільки Сара, він швидко перекинувся через барну стойку і підлив собі в каві віскі. Вона в цей же час відкинулася на спинку стільця і ледве стримувала сміх.
- "" Серйозна і важлива робота"", так?
Але хлопець швидко підлив і їй теж.
- Тепер ти співучасниця.
Після встав і з двома чашками кави пішов у бік сходів.
- Борисе... - окликнула Сара, після чого він обернувся, - Нумо закінчуй і, може прогуляємося?
- Так, чом би і ні. Буквально пів години...
Після цих слів він випарувався в довгому коридорі по дорозі до кімнати Олега.
Зайшовши до кімнати, він поставив піднос з кавою на свій стіл і сів далі займатися роботою. Олег же в цей час його навіть не помітив, а оскільки потрібно було звільнитися в найближчі декілька хвилин, хлопець в припадочному стані почав перебирати документацію.
У так пройшли хвилин 20. Вже, сидячи перед комп’ютерами, оптимістичні ідеї через які вони б закінчили за пару днів - повністю випарувався, залишилася тільки нескінченна кількість роботи. Але Борис вже посміхався, оскільки через декілька хвилин міг повноцінно звалити, Олег же навіть жодного разу не відволікся від роботи і просто уткнувшись вирішував свої завдання. За весь цей час ніхто з них навіть не згадав про каву
*I just called to say I love you
I just called to say how much I care*
Олег відволікся на телефон і із здивуванням узяв трубку.
- Так?. . Я зрозумів. Пропустить їх, все нормально. Так.
Поклавши телефон він різко підірвався із стільця.
- Твою матір!
- Що?
- Чорт забирай, до нас Павук приїхав.
- Чого?!
Вони вибігли по побігли до виходу. Сподіваючись, що бар підготовлений до зустрічі важливого гостя.
Але було вже пізно і до залу увійшли п'ять чоловік з автоматами. Від чого мінімальні веселощі, що все ще було до цього, різке зійшло нанівець. Усі хлопці застрягли на місці, але ті, хто був трохи ззаду вже подоставали пістолети про всяк випадок. П'ять чоловік ззаду і тих п'ять чоловік з автоматами вже помітили один одного й перебували в нереальній напрузі. Відчувалося ніби ще секунда і почнеться перестрілка.
У цю секунду вибіг Олег з автоматом і націлювався на озброєних хлопців, що прийшли.
- Зброю донизу!.. Один постріл і мої хлопці вас усіх порішать!
Хлопець відразу почав агрессировать. Якби почалася перестрілка це хоч і було б небезпечно, але страх за своїх хлопців був набагато більший.
- Розслабитеся хлопці, - із-за тих п'яти чоловік вийшов Павук, - Ми ж не хочемо з нашими друзями побоїще влаштовувати, так що опустите зброю. (він обернувся до Олега) Ми завадили чомусь?
- Ні. - він опустив автомат, - Але не могли б ви в наступний раз дати час попередити моїх хлопців. Ми тут не особливо любимо нежданих гостей.
- Ого який ти зухвалий, Олежа, коли на своїй території… Но загалом ти прав, врахую наступного разу. Можу зайти?
- Так, звичайно.
Люди Павука опустили зброю, а після і "Хакмарджці" зробили так само. Артур в ту ж мить налив пару пива гостям, щоб якось розрядити між ними обстановку, але вони пили тільки колу і в основному були в напрузі.
Борис з Олегом повели ж боса в кабінет. Зайшовши він насамперед сів за приставний столик, що були явним знаком, що пора б помічникові звалити, але він зупинив його. Павук почухав дірку на тому місці де мав бути ніс. Після чого відкинувся на стільці і глянув на документи.
- Нормально у вас документів. І як справи просуваються?
- Цілком не погано, - відповів Олег, - Багато чого тут потрібно було переглянути, оскільки "Ягуари" добре ховали постачання. Але ще пару днів і все буде готово.
- Ось таких хлопців я і шукав. Молодці. Горджуся вами. Думав вже самому наймати на це народ.
- Спасибі.
-…
Вони замовкли. І просто дивилися один на одного. Олег був втомлений і зайнятий, тому не хотів занадто затягувати. Борис же просто не особливо хотів вникати в усю цю серйозну розмову високопоставлених людей.
Але Павук же обернувся до нього.
- Друг, а ти як? Робота, та і взагалі як на особистому фронті?
- То таке, потихеньку, - хлопчак хоч і здивувався, але не подавав виду, - Доки переважно документаційна робота, але не страшно.
- Ось і правильно. Нічого скаржитися на життя, раз все не так і погано. Поважаю таких людей як ти - рішучих, але розсудливих...То ти з нею навіть не на одному побаченні не був? Ця... Як її... Сара ніби?
- Так, але ми просто друзі.
- Серйозно? А я чув таку драматичну історію про вас. Вони, така добра і самотня стоїть на краю обриву. А ти, говориш їй не стрибати. Іскра, буря і така красива історія. Пам'ятаєш таку?
Борис злегка замовк, але в даний момент страх не лише за його життя, але і Сари. Ледве зупинив вже інтуїтивну тягу до пістолета.
- Не розумію про що ви.
- Так?
- Пробачте мою грубість, - Олег, углядівши дивну картину вирішив втрутитися, - У нас насправді ще дуже багато роботи, а вже досить пізно. Я якраз обіцяв відпустити мого помічника до темряви. Ви щось хотіли важливе?
Павук різко перемкнувся на нього.
- Та не хлопці. Це ви пробачте мене. Люблю трохи історій переказувати. Ось власне чому я тут, - Павук встав і поклав на стіл Олегу маленьку фотографію з написом на зворотному боці, - Потрібно порішити цю людину. Ви ж зможете хлоп'ята?
Олег покрутив фотографію в руках. Вона була жовта і дуже стара. А людині на фото вже у той час було досить немало років.
- Пробачте мою грубість. Але у нас і так багато справ, а ви особисто принесли звичайне замовлення. Це трохи підозріло?
Бос в цю секунду був злегка приголомшений.
- Олежа. О боже. Ти уперше запитуєш щось про ціль. Ти такий молодець… А до цього ж було взагалі без різниці кого вбивати. Навіть Анну і Джона не пожалів.
Після цих слів, вже Олег опустив очі і стиснув зуби. У цей момент хлопець готовий був втрутитися, щоб трохи що не дати їм убити один одного. Але навіть Борис злякався такого обличчя свого боса, уперше Олег був так зол.
- Але я це завдання даю навіть не тобі, - Павук забрав картку і протягнув її хлопцю, - Думав дати молодняку шанс проявити себе.
- Пробачте, але я сам розподіляю завдання.
Олег підірвався з крісла, але в ту ж секунду почули гучний щелчек в кишені Павука. Ніби від зняття пістолета із запобіжника. В ту ж секунду у нього на лобі з'явилася червона точка.
- Сядь. - від загрозливого голосу Павука Олег нічого не зміг крім того, що просто підкоритися, - Це завдання якраз для нього. І навіть не думай зі мною сперечатися. Завтра нехай під'їде за цією адресою. А далі мої хлопці його направлять.
Він встав і пішов у бік виходу.
- Це моє особисте завдання. Відразу після нього я допоможу тобі, Борис, у будь-якій твоїй справі. Все-таки на даний момент я маю не слабкий вплив в місті… Я не хочу вас підставити. Мені просто дуже треба убити цю людину, а для тебе це зайвий шанс відволіктися від повсякденної роботи... Удачі вам хлопці. І жалко ще, що та красива історія, яку мені розповідали про вас з Сарою виявилася вигадкою.
Він вийшов з кімнати. Після чого спокійно спустився вниз і забравши усіх своїх хлопців, поїхав. Олег сів за стіл і відкинувся на спинку стільця.
- Що ти, чорт забирай, вже накоїв?! - крикнув Олег.
- Все гаразд.
- Це я вирішую! Гаразд чи не гаразд. Що ти зробив?
В мить бос підірвався з-за столу і схопив Бориса за кофту. Можна було зрозуміти, раз його підставили, що він почне агрессировать. Але в ту ж секунду хлопець схопив його за руку і щільно стиснув.
- Я сказав, що я нічого не робив.
Ніхто не вимовляв ні слова, а просто в напрузі все сильніше здавлювали один одного. Врешті-решт Олег відпустив першим.
- Якщо ти підставив нас усіх, у тебе має бути просто охуевший план як вийти з цієї ситуації.
- Я просто зроблю що він хоче. От і все. І через нього я зможу знайти ту людину, яка мені потрібна.
- Це п**дец як небезпечно.
- Я знаю.
Його спокій підкупив боса, і він відійшов, сівши на край столу.
- Що б тебе… Гаразд. Але сам ти не підеш.
- Але там же…
- І не сперечайся навіть, - перебив Олег, - Поїдеш з Сарою.
Його слова не слабо так збили з пантелику Бориса.
- Її то навіщо? Там не курорт, це небезпечно.
- Саме тому вона поїде з тобою. Ти, звичайно, мій друг, але друг, що кончений іноді. А так я буду упевнений, що ти собі в ногу не шмальнешь.
- Олег, я серйозно.
- Я теж, - підвищив голос Олег, - Вона ранима молода дівчина. Якщо тебе там вб’ють ми її х*й заспокоїмо. Тому вона їде з тобою. І мене не єбе, що ти думаєш.
У цей момент до кімнати постукали. Сара заглянула в кімнату і обернувшись на неї Борис на секунду втратив дар мови, в мить, коли він зрозумів, що означає це завдання тепер небезпечно не лише для нього.
- Ти довго ще? - звернулася Сара до Бориса.
- Пару хвилин, - відповів за нього бос.
Вона в цю ж секунду махнула головою і пішла вниз.
- Олег, це небезпечно, - хлопець вже був поспокійніший, цей момент злегка розслабив обстановку, - Вона молода, а хіба мало що зі мною відбуватиметься. Ти ж розумієш, що можливо прирікаєш її на небезпеку через мою помилку?
- Повір, я розумію це краще, ніж хто б то не був, - сказавши це Олег опустив очі вниз, - Але краще мати шанс врятувати, чим потім мстити.
- Але, Олег…
- Я все сказав.
Він сказав жорстко. Так, що подальші розмови вже не мали б ніякого сенсу. Борис заспокоївся, попрощався і пішов до Сари. У це вечір дівчина була на подив красива, в легкій чорній сукні хлопець трохи не втратив дар мови. Вони сіли на машину і поїхали на набережну, на той вечір в усіх цих рухах створилася пауза. Вони удвох просто зустріли спокійний закат.