Вечір. Над Хакмарджем спустилося західне сонце і поступово усі члени банди з'їжджалися для звітів і пиятики. Загалом то майже відразу після включення неонових ламп, все рухалося в звичайному виді, Артур розливав пиво, а весела братва каталася на мотоциклах по спеціально відведених місцях і розважалася. У барі розмовляли і пили всі з усіма. Це була класичний стан Хакмарджу.
До приміщення увійшов один з банди. Знявши куртку, він спокійно насолоджувався теплом внутрішнього приміщення.
- Там якась жінка прийшла. Заявляє, що мати боса, прикиньте! - крикнув він.
Після цих слів в залі запанував сміх.
- Так..? Як іронічно усі родичі оголошуватися, коли ти босом стаєш.
- Ось саме. Нехай іде лісом.
- Не хватало, чому б якісь шлюхи босу докучали.
Вони сміялися і обговорювали дивну подругу, в цей же час Артур зателефонував й через секунду на сходах з'явився Борис.
- І що за жінка?
У ту ж мить усі обернулися до нього і підняли кухелі пива у верх.
- Добрий вечір БОС!!!
Крик був на стільки потужним, що Борису довелося відступити на пару кроків. Він був одягнений в незвичний одяг: замість плаща з символами на спині, на нім був домашній фіолетовий халат, в якому він і спускався до людей.
- Та харе так кричати! Заколупали вже, - сказав Борис, - Кого це там принесло?
- Якась жінка. Говорить, що ваша мати.
- Серйозно..? Не даремно я означає в церкву проспонсував. Ось вони і давно зниклих людей знаходити навчилися.
- Так що сказати? Вона ваше прізвище назвала, та і вік ніби правильно сказала. Виглядала як пропаща наркоманка, але може це реально ваша мати? - запитав хлопець вже попиваючи каву.
- Ну годі тобі. Можеш перед нею вибачитися, але передай, що я останнім часом не занадто віруючий у чудеса.
- Зрозумів бос.
Допивши каву, хлопець пішов її виганяти, а Борис, узявши ще дві чашки рушив назад в кабінет.
Пройшло біля полу року з їх стрибка з літака. Справи в Хакмарджі налагодилися, а запасний план Олега реально спрацював і Павук утік. Вакуум владних структур заповнив собою попередній голова Хакмарджу, а відповідальним за усі вуличні розбирання став Борис. За інерцією йому дісталося і місце лідера Хакмарджа, і вирішення проблем з переорентацією на боротьбу з наркотиками. Тепер банда відмовилася від продажу під віянням Олега і живуть власне на розоренні банд, що не підкорилися цьому наказу, після цього хоч і почали створюватися нові дрібні угрупування, що займаються торгівлею, але величезна мережа Павука, якою тепер володів Борис, швидко придушувала будь-які потуги в цю сторону. Залишалося ще багато не розв'язаних проблем, але і вони не змусять себе довго чекати. Ідеї Олега поступово приходили у виконання.
Підійшовши, до колись Олега, а тепер до своєї кімнати, Борис спокійно увійшов всередину. У ній так-то мало що помінялося, окрім постера панк-рок групи "Вулиця свободи" на стіні і величезної музичної студії збоку, яку хлопець виставив після переїзду, кімната була як раніше. Хіба що її доповнювала Сара, що лежить повністю укутана в ковдру на ліжку напевно не слабо так промерзши.
- Ось скажи. Якого..? Якого хріна ти не можеш нормальне опалювання провести? - з-під ковдри доносився крик дівчини, - Пару днів назад було тепло. Так. Але зараз, це ж убитися можна.
Борис поставив каву на приставний до ліжка столик.
- Ну я як краще хотів. У вас там і так багато грошей на цю передвиборну компанію йде.
- Проблеми Олега з його балотуванням в мери - це його кінчена ідея. А ти - що б опалювання завтра включив!
- Поняв-поняв, - знайшовши у величезних шарах ковдр Сару, Борис нахилився і поцілував її.
Після вона змирилася з холодом і одягнувшись сіла з ним пити каву.
- Хто приходив?
- Та таке. Якась міська божевільна. Говорила, що моя мати.
- І ти так просто її прогнав..?
- Ну так.
Сара на секунду впала у свої думки, а в голові у неї явно змінилася тема.
- Потрібно, думаю, все-таки до своїх поїхати, - сказала дівчина, крутивши кільце на безіменному пальці, - Все-таки удома не була вже років 5.
- Ну, я свою справу зробив. Так що можна і поїхати… Непоганий сюрприз вийшов.
- Ой, любий, - кокетливо сказала Сара, - Вийшло, якби ти менш паливно мені пальці міряв кожну ночі. При чому все підряд…
- Ну знаєш. Чорт його знає як воно вийде і на якому там потрібно носити. - виправдовувався хлопець.
- Ти думав обручку носять на великому пальці?
-… - Борис злісно і збентежено мовчав.
- Та я жартую. Це ж мило насправді.
- Будимо вважати, що я тобі тренажер для хвату на весілля подарую
- Я думаю таку тупу ідею вже Олег придумав. Так що ти вже постарайся бути оригінальнішим.
- … Ти ж ніби поїздку до батьків обговорювала. - помітив хлопець.
- А. Ну так. Якщо вони дізнаються який у мене жених, відразу мене пробачать. Все-таки на урочистості вони повинні сидіти поряд з женихом і нареченою.
- Так…
Борис опустив очі, згадавши про свого батька, оскільки Андре вони, так і не знайшли.
Углядівши його настрій, Сара міцно притиснута його до себе.
- Ми знайдемо його... Обов'язково знайдемо.
Хлопець шмигнув носом.
- Все нормально. Просто хочу жити далі і набути щастя повністю відпустивши минуле. - сказав він.
- Так і буде. Ти тільки дочекайся, і ми усе здолаємо. А потім, поїдемо кудись на відпочинок. Забувши про все на світі.
- Спасибі.
Сказавши це Борис поцілував і завалив Сару назад на ліжко.
- Але не будемо про сумне, - сказав хлопець, - Сьогодні Олег дав тобі повноцінний вихідний. Було б погано, не насолодися ми ім.
Вони поцілувалися і прикрилися ковдрою. Подальшою ніч, наречені провели цілком насолоджуючись один одним.
***
Зранку, Сара лише легко розбудила Бориса повідомивши про свій відхід, він же, провівши кохану людину - завалився назад спати ще на годину. Після реорганізації, дівчина узяла на себе контроль передвиборної компанії Олега. Це був останній крок на шляху до повністю упевненої поразки наркоторговців в цьому місті. Хоча, Борису все одно було образливо, за вкрадений час дівчини.
Пролежавши так ще трохи, він насильно піднявся, натягнув свій халат і пішов до Артура за кавою. Оскільки організацією постачань вони вже не займалися, а намагалися тільки полювати за дилерами і патрулювати вулиці, у боса з'явилося значно більше вільного часу. Хоча і не завжди.
Борис спустився зі сходів і сів за барну стойку.
- Аааартууур. Дай кофе.
- Звільнюся звідси і запатентую ідею доставки кави, що б такі як ти вранці мізки не крутили.
- Ти щось взагалі мене як боса, бачу не сприймаєш.
- Тебе - босом? Та я тебе ще нифіга нерозуміючим пиздюком пам'ятаю.
- А я тебе звільню... - сміючись сказав Борис.
- І хто в цій богадільні працюватиме, якщо не я?
- … Справедливо.
Бармен виставив чашку латте.
- І коли ти там вже плануєш з Сарою? - натираючи келихи запитав він.
- Коли у Олега все вийде. Зараз у нас надто багато справ.
- Ну, сподіваюся на тебе. Ось це свято думаю буде.
Борис опустив очі.
- Ми... Думали святкувати не тут. Якщо чесно ми…
- Та годі тобі. Неприймайся ти так.
- Але це не чесно. Я ж не можу просто узяти і поїхати звідси.
- Це твій шлях, друг мій. Ти і так вже досить зробив.
Хлопець стиснув зуби, розуміння можливості скорого покидання цього місця мабуть виривало з нього емоції.
- Спасибі Артур.
- Подарую на весілля декілька кілограм кави, що б ти нікому більше не крутив мізки вранці.
Вони продовжили спілкуватися не про що. Просто знаходитися в дружній атмосфері Хакмарджа. Для Бориса кращого і бути не могло.
За цією розмовою вони вже і не помічали, як проходив час. Але допивши каву, тобто десь через хвилин 20 в двері зайшли двоє чоловіків в поліцейській формі, явно не дружньо налагодженими. Артур і ще пару хлопців, які сиділи у барі різко потягнулися до зброї, але Борис жестом їх зупинив.
- Хто тут Борис Віго?
Хлопець на барном стільці прокрутився до них.
- Ну я.
- У нас є ордер на ваш арешт. Прошу вас без опору пройти з нами!
-Що за кінчені люди, боже. - сказав Артур.
- Та годі тобі, - сказав Борис своєму другу, - Вони все-таки роботу виконують. Хай і безглузду.
Він встав із стільця і підійшов до поліції.
- Добре, офіцери. Тільки переодягнуся.
За п'ять хвилин вони вже сиділи в поліцейській машині. Хоч Борис і став головним, але все ще носив свою білу накидку, хіба що вона була злегка підшита і утеплена. У цій накидці він виглядав вражаюче великим. Якщо порівнювати на око, то зараз би він виглядав однозначно як Юрій або Матвій.
Привівши його в ділянку, провели в камеру допиту. Нічого дивного. Білий світ, стіл до якого він був прибитий наручниками і дзеркальне скло. В основному все було як в звичайних кримінальних фільмах.
Через хвилину увійшли два досить ставних поліцейських. Один трохи старіший, інший же молодше. Другий сів прямо перед самим Борисом.
- Ваше ім'я? - злісно запитав він.
- Ех.... І не лінь вам цим постійно займатися, - вдихнув хакмарджець.
- Відповідай на питання!
- Борис Віго.
- Віго?
- Так.
- … Що за безглузде прізвище?
- Тебе хвилює?
- Відповідай на питання! - не на жарт розігрався малой.
Дорослий же схопив його за плече.
- Не перестарайся друг...
- Але він…
- Може краще я.
Вони помінялися місцями.
- Означає ти у нас. Борис Віго. Окей... Ти глава угрупування під назвою Хакмардж?
- Ну припустимо. І що вас цікавить?
- Є інформація, що ваша банда влаштовувала нальоти на деяких політиків і замішана в поширенні наркотиків.
- Ммм... От як.
- Ми не могли залишити це без уваги і тому вас затримують до з'ясувань…
- Та годі вже, капітан… - хлопець розвалився на стільці, - Це вже третій раз за 2 тижні. Вам більше зайнятися нема чим?
- Ми просто перевіряємо.
- Вже місяць? Або ви погано шукайте, або дискредитуєте нас. Це вже порядком дістало. Ви ж розумієте, що таким чином порушуєте закон? А грошей на адвокатів у нас вистачить.
- Так сер. Пробачте звичайно.
Невеликим жестом він помахав до дзеркала, і миготлива лампочка на камері, над ними перестала світитися.
Відразу після цього, тільки що спокійний мужик підірвався і узяв Бориса за комір, піднімаючи до себе.
- Ти взагалі оборзів, малий покидьку?!
- Заспокойся.
Хакмарджець був абсолютно спокійним. На стільки, що поліцейський навіть не утримав його в руках, одним поглядом, він показав хто в цій кімнаті головний.
- Пробач. Нерви вже не до біса. - нервово намагався загладжувати провину поліцейський.
- Эхх… - зітхнув Борис, - Я ж розумію, що ви шукайте спосіб підставити Олега, але у вас нічого ж не вийде, ви ж усвідомлюєте, так?
- Ти думаєш ми це за своєю ініціативою робимо? Над нами величезна система, з якої ваш Олег не слабо так випадає. Робота у нас така.
- Я знаю, але якщо хочете нас підставити, старайтеся краще.
Дорослий поліцейський встав з-за столу і забрав по той бік дверей ноутбук.
- Ця ідея не спрацює. - сказав молодший старшому.
- Я краще знаю. Тому заткнися.
Він сів назад, розгорнувши ноутбук до Бориса.
- Тоді, що на рахунок угоди? - запитав дорослий.
- Зі мною? Угода, що б я підставив Олега? І що ти можеш запропонувати?
- Ну приміром, це…
Він відкрив файл, де на прямій трансляції був мужик в темній кімнаті. Придивившись, хлопець не повірив своїм очам. На камері був Андре. У дивних апартаментах і навколо нього було купа поліції.
В той момент Бориса переклинило.
- Що..? Як..?
- Він наш інформатор. Прийшов з проханням про захист. Він хоч і зараза, та і моєму босові він сто років потрібний. Але інформація у нього є.
- Де він зараз..?
- Так я і тобі скажу. Він в затишному місці. Наш бос скористається його інформацією і відпустить. Оскільки Андре допоміг слідству - сховають його досить добре, що б ти його ніколи не знайшов.
Він напружено підсунувся до Бориса.
- Я це усе до чого. - продовжив поліцейський, - Він потрібний тільки як інформація. І більше ніяк. І якщо хтось принесе свіжіший і більший компромат, то ми сміливо обміняємо Павука на нього. Що думаєш?
Борис на секунду завмер. Сотні думок в його голові перепліталися між собою. Гнів змінювався відчаєм і радісні спогади сумними. Але тут.
- Я… Я згоден. - сказав хлопець.
Дорослий поліцейський посміхнувся і встав з-за столу.
- Молодець.
***
Борис вийшов з поліцейського відділка і поїхав у бік бази. Намагаючись зібратися з думками і упорядкувати все в голові, він розігнався до нереальної швидкості, але мандраж так і не покидав його тіло. У голові бігали думки і ідеї, що робити з компроматом, хоча по факту думати і не треба було. Майже увесь він дійсно зберігався в штабі Хакмарджа, щоб уникнути ховання у Олега.
Доїхав він досить швидко. Клуб ще був порожній, оскільки в розпал дня усі займалися своїми справами і тільки Артур перевіряв заготівлі на вечір. Борис пройшов мимо і почав підійматися на другий поверх.
- Тебе так вже чекають. - сказав бармен.
Але хлопець не особливо звернув увагу і просто напавився всередину. Відкривши двері, він побачив Олега, який сидів за столом для гостей.
- Я думав вони тебе довше протримають. - сказав він.
У Бориса на секунду встав кому в горлі, але він все ж узяв себе в руки.
- Я там права покачав перед ментами, та і у них не було причин мене тримати. І як ти взагалі вліз до закритої кімнати?
- Ну, я ж політик. Залізати за закриті двері, це наша основна робота.
- Наступного разу повішу два замки.
- Я думав ти будеш радий мене бачити.
Борис спокійно сів за стіл на місце, що раніше належало Олегу.
- Гаразд, я радий тебе бачити. - посміхнувся Борис.
- Ось саме.
Вони подружньому обнялися і через хвилину Артур приніс їм каву.
- Жандарми звичайно розперезалися. - сказав Олег, - До нас в офіс з перевірками мало не кожні три дні заглядають.
- Нудьгуєш по часах, коли такі проблеми вирішувалися парочкою куль?
- Взагалі ми за демократію і прозорість усіх процесів… Але ти сука в чомусь прав. – посміхнувся він.
- Ну це по нашій частині. Проведемо пару профілактичних бесід і все буде відмінно.
- Було б круто, будь це можливо.
Колишній бос прям зажурився після цих слів.
- А чого прям неможливо? - запитав Борис.
- Ех... Тут така іронія насправді...
- Не томи.
- Та думаю ти і сам розумієш. На нас виходять торгові партнери Павука і вони хочуть поставити свою людину.
- Так, а в чому проблема їх їбанути?
- План звичайно вогонь. Але це занадто небезпечні хлопці. Можливо і страшніше за самого Павука...
Борис випив ковток кави.
- Так. Раз така справа... Може даси задню..?
- Ти здурів, Борис? – розлютився він.
- Так реально. Вони живуть у кримінальному світі і боротися через політику - це безглуздо. Потрібно розвивати свою банду і таким чином вибити їх з колії, а далі…
Борис подивився на обличчя колишнього боса і замовк. Очі співрозмовника виражали повне розуміння його слів і думки, але він абсолютно не приймав їх.
- Я тебе розумію, брат. І ти навіть, напевно, прав.
- Так…
- Але ні, - перебив Олег, - Я визначився з курсом і дійду до кінця. Бандами можна багато чого досягти, але ми завжди будемо пов'язані нашим маленьким світом насильства. Я не хочу так.
- ... Дійсно... Кого я переконую. - Борис постарався змінити тон на веселіший.
- Ось саме! Краще розкажи, як там у вас справи з Сарою? Ви вже плануєте куди на медовий місяць? А мене ж візьмеш хрещеним батьком? Це ж моя мрія відтоді коли я фільм подивився.
Вони продовжили мирно розмовляти до самого вечора. Згадуючи старі часи і фільми, які вони колись дивилися. Хоч Сара і не була вагітна, але раз вони одружуються, то Олег був щиро упевнений в зворотному. Вони багато сміялися і лише іноді сумували, згадуючи тих, хто вже не з ними.
Після відходу колишнього боса, Борис поліз в сейф і дістав документи, хоч це і було секретне місце, але доступ до нього не був таким вже і проблемою. Там були описані усі справи Хакмарджа і розписані постачання наркотиків. Це були неспростовні докази провини Олега.
Діставши їх, Борис сів і відкинувся на стільці. Допиваючи вже захололу каву, він довго думав. Про правильність дій і їх наслідки. Сонце все більше і більше йшло за горизонт, а в Хакмарджі з'їжджалися місцеві члени банд. Усе місто ще не почало світитися неоновими лампами, але і яскравого денного світла вже не було. Кращі час в добі.
Підійшовши до вікна, Борис дістав телефон.
Хоч він і не був нервовий, характерні звуки гудків поширилися по кімнаті, його ніби перекручувало від кожного. Через секунду Сара узяла трубку.
- / Привіт, милий. Ти чого так пізно? /
- Та так. Просто цікаво як ти. Ще на роботі?
- / Ну так. Завтра все-таки виступ у Олега, ось промову готую. /
- Хех. Боюся навіть уявити який там сором.
- / Ооо. Повір мені... Стільки згадок про боротьбу з наркомафією і волання до умів громадян. Якщо я дороблю так, як хочу, то його відразу на президента візьмуть.
Вони посміялися.
- Слухай. Я до чого це дзвоню.
- / Ну?
- Ми ж хотіли до твоїх батьків поїхати. Так може того. Прямо завтра і поїдемо?
- / В сенсі завтра? У мене ж справи, не можу я так просто поїхати. Олег же без мене не вивезе.
- Та ти теж його недооцінюєш. Все він впоратися. Плюс ти ж текст зробиш. Як він взагалі може обложаться? - хлопець намагався говорити, як можна веселішим тоном
- /...
- Сара..?
- / Я повинна йому допомогти, а після ми поїдемо до моєї сім'ї і заживемо щасливо. Не знаю, чого ти такий нервовий, але я від своїх слів не відступаю.
- … - Борис замовк, - Так. Пробач, я мабуть перетомився. Це була безглузда ідея.
- / Не турбуйся. Я завтра до тебе приїду і все обговоримо.
- Я люблю тебе.
- / Ого. Рідко ти мені такі милі слова говориш. І я тебе люблю...
Вони попрощалися і відключилися. На місто вже опустилася ніч і момент приємної напівтемряви був замінений неоновими вивісками. Борис ще раз подивився на документи і із злості кинув їх назад в сейф і замкнув там, після ліг на ліжко, намагаючись ні про що не думати. Серце стискалося, а голова ледве працювала. Він просто постарався заснути.
***
Ранок. Практично тільки що зійшло сонце, але на головній площі міста вже зібрався натовп. Усі хотіли почути кандидатів в мери, звичайно не враховуючі безкоштовних солодощі і атракціони. Олегу ці дії давалися особливо важко. У незручному костюмі він раз у раз засинав, але намагався не зам'яти його остаточно. Все-таки це звернення одно з найважливіших дій в передвиборній гонці, але у відмінності від Сари, він зовсім не нервував.
- Ти чого так нервуєш, мала? - запитав Олег.
- Та все відмінно, - сказала вона, припадочно набираючи номер в телефоні.
- Воно і видно...
- Просто Борис учора дзвонив і був чимось стривожений. Але я не звернула увагу, а зараз він не відповідає.
- Пфф. Та годі тобі. Це ж Борис, що з ним взагалі статися могло.
- Ось це і лякає.
Олег підійшов і погладив її по голові.
- Не парся ти так. Скоро твій принц на білому коні примчіться, якщо що відразу після поїдеш до нього.
- Спасибі.
З сцени вибігла людина що окликає Олега. Він же спокійно узяв себе в руки і повний упевненістю вступив на величезну сцену. Сам народ же завмер від його виду, він умів одним диханням в мікрофон і поглядом підкорювати людей. Усі мовчки завмерли в очікуванні його слів.
- Друзі мої. Ви навіть не представляєте який шлях мені довелося здолати що б стати перед вами ось так. Багато років тому, я й не мислий, що буду так стояти перед вами. Мої друзі згорали від нового наркотика, а кримінал вбивав тих, хто залишився живий. Але моє життя врятували, у останній момент мого життя, я зрозумів, що наше чудесне місто достойно більшого Наше місто…
- Прошу вибачення!!!
На сцену з усіх боків увірвалася поліція, повністю перебивши монолог. Хоч їх і було всього п'ять, Олег не чинив опір і дозволив себе узяти.
- Якого Біса! Що ви робите взагалі!!! - кричав він.
Головний же поліцейський вийшов із-за куліс і підійшов до мікрофону.
- Прошу вибачення за це представлення. До нас прийшли докази по справі Олега. На нашому сайті в швидкому ви зможете відводити фото і документи, які доводили б причетність його до кримінальних кругів нашого міста. У тому числі і вбивствам. Ще раз прошу вибачення.
Він підійшов до Олега.
- У вас немає доказів!
Але поліцейський просто показав документи. Ті самі, що вони заповнювали разом з Борисом, усі їх зв'язки з наркомафією були в цих документах.
- Ні. Бути не може...
Але їх з Сарою вже повели в автозак. Вона намагалася вириватися і кричати про свої права, але поглянувши на Олега. можливо навіть зрозуміла, що насправді сталося. Без слів вони просто поникли, переставши чинити опір, а поліцейські потягнули їх далі.
В той же час мотоцикл під’їхав до складу. Він був великий і досить естетичний, а усередині все було красиво і акуратно, стояли ліжко і комп'ютер, а на єдиному стільці прив'язаним сидів Андре. Навкруги стояла близько 12 охоронців в повному озброєнні, а за місцем велося постійне спостереження з камер. Хіба що усі були дуже розслаблені.
- Так, слухаю.
Один з охоронців відволікся на повідомлення по рації і через хвилину обговорень повернувся назад.
- Що не так, капітан? - запитав Андре, - Я вже можу йти? Ви все ж мене вже тиждень тримаєте.
Але поліцейський лише махнув рукою, і усі охоронці пішли до виходу.
- Капітан?
- Пробач. Вони знайшли когось з більш повною інформацією...
- Що..?
Але його вже не слухали і через секунду з кімнати вийшли усі охоронці, а червоні точки на камерах вимкнулися, вони потиснули руку хлопчині, що стояв в дверях і він увійшов на склад. Це місце тепер повністю у владі того хлопця, Андре посмикавши руками, пробуючи вибратися з наручників, поки кроки наближалися все ближче і ближче. Через секунду до нього вже майже упритул стояв Борис.
- А? Це ти..? - спокійно спитав Андре, - Ти то що тут робиш?
- Ти навіть не уявляєш, як же давно я хотів опинитися в цьому моменті.
- Пробач. Але… Що сталося? Я розумію Олег був би тут, але ти. Ти ж його підстилка, хіба ні...
*Бах!*
Борис різким рухом простріляв йому коліно.
- Ах! ТИ! ТВАРЬ!!!
- Ти убив мого батька.
- Якого, до біса, батька!!! Ти з глузду з’їхав, я не знаю ніякого...
- Моє ім'я Борис Віго. Мого батька звали Роберт Віго, твій бивший бос, якого ти убив!
- Що? Ти..? ХАХАХА
Він розсміявся. Увесь склад наповнився відлунням його щирого сміху.
- Та це ж чортів сюр! - продовжив він, - Хто взагалі в таке повірить!
Але подивившись йому в очі він різко заткнувся. Злість і ненависть, що вони виражали, змусили Андре повірити йому.
- Так ти… ти син того урода! Тоді ясно звідки ти такий вилупився!
- Не смій так говорити про мого батька.
- Я не брехав тобі про нього. Ти не його син і він навіть тебе за людину не вважав. Він ненавидів і тебе і всю твою сім’ю. Ти для нього ніхто!
- Це не важливо.
- Ти мстиш за свого батька, якого ти навіть до кінця не пам'ятаєш! Хоч якусь зовнішню рису його скажи. Або хоч якийсь виразний спогад?
-… - Борис спокійно зарядив пістолет і направив в голову Андре.
- Стоп. Ні ні ні. Ти продав своїх друзів заради цього моменту?
Він застиг.
- Друзів з якими пройшов вогонь і воду! Які любили і цінували тебе, ти їх продав заради своєї абсурдної помсти?!!
Хлопець прибрав пістолет із запобіжника.
- Ти кинув усіх своїх друзів! Свою кохану! Свого названого брата! Тільки що б поквитатися за людину, якої ти навіть і не пам'ятаєш?!!! І це коштує усіх твоїх втрат?!!!
Борис зітхнув і узяв пістолет двома руками. І на секунду замислився.
- …Так….
Андре на секунду замовк.
- ... Ти хворий ідіот...
*БАХ!!.......................................................................................................*
Звук луною пролунав по усьому складу, а позбавлене життя тіло Андре впало на землю створюючи калюжку крові під собою. Борис на секунду зупинився. Він дивився на труп свого ворога, намагаючись насолоджуватися цим. Але через секунду посмішка зникла з його лиця, він видихнув і розгорнувся. Поклав пістолет і пішов назад до свого мотоцикла. Повільно виходячи із складу, він закрив двері...
Кінець.