Борис завмер від несподіванки. Перед його очима промайнув увесь шлях, що він пройшов, як на березі моря Юрій назвав ім'я вбивці його батька, пошуки цієї людини. І ось він, сидить прямо перед ним. Вбивця батька.
В ту ж секунду в його голові почали один за одним повставати плани вбивства. Перед посадкою в машину у нього забрали усю зброю, та і усередині, за ними постійно стежили охоронці, тут мав бути швидкий варіант вбивства, достатній, щоб охорона не встигла відреагувати. Задушити ременем? Викинути з машини? Херня.
Стиснувши зуби, Борис сів рівно, щосили намагаючись не видавати своєї злоби.
- Все гаразд, хлопець? - запитав Андре.
- Так, звичайно, - терпляче вимовив він, - А якщо не секрет, чому у ваше кодове ім'я таке дивне?
- Не чекав, що тобі буде це так цікаво. Але насправді це довга історія, не хочу занудствовати.
- Ми все одно нікуди не поспішаємо.
Борис намагався стримуватися, проте виходило через раз.
- Це ще з часів війни в Марковії.
- Ви приймали участь у війні. Нічого собі.
- Ну так, правда я тоді був ще зовсім зеленим. Мені поганяло дав мій колишній капітан Роберт, може чув про таке?
У хлопця усередині все стиснулося.
- Про нього згадував Матвій.
- ОоО. Хоча від нього це цілком очікувано. Але насправді той Роберт був тим ще типом.
- Він відзивався про нього - як про героя.
У цей момент Борис666 голосно на повний голос засміявся. І секунд 10, напевно, заливався таким реготом.
- А ти насмішив мене Борис. Та брешуть вони усі. Той мужик був рідкісною сволотою, без принципів і жалю.
- Що пробачте? - хлопець стиснув кулак.
- Ну так. Його багато хто поважав за силу. Він реально був в цьому хороший. Але на рідкість безпринципна особа... Одного разу нам потрібно було зачистити село від агресивного релігійного культу, робота хоч і брудна, за те не складна. Культ ми то зачистили, тільки ось Роберту було все мало. Йому потрібно було ідеально закінчити місію і коли вони усі здавалися, він просто наказав усіх перерізати. Руками, щоб економити патрони... Жінки і діти в тому селі, вони були невинні і благали про пощаду. Тільки ось нашому босові було байдуже... Він вирізував усіх. Ти навіть не уявляєш, як там кричали. А потім, знаєш що?. Просто спихнув на фанатиків і отримав підвищення.
Борис стиснув зуби і опустив голову, щоб не палиться агресивним поглядом перед Андре.
- Я інше від них чув, - сказав хакмарджець, - Що Роберт створив теперішню систему і таке інше.
- Хм... Ну та, є таке. У Марковії він увійшов до дружби з деякими работорговцями. По суті він особисто їх туди привів і допоміг в полюванні на місцевих жителів, налагодивши постачання "муна"… Хех, там була ще шутка, що якась його дівчина залетіла. Ну він увесь такий благородний, купив будинок, машину, облаштував побут. Так підсумок в тому. Що потім дитина виявилася не його. Але тут хочу віддати йому належне, він періодично їздив до цього пацана і допомагав, шкода, що той помер. Такий анекдот пропустив. - його голос ставав усе безумнее, - А сама та баба знаєш, що..? Обличчя Роберта, коли він зрозумів, що вона жива. Боже, це було не перевершено. Він був злий. Просто неймовірно зол! І після цього остаточно забив на хлоп'я. А він так звав татуся перед смертю! Скажи потішно.
*Тррр…*
Машина зупинилася недалеко від клубу Хакмарджа та двері з боку Бориса відкрилися. Він висунув ноги з машини, але доки не йшов.
- І ви його убили..? Типу Роберта і цю дитину?
- Ну так. Хіба що дитину убили мої люди, але колишнього боса я особисто завалив.
- Спасибі. - сказав Борис собі під ніс, що б його ніхто не почув.
Вийшовши з машини двері закрилися і Андре відкрив вікно.
- Сподіваюся на подальшу плідну співпрацю.
Вони поїхали. Борис стояв на місці не має можливості зробити ні кроку. А як тільки машини сховалася за горизонт, він впав на коліна і гірко заплакав. Ніколи він ще так ясно не відчував свою мету. Більше немає ніяких змінних, він просто був злий на себе, що не убив цього виродка прямо зараз.
- Пробач… Пробач батьку…
***
Борис увійшов до бару Хакмарджа. Оскільки був вже пізній вечір, зібралося досить багато людей і свято як завжди починалося в цьому місці. Усі пили і спілкувалися, з нагоди досить важливої перемоги, Артур розливав пиво, а Сара з іншими веселилася. Але Борис навіть не звернув на них увагу.
Підходячи до сходів один з глав загонів окликнув його.
- Борис, ти чого такий пригнічений?! Нумо, погнали з нами на пробіг, там якраз збирається велика тусовочка.
- Ні.
Хлопець навіть не обернувся і пішов далі до Олега, до цього вони ніколи не бачили Бориса таким злими. Піднявшись по сходах, він постукав в кабінет боса з якої на подив доносилася музика.
- Да, заходь!
У кімнаті сидів Олег і пив віскі. Грав досить драйвовый панк-рок, що створювало атмосферу особистого свята, хоча частіше він пив з усіма разом, але цього разу по ньому було видно відсутність захвату.
- Ну що ти, - сказав він, зробивши музику по-тише, - Як там тусовка з Павуком? А то на тобі лиця немає.
Борис подивився йому прямо в очі.
- Справжні ім'я Павука, це Андре.
Повисла німа пауза. Олег був в скрутному становищі і мабуть відразу почав продумувати варіанти розвитку цього діалогу. Одно було ясне, що це добром не закінчитися.
- Ну… Так... Бля, я не знаю, що сказати.
- Спасибі за допомогу, Олег... Ти виконав свою частину угоди, якщо тобі складно, то можемо закінчити на цьому нашу співпрацю. Далі я зможу і сам. - Борис розгорнувся і пішов до виходу.
- І який план..? Навіть не так. План взагалі є?
- Декілька пострілів і він труп. Нічого складного.
-Ммм. Офігенний план. Увірватися в його базу, як Командос. Узяти величезний кулемет і самостійно перебити усю охорону, а після вийти з головного входу? Ну так, відмінний план.
- За те просто і зі смаком.
-… зі смаком тупості?
Борис обернувся з досить озлобленим поглядом.
- Він убив найдорожчу мені людину. Не смій навіть думати щоб мене відмовляти. Я прийшов сюди тільки з однією метою, і я її досяг.
- Знаю. Ти увесь такий трагічний герой, що мстить за близьку людину. Тільки ось один ти навряд чи впораєшся, а імперія Павука як стояла, так і буде.
- І що ти пропонуєш?
- Я пропоную, що б ти перестав робити з наших стосунків прагматичність. Ти мій друг і напарник, а змістивши Павука, я теж досягну своєї мети, означає ми йдемо одним шляхом. Тільки план реальний розкаж - а то я реально замислився що жарт про кулемет в особняку Павука, це він і є.
Хлопець посміхнувся і сів за стіл до Олега.
- Його улюбленого боксера запросили на бій в наше місто. Знаючи Андре, він точно піде подивитися. Ось і план.
- Борииис блять. Говори до кінця, бо я починаю розчаровуватися.
- Ну, це дійсно увесь план. Хіба що за виключенням, що бій проходитеме на Арені у Сапфірів. А так я навіть нічого не втаював.
Олег посміхнувся.
- Звідси і потрібно було починати.
- Ну я не то що б упевнений в цьому плані. Хоч у нас і буде підтримка, але Касандру ми досить сильно обтяжимо.
- Якщо це єдина проблема, то це не проблема. Я якраз знаю, як там можна все вирішити… А ти тут вже завів. "Все! Я йду! Ви підори мені не потрібні я сам все вирішу"..!
- Ти ж сам розумієш, - хоч зовні було і не особливо помітно, але Борис збентежився, - Це небезпечно.
- Ну так.
- Цим ти можливо підставиш усіх.
- Ну так.
- Тобі що, взагалі байдуже?
- Так, ти все правильно зрозумів. Я стежу за усіма своїми людьми, у тому числі і за тобою.
- Але…
- І ніяких "Але". Ти вступив в Хакмардж, а значить якщо у одного з наших проблеми, то ми допоможемо.
Борис завмер і замислився. У нього було не так багато таких моментів. Але усвідомивши, що за ним стоять такі люди, йому стало нереально тепло. По Олегу було видно його наміри.
- Може у бар?. – але у цей моментпосмішка боса у цей момент не слабо так лякала.
…
І через дві години, не маючи можливості відмовити своєму босові вони вже в усю бухали за барною стойкою. Артур спочатку старався і підносив нові напої, але з середини вечора забив і просто залишив увесь алкоголь їм. Мало хто знав, але серед усіх в цьому місці мало хто міг перепити Олега, тому що ніхто і не пробував. Так от зараз вони випили так багато, що здається це звання ще трохи і перейде до Бориса.
- Але… - тихо почав він, - Якщо банди роблять неможливим виконання своєї мети? Що тоді? Кидати усіх?
Олег випив віскі.
- Цікаве питання. Але як по мені дуже філософське.
- Але воно ж не позбавлене сенсу. Це ж реалістична картина, якщо в якийсь момент виникнуть такі протиріччя. Доведеться не простий вибір робити.
- В основному все залежить від ситуації, але ця тема дуже нагадує питання про потяг, 10 чоловік з одного боку і одного з іншою.
- В курсі. Він може переїхати 10 чоловік, але можна перевести стрілку, що б збив всього одного і питання в тому, що ти вибереш. Чи станеш частиною цього масового вбивства…
- І що ж? Це напевно від ситуації залежить, тому як на мене, не дуже воно схоже...
-… Ти, напевно, прав. - замислився Борис, - Що все залежить від віку, передісторії і особистого знайомства з кожним з них.
- Ось саме.
- Але! - перебив Борис, - Якщо ми ставимо це як експеримент не подумки, а реально. Якщо представити себе на місці того, що переводить стрілки потяга. І якщо це станеться в реальності, то означає, що люди самі на нього пішли. Якщо ці люди свідомо зробили вибір в певний момент життя, що привів їх до лежання під потягом, не можна ж нехтувати важливістю чужих рішень. Тобто обидва вибори будуть однаково вірними, хіба ні?
- Хм... Ти маєш на увазі, що не буде різниці, між тим куди перевести стрілки… Непогана гіпотеза. Тільки що вигадав?
- Звичайно ні. Прочитав в книзі "Розумні відповіді на тупі питання" ...Про цей експеримент кожен з нас замислювався, так що вибір тут не такий складний.
- А ти б зміг..?
Борис встав із-за барної стойки і похитуючись пішов у бік сходів.
- Безглузде питання. Але я занадто спати хочу, так що пішов. Завтра адже ще до Сапфірів їхати.
- Так, тут ти правий, - Олег подивився на годинник і усвідомив, що вже досить пізно, - Але я ще пінту пропущу з Артуром. Ти тільки розбуди зранку.
- Добре. - Борис обернувся до нього, - І це… Того. Спасибі... Що наважився мені допомагати.
Бос вмить посміхнувся.
- А для чого ще потрібні друзі.
Хлопець відвернувся, в цю мить він був дуже щасливий. Піднявшись до себе до кімнати, він розпрямив ліжко і ліг спати. Парадоксально, але у цей момент, коли він знайшов вбивцю батька, коли він повинен був випробовувати непереборний гнів. Борис був спокійний.
***
Наступного дня, ближче до двох чодин, Борис і Олег прибули до Арени. Тільки зараз такого роду переміщення були досить спокійними і безпечними, адже раніше Сапфиры і накинутися могли. Але хоча був і мирний час у битвах один між одним, деякі розбіжності і сутички траплялися, так що вони особливо не розслаблялися.
Хакмарджці припарковали байки в декількох метрах від парадного входу. Все ж раз зустріч погоджена, можна і не проникати під виглядом працівників бару в секретні кімнати цього місця.
- Не вірю я, що це все-таки можливо. - сказав Борис, - Ми по факту на тому ж місці, що і Томас був. З чого вона зараз погодитися?
- Ну, я привабливий і милий.
Сказавши це, Олег пішов всередину. Хоч Борис і довіряв своєму босові, але первинний план поступово здавався все краще і краще.
- Так може ти просто Андре попросиш про самогубство, раз ти такий привабливий? Може і спрацювати.
- Я не по хлопцях. Але ти можеш ризикнути.
- А хіба ні..? Чесно, ніколи б не подумав.
- Ти там теж щось з Сарою до кінця не налагодив, так що не знаю на скільки братські стосунки у тебе там з Віктором були.
- А у тебе? Ти ж його бос.
-… Гаразд, закрили цю гейську тему.
Хлопець посміхнувся усвідомивши, що переграв боса в дотепності.
- Так що ми зможемо зараз зробити? Чому повинно вийти раз у Томаса не вийшло?
Олег посміхнувся.
- Повір. Ти сильно недооцінюєш колишніх колег і їх відданість один одному.
Він пішов вперед. Хоч Бориса до кінця і не влаштувала відповідь, але її упевненість давала надію, що є шанс домовитися.
Арена була рівно такою ж, як і завжди. Денні бої не користувалися популярністю, але і тут знаходилося не так мало поціновувачів такого низинного задоволення. По суть зараз місцеві бійці мірялися силами для себе і притягало на це видовище, тільки досить дешеве пиво у барі. Неонове світло досить сильно давило на очі, а в залі було досить накурено і по клубному не затишно. Але чомусь в цьому місці Борис відчував себе спокійно.
Пройшовши зал, вони піднялися красивими сходами, мимо віп-ложе і вийшли до великих дверей в кабінет Кассандри. Переговоривши по рації двері відкрилася, і хакмарджці увійшли всередину.
- Не можу сказати, що дуже рада вас бачити. Але мені лестить ваш візит, - крикнула дівчина, не особливо відволікаючись від документів.
- І я радий тебе бачити Кас…
Сказавши це, Олег разом з Борисом підійшли і сели за стіл. Відразу після цього, ввічливий бармен приніс їм по чашці фірмового Сапфірського мангового чаю. По класиці він був на стільки пересолоджений, що пити його, вже було випробуванням.
- Я звичайно рада бачити мого хорошого бійця, «Чорний Самсон» – кепкувала вона з нього, - але навіщо містер "бос" прийшов, я не особливо розумію.
- Міс Кассандра, нам…
- Дай я скажу, - перебив хлопця Олег. - Взагалі передусім ми прийшли запитати, як у тебе справи?
- Не дуже. Паперової роботи багато. Пиво дорожчає. Повії страйкують, що хочуть представників у верховній раді, а скаржаться мені. Тобі не цікаво, так чого ти прийшов, Олег?
- ... Останні до речі заціка…
- Не тягни мій час.
Олег замовк і випив чаю.
- Нам потрібна твоя допомога.
- Хто б сумнівався.
- Можливо навіть досягти нашої мети.
У цю мить дівчина упустила з рук документи і страшним поглядом подивилася на Олега.
- Це безглуздо. - заявила вона.
- Ти навіть не дослухала.
- А що тут слухати. Ти постійно йдеш до своєї абсурдної ідеї про припинення постачань наркотиків. Тобі пояснювали, що це безглуздо, але ти дебіл ніяк не хочеш слухати! Як ти можеш бути таким ідіотом!
- У нас є план. Ми знайшли верхню точку і опору для усього трафіку. Змістивши їх, ми отримаємо все що захочемо. Наша мрія збудеться і я точно знаю, що робити.
- "Я точно знаю, що робити". Знаєш скільки чоловік загинуло після цієї фрази. Джон говорив так само і ти знову наполягатимеш на своєму.
- Цього разу все буде інакше.
- Чому інакше Олег! У тебе звивини додалося?! Чи ти маєш досить близьких людей, щоб піти до кінця. Це безглуздо пожертвувати стільком заради вже мертвого друга!. Я навіть знаю, що ти хочеш, уяви собі, убити Павука, який прийде на бій. Ти завжди розраховуєш на те, що твій супротивник виявиться ще тупіший тебе, але якщо вони підготуватися до цього? Він чорт забирай навіть квиток не узяв, і ти все одно хочеш ризикувати?!
- Цього разу все буде по-іншому.
- Звідки ти знаєш?! - у неї очі залилися сльозами.
Олег встав з-за столу і обійняв Кассандру. Вона плакала і злилася, завдаючи ударів йому в груди. Але він стояв спокійно, обіймаючи найсильнішу жінку, що зараз була немов маленька дитина.
- Тому що більше я жертв не допущу і всі наші близькі будуть врятовані, але мені потрібен шанс. Лише маленький шанс довести свою місію до кінця. - прошепотів Олег на вухо.
Через секунду дівчина прийшла в себе і поправивши очі стала серйозніша.
- Ти упевнений? - запитала вона.
- Як ніколи раніше.
Зітхнувши Кассандра встала з-за столу і підійшла до панорамних вікон, кинувши погляд на свою арену.
- Це місце, довго ж я його будувала.
- І ти молодець. Твої зусилля неможливо переоцінити, - сказав Олег підходячи до неї.
- Насправді… Мені було страшно. І ти, і Джон завжди йшли вперед, переступаючи усі перешкоди йшли до своєї мети. Але я була іншою. Тому і закрилася в цьому маленькому острівці мого спокою. Місце де ніхто не зрадить мене і не посміє скривдити. - вона обернулася і уткнулася Олегу в плече, - Але цими вчинками я зрадила вас і прирекла на смерть багато людей. Завжди залишалася ззаду, коли ти йшов вперед на передовій. Я боялася, що заберуть навіть цей маленький клаптик свободи... Пробач мене.
Вона плакала і повторювала одні слова, Олег же не на секунду не давав слабке місце.
- Ніхто і ніколи тебе не винив. Що раніше, що зараз. Ти завжди залишишся для нас молодшою сестрою, що любить віддавати накази.
- Але я…
- Навіть не думай. Будь-яка твоя відповідь не змінить наших стосунків. І навіть не думай думати інакше.
Кассандра відсторонилася що б витерти сльози. Наостанок пару разів хлипнувши вона з посмішкою обернулася.
- Занадто довго я ховала голову в пісок.
Олег у відповідь розплився в ще більшій посмішці.
- Я обіцяти можу тільки те, що ми обов'язково дійдемо до кінця.
- Дуже сподіваюся на тебе… Дякую, що даєш і мені понести хрест наших померлих друзів…
Підійшовши до Олега, Кассандра його обійняла. І ця картина, повна дружби і довіри удрукувалася в голові Бориса на довгі подальші роки. У цей момент хлопець уперше за довгий час замислився про майбутнє. Про далеке майбутнє, після звершення помсти, в ту ж секунду посмішка на його обличчі спала.
Через декілька хвилин вони вийшли з Арени. Хоч цілі і були досягнуті, Олег йшов в максимально пригніченому стані. Все-таки спогади минулого для нього пройшло важко.
Вони мовчки підійшли до байок і почали готуватися до від'їзду. І тільки зараз Борис посмів перервати тишу.
- Твоя мета це про наркотики?
- Це довга історія хлопець…
- Ти завжди був досить радикальний в поглядах, але що б на стільки. Я думав ти людина простіше. Без образ.
Олег сів на байк, явно без особливого бажання продовжувати цю розмову.
- Я і був таким. Поки із-за моєї неосвіченості не загинули близькі мені люди.
- Ти ніколи не говорив…
- Там нічого говорити. Мій друг Джон жив думкою викоренити наркотики з цього міста. Але підставився і його довелося прибрати… Говорив же. Це нецікава історія.
Але у нього не вийшло не подавати виду. Ці спогади явно давалися йому насилу і у боса затряслися руки.
Після цих слів вони поїхали в назад на базу. Хоч дорога і була довгою, зараз вона не викликала втоми, на проти було на стільки спокійно, що здавалася навіть була м'якша за звичай. Можливо всьому був провиною заспокійливий чай Кассандри, а може просто відчуття швидкого кінця цього заспокоєння. Територія Сапфірів завжди намагалася бути акуратною і ушляхетненою. Хоч це і не в порівняння з Хакмарджем, де по факту, що б купити наркотики потрібно було знати спеціальні точки і те яких було не багато. На вулиці у Сапфірів було не так багато бариг, а наркоманів і поготів на землі не дуже й валялося. І чомусь відчувався дивний спокій.
Через кілька десятків хвилин вони під'їхали на парковку Хакмарджа. Наближався вечір, тому і з'їжджалися вже досить багато місцевих завсідниках. Злізши з мотоциклів, вони почали паркуватися.
- Хах, а за тобою вже прибули, - сказав Олег.
Обернувшись Борис побачив Сару, що йшла на нього. Що відразу кинулося в очі, так це її настрій. Його не було.
- Ну так. Мені походу пиздець.
Дівчина підійшла буквально за пару секунд.
- Я виходить пишу. Дзвоню. Скидаю приколи. А ти мене просто зухвало ігоруєш?
- І я радий тебе бачити, Сара. - з посмішкою сказав Борис.
В цей же час Олег по-швидкому звалив, поки ще йому не дай бог не дісталося.
- І де ви були? - запитала Сара.
- Та Павук на нас нагружає. Вимагає дофіга зробити цього тижня. Ось і викликав на мотиваційну хвилинку.
- Тобто ваша теперішня нескінченна робота, це мало? Ви ж і так закопуєтесь днями за цією чорною документацією.
- А що ми зробимо, якщо у нас бос дебіл.
- Ну, тут ти звичайно прав.
Сара посміхнулася, а її обличчя освітили що поступово запалюється неонові вивіски клубу Хакмарджа. Дивлячись на цю картину Борис на хвилину втратив дар мови, тут же і згадав про старі слова Артура.
- Може. Прогуляємося.
***
За пару хвилин вони виїхали на набережну. У цей раз за кермом був Борис, тому на кожен його невмілий рух, вона несамовито стьобала хлопця, а оскільки водив він не дуже, тривало це достатньо довго. Навколо невеликої набережної хоч і було пару чоловік, але вони самі не особливо хотіли один з одним стикатися, Сара і Борис в цей час просто спокійно йшли, попиваючи каву.
- Погода сьогодні на рідкість не погана, - сказав хлопець.
Сара посміхнулася.
- Тобто ти на стільки погано знаходиш теми для розмов з дівчиною, що розпочав з погоди.
- Так. Не потрібно тут мені, - збентежився Борис, - По-перше погода реально хороша.
- Ну гаразд. Згодна. Ну а що ж ти такого по-друге придумав?
- А по-друге не став під сумніви мої здібності до вигадки тим для розмови. Я чи знаєш був достатньо популярний в школі.
- Ого, так ти прям донжунив? І скільки у тебе подруг було в шкільні часи?
- … Багато.
- Ну скільки?
- Я що прям повинен усіх запам'ятовувати? Така, певна сума, яку я вже взагалі не пам'ятаю.
- Одна?
- …
- …
- … Одна.
Сара в голос посміялася.
- А ти говориш, що я не умію викликати прихильність до себе протилежну стать. Ось. Тепер ти і посміхаєшся, - засміявся у відповідь Борис.
Вони пішли далі навколо озера, постійно жартома і розповідаючи історії про життя. Хоч у хлопця не так багато було любовних пригод, він був досить популярна людина в школі і міг легко викликати прихильність до себе. Так що розмова йшла досить мирно.
- Сара, слуухай. Тут така справа?
- Потрібно когось убити?
- Ось з чого ти узяла..?
- А у тебе були інші прохання до мене?
-… Ніі. Та бути не може.
- Ось саме. Вже не знаю що від тебе чекати…
Вони знову обоє розсміялися в голос.
- Так. - вирішив продовжити думку Борис, - Я сподіваюся звичайно, що до цього не дійде, але все таки можу просити тільки тебе.
- Ти заінтригував. Якась-то небезпечна місія? Якогось міжнародного посла убити або організувати революцію у Бананових республіках?
Борис натягнув іронічну либу.
- Мені мотор новий потрібний.
- … І все?
- Ти не перебивай. Це ж ;;;пиздатое назва;;;;. На нього потрібні кращі комплектуючі, а у нас і так усі зайняті… Так це я до чого. Не хочеш цього тижня в столицю з'їздити за таким мені подарунком?
- … Тобто ти. У зухвалу береш і посилаєш мене кудись? У мене як би теж справи є.
- Та годі тобі. Я ж помічник боса тому дам тиждень вихідних. Та і ти давно говорила, що хочеш з'їздити кудись.
- Так, я б була не проти. Але проте, чого ти сам не можеш?
- А для Павука ту хуйню як тоді зробити..? У мене двигун ламається, а той магазин працює не так часто. Та годі тобі. Для тебе ж ця нікчемна справа.
Сара не була зла. Просто роздосадована що прийдеться кудись їхати.
- Так означає ти плануєш щось натомість, так? - запитала дівчина, - І що ти можеш запропонувати такого?
Тут вже Борис посміхнувся від радості, що вона все-таки буде чимдалі від місії, яка їх чекає.
- Хммм… Як на рахунок пристойнішого другого побачення, ніж це? Приміром ресторан або парк розваг?
Дівчина по-доброму посміялася.
- Так означає, це у нас було побачення?
- Ну в моїй голові, це виглядало саме так. Ну я хоч би постарався.
- Потрібно ж тоді виставити тобі оцінки за побачення.
- Чого?
- Ну ти не бачив цей прикол з фільму. Потрібно виставити оцінку, щоб визначити чи буде наступні побачення. Подивимося. За атмосферу думаю можна поставити сім. За старання п'ять.
- Ну годі тобі.
Вона продовжила показово лічити про себе що б понервувати хлопця. Але у цей момент він більше сміявся, чим сприймав це серйозно.
- Добре, твоя оцінка двадцять.
- Це багато або мало?
- Це з двохсот можливих. Але я дам тобі шанс виправитися. Наступного разу.
- Означає ти не проти?.
- Тільки напиши точно назви, що тобі там потрібно і сплати дорогу. І готуйся. Що б наступні побачення пройшло на вищому рівні.
- Слухаюсь мем!..
Вони посміялися і пішли далі. Продовжуючи говорити, про не особливо важливі речі. На базу Хакмарджа, вони прийшли, коли вже майже усі спали.
***
Сара поїхала через три дні. Потяг до міста був вищого класу, а якби Бориса вчасно не зупинили, він взагалі б увесь вагон їй скупив, але після її від'їзду в Хакмарджі усе стало серйозніше. Хоч багато і не знали в чому взагалі місія полягає, але загальний настрій не давав розслаблятися навіть дрібним помічникам. Маючи у себе повний доступ до будь-якої інформації по місцях для бою, вони довго не могли знайти ім'я, що натякало б на Павука, у такому стані пробули майже до початку операції, все планувалося вже було згортати і перекладати завдання на інший час. Поки на панеле інформації по місцях не висвітилися квитки, записані на знайоме ім'я. Ім'я Роберта… В той момент операція вже розгорнулася повним ходом.
Настав день ікс. Усі роз'їхалися у справах, а Борис з Олегом опрацьовували нескінченно свій план. Хоч все і було до неподобства просто страх поразки їх не покидав, Борис же в цей час просто спав. Бой був увечері і замість бігу у пошуках додаткових ідей, він просто розраховував на план. І готувався. Морально готувався до будь-якого результату. З цими думками він і заснув.
***
*I just called to say I love you *
* I just called to say how much I care *
* I just called to say I love you *
* And I mean it from the bottom of my heart *
Хлопець одним рухом вимкнув будильник на телефоні, що показував 11 вечора. Cів на ліжко і випив води, щоб повернутися у світ.
У двері постукали.
- Пора. - сказав Олег і пішов очевидно кудись далі.
Хлопець спокійно одягнувся і приклеїв напальчник з ножем. Розраховуючи, що подарунок Сари зможе принести йому удачі.
Через хвилину він спустився вниз де вже чекало чоловік двадцять. Ніхто не пив і не веселився, усі були максимально зосередженими, не часто можна було побачити бар Хакмарджа в такому стані. Углядівши Бориса, вони чомусь заспокоїлися і вийшовши за двері поїхали світоносною колоною у бік Сапфірів. Освітлюючи собою всю дорогу.
Після півгодини їзди, загін під Ареною був в повній готовності до завдання. За своєю суттю план ідеальний у своїй простоті. Вони точно знають де Андре сидить і можуть непомітно зайти до будь-якої кімнати на цій Арені. Олег з Борисом на Павука, а інші розподілятися по фан-зоні і на вулиці чергують, хоч ризиковано, але хто вони такі, щоб про це турбуватися. Віддавши вказівки усім у Олега загорівся телефон.
- Це що? – спитав Борис.
- Перестраховка. Про всяк випадок…
Хакмарджці пішли всередину.
Пробираючись крізь нескінченне число коридорів, Службових зон, вони все ближче пробиралися до віп-місць. Яскраве біле світло кухонь чередувалось неоновими лампами і хоч це й дратувало, вони все швидше рухалися вперед. Бій вже йшов, і натовп скандував переможні крики, так що чутне переміщення особливо не було.
За пару хвилин, вони вийшли до аварійних виходів з віп-зони. Оскільки це були більше як окремі кімнати, вихід був для кожної окремим, для більшої безпеки, звичайно ці входи охороняли люди з Сапфірів. Всі, окрім третіх дверей, що стоять в гордій самотності. Підійшовши до неї, вони зрозуміли, двері відкриті.
- Ну… Що ж. - зітхнув Олег, - Назад дороги немає.
- Досить гальмувати. Вперед.
Відкривши двері, вони спокійно увійшли всередину. Хоч охорона в залі і було близько 10 чоловік, ніхто не звертав уваги на Аварійний вихід, пройшовши трохи ближче, на них все-таки звернули увагу деякі охоронці, але Борис з Олегом нанесли по два постріли, а через глушників не встигли притягнути увагу. Але на гуркіт обернулися Андре і його живі охоронці. Секунда - Олег зробив ще один постріл, що убив одного охоронця. Але ось Борис направив пістолет, але побачивши очі свого головного ворога забарився. Почуття, життю в його руках заплило розум і Андре дістав пістолет.
- Ах ви покидьки!
*БАХ!!!*
Постріл луною розійшовся по Арені. У відмінності від Хакмаржцев, у боса не було глушника на пістолеті, так що його постріл у відповідь почули усі. Почалася паніка, дівчата пищали, а чоловіки намагалися швидше втекти. У цій нерозберисі, Борисом і Олегом почали послідовно перестрілюватися так само як і охоронці зовні.
- Ви навіть безглуздіше чим я думав! Це ж ти Борис, так?! Я так і знав, що з тобою щось не добре!
Вони наносили безперервні постріли по укриттю, поки Хакмаржци намагалися хоч якось наносити вогонь у відповідь, але виходило у них украй слабо.
*Пшш...*
Дивне шипіння розійшлося луною по кімнаті і на них з усіх боків розсипалося борошно, що робило перестрілку фізично неможливою, через можливість займання. Для хакмарджців це був шанс, оскільки вони обоє були непоганими бійцями.
- Ти ліворуч, я справа. - сказав Олег.
- Але Андре на мені.
- Ти головне постарайся не здохнути.
- Окей. На рахунок три.
- Раз.
- Два.
- Три!
Вони вискочили на відкритий простір намагаючись розглянути хоч в якусь ціль, для послаблення супротивника. Але як тільки Борис вискочив із-за укриття, перед ним виникла величезна тінь. Відразу після чого він впав, відчувши тупий біль в потилиці, повністю втративши свідомість.
***
Борис прокинувся від різкого запаху бензину і пороху. Свідомість повільно поверталася доки він намагався хоч якось розуміти, де знаходитися. Навкруги панував дивний шум і трясіння, ніби їх усадили на потяг, єдине, що відчував Борис, це біль в потилиці, що явно означало - він принаймні живий.
Повністю прийшовши в себе, він озирнувся. Разом з Олегом вони сиділи на колінах з прив'язаними до металевої труби вірьовками. У ту ж мить Борис згадав і дістав свій маленький ножик з накладки на пальці.
- Стій.
Несподівано збоку прокинувся Олег.
- Я дістану нас, у мене ніж. - сказав пошепки Борис.
- Озирнися, дебіл.
Звернувши увагу на оточення, він усвідомив, що знаходитися посеред невеликої кімнати. Близько десяти людей зі зброєю і безліч коробок незрозуміло з чим. Озирнув кожного, Андре не виявили.
- І нафіга ти таким чином гранати на пояс повісив? Виглядає як фігня, вони занадто близько один до одного, - говорив перший Охоронець.
- Та нихуя, за те як стильно… Оо, ти подивися на них, прокинулися.
Сказавши це обидва найманці підійшли до Хакмарджців.
- Ну що хлопці? Не спрацював ваш план? Ми вже думали убили вас доки везли.
- Серйозно? Типу вам дозволить ваш бос… Ви ж його шавки, так? - сказав Борис.
Найманці сторопіли.
- Ти дивися Марк, а він осмілів. - звернувся один до іншого.
- Та так. Я прямо уражений в саме серце… Хоча.
Він підійшов до Бориса і перерізував вірьовки, що кріпляться до стовпа і потягнув його до дверей.
- І що ти мене зробиш? З потягу скинеш? - кричав Борис.
Найманець посміхнувся і нахилився до нього.
- Ти навіть не уявляєш, що я можу з тобою зробити.
*Тьфу.*
Хлопець смачно плюнув йому в обличчя. Від такого нахабства усі в кімнаті втратили дар мови.
- От дурень.
Олег прошепотів це, після чого охоронець спокійно встав витер слину і підніс його до дверей. Відкривши, приміщення наповнили незліченні потоки повітря і шуму. Висунувшись, Борис усвідомив, що це був ніфіга не потяг.
Це був літак. Він не зміг визначити навіть приблизну висоту, але раз навіть усе місто потрапляло огляд, то падати ніхера не мало.
- Господи!!!
- Тепер зрозумів? Зі мною краще не жартувати!
Одним рухом він відкинув Бориса всередину і закрив за ним двері.
- Вас звичайно попросили доставити живими. Але на літаку ви в моїй владі.
Хлопця прив'язали назад до стовпа. Благо це був мотузок і прийшовши через кілька секунд в себе, він почав в швидкому темпі розрізати її.
- А план те хоч який? - запитав Олег.
- Якщо вийде вибратися, вже буде не погано... Але я так зрозумів план у тебе вже є.
Бос посміхнувся усвідомлюючи, на скільки в нім впевненні його люди.
- Плану немає, є ідея. Але це ризиковано.
- А це типу дивно для нас стало?..
- Гаразд-гаразд. Дай ніж і по моєму сигналу відплигуй за коробки поруч.
- Що за сигнал?
- Зрозумієш.
Борис передав своєму начальникові ніж і вже через пару хвилин вони обоє сиділи з повною свободою дій, стараючись не палиться, щоб не викликати підозри дуже рано.
- Агов ти! Виродок в червоному шарфі! Тебе матуся не учила, що до гостей потрібно з повагою відноситися?!
- %Лайно! Раз пішли жарти про мам, він взагалі з розуму вижив% - подумав Борис.
Але на подив провокація спрацювала, і хлопець, який до цього трохи не убив Бориса, дзвенячи своїми гранатами на поясі підійшов до них.
- Що ти сказав?
%Спрацювало?%
Олег подивився на нього.
- Ти торкнув моєї людини. Швидко вибачився, тварюка.
*БАМ.*
Олегу дали по обличчю, що він ледве утримався на місці.
- Дивитеся який зухвалий жук попався! Я думав ці хлопці розумніші... - сказав найманець своїм людям, після чого вони залилися сміхом.
- Арааа.
Олег з характерним криком штовхнув головою того найманця, від чого той впав, але через секунду він вже кинувся вставати.
Сидячий бос же із спокійним видом підняв голову.
- Гиии…
У його металевих зубах висіли кільця від гранат на поясі найманця, очевидно, саме в цьому і полягав його план.
Усвідомивши, що це і був сигнал, вони обоє стрибнули за великий металевий ящик. Охоронець же, позадкував назад, намагався зняти щільно закріплений пояс.
- Чорт забирай..!
*БАХ!!!*
Величезний вибух затрусив увесь літак і нахилив його у бік. Велика частина найманців постраждала від вибуху, а посеред літака стирчала порожня діра, Олег кинувся на стінку за парашутами, користуючись дестабілізацією супротивників по ньому навіть ніхто не стріляв. Вони тільки намагалися зібратися разом, щоб вирівняти літак.
Бос кинув Борису парашут.
- Погнав!
- Але я жодного разу не стрибав!
- Вчитися ніколи не пізно!
Олег штовхнув його і сам вистрибнув з літака. Вони летіли вниз з нереальною швидкістю. Хоч Борис і їздив під 180 на своєму мотоциклі, вільний політ, по рівню страху не йде ні в яке порівняння.
- Борис, ззаду!!!
Бос не встиг вчасно що-небудь сказати і осколок літака пройшовся по рюкзаку хлопця, від чого парашут зробився непридатним.
- Ні!!!
- Давай до мене!!!
Хлопець, згадуючи усі можливі фільми з такими моментами почав якимсь чином наближатися до Олега. Він зігнув руки і усіма силами намагався ловити повітряний потік, щоб добратися… Долаючи нереальні потоки вітру, вони все-таки змогли схопитися один за одного, але скоріше за все пізно.
Олег притиснув його до себе і прив'язав по максимуму до парашута і через секунду смикнув за кільце. Але набравши вже достатню кількість швидкості, вони не змогли б так швидко загальмувати і на величезній швидкості летіли прямо в море.
- Ноги! Вистави під кутом, щоб правильно зайти!!! - кричав Олег.
Через пару хвилин польоту вони з величезним гуркотом увійшли до морської течії. У боса очевидно був досвід справи з парашутами і баласт вони зняли з себе за считані хвилини. Діставши Бориса з води, коли той трохи не потонув, вони змогли вибратися на поверхню і триматися уплав. З варіантів вибиратися був тільки пливти і змирившись зі своїм положенням вони погребли у бік берега. За кілька секунд у хлопця промерзли усі кінцівки, хоча після всього, це здавалося не істотною дрібницею.
Діставшись до берега, вони з останніх сил піднялися на трасу, благо в декількох метрах від них стояла невелика кафе. Через секунду туди зайшли дві мокрих і побитих людини, під офигевші погляди усіх завсегдатых вони спокійно сіли за барную стойку.
- Що вам хлопців? - запитала стара офіціантка, взагалі не дивуючись з того, що відбувається.
- Дві кави і телефон подзвонити. Будьте ласкаві. - сказав Олег.
Жінка абсолютно спокійно налила каву і дала телефон, після усіх пригод, Олег міг хоч якось розслабитися. Але Борис в повній напрузі набрав номер Артура.
- / Так? - хакмарджець досить швидко узяв трубку.
- Це Борис. Ми з Олегом в нормі.
- / Борис? Твою матір. Ви де? Ви… - якийсь дивних шум прозвучав на фоні і через секунду голос змінився на приємніший жіночий - Борис? Ти живий. Ти точно живий?/
- Так, Сара. Все гаразд. Розповім, так не повіриш.
- /Тобі піздец, коли повернешся. Господи... Як… Я рада./
Очевидно вона плакала з того боку трубки.
- Що сталося, коли ми відключилися?
- /Штурм провалився. - вона шмигала носом і витирала сльози, -Ми пішли вас виручати, але не вийшло./
- Що з Андре?
- … Пробач, - вона різко постаралася стала серйозною, - Йому вдалося піти з міста. План Олега спрацював і тепер за ним полюють марковіанці. Але ми навіть приблизно не знаємо де він. Пробач.
- Все нормально. Не турбуйся.
Після цих слів, радість на обличчі Бориса від факту що вони вижили - змінилася. Змінилася на відчай і злість. Але зітхнувши, він передав трубку своєму босові, сам же відкинувся на стулі усіма силами стиснувши кулаки. Знадобилося декілька секунд, але він все ж заспокоївся, опустив голову і спокійно продовжив пити свою каву.