*Звуки гонгу*
!!! І... Почали! !!!
Натовп заверещав, коли два бійці зійшлися в сутичці. Кожен удар розносився луною по "Арені", а натовп продовжували веселити коментатори, вони пили і обговорювали ставки на тих або інших бійців. У натовпі ж відбувалося багато нелегальних речей. Препарати, які вживали викликали настільки дикий екстаз, що від задоволення у деяких людей піна лилася з рота. Останнім часом серед глядачів "Арени" були все більше таких.
Тільки ось бійцям було не до цього. В оточенні світла один з них стояв у білій масці, з розпатланим і довгим для чоловіка волоссям. Супротивник же нічим особливо не виділявся, лисий, великий і з мускулатурою, що лякає. На "Арені" такі бійці були звичайним явищем.
Хлопець в масці постійно робив різкі зміни рухів, що неабияк виводило його супротивника, який ніяк не міг по ньому вдарити. Стиснувши зуби, він продовжував бити, використавши різні тактики, тільки ось хлопець в масці був невловимий. Після наступної атаки і звичайною підсічки, здоров'як впав, у польоті хлопець в масці ще і зумів швидко заламати йому руки. Це було на стільки швидко що люди навіть освистували його.
!!! Ну що ж... Здається у нас є новий чемпіон! Привітайте нову легенду. Чорний Самсон! !!!
Змішані почуття в залі відчувалися навіть переможцеві. Виступивши всього п'ятий раз, він зумів зробити собі на стільки значне ім'я, що в його перемозі ніхто і не сумнівався. Вони лише сподівалися, що новий герой впаде перед біль досвідченим лисим супротивником.
Зійшовши з арени, він пройшовся крізь довгі, слабо освітлені коридори і вийшов до кабінету Кассандри. Зайшовши всередину як завжди впадала у вічі харизматична жінка, хоча глава "Сапфірів" просто пила чай, навіть це вселяло. Окрім неї на головному дивані сиділа тільки Сара, так само попиваючи чай.
- Відмінний бій. - звернулася до переможця Кассандра, - Але ім'я, то повна маячня. Так, Борис?
Переможець зняв маску і за нею виявився Борис. У нього трохи відросла стильна борідка і волосся явно стало довше, так що можна було в хвіст зібрати. Але головне було в очах. Це змінилося в рази більше ніж усе інше. В порівнянні з дитячим і трохи простакуватим, зараз він виглядав підготовленим та впевненим в собі.
- Ну так, міг би і по краще придумати. - відповів Борис, - Але я все одно навряд чи так часто виступатиму в масці.
- Нічого не поробити, сонце. Глядачі вимагають видовищ, - вона дістала згорток купюр, - Це тобі за гарне шоу.
- Дякую.
Охоронець підійшов забрати гроші із столу і передати хлопцю, але Кассандра жестом наказала зупинитися.
- Не потрібно, Калеб. Цей юнак наш гість. Було б не красиво таке відношення від нас. - вона обернулася до Бориса, - Сідай, замов що-небудь. Сьогодні я пригощаю.
- Спасибі велике. - на обличчі у хакмарджця на секунду блиснула посмішка і він пішов на віп-ложі.
Сівши за диван у нього пройшли мурашки по спині. Він був ідеальним по своїй затишності і м'якості, порівняно з тими полу гамаками, на яких він спав в "Хакмардже", тут ніби на хмарці сидів.
Через секунду до нього підійшов чорношкірий бармен і приніс чайник незвичайного чорного чаю. Помісь трав відрізнялася м'якими нотками кислинки, які відокремлювали його від іншого чаю, що він пив до цього. Цей відчувався насправді натуральним.
- А ти виріс... - з посмішкою сказала Кассандра. - Ще два місяці тому ти був малим зеленим новачком, який ввалився до мене без попиту і отримував прочухан від Олега. А зараз вже посилають на переговори. "Хакмардж" може пишатися тобою.
- Ви мені лестите. Я лише робив свою роботу, але ви все одно посадили до себе за стіл звичайного бійця. Ваша чемність до співробітників мене завжди вражала.
- Ось Сара теж. З моєї повної недовіри до неї вона зросла до рівня того, що сидить поруч... Але не про це зараз. З моїм сонцем в "Хакмарджі" все добре?
- Більш ніж. Вони з Віктором у справах розбираються, тому за відсутністю можливості приїхати, прислали мене.
- Означає він має намір діяти серйозно.
Вона встала і підійшла до панорами на арену.
- На даний момент - це єдиний вихід, - сказав Борис, - "Ягуари" заходять на наші території, не дотримуються договору. Ми не можемо поступити інакше.
- Підійди сюди, Борисе.
Він не посмілішав суперечити їй.
- Бачиш усіх цих глядачів? Що можеш про них сказати?
- Ну, що сказати. - замислився хлопець, - Деяким явно досить пити, і є декілька під кайфом…
- Вони усі дивляться на арену.
Хлопець принишкнув.
- Ну і це теж.
- Зрозумій, мій юний чемпіон, - Кассандра посміхнулася, - Я довго будувала це місце. Воно приносить дохід, багато людей тут отримують роботу і можуть забезпечувати свою сім'ю. Я досягла багато і не хочу ставити це усе на кін, як ми з Олегом робили це раніше.
Вона сіла на назад на диван.
- Томас непостійний, і завжди був таким. Але ось Олега я побоююся куди більше. На відміну від "Ягуарів", у нього є свій шлях, підсумок якого мене пугає. Тому і прийняла вашу пропозицію.
Борис теж повернувся на своє місце і продовжив пити чай.
- Пробачте за грубість. Але чому ви самі не хочете стати головною тут? Мені здавалося це досить корисний етап, та і ви не на жарт сильні.
Дівчина посміхнулася.
- Ти ще дуже юний. Ти повинен розуміти, що ті, хто стоять за нами, наші покровителі і ті, хто віддають накази, теж комусь підкорюються. І якщо грати з ними в ці ігри, то вийти шансів не багато… Мене влаштовує моє місце…
Борис мовчки допив чай і встав з дивана.
- Спасибі вам велике. І прийміть вдячність від усього "Хакмарджа" і зокрема від Олега.
- Все гаразд, мій хороший. І сподіваюся, що все спрацює.
Борис пішов до виходу.
- Будь обережним з Олегом…
- Пробачте, міс Кассандра, - хлопець з посмішкою обернувся, - Але у мене теж є. Своя власна мета.
Він ще раз подякував жінці і вийшов з кімнати.
***
Сонце повільно заходило за горизонт і по вулицях починав розходитися веселий сміх людей, що виходять, з роботи. Хоч було ще світло, неонові вивіски вже скрізь горіли, що створювало враження повільного переходу дня в ніч. Тільки у вузьких провулках завжди було досить людей.
Борис вже звик, проїжджаючи на своєму ??? (назва мотоцикла), бачити однорідність усіх районів, що у "Сапфірів", що у "Хакмарджа" не було особливих відмінностей. Скрізь були доглянуті бари і акуратні ресторани, хоча і серед них часто помітні були невеликі наркокубло , яких в місті досить багато. Обов’язок банд, був у нормуванні відносин у цих клубах, якщо хтось буянив чи зажимав гроші, банди розбирались з цим.
Доїхавши до «Хакмарджу» Борис зайшов всередину. Як завжди, веселий і дружний стан, що панував в цьому місці зайвий раз примушував його посміхнутися.
- Борис, ти повернувся! Тебе та карга все ж не з'їла?!
- А вона мітлу дома забула, тому і не наздогнала.
Вони посміялися і потягнули його далі. Але хлопець вправно відірвався, пішовши у бік кабінету Олега, щоб розповісти про вдалі переговори.
По дорозі спершись ліктем на стіну стояв Віктор. Було якось дивно оскільки він ні з ким не розмовляв і стояв абсолютно один. Це не схоже на нього.
- Віктор... - покликав його Борис.
- Чого тобі? - обернувшись сталі помітні досить бліде обличчя і мішки під очима.
- Та нічого. Виглядаєш ти не дуже, ось і запитати підійшов.
- Запитав. Молодець. А тепер провалюй звідси.
- Може…
- Я сказав. Сам розберуся.
- Гаразд, пробач.
Віктор був досить сильним духом, тому Борис не особливо за нього боявся. Зазвичай він виглядає краще, швидше за все просто перевтома разом з киданням наркотиків його так вимотують, але все одно, про всяк випадок, в цю секунду Борис загуглив номер місцевого нарколога.
Пройшовши по коридору, він зайшов до Олега.
- Я повернувся.
- Красава, - бос підняв очі, - і як пройшло?
- А як могло пройти. Цілком не погано. Вона погодилася тримати нейтралітет і не виступати на стороні "Ягуарів".
- Це добре. Думаю, на перших порах про неї можна сильно не турбуватися.
- Ну, оскільки Сара поряд з нею на дивані сидить, думаю несподіванки нам не загрожують, - Борис узяв яблуко із столу. - Є новини для мене?
- Не дуже. Твій Андре якось пов'язаний з "Павуком", оскільки його ім'я фігурувало при підписанні контрактів з постачаннями "Муна". Але що б точно знати, тобі треба з ним особисто переговорити.
- Тоді потрібно швидше розправлятися з "Ягуарами"! - натхненно крикнув хлопець.
- Не кіпішуй. Це все-таки небезпечна тема і ми навряд чи без втрат впораємося.
- А в щура їх перебити?
Олег підняв свій підозрілий погляд.
- Ну так. Звичайно. Відмінний план. Заходить на його базу тихцем чоловік тридцять і доки ніхто не бачить, просто перебивають усіх людей "Ягуара", так?
- … Ну, є деякі нюанси, але план то не поганий.
- Драконів простіше на них нацькувати, чим нишком пробиратися. Будуть розумні ідеї я тут. І так через усе це голова розколюється, що б вас усіх.
- Ясно… То я білети в Китай на двох брати?
-Пішов геть.
Хоч реакція і була досить погана, Олег трохи посміхнувся. Насправді план швидше за все був, просто його успіх був під питанням, ось він і не відкривав усі карти.
- До речі, - йдучи Борис обернувся, - А Віктор…
- Так, він якийсь втомлений останнім часом. З ним все добре?
Хлопець на секунду завмер.
- Эмм...- продовж невпевнено, - Він сильно навантажує себе, ти ж знаєш Віктора. Може нехай відпочине перед основною місією.
Олег замислився.
- Думаю ти правий. Передай йому, що у нього відгул на 2 дні від завдань, нехай заспокоїться і відпочине…
Він протягнув конверт, досить щільно набитий готівкою, було десь майже півтори місячної платні Віктора, судячи з виду.
- Сподіваюся він швидко повернеться до ладу. Без нього тяжко нам буде.
Борис вийшов з кімнати і пішов вниз до інших людей "Хамарджа", усі пили і їли, оскільки основний кістяк вже повернулися з місій. Й Віктор очевидно вже неабияк повеселішавши знову з усіма спілкувався.
- Агов. - сказав Борис, штовхаючи його, - На секунду...
Він з посмішкою вибачився перед хлопцями і сів за окремий стіл з Борисом.
- Це тобі, - хлопець протягнув йому конверт, - Я домовився з Олегом, у тебе буде два дні відгулу.
- Ніфіга, - він різко узяв гроші, - Борис, ти просто кращий. Щоб я без тебе робив.
- Віктор...
- Що таке?
- Це не добре.
- Та годі тобі, Борис-брат. Ти чого..? Я в нормі, просто день поганий, а так все навіть крутіше, ніж я міг представити, ще і вихідні.
- Я прошу тебе. Це для твого ж блага. Якщо почнуться побочки.
Віктор почав злитися.
- Все нормально. Я знаю міру і розумію де потрібно зупинитися.
До клубу увійшла Сара. Вона з'являється досить часто, хоч це і небезпечно. Тільки-но побачивши її Віктор пішов до неї.
- Почекай. - Борис схопив його за руку і усучив згорток, - Це номер доктора М. Він хоч би подивиться, що з тобою. Якщо не заради себе, то хоч заради Сари, зроби правильний вибір.
Віктор відвернувся.
- Добре Борис. Завтра сходжу. Спасибі, що так турбуєшся за мене.
Він обійняв Сару, і вони сховалися за межами клубу, хлопець же сидів над пивом ще хвилину, перш ніж йти спілкуватися з усіма. Але ось дивний мандраж так і не покидав його тіло.
***
Ранок в "Хакмардже" завжди починався приблизно однаково. П'яні і заспані тіла рухалися по своїх щоденних справах, і нехотя попиваючи витверезний коктейль Артура. Вірніше, це просто був томатний сік з кавою і хоч таку погань пити було майже неможливо, за те після пиятики як новенький. Насправді від'їжджали далеко не усі. Деякі займалися ремонтом старих мотоциклів і просто знаходилися на терміновому виклику у Олега, адже якщо почнеться якийсь кіпіш, тільки вони зможуть швидко відреагувати та вирішити проблеми. За ці 2 місяці Борис багато дізнався про побут і про самі завдання на день. Там насправді рідко було щось достатньо важливе, найчастіше вони стежили за деякими людьми і періодично знаходилися в кришуємих наркопритоній. Олег ввів за правило не продавати дітям і за цим "Хакмардж" дуже стежить. За цей час Борис зумів попрацювати скрізь. Хоча й у цих кублах панував запах смерті, але витерпівши все це, він зміг стать досить впливовим в усій банді.
Це давало один особливий плюс. Він міг прокидатися пізніше за інших і виїжджати чисто на важливі завдання. Ось і сьогодні Борис прокинувся о 3 годині дня, повільно прибравши свій гамак для сну, рушив до бару. Як завжди, спілкуючись з Артуром і попиваючи його диво коктейль вони розмовляли про звичайні справи в цьому місці.
*БАМ!*
Зі свого місця роботи різко вибіг Олег.
- Борисе, терміново за мною.
Усвідомивши, що часу на роздуми не буде, він вискочив за ним на припарковані в гаражі байки. Вони відразу почали їх заводити, так що напевно справа не могла бути відкладеною.
- Олег, ми куди?
- Одного друга потрібно зустріти і це терміново. Ти мене якщо шо, прикриєш.
Але їхали вони зовсім не на знайомі території. Їхали туди, де Борис ще не був - на територію "Ягуарів".
Хлопець іноді бував в їх околицях, але конкретно в глиб ніколи не заїжджав. Якщо "Сапфіри" хоч і трохи мали добрі стосунки з усіма, то ось на цій території могли докопатися взагалі просто так. Хоча насправді, відрізнялося не так багато моментів. Це усе одне місто і було б дивно, що кожен район виглядав по-різному, але тут було щось інше. У дворах значно більше народу, поширення наркотиків хоч і не було у відповідальності у банд, кожна підходила до цієї справи по-різному, але "Ягуари" пустили все на самоплив ніяких обмежень, а лише збільшуючи постачання.
- Стій! - сказав Борис.
- Що таке?
Вони зупинилися біля одного двору в якому прямо під вікном лежала маленька дитина. Він трясся і пускав піну з рота, очевидно або припадок, або і того гірше.
Борис зліз з мотоцикла і хотів було підійти, але Олег схопив його за руку.
- Ні.
- Йому погано, Олег. Потрібно хоч швидку викликати.
Але він лише помахав головою.
- Нас тут ніколи не було. Поїхали.
Борис скривився від своєї безпорадності, але виходу не було, оскільки зробивши що-небудь він би підставив "Хакмардж". Вони сіли на байки і поїхали далі.
Через хвилин п'ять вони прибули до невеликого покинутого будиночка.
- Тримай. - Олег протягнув пістолет. - Якщо ситуація напружиться, він буде до речі.
- Зрозумів.
Вони увійшли на заброшку. Це був згорілий колись будинок, а майже непрохідні зарості навколо показувало, що місце досить старовинне. Пробившись вони увійшли до полу-протічного підвалу, згорнувши за поворот, де на подив дул досить гучний вітер.
- Стій. - Олег зупинився, - Прислухайся.
Крізь шум можна було почути ледве пробивається дихання. Вони підійшли до невеликого дерев'яного піддону, який не особливо вписувався в антураж, але оскільки під нього заливалася вода, мало хто б подумав туди заглядати.
Відсунувши його, вони побачили людину, яка трималася на плаву в повністю затопленому підвалі під землею. Він важко і переривчасто дихав, ніби старався більше запам’ятати смак повітря.
- Заєць, - Олег швидко схопив його за руку, що б він не пішов під воду.
Але не природно блідий колір обличчя показував, що з ним вже щось не так. Він був досить дорослого віку, близько років п'ятдесяти, що було не зовсім звичайне бачити в місцевому контингенті. Та був одягнутий в звичайну форму Ягуарів.
- Олег… Ти прийшов…
- Не говори нічого... Борисе, ти стеж, що б ніхто не йшов.
Він вийшов за кут, але побачив світ ліхтариків, що наближається, та сховався назад.
- У нас здається гості.
- Пофігу! "Заєць", вставай. Нам пора.
- Не турбуйся Олег. Все нормально. - він протягнув флэшку, - Ось. На ній уся інфа. Ти то точно знайдеш йому застосування.
- Скоріше підтягуйся на мені. Ми не залишимо тебе тут!
- Олег… Ти ще молодий, - він схопив його за шию, - Але ти хороший лідер. У тебе є мрія… так не відступай від неї.
- "Заєць" не говори… Зберігай сили!
Але він лише посміхнувся. В цей час вода почала все більше забарвлюватися в червоний колір.
- Я радий. Що ти був частиною саме такого "Хакмарджа" .
Після цих слів він відпустив руку і занурився в холодну брудну воду. Олег не рухався з місця проводжаючи його поглядом, поки тіло не опустилося на дно.
Люди з ліхтарями вже підходили, і Борис підбіг до нього.
- Олеже?
- Все гаразд, - він крізь схлипи, закрив діру дерев'яним піддоном, - Біжимо звідси…
Вони вибігли з кімнати і пішли до місця де сховали байки. На задньому фоні почалися чутися шуми, ніби вони щось знайшли, але Олег з Борисом вже завели мотоцикли і почали валити звідти. По дорозі на базу бос не вимовив ні слова.
Через кілька годин вони добралися і так само спокійно зайшли в кабінет. Оскільки був ще день, то хакмарджців майже не було, окрім, Артура, який просто приніс в кабінет воду.
Бос мовчки сидів щось, крутивши в комп'ютері, і бубонів собі під ніс, поки Борис просто тупив на дивані.
- Олег, він... - незграбно почав хлопець, - Він був твоїм другом?
- Це не важливо. Головне, що "Заєць" зміг передати цю інформацію. А я не дозволю, щоб його втрата була даремною...
Він засів за комп і почав ще настирливіше шукати.
- Ось воно! - крикнув за декілька хвилин, Олег.
- Так?
Борис схилився перед комп'ютером, на якому було відображено безліч документів.
- Бачиш ці дати. - показував пальцем бос, - Це дати привозу товару. Документи на 2 тони «Муна».
Хлопець після цих слів перекосився.
- Ти на приколі?
- В документах так написано.
- Це ж вже ну занадто багато. У нас за місяць близько кілограма виходить.
- Я теж так думав, але за ціною все сходитися. І найголовніше, що це додатковий контракт, не оформлений на "Павука".
- Тобто…
- Так. "Ягуари" обворовують його на страшенні бабки... Смерть "Зайца" не була марною...
…
Сонце вже повільно почало заходити, а в кабінет принесли вже віскі. Олег відкинувся на спинку стільця і закурив.
- Так ми повідомляємо "Павука"? – спитав Борис.
- Не… Він якраз не в місті, та і реакція від нього прийде вже надто пізно.
- Тоді уриваємося?
- Повноцінна війна на чужій території? Сам розумієш яка безглузда ідея… У теорії ці два варіанти ми можемо об'єднати в один.
Борис теж закурив.
- Ми маємо просто зірвати поставку, а далі "Павук" сам розбереться. - сказав хлопець, - Ну так, теоретично не поганий план.
- Так-то воно так, але перевага все одно за "Ягуарами". Навіть якщо ми і зірвемо все, на вулицях нас задавлять.
Борис нахилився над комп'ютером і помітив примітний момент… Адреса. "Мун" повинні були доставити на певну пристань.
- Якщо ми будемо не на вулицях?
- Ну типу. Це майже в центрі їх території.
- Так, але тільки, з одного боку. З іншою ж знаходитися море. Просто відволікаємо їх і від'їжджаємо на човнах.
-…
- Звичайно багато нюансів: Що якщо вони не відволікнуться? Або з човном проблеми? Або...
- ПОбую. Беремо.
Хлопець аж закашлявся.
- Чорт забирай, ця ідея трохи краща, ніж йти напролом. Якого біса, Олег?
- А що ще робити? Поставка завтра, "Павука" притягнути на саму справу не вийде. Ну, а з усіх ідей, твоя хоч звучить логічною. Так що вже не погано.
- ...Тупий план.
- І подзвони Віктору. Так, у нього вихідні, але він мені потрібний.
- Окей, бос.
Борис вийшов з кабінету і пішов випити у бар. Узявши пиво, він сів за стіл і почав спокійно набирати номер друга.
/Телефон абонента вимкнений або знаходитися поза зоною досяжності/
- Дивно…
Віктор хоч і був роздовбаєм, але телефон завжди тримав включеним і готовий був на будь-який дзвінок відповісти. Повторивши дію ще три рази результат не змінився.
У цю мить хлопця трохи затрусило розуміння, що могло статися. Він відразу подзвонив лікареві, якого порадив Віктору.
\- Клініка М.\
- Добрий день, це Борис. Я дзвонив кілька днів тому назад на рахунок свого друга, якому потрібна була допомога з речовинами. Він до вас заходив?
\- Пам'ятаю, я під нього навіть час виділив. Він не прийшов. Вибачай, але передоплату я не повертаю.\
Борис кинув трубку і забувши про небезпеку швидко набрав Сарі.
\- Я зайнята. Що? \ - сказала дівчина по той бік дроту.
- Сара, ти не бачила Віктора?
- \ Ну він два дні тому був у мене.\
- Де він зараз?
- \ Эмм… А що?..\
- Він не відповідає на дзвінки, я переживаю.
Сара усміхнулася.
- \ Ти недооцінюєш Віктора. Він все-таки більш високого рангу ніж ти.. \
- Це не смішно Сара!
- \... Гаразд, почекай, - голос став тривожніший, - У мене є додаток, що стежить за його місцезнаходженням зараз. І якщо йому вірити, він... \
Вона замовкла.
- Що сталося?
- \ А що він робить на території "Ягурів"? \
Хлопець застиг на місці. Він усвідомив, на скільки був безглуздий і довірливий весь цей час.
- \ Борис..? \
- Просто скинь координати, і я його знайду.
- \ Я їду з тобою. Зараз вишлю. \
- Не…
Але дівчина вже поклала трубку, а Борису на телефон прийшло повідомлення. Він вибіжав з Хакмарджу, сів за байк і з усієї швидкості рвонув на місце, вказане на карті. Вглиб території Ягуарів.
***
За декілька хвилин він вже був біля входу. Дівчина чекала його там і нервово ходила з боку в бік.
- Сара!
Вона обернулася.
- Борисе, швидше…
- Він там?
- По карті так. По украй мірі його телефон.
Це був досить великий п'ятиповерховий будинок. Увійшовши до під'їзду в ніс ударив різкий запах, ніби усе найпротивніше змішали в одно. На стінах майже скрізь були графіті, валялися порожні пляшки з-під алкоголю. Пройшовши по сходовій клітині, вони вийшли до невеликої квартири з металевими дверима.
Борис постукав і майже відразу внутрь відкрилися двері, на невелику шпарку.
- Чого? - грубо запитало око з щілини.
- Ми шукаємо Віктора. Це терміново...
- Ми усіх підряд не пускаємо. Провалюйте!
- Давай краще я, - Борис відсунув Сару за плече, - Здоров'як, пробач. Ми не з того розпочали. Нам терміново потрібно, і ми не заподіємо проблем, будь ласка, просто дай пройти.
- Я сказав провалюйте! – сказавши, він одразу закрив двері.
Хлопець зітхнув.
- Зверни увагу я хотів по-доброму.
*Бам!*
Борис одним ударом з ноги виломав старий, ржавий замок двері, і вона без проблем відкрилася.
Вони вбігли всередину. Як і думали це виявився притон. Грала ізотерична музика, а на підлозі валялося купа тіл, які вже навряд чи щось мислили. Стіни були пописані і про блеванними, а сморід стояв у декілька разів гірший, ніж на сходах. Тут можна було розгледіти, звідки виходить цей запах, оскільки велика частина цих людей від передозу ходили під себе.
Затиснувши ніс двоє пройшли крізь усі ці натовпи намагаючись знайти друга.
- Віктор! Ти де чорт забирай?!
Це давало мало толку, оскільки там майже ніхто вже не міг нормально реагувати. Борис дзвонив йому на телефон, щоб хоч якось знайти.
Але в секунду він зупинився і телефон випав у нього з рук.
- Віктор?..
Він побачив свого друга. Що повністю уподібнився місцевому контингенту. Під ним була невелика калюжка, а сам він лише жахливо посміхався і пускав слину.
До нього відразу підбігла Сара. Почала плакати і просити вибачення, обіймаючи вже мало реагуюче тіло хлопця. Борис просто стояв, а через декілька секунд шоку швидко сів поряд з ним і перевірити пульс, ця ситуація була досить знайома, оскільки до цього він періодично відкачував свою матір. У тих, що приймають "Мун" пульс украй слабкий, та при надвеликому старанні там можна було щось почути. Але доторкнувшись до його руки, Борис змінився. І він не зміг стримати сльози. Рука була холодна, а рани від шприца на віні вже почорніли.
***
Далі Борис мало на що реагував. За кілька хвилин приїхали "Ягуари", дізнавшись, що це діло рук "Хакмарджа" приїхав Томас, а за ним і Кассандра. Важко описати про що вони говорили, та суму грошей яку вона віддала і їх відпустили разом з тілом на базу "Хакмарджа". Олег так і не приїхав їх забрати, тому Кассандра сама довезла їх, забравши Сару з собою, гарантуючи, що там їй буде кращий. Уперше за усе перебування Бориса у банді, увечері ніхто не посміхався, а Олег навіть не спустився до них.
Процесія похоронів друга пройшла відразу, хоч на ній і був присутнім тільки Артур і Борис. У деталях там мало що було унікальне: морг, кремація, прах у банку. Через кілька годин вони вже сиділи в холе "Хакмарджа", але Артур цього разу просто стояв поряд.
- Я повинен був щось зробити… - мимрив Борис.
- Так чому нікому не сказав про нього?
- Це ж Віктор. Він не міг просто так…
- Міг. - перебив його Артур, - Усі ми смертні, усі ми люди. А люди мають властивість снаркоманиваться. Але при цьому ти нікому нічого не сказав!
- Я зрадив Сару, підставив Олега. Я підвів Віктора. Він довіряв мені, а я його зрадив…. - почав плакати Борис, - Артур... Що мені робити?..
Він зітхнув і поклав руку на плече хлопця.
- Спершу, ти повинен провести його в останню дорогу. А вибачатися будеш перед живими.
- Але Сара, якщо вона…
- Вона тепер твоя відповідальність. Якщо ти хочеш щось зробити для свого друга, то це захистити її. Тепер все в твоїх руках. А допоки - поїхали.
Вони пішли до виходу. Там вже стояли усі з "Хакмарджа", людей не менше сотні, заводили байки і чекали того, хто стане на чолі. На мотоцикли так само сіли Борис з Артуром, і виїхали вперед. За ними ж рушили і інші.
Пробіги відбувалися не так часто, як Борис до цього думав. Приблизно раз на тиждень вони виїжджали розвіятися, та і все, але зараз вони знову сіли за байки. Якщо тоді деякі могли відмовитися або бути на місіях, то тепер зібралися усі, багатьох з них Борис навіть не знав.
Артур виїхав вперед, а за ним вишикувалися всі інші.
- Погнали!!!
Борис помітив Олега, який просто стояв біля вікна. Його погляд був на подив і зневажливий, і печальний, а вбачивши погляд хлопця, відразу закрив штори і пішов.
Артур прокричав, після чого сотні байків запустили свої двигуни і рвонули удалину. Було хоч і пізно, але кожна машина, що проїздила мимо зупинялася, щоб побачити цей посмертних хід, вони їхали в абсолютній тиші, окрім фар на деяких байках був засвічений факел з реальним вогнем. Таким чином ніби сотні маленьких вогників віддавали пам'ять про їх друга.
- Борисе давай!!!
Артур подав сигнал, і хлопець дістав з карману схожий на пістолет, пристрій.
До самого ходу, прах Віктора був законсервований в сигнальну ракету, проїжджаючи трасу на березі моря, Борис підняв ракетницю.
- Прощавай мій брат.
Він вистрілив. Вистрілив у бік моря і прах його друга рівномірно пішов на дно. Вони їхали не зупиняючись. Це і було їх прощання. Він був частиною банди, тому причини смерті були неважливі. Це був останній заїзд Віктора.
…
Повернувшись усі були максимально пригнічені і в тиші продовжували пити. Деякі говорили про Віктора, згадували веселі історії і періодично голосно сміялися. Тільки ось, не відчуваючи підтримки людини, яка до цього сміялася голосніше за усіх і замовкали, пускаючи скупу сльозу.
Борис сидів за столом. До нього ніхто не підходив, оскільки знали, як йому важко. Знайти тіло близького друга в тому місці - немає нічого гіршого.
Але його самотність знову перервав Артур.
- Він розбився. Як справжній член "Хакмарджа"
Але Борис не реагував. Він лише уткнувся в стіл, не звертаючи уваги ні на кого навкруги.
- Віктор прожив яскраве життя. У нашому світі, про більше і бажати не варто. Та тепер нам доведеться жити і за нього теж.
Артур пішов, а Борис продовжив сидіти не зрушивши ні на міліметр. Але через секунду не витримав і тихо заплакав, ні з ким не ділячись болем, він згадував про свого друга. Єдиному хто не відвернувся від нього в найважчій ситуації в його житті. У цей момент увесь зал замовк. Так і помер легендарний вільний гонщик - Віктор Сандовал.
***
Після кількох годин усі почали розходитися. Ще через пару годин, вже пізно вночі в абсолютній самотності з-за столу встав Борис. Хоч було і темно, за два місяця він орієнтувався тут чисто інтуїтивно, але у сходів його зупи6ив Олег.
- Важкий день? - запитав він.
- …
- Ну так... Логічно…
-…
- Йди за мною мені потрібно дещо зробити.
У Бориса не було сил суперечити.
Вони зайшли до кімнати Віктора
- Потрібно прибрати його речі. Ти був його другом, тому думаю ти маєш бути присутнім.
Хлопець нехотя залишився на цій процедурі. У кімнаті на подив було не так багато речей. Віктор був досить потайною людиною і тут не було нічого щоб нагадувало про його минуле, тільки пару футболок, штанів і плащів.
Мовчки Борис і Олег впоралися за декілька хвилин, склавши усі його речі в один кут.
- Без нього ця кімната здається занадто порожньою…- сказав Борис.
- Є таке. Він допомагав мені у всьому, а я навіть не встиг його подякувати, яка іронія. - крізь слова почулися схлипи.
- ... Олег...
- Все нормально. Він розбився, так що тепер все добре. Але убили його все-таки наркотики, а якщо ти втягнувся, то тут мало шансів вибратися.
- Що нам робити далі?..
- Цей чортовий порошок отруює життя людям. Вони продають його усім від малого до старого. Кожен може його так просто купити - не чуючи нічого навкруги, він підійшов до Бориса, - Це моя мета. Ти мстиш за батька, а я хочу викоренити наркотики повністю з цього міста.
- І як ти..?
- Дістануся до верху і перебудую, нічого складного.
- А що я то можу? Я-то на твоїй стороні, але ти сам віриш в те що говориш..?
- Так, я вірю в це.
Борис посміхнувся. Такого впевненого боса, він ще ніколи не бачив.
- Тоді… Рухаємося далі..?
Олег посміхнувся і підійшов до ліжка. Діставши з кишені зелену бадану, схожий на ту, що носив Віктор, тільки ось вона була свіжа і з ім'ям Бориса з підписом поруч "Крилатий".
- Кімната і бандана тепер твої. Не осором честь твого попередника.
Олег залишив і почав виходити з кімнати. Тільки почавши закривати двері в голові Бориса сформувалося те, що йому довірили. Його почало трясти, від страху і відповідальності, за секунду до того, як двері закрилися він став в стойку смирно перед нею, і крикнув, так, що вся кімната затряслась.
- Спасибі велике, бос! Я не осоромлю ні вас, ні Віктора!
Видно не було, але Олег явно посміхнувся по той бік дверей.
Пізніше Борис вийшов з кімнати і відправився в загальною спальню. Думав було перенести речі, але він не витримав і звалився в сон.
***
Сонце зійшло. Освітивши вулицю перед "Хакмарджом" і зайшовши в кімнати до місцевих мешканців, лише деякі встали для щоденних завдань, велика частина після вчорашнього узяли собі денний відгул, щоб розвіятися і якось по-своєму згадати друга.
Борис прокинувся разом з усіма і після сніданку почав займатися наказом Олега. Зібравши свої речі із загальної спальні, він застелив своє маленьке, але вірне ліжко і пішов до нової кімнати.
Віктор жив через стінку від Олега, це був найбільший привілей другої людини у банді. Невелике ліжко, письмовий стіл, ця кімната підозріло нагадувала Борису його будинок, ніби щось рідне в ній таїлося. Він почав розкладати речі, але так, як і у Віктора особливо їх не було, розставляння зайняло не так багато часу. Кілька комплектів одягу він закинув в шафу, та інші речі зберігалися в гаражі.
%Щось не те…%
Борис поїхав і за декілька годин повернувся з плакатом нової рок-групи "Вулиця свободи". Так само не забувши прихопити музичну систему, він підключив пісні цієї групи і ліг спати. Поки музика херачила на всю, це допомагало розслабитися і заспокоїтися, все ж таки одно з найважливіших завдань на носі.
***
Ще через декілька годин вони виїхали. Оскільки було вже пізно і із-за трауру "Хакмарджа", супротивники не звертали увагу на пересування деяких членів банди. Від чого команда без перешкод потрапила на територію "Ягуарів" і дісталася до порту.
Сам порт був не надто великий. Так-то усі кораблі прибували тільки з річки, що втікала в море, тому він не мав занадто важливого стратегічного впливу. Декілька пірсів, пара ангарів, по розмірах територія приблизно, як півтора футбольні поля, з однієї із сторін вже закінчувалося місто і в заростях можна було цілком собі сховатися, але оскільки охорона тут дуже навіть не слабка, довелося ретельно ховати мотоцикли.
Всього, поступовими заїздами приїхало людей 20. Усі сиділи в невеликому яру, при чому велика частина народу для конспірації приїхала на громадському транспорті і без характерного одягу. Олег заздалегідь пустив хлопчака в його плащі і шоломі кататися по району, так що ніхто не знав, що тут так багато людей.
Бос лежав на пагорбі, коли до нього підійшов Борис, що тільки приїхав.
- Я все одно вважаю, що план занадто простий. - сказав він.
- Кращого у нас все одно не буде.
- Цей план складається з того, що ми приходимо із словами "Здрасте" і потім тримаємося до приходу цього Павука. Навіть у найгірших фільмах такі плани називали гівном.
- Так. Не до**уйся. - він спустився з пагорба, - Ми сриваємо їх справу, беремо наркотики і на човнах тікаємо звідси. Якщо все зробити чітко, то і проблем ніяких не буде. Направляй зброю у бік ворога, а решту я вирішу. Тому іди і відкрий нам двері.
- Чому я?
- Ти бачиш іншу кандидатуру..?
Він протягнув Борису пістолет з глушником, замислившись на секунду, все ж таки прийняв.
% Чому саме зараз наш план перестав вселяти мені довіру? %
Через пару годин хлопець пішов всередину. План в принципі був не занадто вже і складним. Борис і ще пару чоловік заходять з бічних сторін, благо все було заставлено ящиками. І готують оточення, поки основна кількість заходить з центрального ходу.
Хоч місце і було захищено, охорони біля самої пристані не занадто і багато. Пробравшись повз декількох з них, він підійшов до великої сірої будівлі, на відміну від інших в нім були замазані вікна і вхід був тільки з боку моря. Борис сховався за розставленими по території ящиками. Пройшовши між ними, він вийшов до досить відкритого простору. На той час там стояв досить великий корабель, з якого вивозили величезні "палети" мішків.
\ - Що там, Борис? \ - запитав по рації Олег.
- Пі**ец. Там ваги йдуть в тонах. І як ми це переправимо до нас?
\ - … - він на секунду задумався, - Це залишай на мене. Плани не міняються, головне зірвати угоду. \
- Борис? - ззаду почувся голос.
Хлопець сіпнувся, після того, як його окликнули. Він вихопив пістолет і обернувся, готовим вже вистрілити.
- Євгеній?
Перед ним стояв точно він. Старий друг з школи, що тільки помінявся майже повністю. Замість накоченого хлопця, який був більше Бориса, перед ним стояв худий пацанчик у формі Ягуарів. Із-за величезних мішків під очима і тремтячими руками, Борис навіть не відразу визнав старого друга.
- Борииис, братан. Ти чого тут..?
- Я чого? Ти що тут робиш?
Євгеній з тремтячими руками почав опускати автомат.
- Я ось в "Ягуарах", мене зовсім нещодавно узяли. Друг, як я радий тебе бачити. - він опустив автомат, але хлопець в ту ж мить показав свою готовність вистрілити, - Борис?
Він вів себе зовсім не так, як звичайно. Заглядаючи йому в очі, хакмарджець зрозумів, що старий друг був під кайфом.
- Поклади автомат і біжи звідси. Ти мені не потрібний, так що клади і вали. – говорячи це, Борис старався врятувати його.
- Ти чого? Ми ж друзі. Може обговоримо.
\ - Хто там, Борис? \
- Ніхто, все нормально. Я вирішу. – він обернувся до Євгенія, - Послухай, вибору немає. Ти під кайфом, тебе сьогодні можуть убити. Будь розсудливіший і звали будь ласка.
- Борис, ми ж разом в школі були. Ти ж не уб'єш друга.
- Не уб’ю. Просто йди, будь ласка...
Після «посвяти» Борис ще нікого не вбивав, та пістолет здавалося набагато важчим ніж до цього. Євгеній почав відходити назад, попутно почавши відпускати автомат. Тільки ось руки почали трястися у декілька разів сильніше. Різким рухом він підняв автомат і направив у Бориса.
*ПІК....*
Хакмарджець вистрілив. Прямо у голову. Євгеній навряд чи встиг зміркувати, що відбувається і в секунду впав. Борис і сам увесь затрясся і сперся ліктем на ящики з опухлими очима і тремтячими ногами. Він уперше сам убив людину.
- Пробач…
\ - Все гаразд? \
Борис секунду дивився на тіло і заспокоївшись спокійно поправив навушник.
- Так, жодних проблем... Дотримуємося плану.
Він стиснув зуби і переборовши свій відчай пішов далі. Підбігши до наступного ящика, судячи з реакцій, у нього все ж вийшло не спалитися.
- Вони нічого не помітили. Я просуваюся в глиб і чекатиму вас.
\ - Тоді вперед.\
Він побіг крізь декілька ящиків стежачи, що б його не помітили і в якийсь момент стояв вже прям усередині, бачивши перед собою Томаса і якогось солідного на вигляд мужика, що розпивали віскі.
- Він в моїй досяжності, Олег. Може е**нуть його, поки ніхто не бачить?
\ - А потім п**ди отримати від інших? Краще стій і не рипайся. \
- Так гаразд. Швидше почнемо, швидше закінчимо.
\ - Йди до дверей краще, а? А то твій труп з дна моря х*й дістанеш. \
Борис проліз далі. Ходячи повз величезні коробки велика частина охорони навіть не стежила за тим що відбувається. Вони усі переважно просто втикали кудись в порожнечу, так що перешкод для Бориса особливо не було.
Дійшовши до величезних дверей комори, що колись служила входом Борис почав нишком її відкривати
- І де ця суча ручка.
Витративши трохи часу він напоровся на невеликий виступ. Трохи ковирнув його у Бориса вийшло відсунути і просунути зручний штифт.
У цю ж секунду з іншого боку за нього схопився Олег.
*Крах!!!*
Звук відчиняющихся дверей прозвучав луною на усьому складі.
- Томас привіт!!!
Хакмарджці, що вбігли відразу почали знімати охорону з даху і обстрілювати нічого непідозрюючих "Ягуарів". Почалася справжня бійня, в якій усі вони намагалися сховатися і втекти від куль, поки "Хакмардж" просувався вперед, обстрілюючи усіх підряд. Томас сховався за одну з коробок, а його співрозмовник встиг втекти на корабель і почав відпливати. Але Олегу він був і не потрібний, оскільки все на складі вже були наркотики, які вони закупили.
- Ну що Томас, як справи?! Добре угода проходить?!!
Постріли припинилися, коли бос почав говорити.
- А я-то думав, кого це принесло! - кричав Томас, - Так це мій хороший друг Олег. А я думав в "Хакмардже" шанують пам'ять своїх друзів!
- Так, але це завтра. А сьогодні ми проїздили мимо і знайшли якусь дуже цікаву угоду.
Він подав знак і декілька чоловік почали проходити з боків з якимись каністрами.
- А знайома ситуація, так? Ти так само ніби убив того хлопця. Джон ніби?! - сказав Томас.
- Завалися!!!
- Тобто ти думаєш цього разу так не буде? А він до речі, якраз був колишнім "Ягуаром", ось я за нього і помщуся якраз. Ти не виберешся звідси Олег!!! Це моя територія, тут усі підкоряються мені, і ти сьогодні точно здохнеш!!!
У це момент повернулися хлопці, але вже з порожніми каністрами.
- Ми обоє знаємо, історію про Джона. І зараз ти зрозумієш, чому він боявся "Хакмарджа"!!!
Одним рухом він показав тим чувакам. Бориса не встигли посвятити в цей план, але у цей момент до нього дійшло.
*БАХ!!!*
Величезний вибух прозвучав в декількох коробках і за считані секунди полум'я захопило майже все, "Ягуари" почали відступати ближче до моря, що б вцілити, але за ними бігли усі хлопці з "Хакмарджа".
Олег біг попереду, відстрілюючи залишок з "Ягуарів" доки із-за рогу йому не прилетів різкий удар битою. Він хитнувся і впав, починаючи випльовувати вибиті зуба, поки Томас стояв перед ним.
- Ти хоч розумієш, що ти накоїв?!
- Ага. - посміхнувся у відповідь Олег, та вдаривши його ногою побіг до своїх хлопців.
Поки вони бігли, усі "Ягуари" вишикувалися і готові були відстрілювати вибігаючих "Хакмарджців". Але на їх здивування вони не пішли до виходу, а із-за порту виїхали пару човнів.
- Я уб'ю вас усіх!!!
Томас кричав щось в догонку, поки усі хакмарджці вже від'їжджали на моторних човнах чимдалі звідси. Борис схилився над босом, який лежав на підлозі цього човна притискуючи кров.
- І що далі? - запитав він.
Але Олег за відсутністю можливості відповісти просто посміхнувся і вказав напрям, щоб дістатися до "Хакмарджа" швидше за "Ягуарів". Тут Борис усвідомив, що це походу ні краплі не кінець битви.
***
Приїхавши на базу їх вже чекали в повній бойовій готовності усі члени банди. Обнеся колючим дротом для пробиття шин і висунулися з вікон із стволами.
Олег вбіг у будівлю.
- Ну со пуп хоп’ята, шкушали?(Ну що тут хлоп'ята, нудьгували?)- сказав Олег, а на зустріч вибіг майже сідий Артур офигиваючи від стану боса.
- Якого х*я ви натворили? За словами наших на кордоні, на нас мчить мало не усі "Ягуари".
- Були деякі заминки, - сказав Борис, - Але якщо брати в масштабі, то план пройшов ідеально.
- Там близько двохсот важко озброєних чоловік. І це план ще успішно пройшов?!
- Розслабся, Артур. - сказав Олег, намагаючись робити це максимально виразно, - Все це конесно не особливо було шастью плану, але ми все ще в ажурі.
- Ти б**ть точно…
- Точно.
Бос звучав досить переконливо і Артур трохи відсторонився.
- Гаразд. Окей. Добре, чорт забирай. - сказав він, після чого направив погляд на усіх інших членів банди, - Повна готовність! У вас усіх є шанс довести, що вас не даремно взяли у банду "Хакмардж"!
- Тааак!!!
Він обернувся до Бориса.
- Піди до складу і візьми що в ящиках, тільки потрібно глибше руку засунути у каву.
- Що..?
- Пішов!
Борис побіг у бік складу, в якому тільки були ящики з кавою. Відкривши один, він згадав ради старшого і засунув в нього руку.
% Ах він жук…%
З коробки він дістав автомат, загорнутий в поліетиленовий пакет. Після посміхнувся і пішов назад.
Вони закричали і встали ще у більше бойовій готовності, ніж до цього.
Ситуація стала ще напруженішою, коли до бази під'їхали усі члени "Ягура". Вражаюче було те, що вони собою зайняли взагалі увесь простір перед клубом. З неможливості підібратися на мотоциклах ближче вони зупинилися вдалині, ховаючись за укриття теж прицілилися до "Хакмарджу".
- Олег! Шафка дрібна, а ну виходь! Я особисто тобі відкручу ноги і особисто згодую твоїм псам!
Олег з будівлі трохи відкрив двері.
- Та годі тобі, Томас. Ти щего так кипишу…
- ВОГОНЬ!!!!
"Ягуари" почали стріляти в швидко закриті двері, і "Хакмарджцы" запалили у відповідь. Вуха заклало у віх при використанні скорострільних рушниць, вони навіть не чули наказів.
- Стоп! Стоооп!
Олег наказав зупинити стрільбу, а після і "Ягуари" теж перестали стріляти. На секунду запанувала тиша.
Потім він знову трохи відкрив двері.
- Ну Томас. Ти ж сам знаєш, що поступив не добре. А ми просто вказали на твої помилки.
- Та що ти знаєш! Ти зірвав лише одну з тисячі угод! Це нова епоха для нас, а ти все прислуговуєш тому повзучому гадові! Боягуз!
- Гаразд-гаразд, не гарячися. Просто питання. Одне маленьке питання. Ти реально віриш, що зможеш зі своїми силами піти проти "Павука"?..
*Бам!!!*
Томас вистрілив в двері, але Олег все ж встиг її вчасно закрити.
- А ти думаєш немає? - сказав він, - Нас більше п'яти сотень, у нас гроші, товар і зброя. У нас справжня влада в цьому місті. Знищити "Хакмардж", і ніякий "Павук" нам і слова сказати не зможе. Ми тут сила!
Але Олег лише голосно зітхнув.
- Томас. Ми з тобою вчилися у однієї людини, тільки ось навчилися ми різним речам. Віра в себе - це добре, але не потрібно недооцінювати старших, - Олегу прийшло повідомлення на телефон і він посміхнувся, - Прикро, що ти цього так і не зрозумів.
- Та що ти верзеш...
*ВЖИИИИ!*
Загальний шум швидко почав посилюватися. Але не від пострілів або голосів, а із-за двигунів мотоциклів. І не лише. Дивний шум в небі з кожною секундою ставав все голосніше і голосніше.
- Якого чорта…
З різким звуком із-за даху показалися три вертольоти з яких стразу почали стріляти по нападаючих, але судячи з того, то крові не було, швидше за все це були гумові кулі. З вертольоту почали спускатися люди у військовій формі не припиняючи стріляти, а тих, хто хотів втекти із задніх лав перекрили ті, що під'їхали величезну кількість мотоциклістів в тій же формі. Під клубом "Хакмарджа" запанувало дике побоїще. Їх було в декілька разів більше, ніж «Ягуарів».
Коли усі вони лежали скручені на землі і не могли чинити опір з вертольоту спустився головний, чоловік в плащі. Його неможливо було сплутати з іншими, оскільки під плащем він був в класичному костюмі, хіба що трохи затерта червона сорочка виділяла його серед інших присутніх.
Він підійшов до прибитого до землі Томаса.
- П-па-пан "Павук"... - сказав заїкаючись він, - Щ-що ви тут?
*Бам.*
Одним ударом ноги чоловік вивів Томаса зі свідомості.
- Гарна робота, Олег.
- Дякую, сер.
Павук обернувся до нього і через вікно Борис зрозумів, чому його називають павуком. Адже при усій його статності, у нього не було носа. Замість нього був накладний протез, що тримався на обличчі шістьма ременями, що десь нагадувало павутину.
Борис завмер. Уперше бачачи цю людину, він не зміг навіть зрушитися з місця.