Вірші
Любов до життя
Минає секунда.
Ще. Уже три.
І так по кожній хвилині,
перед очима минають роки.
І в кожній ніби безкінечній годині
розквітають пам'яті пелюстки.
Якась мить для тебе, як море
глибоке, бурхливе і тягне на дно,
а якась - марно потрачена,
як білет на нудне кіно.
Якась тепла, як сонце,
що поглядом сумно
проводжаєш за горизонт.
А якась кригою покрилася в серці,
щоб закарбувати кожен її епізод.
Кожна мить, як душі люстерце,
в ньому безліч твоїх "я".
Ти бачиш себе поза часом
і намагаєшся впіймати життя.
Воно не десь там і не потім -
тут і зараз,
але річ у тім,
хоч дарувало воно різні емоції,
бережи його повністю у серці своїм.
пам'ятай за поганим добре
і що за радістю біда,
впивайся життєвим морем,
люби його і візьми сповна.
Вбачай насолоду у кожній миті,
бо неповторна вона.
Пам'ятай: кожна мить - твоє відображення
а в ньому - твоє справжнє "я"
4
0
273
Любовь к лету
Цветет сирень
И пахнет лето
Лучи навеивают лень.
Поет душа моя об этом,
Веселую отбрасывая тень.
А я иду дорогой, широко улыбаясь,
Красуются ямочки на моих щеках.
Ветер к лицу прикасаясь,
Щекоткой играет на устах.
Как же сильно скучаю за летом,
Томясь у зимнего окна.
Вспоминаю под дождем осенним
И очень жду его, когда весна.
3
0
253
Лист у Небо
Сама не знаю, що бажаю...
Нема в моєму серці мрій
Дивлюсь на небо.
Ясне, Боже!
Як нарікати нам негоже
На подарунок твій!
Як дарував ти нам спочинок,
Під кроною листя у лісах,
Як тяжко рученьки творили
Спочивай же в небесах!
Так ні, тебе ми задіваєм,
Не згодні з Словом ми твоїм
Як тяжко ти завжди вздихаєш,
Даруючи поміч творінням своїм.
Як можна тебе не любити?
Як можна плювать у лице?
Дарував ти нам волю, свободу -
Хіба вдячні тобі ми за це?
Чого ще потрібно народу?
Хіба не єдиний народ?
Хіба поділив ти на небі -
Хто циган , а хто ефіоп?
Як можна тебе не любити?
Океани , моря і річки,
Вся живність у тих океанах.
Боже! Як вигадав дивність цю ти?
Як кожне оте створіння
Ми нищим діянням своїм?
Боже, дай зрозуміти
Земля - наш єдиний дім.
Як можна її не любити?
Як можна її убивать?
Хоч не за себе хвилюйтесь,
Щоб було, де внукам зростать!
Щоб було, кому ще просити
І радувать божий уділ.
Усі розкаяні люди
За Землю дарують уклін!
0
0
285
Натхнення
Люблю читати у лісі,
Вслухатись у кожен свист.
Вдивлятись у кожну пташину,
минає перед очима за листом лист.
І сиджу не одну тут годину,
з пташиним співом злилася душа.
Немов у зеленім намисті лісу
переді мною пишається весна.
В густому лісі на дубовій колоді
розглядаю як білочка м'яко стриба.
Уже не читаю, милуюсь весною...
Згадалася верба на озері бабинім
згадалось село і тамтешні пташки.
Пишні хмари і лебеді-красені.
Все згадалось...які там книжки.
Все сиджу у весняному лісі,
то на небо, то на білочку все спогляда.
Раптом - зникла білочка,
в руках моїх лише книжечка.
Уже час. Мабуть, до дому пора.
3
0
307
