Глава 13
Минуло ще близько місяця. На носі вже вересень, це значить, що пора збиратися на навчання. Інша область, велика відстань додому. Не часто можу приїзджати. Я вибрала кращий мед універ, щоб досягти своєї мрії. Тому всі зусилля цього варті.
Холодний вітер з дощем зустрів мене на пероні. До мого настрою погода в сам раз.
У квартирі мене зустріла тиша. Дивно, Маринка вже мала б бути. Коли це чути, як хтось тарабанить у двері.
- Про вовка промовка!, - зустрічаю подругу.
- І тобі привіт!, - обняла з порогу блондинка.
- Заходь давай. Піду зроблю чай.
- Було б супер.
За горнятками запашного виноградного чаю, почалися дівочі посиденьки. А поговорити то, було про що.
- Як пройшло літо. Приїзджав твій Мішка? - це хлопець подруги. Вже давно з батьками виїхав жити до Німеччини. Лиш зрідка приїзджають навідати бабусю і дідуся в її місті. Так вони і познайомилися. Разом вже два роки.
- Так. На цілих два місяці. Уявляєш?!
- Ого! І як у вас справи?
- Чудово. Бачились кожного дня, разом проводили час, їздили з друзями у гори з ночівлею. Класно було! Але все так швидко проходить.
- Вже повернувся в Німеччину?
- Так, вчора поїхав. Пів ночі проплакала.
- Воно й видно по твоїм очам. - шкода бідненьку. - І коли знову приїде?
- Точно не знаю. Якщо вийде - то на Різдво, а якщо ні - то аж знову влітку.
- Здуріти можна! Як ви стільки витримуєте?
- А що поробиш? В нього там навчання, дім. Він не може все залишити...
- Любов на відстані?
- Думаєш неможлива?, - питає дівчина з сумним поглядом.
- Складне питання. Тут все залежить від людей і від ситуації. Це своєрідне випробування на міцність стосунків. Залишитися вірним одне одному попри багато спокус поряд, це дуже важко. А для сімейних пар це взагалі катастрофа.
- Так, знаю.
- Йому ще довго вчитися?
- Ще два роки. Але це дуже важко. Чекаєш - мучишся, і залишити вже не можеш. Найгірше це вихідні. Навіть з дому нікуди йти не хочеться. Коли бачиш, як всі ходять парами і такі щасливі, душа розривається. - у дівчини очі на мокрому місці.
- Не плач, люба. Розумію, але ти повинна вибрати,що для тебе важче. Чекати хлопця чи розійтися з ним.
- Аня, це дуже тяжкий вибір.
- Знаю, але це допоможе зрозуміти, як бути дальше. Твоє щастя тільки у твоїх руках!
- Гаразд, а ти як? - вирішила змінити тему Маринка.
- Я - нормально, вже за домом сумую. - відвела очі в сторону.
- І все? По телефону ти розказувала про якогось Максима. Як у вас справи?
- Ну, як сказати... Щось схоже на вас... Одні телефонні дзвінки. Бачилися цього місяця лиш двічі. А тепер ця відстань ще збільшилася.
- Тепер мене потроху розумієш.
- Так. Тай ще невідомо, що з цього вийде.
- Може зробить тобі сюрприз, і приїде сюди.
- Ні, не думаю. - запевнила я, а сама тим часом поринула в думки, як би це насправді сталося. Якби він з'явився тут, йшли б вулицями за руки, цілувались.
З початком осені я пірнула у вир навчання прямо з головою. Лекції, практика у лікарні вимотували з мене всі сили. Незчулась як уже надворі листопад.
-Дівчата,через два дні день студента. А це значить, що?... В універі буде дискотека! Юху! - піднявши руку вгору, вигукував наш одногрупник.
- Олежка, вгамуйся, і так ніхто не дозволить. Ти забув, що було минулого року? - іронічно мовила наша староста, Христя.
- Тааа… подумаєш, наче щось серйозне сталося.
- Ну, напоїли охоронця, і влаштували собі перекур з дівчатами у кабінеті декана.
- Ха, цей мужик вас і спалив потім,- заливалась сміхом Марійка.
- Подумаєш, з ким не буває. Але, я вам отвєчаю, все буде! - не зупинявся хлопець.
- Гей, народ! - забігла в аудиторію Мар'яна. - Вже чули новину?
- Що стряслось?
- Наша студентська рада таки випросила у декана провести дискотеку. Хоча і під нашу відповідальність.
- Ну я ж вам казав! - Олегова усмішка сяяла від вуха до вуха.
- До тебе окрема розмова! - дівчина вказала пальцем на бешкетника.
Вечір четверга. В холі універу зібралась чимала кількість бажаючих потусити. До танцювального майданчика ледве пробратися.
Дискотека була у самому розпалі. На повільний до мене підійшов незнайомий, світловолосий хлопчина. Запросив на танець.
-Привіт, Мала. Як тебе звати?
- Привіт. - буркнула собі під ніс. Не люблю, коли мене так називають. - Я Софія.
- Ти сонька, напевно! Гі-гі. - захихотів. - А я Василь, - схилившись, промовив,а я тут же відчула запах алкоголю.
- Вася значить. - і тут все самою сказано. Не маю нічого проти всіх Василів, але цей однозначно Ввася! Добре, що свого імені не відкрила.
- Соня, можна тебе буде провести додому?
- Ні. - ще чого бракувало…
- Чому? Я тобі не подобаюся?
- Не потрібно, мені є з ким іти.
- Та подружки і самі дійдуть. А ми поговоримо трохи…
- У мене хлопець є,- уперся, як баран.
- Та всі так кажуть. Я серйозно!
- Ні! - і на моє щастя пісня завершилась, я пішла геть.
- Що там, з'явився новий кавалер? - цікавилася Маринка.
- Хух, насилу здихалась від нього.
- Що хотів?
- Додому провести…
- Підеш?
- Ти здуріла? Ні, звичайно.
- Ну ти дивись, ти йому он як сподобалась, погляду не зводить,- вказала дівчина на незнайомця.
- Обійдеться. Пішли танцювати!
Трохи пізніше добряче розгарячившись від танців, ми з дівчатами пішли на вулицю. Коли це дивлюсь, і Вася вийшов до хлопців. Під баси крутої пісні, ми повернулись назад. Оглянулась - це чудо неподалік стоїть, погляди кидає. Це вже починало бісити.
Ще пару треків і дискотека закінчилась.
Вже на подвір'ї з компанією попрощались, я і Маринка пішли у своєму напрямку. Біля воріт я помітила, що на вулицю вийшов Вася і почав за кимось розглядатися. Ми з Мариною як це побачили, тай дали ходу. А що робити, на вулиці вже опівніч, вулиці темні, пусті. Трапитися може все, що завгодно. Тож ми бігом чкурнули до хати, тільки й встигали оглянутись назад.
Забігши в квартиру, присіли у передпокої, щоб віддихатись, тай давай реготати.
-Нічо так, сходили на дискотеку. - кажу.
- Ага, зате весело було!
- Так, колись буде що згадати.
Холодний вітер з дощем зустрів мене на пероні. До мого настрою погода в сам раз.
У квартирі мене зустріла тиша. Дивно, Маринка вже мала б бути. Коли це чути, як хтось тарабанить у двері.
- Про вовка промовка!, - зустрічаю подругу.
- І тобі привіт!, - обняла з порогу блондинка.
- Заходь давай. Піду зроблю чай.
- Було б супер.
За горнятками запашного виноградного чаю, почалися дівочі посиденьки. А поговорити то, було про що.
- Як пройшло літо. Приїзджав твій Мішка? - це хлопець подруги. Вже давно з батьками виїхав жити до Німеччини. Лиш зрідка приїзджають навідати бабусю і дідуся в її місті. Так вони і познайомилися. Разом вже два роки.
- Так. На цілих два місяці. Уявляєш?!
- Ого! І як у вас справи?
- Чудово. Бачились кожного дня, разом проводили час, їздили з друзями у гори з ночівлею. Класно було! Але все так швидко проходить.
- Вже повернувся в Німеччину?
- Так, вчора поїхав. Пів ночі проплакала.
- Воно й видно по твоїм очам. - шкода бідненьку. - І коли знову приїде?
- Точно не знаю. Якщо вийде - то на Різдво, а якщо ні - то аж знову влітку.
- Здуріти можна! Як ви стільки витримуєте?
- А що поробиш? В нього там навчання, дім. Він не може все залишити...
- Любов на відстані?
- Думаєш неможлива?, - питає дівчина з сумним поглядом.
- Складне питання. Тут все залежить від людей і від ситуації. Це своєрідне випробування на міцність стосунків. Залишитися вірним одне одному попри багато спокус поряд, це дуже важко. А для сімейних пар це взагалі катастрофа.
- Так, знаю.
- Йому ще довго вчитися?
- Ще два роки. Але це дуже важко. Чекаєш - мучишся, і залишити вже не можеш. Найгірше це вихідні. Навіть з дому нікуди йти не хочеться. Коли бачиш, як всі ходять парами і такі щасливі, душа розривається. - у дівчини очі на мокрому місці.
- Не плач, люба. Розумію, але ти повинна вибрати,що для тебе важче. Чекати хлопця чи розійтися з ним.
- Аня, це дуже тяжкий вибір.
- Знаю, але це допоможе зрозуміти, як бути дальше. Твоє щастя тільки у твоїх руках!
- Гаразд, а ти як? - вирішила змінити тему Маринка.
- Я - нормально, вже за домом сумую. - відвела очі в сторону.
- І все? По телефону ти розказувала про якогось Максима. Як у вас справи?
- Ну, як сказати... Щось схоже на вас... Одні телефонні дзвінки. Бачилися цього місяця лиш двічі. А тепер ця відстань ще збільшилася.
- Тепер мене потроху розумієш.
- Так. Тай ще невідомо, що з цього вийде.
- Може зробить тобі сюрприз, і приїде сюди.
- Ні, не думаю. - запевнила я, а сама тим часом поринула в думки, як би це насправді сталося. Якби він з'явився тут, йшли б вулицями за руки, цілувались.
З початком осені я пірнула у вир навчання прямо з головою. Лекції, практика у лікарні вимотували з мене всі сили. Незчулась як уже надворі листопад.
-Дівчата,через два дні день студента. А це значить, що?... В універі буде дискотека! Юху! - піднявши руку вгору, вигукував наш одногрупник.
- Олежка, вгамуйся, і так ніхто не дозволить. Ти забув, що було минулого року? - іронічно мовила наша староста, Христя.
- Тааа… подумаєш, наче щось серйозне сталося.
- Ну, напоїли охоронця, і влаштували собі перекур з дівчатами у кабінеті декана.
- Ха, цей мужик вас і спалив потім,- заливалась сміхом Марійка.
- Подумаєш, з ким не буває. Але, я вам отвєчаю, все буде! - не зупинявся хлопець.
- Гей, народ! - забігла в аудиторію Мар'яна. - Вже чули новину?
- Що стряслось?
- Наша студентська рада таки випросила у декана провести дискотеку. Хоча і під нашу відповідальність.
- Ну я ж вам казав! - Олегова усмішка сяяла від вуха до вуха.
- До тебе окрема розмова! - дівчина вказала пальцем на бешкетника.
Вечір четверга. В холі універу зібралась чимала кількість бажаючих потусити. До танцювального майданчика ледве пробратися.
Дискотека була у самому розпалі. На повільний до мене підійшов незнайомий, світловолосий хлопчина. Запросив на танець.
-Привіт, Мала. Як тебе звати?
- Привіт. - буркнула собі під ніс. Не люблю, коли мене так називають. - Я Софія.
- Ти сонька, напевно! Гі-гі. - захихотів. - А я Василь, - схилившись, промовив,а я тут же відчула запах алкоголю.
- Вася значить. - і тут все самою сказано. Не маю нічого проти всіх Василів, але цей однозначно Ввася! Добре, що свого імені не відкрила.
- Соня, можна тебе буде провести додому?
- Ні. - ще чого бракувало…
- Чому? Я тобі не подобаюся?
- Не потрібно, мені є з ким іти.
- Та подружки і самі дійдуть. А ми поговоримо трохи…
- У мене хлопець є,- уперся, як баран.
- Та всі так кажуть. Я серйозно!
- Ні! - і на моє щастя пісня завершилась, я пішла геть.
- Що там, з'явився новий кавалер? - цікавилася Маринка.
- Хух, насилу здихалась від нього.
- Що хотів?
- Додому провести…
- Підеш?
- Ти здуріла? Ні, звичайно.
- Ну ти дивись, ти йому он як сподобалась, погляду не зводить,- вказала дівчина на незнайомця.
- Обійдеться. Пішли танцювати!
Трохи пізніше добряче розгарячившись від танців, ми з дівчатами пішли на вулицю. Коли це дивлюсь, і Вася вийшов до хлопців. Під баси крутої пісні, ми повернулись назад. Оглянулась - це чудо неподалік стоїть, погляди кидає. Це вже починало бісити.
Ще пару треків і дискотека закінчилась.
Вже на подвір'ї з компанією попрощались, я і Маринка пішли у своєму напрямку. Біля воріт я помітила, що на вулицю вийшов Вася і почав за кимось розглядатися. Ми з Мариною як це побачили, тай дали ходу. А що робити, на вулиці вже опівніч, вулиці темні, пусті. Трапитися може все, що завгодно. Тож ми бігом чкурнули до хати, тільки й встигали оглянутись назад.
Забігши в квартиру, присіли у передпокої, щоб віддихатись, тай давай реготати.
-Нічо так, сходили на дискотеку. - кажу.
- Ага, зате весело було!
- Так, колись буде що згадати.
Коментарі