Глава 1
Глава 2
Глава 3
Глава 4
Глава 5
Глава 6
Глава 7
Глава 8
Глава 9
Глава 10
Глава 11
Глава 12
Глава 13
Глава 14
Глава 13
   Минуло ще близько місяця. На носі вже вересень, це значить, що пора збиратися на навчання. Інша область, велика відстань додому. Не часто можу приїзджати. Я вибрала кращий мед універ, щоб досягти своєї мрії. Тому всі зусилля цього варті.

   Холодний вітер з дощем зустрів мене на пероні. До мого настрою погода в сам раз. 

   У квартирі мене зустріла тиша. Дивно, Маринка вже мала б бути. Коли це чути, як хтось тарабанить у двері. 

     - Про вовка промовка!, - зустрічаю подругу. 

     - І тобі привіт!, - обняла з порогу блондинка. 

     - Заходь давай. Піду зроблю чай. 

     - Було б супер. 

   За горнятками запашного виноградного чаю, почалися дівочі посиденьки. А поговорити то, було про що. 

     - Як пройшло літо. Приїзджав твій Мішка? - це хлопець подруги. Вже давно з батьками виїхав жити до Німеччини. Лиш зрідка приїзджають навідати бабусю і дідуся в її місті. Так вони і познайомилися. Разом вже два роки. 

     - Так. На цілих два місяці. Уявляєш?! 

     - Ого! І як у вас справи? 

     - Чудово. Бачились кожного дня, разом проводили час, їздили з друзями у гори з ночівлею. Класно було! Але все так швидко проходить. 

     - Вже повернувся в Німеччину? 

     - Так, вчора поїхав. Пів ночі проплакала. 

     - Воно й видно по твоїм очам. - шкода бідненьку. - І коли знову приїде?

     - Точно не знаю. Якщо вийде - то на Різдво, а якщо ні - то аж знову влітку. 

     - Здуріти можна! Як ви стільки витримуєте? 

     - А що поробиш? В нього там навчання, дім. Він не може все залишити... 

     - Любов на відстані? 

     - Думаєш неможлива?, - питає дівчина з сумним поглядом. 

     - Складне питання. Тут все залежить від людей і від ситуації. Це своєрідне випробування на міцність стосунків. Залишитися вірним одне одному попри багато спокус поряд, це дуже важко. А для сімейних пар це взагалі катастрофа. 

     - Так, знаю. 

     - Йому ще довго вчитися? 

     - Ще два роки. Але це дуже важко. Чекаєш - мучишся, і залишити вже не можеш. Найгірше це вихідні. Навіть з дому нікуди йти не хочеться. Коли бачиш, як всі ходять парами і такі щасливі, душа розривається. - у дівчини очі на мокрому місці. 

     - Не плач, люба. Розумію, але ти повинна вибрати,що для тебе важче. Чекати хлопця чи розійтися з ним. 

     - Аня, це дуже тяжкий вибір. 

     - Знаю, але це допоможе зрозуміти, як бути дальше. Твоє щастя тільки у твоїх руках! 

     - Гаразд, а ти як? - вирішила змінити тему Маринка. 

     - Я - нормально, вже за домом сумую. - відвела очі в сторону. 

     - І все? По телефону ти розказувала про якогось Максима. Як у вас справи? 

     - Ну, як сказати... Щось схоже на вас... Одні телефонні дзвінки. Бачилися цього місяця лиш двічі. А тепер ця відстань ще збільшилася. 

     - Тепер мене потроху розумієш. 

     - Так. Тай ще невідомо, що з цього вийде. 

     - Може зробить тобі сюрприз, і приїде сюди. 

     - Ні, не думаю. - запевнила я, а сама тим часом поринула в думки, як би це насправді сталося. Якби він з'явився тут, йшли б вулицями за руки, цілувались. 


   З початком осені я пірнула у вир навчання прямо з головою. Лекції, практика у лікарні вимотували з мене всі сили. Незчулась як уже надворі листопад.

     -Дівчата,через два дні день студента. А це значить, що?... В універі буде дискотека! Юху! - піднявши руку вгору, вигукував наш одногрупник. 

     - Олежка, вгамуйся, і так ніхто не дозволить. Ти забув, що було минулого року? - іронічно мовила наша староста, Христя. 

     - Тааа… подумаєш, наче щось серйозне сталося. 

     - Ну, напоїли охоронця, і влаштували собі перекур з дівчатами у кабінеті декана. 

     - Ха, цей мужик вас і спалив потім,- заливалась сміхом Марійка. 

     - Подумаєш, з ким не буває. Але, я вам отвєчаю, все буде! - не зупинявся хлопець. 

     - Гей, народ! - забігла в аудиторію Мар'яна. - Вже чули новину? 

     - Що стряслось? 

     - Наша студентська рада таки випросила у декана провести дискотеку. Хоча і під нашу відповідальність. 

     - Ну я ж вам казав! - Олегова усмішка сяяла від вуха до вуха. 

     - До тебе окрема розмова! - дівчина вказала пальцем на бешкетника. 


   Вечір четверга. В холі універу зібралась чимала кількість бажаючих потусити. До танцювального майданчика ледве пробратися. 

   Дискотека була у самому розпалі. На повільний до мене підійшов незнайомий, світловолосий хлопчина. Запросив на танець. 

     -Привіт, Мала. Як тебе звати? 

     - Привіт. - буркнула собі під ніс. Не люблю, коли мене так називають. - Я Софія.

     - Ти сонька, напевно! Гі-гі. - захихотів. - А я Василь, - схилившись, промовив,а я тут же відчула запах алкоголю. 

     - Вася значить. - і тут все самою сказано. Не маю нічого проти всіх Василів, але цей однозначно Ввася! Добре, що свого імені не відкрила. 

     - Соня, можна тебе буде провести додому?

     - Ні. - ще чого бракувало… 

     - Чому? Я тобі не подобаюся? 

     - Не потрібно, мені є з ким іти. 

     - Та подружки і самі дійдуть. А ми поговоримо трохи… 

     - У мене хлопець є,- уперся, як баран. 

     - Та всі так кажуть. Я серйозно! 

     - Ні! - і на моє щастя пісня завершилась, я пішла геть. 

     - Що там, з'явився новий кавалер? - цікавилася Маринка. 

     - Хух, насилу здихалась від нього. 

     - Що хотів? 

     - Додому провести… 

     - Підеш? 

     - Ти здуріла? Ні, звичайно. 

     - Ну ти дивись, ти йому он як сподобалась, погляду не зводить,- вказала дівчина на незнайомця. 

     - Обійдеться. Пішли танцювати! 


   Трохи пізніше добряче розгарячившись від танців, ми з дівчатами пішли на вулицю. Коли це дивлюсь, і Вася вийшов до хлопців. Під баси крутої пісні, ми повернулись назад. Оглянулась - це чудо неподалік стоїть, погляди кидає. Це вже починало бісити. 

Ще пару треків і дискотека закінчилась. 

   Вже на подвір'ї з компанією попрощались, я і Маринка пішли у своєму напрямку. Біля воріт я помітила, що на вулицю вийшов Вася і почав за кимось розглядатися. Ми з Мариною як це побачили, тай дали ходу. А що робити, на вулиці вже опівніч, вулиці темні, пусті. Трапитися може все, що завгодно. Тож ми бігом чкурнули до хати, тільки й встигали оглянутись назад.

   Забігши в квартиру, присіли у передпокої, щоб віддихатись, тай давай реготати.

     -Нічо так, сходили на дискотеку. - кажу. 

     - Ага, зате весело було!

     - Так, колись буде що згадати. 



   

   

© Яна Войвич,
книга «Подарунок долі».
Коментарі