Чи варто мені з ним іти? Я була здивована його наполегливістю. Переді мною стояв сам Макс. Я його не очікувала. Коли взаді мене підійшов якийсь хлопець і торкнувся мого влеча, перша моя думка була, що це Володимир. Вже забагато уваги він мені сьогодні приділяв. Та коли повернулася, зустрілася зі знайомими карими очима. Підійшов, взяв за руку і шепнув мені:

     - Я проведу тебе..., - на що я лише ствердно кивнула і пішла з ним.

   Ми йшли поруч. Моє серце трепотіло від переживань, сама не розуміючи чому. Перший час мовчали, наче кожен боявся заговорити першим. Та признаюсь сама собі, мені було приємно знаходитись біля нього. Я навіть забула про втому від високих каблуків. Та цікавість все ж не полишала. Невже цього вечора він обрав мене. Його голос порушив тишу:

     - Як тобі весілля? Добре сьогодні повеселилась?

     - Так, весілля чудове. А тобі як? Як тобі дружка?, - ох язик мій, ворог мій. Навіщо я це бовкнула? Ще подумає що. Ох...

     - Добре. Дружка як дружка, а що? Ти ревнуєш?, - глянув на мене. 

     - Я? Чого мені ревнувати? Хай твоя дівчина ревнує, - відповіла. Щось я забула про те, що у нього може бути інша дівчина. А сама як дурепа радію, що він зміною. 

     - Мене немає кому ревнувати. Хіба що ти. 

     - Я не ревную, просто запитала. Та і я ніхто для тебе для цих справ, - і це дійсно так. - Ми ледве знайомі з тобою. 

     - То давай це виправимо. Звати Максим,це знаєш, - посміхнувся. - Мені двадцять чотири. Живу в іншому місті. Працюю менеджером в одній фірмі. Холостий. Дівчини немає. Шикарний чоловік, з підтянутим тілом, і красивими очима! - на цьому ми від душі розсміялися. 

     - А ти вмієш себе рекламувати, - продовжуючи сміятись, мовила я. 

     - А то! Професія зобов'язує, - тут він зупиняється і стає переді мною. 

     - Ти не замерзла?, - і не дочекавшись моєї відповіді, зняв свій піджак і накинув на мене. 

     - Дякую, - мовила я. Джентльмен! І ми рушили далі. 

     - Зустрінемось завтра? Емм, тобто, вже сьогодні? 

     - Для чого?, - запитала, поправляючи піджак, відчула його терпкий мускатний аромат. 

     - Погуляємо десь. Поговоримо, познайомимось ближче. 

     - Не знаю. Не впевнена, - все ж з голови мене не покидала думка, що він у нашому місті хоче трохи розважитись. А потім спокійно повернеться додому, до колишнього життя.

     - Чому? Ти боїшся, - здивовано запитав. 

     - Макс, - звісно я боюсь. Боюсь залишитися з розбитим серцем. Але йому це знати не потрібно. - Дякую за турботу. І що провів. Мені пора додому. - зняла і віддала піджак, заглянула ще раз в очі і промовила: - Бувай!, - і я пішла до своїх воріт. 

     - Дай хоч свій номер!, - вигукнув за спиною. 

     - Не потрібно, - повернулась, щоб відповісти і пішла. 

     - Я все одно його дістану!!!