"Біль"
Яна Войвич
Біль... він розриває мою душу, Бо від мене ти їхати вже мусиш, Ох, як справлюсь із ним я, Якби повернути час, якби могла... А за вікном осіннє листя облітає, І за тобою мені тугу наганяє, Легкий вітер шепоче "не плач, усе пройде", Та лише здається, це ніколи не мине. Осінь, осінь, а за нею вже зима, Я чекаю, тебе досі ще нема, Вона, зима, а з нею сніг, Твій стерти слід він так й не зміг. А ця весна... Що принесе мені вона? Знов страждання і промерзлі квіти, Що теплом й коханням не зігріті. 03.10.20
2020-10-12 07:37:29
10
13
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (13)
Яна Войвич
@Анатолій Івасик То ти ще тут?
Відповісти
2020-10-12 12:45:30
Подобається
Анатолій Івасик
Ага, то все зла Корона)))
Відповісти
2020-10-12 12:51:27
Подобається
Яна Войвич
І знову все по-новому починається(
Відповісти
2020-10-12 13:05:31
Подобається
Інші вірші поета
Дякую.. Душа поета "Врятуй мене" " Вона така одна "
Інші поети
Doesnt Matter
@Doesntmatter
Схожі вірші
Всі
"Я буду помнить"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .
43
7
2172
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11981