Вірші
Лей же музыка, лейся...
Тихо дождь барабанит по крыши,
Его слезинки по стеклам бежат.
Никто не узнает и не услышит,
О чем мои ноты молчат.
Лишь только когда все уснут, то
Я подойду к старому столу,
Малого ребёнка, как будто
Гитару свою подниму.
Легко перебирая аккорды,
Отдав струнам всю душу свою.
Даже скандинавське норды
Тают под песню мою.
Лей же музыка, лейся
Сколь любви в ней и красоты,
Бей моё сердце, бейся
И сотворяй прекрасны хиты!
08.10.21
6
1
301
Душа поета
Так мало моментів,
Так багато конфліктів
Коли ми поруч.
Тільки купа фрагментів,
Зруйнованих фактів
Поодинці, власноруч.
Чому так важко,
І дихати тяжко
Відчуваючи -любов проходить?
Не в'янь же ромашко,
Не відлітай моя пташко,
Хоч знаю, що осінь надходить!
Долонь моїх тремтіння,
Любові іскорку жевріння,
В твоїх очах так складно віднайти.
Ти хочеш мого розуміння,
Та вже на дні терпіння,
Іноді так просто хочеться піти.
І хоч кажеш -ще кохаєш,
А мене ти тим лякаєш,
Як вживаються в тобі ці дві особи?
Нині є, а завтра відлітаєш,
Зараз пустота, пізніше - обнімаєш.
Я вже втомилася від чергової спроби...
Всім догоджати і чекати,
Страждати, й голосно мовчати...
Ні слова про біль!
Мене наперекір ламати,
У грудях рану тихо зашивати...
Це твоя ціль?
З рядками стало легше,
Думки мучать усе менше,
І не треба квітів букета.
В собі тримати - то найгірше,
Віршів писати - і побільше,
Зрозуміли б душу поета........
20.08.21
9
2
287
Літо нашого дитинства
Денну спеку змінює злива,
Погода ця така мінлива.
Подих вітру-і дихати легше,
Очі закрию, згадаю як перше:
Чекаю на ґанку, днина липнева,
Спостерігаю як ллється душ із неба.
Ну ось і зменшився потік
І з друзями у чобітки як скік!
Вибігли в двір у трави зелені,
І ми такі захикані, мокрі, шалені,
Хоч дощ все ще не вщухав,
Та бабусин сад ой як смакував!
Порічки, вишні, аґрус недостиглий,
Добряче ми кущі оті "підстригли".
Озера калюж і брудні шорти,
Ми були "втовчені як чорти".
Це повторялось кожного року,
І вже дорослими глянувши збоку,
Спостерігаємо на чортенят в калюжі,
З посмішкою про чудове літо. Дуже!
02.07.21р.
14
4
396
Експромт
Ніч... тиша, я знов у смартфоні,
Гортаю старі фото у гугл-альбомі.
Зорі... небо, в навушниках пісні,
Нагадують про давно забуте мені.
Спомин... ах спомин. Романтики-поети,
І довгі в есемесках складені сонети.
Що, мов любиш так, кохаєш,
А так насправді про теє нічого не знаєш.
Плани, реклами, сюжети будуєш,
По мріях тих зімною мандруєш,
Холодно в парку, де твій жакетик,
Де хоч один дарований букетик?
Гей, стоп! Зупинись, комета,
Більше не потраплю у твої тенета.
Не вірю я в твої зізнання,
Досить з мене того знущання.
Ось експромт о першій ночі,
Та вже в сон поринають очі.
Добігає пісня до кінця,
Таке ось вийшло з-під пера.
5.6.21
12
6
341
" ФОТО НА ЗГАДКУ"
Спалах... Мить... І фото на згадку...
Від сьогодні життя починаєш спочатку.
Спогади, мрії, цілунки уранці,
Замість них залишилось лиш фото на глянці.
Як серед натовпу не дивитися їй в очі,
Якщо серце без неї битись не хоче?
Ви тепер не разом-твій мозок диктує,
А тіло горить-воно його не чує!
Все бродиш по парку, де квітів алеї,
Не хочеш додому-там пусто без неї.
Ті останні слова повисили мов хмара,
"Прости, прощай, ми більше не пара".
Зібравшись на дах старого будинку,
Погляд на місто-замовк на хвилинку.
Де знайти віру, як далі жити,
Де знайти сили її відпустити?
Скільки треба-місяць чи пів року,
Щоб на все це глянути вже з боку?
Волю в кулак і впевнено, сміливо
Крок назад :"Я тобі бажаю-будь щаслива".
Сходами вниз гітару на плечі,
Скоро світанок, в Нью-Йорку же вечір.
Життя триває, в нім пригод доволі,
А фото на згадку лишилось в альбомі.
27.05.21
16
15
394
Секрет
Розкажи мені секрет про себе,
Що тримаєш мовчки на устах,
Не ховай його, прошу, не треба,
Хай не тривожить більше в снах.
Скажи, про що так мрієш ти,
Хто назавжди поселився в серці,
Розкажи, про що усі думки,
І хто наповнив сліз в твої озерця.
Скільки прожито розлук,
Скільки їх, тих довгих вечорів?
Розкажи, позбався своїх мук,
Поки вогонь життя не догорів.
Я все те відчуваю й бачу,
І знаю, сильно як болить,
Та якщо для тебе нічого не значу,
То знай... і моє серденько горить!
13.03.21
13
4
337
З Днем Народження!
Однієї зимової днини,
Ісус тебе батькам подарував,
Це було щастя для родини,
А ти собі солодко дрімав.
Зростав сильним і сміливим,
Під надійним батьківським крилом,
Вродою від матері пішов красивим,
Від тата-серцем, наділене добром.
Сьогодні - ти вже мужній чоловік,
А за спиною стоїть твоя дружина,
Я завжди є й буду повік,
Твоя ніжна, рідна і єдина.
Мов два сонечка, підростають наші діти,
Які так горняться до серденька твого,
Вони так спішать тебе любити,
У світі щастя немає більшого.
Ми разом хочемо тебе привітати,
Й надіслати теплого листа,
Міцного здоров'я хочемо побажати,
І любові чистої, як сльоза.
Хай плечі, ніколи не вкриває сум,
І душу, поранену місцями,
Мелодія твоїх гітарних струн,
Закохає нас до себе до нестями.
Люби, радій, щиро усміхайся,
Смакуй всі райські ласощі землі,
Живи, й ніколи не здавайся,
Хай завжди буде хліб на твоїм столі.
Хай руки твої не мають спочину,
Бо ще стільки планових ідей,
Посадити в дворі молоду ялину,
Зустріти столітній ювілей!
17
2
489
Хто ми?
Хто ми, справжні українці,
В чому славна наша сила?
Спитай у себе на одинці,
Чия кров у наших жилах.
Чи ти вірний син у батька,
Чи герой за Батьківщину,
Чи за гордість мав у війську,
Захищати Україну?
Чи ти та у мами донька,
Що молилась і прохала,
До ікони у долоньках,
Щоби нас охороняла?
Не той з нас є патріот,
Що українцем він назветься,
А той, хто боліє за народ,
Й в скрутні часи він озоветься.
А в кого нема своєї правди,
І з уст чужих він живиться,
Бо з тими так буває завжди,
Що покажуть їм, те й дивляться.
Та Україна в нас одна,
Не забувайте цього, люде,
Не встромляйте в спину їй ножа,
Вона встоїть - а вас уже не буде!
17
0
545
Чужа дружина
Її волосся ніжно пестив вітер,
А у очах шуміло синє море,
Її краса у сотнях літер
І в водночас його горе.
Така ніжна і привітна,
Така блИзька і далека,
Вона як мрія заповітня,
Нездійсненна і не лЕгка.
Скільки раз проходив поруч,
Скільки раз хотів обняти,
Мало все не зруйнував власноруч,
Треба все це заховати.
Не буде дрУга він втрачати,
Не буде нА ньому провина,
Прийдеться серцю замовчати,
Бо вона - чужа дружина.
03.12.20
12
6
512
НАД МІСТОМ БІЛА МГЛА ...
(продовження вірша "СІРИЙ ДИМ...)
Над містом біла мгла вже опадала,
Немов над ним вона є власник,
Дівчина про нього добре знала,
Що закоханий у неї однокласник.
Якось перегорта альбом із випускного,
Як звідти випала світлина,
Чому раніш не зрозуміла головного,
Що він є підходяща їй людина.
Років злетіло, певно з п'ять,
Більш не могла довго чекати,
Батьки заміж видати хотять,
От стала з іншим зустрічатись.
Якось проходячи по місту,
Побачила знайомий силует,
Його шукать немає змісту,
На днях гулятимуть бенкет.
В весільній сукні хід до вівтаря,
А поруч разом наречений,
Ще мить і вони уже сім'я,
А у серці те кохання нескінчене.
Сімейний дім, довкола сад,
Ось вийшла квітів назбирати,
Тут листоноша став під виноград,
Й давай листа їй простягати.
Посипалися пелюстки додолу,
Немов на неї випав град,
Конверт нагадав любов зі школи,
У мить- роки вернулися назад...
11
3
278
СІРИЙ ДИМ ПОЛІГ НАД МІСТОМ
Сірий дим поліг над містом,
Гарячого вже сонця не видати,
Його вірші були зі змістом,
Любов... про яку не міг сказати.
Давно відбуло вже зі школи прощання,
І зморшки з'явились в люстерці,
Роки зійшли, але перше кохання,
Ще й досі жевріє у серці.
Якось наважився сказати,
Прихопив букетик білих квіточок,
Лишилось лиш дорогу прошмигати,
Й почуть до болю ніжний голосок.
Аж тут з-за рогу вийшла пара,
Її хтось за руку веде,
В раз сонце затулила хмара,
Його мить щастя той краде.
Посипалися пелюстки додолу,
В грудину наче вдарив грім,
Вже не його та дівчинка зі школи,
З якою мріяв збудувати дім.
Сидить один тепер у парку,
Ще не старий, а й молодість пройшла,
Клеїть на конверт чергову марку,
В надії, що вона все ж прочита...
12
4
373
В оковах мрій
Вона вірила колись у диво,
Що прочитала у сотнях казок,
І почне своє життя красиво,
Так правильно, і без помилок.
Та реальність не така вже і легка,
Й життєвий корабель блудив у морі,
А коли прибившись бережка,
Знов їй сипали на рани солі.
Як казали, що Титанік не потоне,
Що він могутній в цьому звір,
Як і Дейнерівські дракони,
Ти нічому й нікому не вір.
Бо казка - це лиш вигаданий твір,
Сюжет, що не збудется ніколи,
Красиво розмальований папір,
Рожеві мрії й матіоли.
Розбий ті окови набутих ярликів,
І вдихни життя на повні груди,
Ввімкни умовних лобних двірників,
Життя одне і іншого не буде!
26.11.20
12
8
405
" За тебе молюсь "
Я за тебе молюсь,
І ти в моїх снах,
Я за тебе боюсь,
І це зносить дах.
Знаєш, як сильно,
Як тяжко буває,
Я чекаю повільно,
А серце вмирає.
Воно мовчки кричить
Ну чому усе так?
І сльоза знов бринить,
На устах її смак.
Чи багато таких,
Хто так вірно чекає,
І без ночей п'янких,
Самотньо страждає?
Як сонце без неба,
Як пташка без вітру,
Ти моя потреба,
Без тебе все зітру.
Та воно того варте,
Оці всі чекання,
Із ніжністю вперте,
Є в серці кохання!
28.10.20
9
7
310
"Біль"
Біль... він розриває мою душу,
Бо від мене ти їхати вже мусиш,
Ох, як справлюсь із ним я,
Якби повернути час, якби могла...
А за вікном осіннє листя облітає,
І за тобою мені тугу наганяє,
Легкий вітер шепоче "не плач, усе пройде",
Та лише здається, це ніколи не мине.
Осінь, осінь, а за нею вже зима,
Я чекаю, тебе досі ще нема,
Вона, зима, а з нею сніг,
Твій стерти слід він так й не зміг.
А ця весна...
Що принесе мені вона?
Знов страждання і промерзлі квіти,
Що теплом й коханням не зігріті.
03.10.20
10
13
319
Ціна життя
В цьому житті усьому є ціна,
Її мірка не завжди у грошах,
Ще й бува вибаглива вона,
Що не міститься у ношах.
Та мова йде не про монети,
І не в дзвінкім шелесті купюр,
Про які складають так сонети,
Поети вдіті від кутюр.
А щодо щастя і кохання,
За них теж треба платити,
Часом терпінням і стражданням,
І біль прийдеться пережити.
Про здоров'я це окрема вже глава,
Про нього так багато говорити,
В кожного про це- думка є своя,
А хтось ще й любить ворожити.
Не згадали ще про дружбу,
О... я чую ваші вже думки,
-Це як відслужити службу,
Та тут і до ворожки не ходи.
Дружба зміряється роками,
Оберемком пережитих щастя й бід,
Хорошого друга ти тримай руками,
А хтивого - жени від ніг.
Мабуть, ціни немає тільки час,
Його нізащо не вернути,
Не встигнеш оглянутись в раз,
Життя пройшло, а як і не збагнути.
Тож раджу провести життя отак,
Щоб все не ставити на терези,
Весь свій вік відчуть на смак,
В нічім не требовать нужди.
Що на кінець можу ще сказати,
Цінуйте своє щастя й бережіть,
Здоров'я й часу хочу побажати,
Ви їх найбільше бо цініть!
06.09.20
11
2
491
"Врятуй мене"
Врятуй мене від цих холодних ночей,
Торкнись теплом своїх долонь,
Від всіх рідніші твої карі очі,
Що забрали мене у твій полон.
Подаруй мені солодкі хвилі,
Щоб танула в твоїх руках,
Такі моменти незабутні й милі,
Їх смак досі на моїх губах.
Лише ти мені даруєш крила,
І тільки з тобою я можу літати,
Ти моя вічність і ти моя сила,
І кого завжди буду кохати!
17.08.20
13
2
494
Дякую..
Хочеться сказать спасибі,
Спасибі Богу, що живу,
Що весною у садибі,
Поселив Він доленьку мою.
З'явилася на світ як диво,
Одне дівча серед синів,
І зростала терпеливо,
Та калина серед ясенів.
В житті бували вітри буйні,
А часом і дощ, і злива,
Та тягнялись ручки чуйні,
До тих книг, які любила.
Кращі спогади з дитинства,
Дала мені людина,
Руки сповнені блаженства,
"Бабусю, я була щаслива!"
Як відлітають в вирій журавлі,
Та змінюються пори року,
Як все проходить у житті,
Не встигнувши зробити й кроку.
Та все ж, дякую, що маю,
Сумну і радісну я днину,
І тільки Господа благаю,
Щоб мене Він не покинув.
Бо ж ще стільки різних планів,
І нових, незвіданих доріг,
Як в полотні нитки міцно зіткані,
Хочу, щоб рідних моїх Він беріг.
08.08.20
9
4
422
" Хатина у горах "
Хочу жити далеко у горах,
Де дують сильні вітри,
Заховатись в глибоких яворах,
Де ніхто не зможе знайти.
Збудувати між ялин хатину,
Невеличку, щоб було для двох,
І написати там свою картину,
Про життя, і про нас обох.
А ще мрію про камін у домі,
Щоб тепло і потріскування дров,
Вкритись пледом й невагомо,
За тим вогнем спостерігати знов.
Щоранку вийти на поріг,
Гірського вдихнути, свіжого повітря,
Ще крок і трави стеляться до ніг,
Природа всюди розлила свої палітри.
Хочеться так інколи, свідомо,
Вимкнути й забути телефони,
Поїхати туди, де добре знайомо,
Побути без людської охорони.
І байдуже в чому, з ким, і як?
Щоб відчуть себе самим собою,
Все ж мій овен - впертий зодіак,
Часто веде бій з нудьгою.
Все крутимось по колу, по одній причині,
Навчання, дім, робота, сім'я,
А може якось знов пройтись до тої хатини,
Щоб віднайти рівновагу свого буття.
25.07.20
7
2
567
" Відстань "
Знаю, що між нами відстань, любий,
І важко так чекати, вже немає сил,
Та я вірю, що прийде свій час і будем,
Разом, хоч не мало спишем ще чорнил.
Любов і ревність, біль і переживання,
Не раз стояли на нашому шляху,
У бою з розлукою не програє кохання,
Ніщо не змінить одне до одного жагу.
Рік за роком йде, а за ним ще не один,
І знову нам прийдеться розлучатись,
Та вони варті тих радісних днів і годин,
Коли можемо щасливо почуватись.
25.07.20
11
12
642
" Хочу бути коханою "
Я хочу бути коханою,
Завжди бачити і відчувати,
Я хочу бути жаданою,
І тільки твої уста цілувати.
Хочу знати, що я твоє сонце,
Місяць, і зорі, і хмари,
І душі моїй у віконце,
Ти впускай свої ніжні чари.
Хочу знати, що я та єдина,
Без якої не зможеш ти жити,
Що тільки твоя половина,
І завжди будеш любити.
Нехай так багато казав це,
Може вже це робити втомився,
Та без цього болить моє серце,
Ніби від мене ти віддалився.
15.07.20
13
14
570
" Вона така одна "
Вона така одна,
Її почуттів глибина,
Що собою випромінює сонце.
Не згуби її,
Захисти її,
Будь її охоронцем.
В небі хмари,
За нею примари,
Вкривають її наче ковдрою.
Вона так втомилась,
І кроки спинились,
Стань для неї опорою.
Часом примхлива,
Дуже чутлива,
Емоції ходять немов кругом.
Їй би людину,
Потрібну судину,
Будь для неї другом.
Рідна жінка,
Твоя намистинка,
Шукає щастя сполохане.
Здійми крила,
Розправ їй вітрила,
Ти так у неї закоханий!
13.07.20
11
4
380
"Почуття - ігристе вино"
Почуття схожі на ігристе вино,
Що наповнює ніжну хрусталь,
Все, що було забуте давно,
Знов вривається в душу, на жаль.
Замість тисяч несказаних слів,
Тепер - сотні рядків,
Слова, яких сказати раніше не вмів,
Обернулись в десяток років.
В юності на помилках усі Учаться,
Хтось після них знаходить любов,
А хтось буде довго ще мучиться,
Одинокі серця обливатиме кров.
Час же назад повернутись не може,
Розказати, чому все завершилось так,
Двом колишнім зустрічатися не гоже,
Давно відлетів бо останній літак.
Час розставив усе по місцях,
Когось забрав, а когось дарував,
Стоїть бокал на білих папірцях,
Хрусталь вином хтось інший наповняв.
Яна Войвич
10.07.20
16
5
435
" Навіки "
Ти пам'ятаєш парк, цей шелест листя,
І ми в нім такі закохані ідем,
Нічні вогні старого міста,
Неначе відблиск діадем.
А ще, здавалося б, не так давно,
Ми тільки друзями були.
Все закрутилось, ніби як в кіно,
Почуття нових відтінків набули.
Тепер мене ти за руку ведеш,
Тепер й навіки я твоя дружина,
Якщо в житті раптово ти впадеш,
Тебе підтримає твоя єдина.
Мій сум і біль ти забереш і розвієш,
На те місце посадиш ніжнії квіти,
Обнімеш мене і щастю радієш,
Що ростуть в нас чудовії діти!
Яна Войвич
02.07.20
18
10
472
" Горобина ніч "
Навіщо губити, навіщо страждати,
Якщо свого кохання не можеш їй дати.
Відпусти хай летить, твоя ніжна пташка,
Шкода, що не склалась у вас своя казка.
Зрозумівши, що скоїв, ти будеш шукати,
Бо тільки з нею, міг щастя зазнати.
У світі пташок, їх лагідний спів,
Знайти ту одну, так і не зумів.
Шукав він у полі, де сильний вітер,
Замість нього інший, сльози їй витер.
Блукав у садах, де вишня цвіла,
А вона вже кохання там своє знайшла.
Колись про вас, лиш весна нагадає,
І ця мелодія, що соловейко співає.
Й ніжна, п'янка горобина ніч,
Розкаже, як були тоді ви віч-на-віч.
Яна Войвич
28.06.20
11
6
501
" Що таке щастя? "
Що таке щастя? Запитай як на диво,
На що відповім тобі я дуже щиро.
Щастя - це мама жива, її погляд і ласка,
Батьківська опора і серця частка.
Коли завітаєш у рідну оселю,
Де рідні здорові, щасливі й веселі.
Де татів сад весною рясно буяє,
Де ніхто ніякого лиха не знає.
Де браття і сестри чекають у гості,
А ти скажеш, що будеш о шостій.
Відкриєш альбом, дитинство згадаєш,
І дякуєш Богу за все, що ти маєш.
Що у тебе чоловік чи дружина,
І найщасливіша у світі родина.
За діточок своїх радісних крик
За це щастя, до якого так звик!
За свій дім і рідну стежину,
Що веде нас у світлую днину.
За це щастя, що можемо жити,
Повік буду Господа благословити!
Яна Войвич
27.06.20
14
9
406
"Заживо горіти"
В її очах бриніли сльози,
Здається, завмирала душа,
Неначе в серці бурі і грози,
Бо сьогодні лишилась одна.
Він сказав, що більше немає,
Їй місця у серці його,
А те, що дівчина страждає,
Не хвилює тепер самого.
А вона цьому хлопцю віддала,
Свої найкращі дні і ночі,
Як же зустрічей чекала,
І заглядала в рідні очі.
Гарячі цілунки дарувала,
Та приємний жар свого тепла,
І ніжно так його кохала,
Так сильно, тільки, як могла.
Чому від природи нам дано,
Відчувати біль, заживо горіти,
Це все страждання, це воно,
Що не дає продовжувати жити.
Кажуть, час лікує рани,
Брехня, не вірте нікому,
Щоб вилізти з цієї ями,
Це треба пережити самому.
Яна Войвич
26.06.20
11
6
456
" Коханому "
В душі печаль, на серці смуток,
Як далеко зараз ти від мене,
Побачити тебе було б так круто,
І у твоїх думках те саме.
Потерпи, ще трішки, скажеш ти,
І вселяєш в серці моїм знов надію,
Життя разом ми зможем провести,
Шепочеш, почекай, і я приїду!
Я так люблю тебе, Коханий,
Не знаю, як раніше я жила,
Для мене Відданий, Жаданий,
За тебе я життя би віддала!
Я так люблю твої обійми,
Доторки уст солодких твоїх,
А пам'ятаєш ті моменти,
Де були ми тільки двоє.
Тебе мені подарувало небо,
У ньому склались так зірки,
Я вірю, що повік ми будем,
Разом назавжди, Я і Ти!
Яна Войвич
24.06.2020р.
11
3
406
"Спогад"
І знову цей спогад вертається до мене,
Він в пам'яті моїй назавжди там буде,
Палало від болю серце стражденне,
Горіла душа, вона теж не забуде.
Я довіряла так безкінечно,
Дивилася в очі щиро йому,
Так в житті буває, безперечно,
Що, кохаючи, віриш всьому.
Раділа, що знайшла кохання своє,
Й щасливішої не було на світі,
Та насправді, воно було не моє,
Чужі показали правду на світлі.
Там інша дівчина була,
Що правду велику носила,
І повірити в це я не могла,
Бо правда ця - його дитина.
Краялось серце від болю,
Падало в саме небуття,
Як я могла бути такою сліпою,
Що ледь не зіпсувала своє життя?
У своїх думках сиділа,
Шукала, що мені робити,
Бо хоч як би не кохала,
Але треба відпустити.
Не знаю, чи буде він із нею,
Все вже назад не повернути,
Хай кожен йде дорогою своєю,
І я вірю, що ще моєму щастю бути!
Яна Войвич
23.06.2020р.
13
2
399
