"Заживо горіти"
Яна Войвич
В її очах бриніли сльози, Здається, завмирала душа, Неначе в серці бурі і грози, Бо сьогодні лишилась одна. Він сказав, що більше немає, Їй місця у серці його, А те, що дівчина страждає, Не хвилює тепер самого. А вона цьому хлопцю віддала, Свої найкращі дні і ночі, Як же зустрічей чекала, І заглядала в рідні очі. Гарячі цілунки дарувала, Та приємний жар свого тепла, І ніжно так його кохала, Так сильно, тільки, як могла. Чому від природи нам дано, Відчувати біль, заживо горіти, Це все страждання, це воно, Що не дає продовжувати жити. Кажуть, час лікує рани, Брехня, не вірте нікому, Щоб вилізти з цієї ями, Це треба пережити самому. Яна Войвич 26.06.20
2020-06-26 13:03:47
11
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Яна Войвич
@Анатолій Івасик Дякую) Я планувала продовжити книгу, а вилилось в інше
Відповісти
2020-06-26 14:10:56
Подобається
Radianta
Гірка правда, яку у вірші можна ось так красиво і зворушливо вилити 🖤😣
Відповісти
2020-07-13 21:59:55
1
Яна Войвич
@Radianta Таке життя, в один час дарує щастя, а вже в інший кидає прямо в пекло.
Відповісти
2020-07-13 22:16:29
Подобається
Інші вірші поета
В оковах мрій Чужа дружина Експромт Літо нашого дитинства
Інші поети
Cristi Cristi
@cristi_sanchez
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
16164
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12986