Канонічна торба
Думка про бабцю та її черкаські шулики вицідила з Костика скупу сльозу. Раптом у кишені куртки задзвонив телефон. «Костюньчику, хлопчику мій... — мамин драматичний тон не віщував нічого хорошого. — Твоя бабця лежить помирає. Ти вже, певно, не встигнеш приїхати, то ми тобі послали її останню волю. Маршрутками, ти знаєш. Сьогодні мали би доїхати...» Тремтячими пальцями Костя наклацав станцію метро, куди прибували українські маршрутки з логотипом буряків. Ці безстрашні харони доставляли з батьківщини все: від київських тортів і копченого сала до заробітчан і паломників святими місцями. Вистоявши невелику чергу, Костя отримав своє — канонічну картату сумку з його іменем. (У метро довелося ім’я прикривати — не дуже хотілося Кості бути брендом картатої сумки.) Яким же був його священний жах, коли вдома, під усіма тими пирогами, соленими грибами й, власне, шуликами з маком (мак в окремій баночці) він виявив записку бабці: «Костя, найди Свєтку! — великими буквами писала вона. — Христом-богом молю, діти, помиріться. Я з неба буду приглядати. А якщо поженитеся, хату з городом уЧервоній Слободі відпишу. (До пляжу дві хвилини, Костя.) Найди її, вона там якось ім’я поміняла, Свєтка наша. Чи то Сіліна, чи то Сірєна тепер…» Костя нервово запхався шуликом і сповз на підлогу поряд із сумкою.
©Ірена Карпа 2021
©Юта Радуга 2021
©Ірена Карпа 2021
©Юта Радуга 2021
Коментарі