В кораблі пейратів Зеро знайшов ще деякі запаси їжі, які б вистачило на два місяці, але половину, а точніше більшу частину зїв Корн, ну що ти зним поробиш? Молодий ростущий організм. Хлопчина сів на краю острова, приперся на корабель і доїдав яблуко. Він задумчиво дивився в даль бутто щось хотів там знайти.  І тут в нього проскочила думка, а Корн може літати чи в нього крила просто на красу? Зеро підійшов до вовка, підняв голову посміхнувся і сказав:
- Корн. А політати не хочеш?- на що, той лише махав хвостом і дивився на хлопця.
" значіть ні. Ну добре, нехочеш по доброму буде по смачному." Він витяг із кешені яблуко, поводив ним перед носом вовка і кинув за острів. Зеро лише подумати хотів, що на їду він не купився, як той жмигнув за яблуком, а через хвилину Корн вилітає з бездни на своїх темних крилах і спокійненько, мягко приземлюєся на всі чотири лапи.
- воу! Круто! А тепер лягти- вовк повільно  і слухняно ляг, а Зеро не марнуючи ні хвили застрибує на нього. Взявшись міцно за його шерсть.
- ну взлітай!- на щасливих емоціях крикнув хлопчина. Корн встав, підняв крила і коли він їх вже опустив то вони були вже на метрів десять над землею.
- вууу- гууу.- радісно кричав хлопчина. Вони літали над островом і Корн робив всілякі маневри, то крутився, то робив петлю, то ще щось вигадував, а Зеро тримався і йому лише було в радість.
   А тим часом Інфін на великому острові,  а якщо бути точніше то в його лісах, пригнувшись з повільною ходьбою направляється до кіркілу, який заснув і спить під гіллякою, яка від землі була десь на три метра, ато і більше.
" так, що робити? Може знову сітка?  Та ні. Вона світиться та й можу шуму наробити. Вбивати неможна. Схопити? Але він може вкусити і цим занесе якусь інфекцію. Ой нашо я туплю. В мене є ж мішок!"
Коли юнак був вже перед носом звірька, то  він тихенько витяг мішок, який був зроблений з кожі, акуратно надів на кіркілу, а потім швитко відчепив ноги від дерева і завязав мішок.
-ура! кінець місії.- не вспів сказати Інфін, як на нього влетів чорний всадник на великому вовку.
  Інфін очухався від удару, а коли піднявся на ноги то біля нього небуло ні всадника, ні вовка, і даже кіркілу.
  Зеро за тим часом вже був на шляху до міста, як раз переходив поля, тому що Корн втомився і йому потрібно перепочити.
"він живий? Та ні померти він не міг. Я ж просто влетів на нього."- хлопчина продовжував іти як чує заді себе крик. Він прислухався, повернувся  і на нього біжить знакома особа.
- стій!- везь захеканий, прибігає Інфін до Зеро.- віддай кіркілу.
- що віддати?- в повному непорозумінні прощо питає його Інфін.
- значіть так. Ну що ж нехочеш по доброму буде як завжди.
Інфін доторкнувся жо свого помічника і той видав йому одноручний, білий меч. Зеро відійшов на декілька кроків назад, розуміючи, що він в чомусь завинив, не хоче нападати і тому не взяв зброю.
Блондин почав напади, удар з права, потім зліва, зверху, знизу, а потім так знову і знову, а Зеро все лише ухилявся, це в нього получалося на автоматі, як захисний механізм, і йому вдавалося це добре тому, що його ловкість була на висоті, і в наслідок цього він протримався до того моменту коли Інфін вже немав сили махати мечем. Весь спітнілий, захеканий, сперся на меч.
- а теперка поговоримо.- сказав спокійно Зеро.
- ти- ти забрав мого кіркілу.
- хто такий кіркілу?
- це звір який був вмене в торбі.
- ов. Так ось що то полетіло...- роздумчиво промовляв брюнетт.
- чорт! Знов потрібно буде за ним ганятися.- Зеро відчув свою провину і тому запропунував допомогу. Вони знов направились в ліс на полювання, Корн чекав на полі, спав. Йдучи лісом Зеро запитав:
- ти теж із Землі?
- так, я появився на тому полі а потім пішов в місто і почав пахати. А десь приблизно я тут вже років пять, ати?
- я тут декілька днів.
- як на декілька днів ти гарно прокачався, що кучу монстрів перебив і на ловкість все потратив?
- якось так.- відвівши голову в сторону, продовжував йти слідом за Інфінітумом. Щось побачив в гущі лісу.- а як виглядає той твій Кіркілу?
-в нього очі мухи, криля як в літучої миші і тіло чорне, худе, без шерсті і має хвіст як у скорпіона на кінці два жала, ну якось так, а що?
- тому що я бачу одного.- Зеро сказав це швидко, а ще швидше взяв лук і стрілою- мотузкою влучив в звірка, відстань була метрів двісті, і потягнув за кінінець мотузки за допомогою сили, кіркілу був в руках хлопчини.
- і чого ти так довго за ним бігав?-  спитав Зеро в хлопчини, даючи йому кіркілу.
-  емм... Та ти до фіга крутий! Ти тут він там, ти вжух і він тут! Цеж круть! Та я за ним вже третій день ганяюся, а ти тут і вже з першого разу впіймав його! Та це ж круть!- із легким шоком, радістю, кричав  блондин.- ну добре. Втебе є якісь плани на сьогодні?
-  та ні.
- ось і добре. Підеш зі мною.
Вони вийшли з лісу і направилися в місто, Інфін жартував, Зеро трохи посміхався але зад маски небуло цього видно. Неочікувано кіркілу зачепив хлист, який вже вирвав із руки блондина звіря, але брюнет не розгубився схопив за кінець хлисту і потягнув за нього, перед ними постала знакома «подруга» Інфініта Хейко.
- ей ти сісяста!- крикнув мечник взявши, звірька знову в руки.- навіщо тобі кіркілу, в тебе ж є! Той якого ти в попередній раз украла!
- о. Це ти Інфінчік. Ку. - із усмішкоюсказала вона, потім швидко переміняла тон на постраждалого-Мені потрібен і цей, ну той я його видково прибила. - почала його обвинувачувати пригрозливим тоном-І лише тому, що це ти виноватий! Я була змушена від тебе тікати і незамітила як забігла в ліс а там він зачепив декілька гілляк і перестав дихати. І тому ти мені винен.
- та невіддам я тобі його! Він мій!- кричав в відповідь Інвініт. Зеро наблюдав із сторони і вона почала йому набридати.
- Ах ти який! Значіть так! Тоді тобі не дійти живим до міста!- вона хотіла нанести удар як Зеро вистрільнув їй в руки та рот стрілою- мотузкою. Хейко була звязана з ніг до голови.
- дістала!- сказав Зеро і пішов далі з Інфінітом в місто, залишивши її в полі.