Наши руки писали стихи
ZhaMar
Наши руки писали стихи Прокновенные, смешные и печальные Обливали на листки свои грехи, И писали мысли свои нахальные! Наши руки писали стихи Наводя на полях штрихи, И на холоде бумага черствела И дверь в училище скрипела. Наши руки писали стихи И глазами читая, плакали. Ты красиво выводила "Прости" И сердце обливалось каплями. Наши руки писали стихи, Ты все до единого хранила Но губы твои были тихи Ты мне не случайно изменила.
2018-11-25 17:23:12
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Леонид
Очень красивое стихотворение! Спасибо за красивое творчество :3
Відповісти
2018-11-28 11:15:00
1
ZhaMar
@Леонид так приятно ❤
Відповісти
2018-11-28 12:17:45
Подобається
Інші вірші поета
Ты ушла не вернувшись Таємно Я к складу тобі іспит Ревность
Інші поети
Edelweiss
@Edelweiss
_Sveta_Sveta_
@_Sveta_Sveta_
misshapen_mirror
@misshapen_mirror
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2355
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12367