Навчи покохати
Плине зворушливо,
Плине спокійно і ніжно.
Його дотики,
І її оскаженіння.
Його признання,
І її холодність.
Його мовчання,
І її вже заносить.
Два різні світи:
Чоловічий, на противагу – жіночий. Ніхто не вчепить, марку про простір,
Не буде анклаву, не буде розправи.
Хочеш любити?
Навчися приймати!
Навчися довіри, й ближче пускати...
Від'єднає слухавку, "телефонну Белла"
З розетки дістане...
Боязкість почути, дзеленчання слухавки.
Додумує, хто може зателефонувати?
Підняти? "О, любий, сьогодні аж ніяк, ну все, біжу, бувай".
Слухавка звиса: бездітно, сиротіло.
І так весь час...
І так буває, коли взнає, про симпатію, про запевняння, що її кохають...
Втекти – ось її вихід...
Йому ж...
Знайти із нею хоч хвилину...
Постійно зайнята,
Кудись поспіша...
От тільки б взнати куди пропада?
Тут темно, страшно, як у підземеллі,
Тут вітер шепоче:
"Віддайся пристрастям
Біжи за серця стуком"
Але невидимий бар'єр –
Вривається нахабно.
І ти, як не старайся –
Усе марно!
Витурити з пам'яті, так неможливо!
Я тут чужа, і знаю небагато...
Потрібно ще стільки,
Правда, місця не хвате,
Тому що ніде пристанища мати.
Замок є усюди,
Замок є уявний,
Любий, навчи мене покохати.
2023-08-11 21:45:53
7
17