Ем, вибачте мене, але про цього нудотика пішов уже третій розділ, а я думаю, тут і цікавіші персонажі є.

Ти зараз мабуть нічого не розумієш, та не переймайся, зараз спробую пояснити. Якщо коротко, то з Тобою говорить хтось чи щось, хто здатен переписувати реальність та ламати четверту стіну (хоча це видно з назви розділу), і цю здібність цього разу я використав, адже мені ну просто нетерпілося про себе заявити. Я чекав-чекав уже на свою появу, але нічого. Звісно, може Ти уже дуже прикіпів до Бена, за що я сердечно перепрошую, хоч у цьому я дуже сумніваюся, але я все ж побуду егоцентричною нахабою і покушуся побути хоч трохи центральною фігурою цієї історії.

Так, схоже, що моя поява виявиться дуже несподіваною і раптовою, тож дай мені змогу трохи загладити свою нетерплячість невеличкою розповіддю про себе, адже Ти маєш розуміти, хто зараз твій співбесідник.
Звуся я Олівер Міцкевич, двадцятидвохрічний гном родом з Сигорії, але зараз живу під кондорською столицею Тиронією. Ну сказати типову фразу, що я звичайний юнак із передмістя я не можу, думаю, очевидно уже чому. Взагалі я щось у стилі науковця, також підробляю програмістом у вільний час, типу фрілансера… Нащо воно мені, адже я, як сказав, маю контроль над реальністю і можу вичаклувати грошики з повітряю? (я так і роблю в основному, ніде правди діти) Відповідь буде дещо пафасною, бо навіть таким надприродним істотам, як я, хочеться відчути якусь простоту й радість буття людиною і постраждати необхідністю здобувати собі засоби для життя традиційним способом…

Боже, що я зараз оце несу… Мені здається, чи якось я по-дурному зробив свій дебют. Ага, схоже на то. Окей, ну то бувай, Ти цього більше не побачиш, зараз спробую знову перезаписати свій виступ…

ᛞᛖᛚᛖᛏᛖ

…
…
…

Стоп, чому ніц не зникло… зараз…

ᛞᛖᛚᛖᛏᛖ

…
…
…

Ой, дідько, тут не працює скасовування... О Боже... Добре, але не на часі зараз мені щось розбиратися… Ага, так, скажу відверто: я ще той невдаха та дурник, і замість того, щоб вигадати собі щось для розділу завчасу, мушу тепер імпровізувати прямо у світлі Твоєї уваги….

Добре, в такому разі продовжимо. Уявімо, що нічого не сталося, а все іде за планом... Повідав своє ім'я - це основне, що ж далі… А, файн, знаю... мене просто декілька разів згадував Бен, котрому я так безсовісно перервав оповідь, так він був моїм найкращим другом за часів школи. Фальшивим гімнюком він виявився, тому я припинив відразу спілкування з ним, не бажаючи продовження цієї пародії на дружбу. Я, звісно, ніхто, щоб нав'язувати свою думку про цього героя, але не є він таким уже ангелочком, як то є на перший позір…

  О-о-о, стій, я, здається, знаю, про що я хочу з Тобою поговорити. Коротше, тільки що додумався, але мені видалося просто геніальним висловити свою думку про минулі розділи, повідавши усі свої враження. Думаю при кожній зустрічі з тобою надалі так і робитиму. Я взагалі неймовірно сподіваюся, що у даній книзі не буде більше персонажів із здібностями, як у мене, і мої розділи будуть мати таку родзинку… Так, поки він, як мені здається дуже спонтанний і збиває з пантелику не на жарт, знаю, але дай мені виправитися, бо я трохи нервую, ахах. Дивно для створіння з такою міццю, але… добре, не важливо, до діла.

Коротше, критик з мене ще той, зараз я Вам порозказую свою нікому не потрібну думку про сюжет. Отже, почнемо... тільки скажу відразу, що я буду говорити те, що думаю, бо, як бачиш, тут мені, на жаль, не вдасться перепизаписати сцену (чому - не розумію), тому усе буде максимально відверто.

І так, перший вступний розділ, що має будувати перше враження про всю книгу… Гм, ну спочатку мене сконфундувало, що Бен вів розповідь від першої особи і транслював свої думки, тож я уже був засмутився через те, що можливо не такий я унікальний і не одному мені під силу з Тобою говорити. Втім, як я зрозумів, або, принаймні, тішу себе надією, він був лише актором у цьому дійстві...

Щодо розповіді, то починалося все з того, що мій давній дружбан йшов з вечірки з якоюсь невідомою мені дівчиною, Естеллою, і чесно, маю питання: от невже не можна описати представників моєї країни не як пияк і наркош? (це я зараз про славнозвісну Ровінку, але про неї далі) Ну мене це трохи обурювало, адже ось, знову ж, чому не йшлося про мене? Не п'ю, не палю, не вживаю нічого… о-о-ой, гаразд, зараз почну себе хвалити і ловити сором, що занадто претензійний. Хто тебе не похвалить, як ти сам...  Добре, про розділ далі… Ця "пречудова особа" теж згадала мене, буцімто я вимагав від нього виконання якихось умовностей, бути двадцять чотири на сім, коли ж… А ні, я не хочу про те, даруй… минуле згадувати не про мене, та й байдуже вже. Було й пройшло, а Бен зараза ще та, а не друг. Підтримки якоїсь від цієї людини не дочекаєшся...

Далі в тому розділі описувався той парк. Гм, чесно, я там дуже рідко бував, але в основному нічого містичного не помічав. Не знаю, я тоді звісно ще не володів своїми силами, тому "третє" око може ще було не зовсім відкрите, і через це я нічого дивного не вбачав. У всякому випадку, мені дуже цікаво, що там може зараз відкриється такого, якось зганяю до Сигорії іншим разом.

Потім нашого улюбленого Бена б'ють місцеві бандюки, але мене взагалі не зворушила та сцена, серце не стало кривавити від жалю. Не знаю, думаю, це очевидно, бо персонажа ми не знаємо, не встигли ще ним перейнятися. Ну тому я взагалі байдуже спостерігав за знущаннями, але після цього, ну звісно, починаються чуда, що беззаперечно відповідає жанру фентезі, проте… Ну нащо було пхати відразу прородство??? Я не зрозумів його сенсу особисто, упевнений, що Ти теж. Якась маячня. Взагалі, що мене тішить, що це не про якогось героя, що ось-ось має з'явитися, врятувавши світ від одвічного зла, та щось в такому стилі. Мені здалося, чи то якраз було про лиходіїв книги, основних антогоністів? Якщо так, то це вже норм.

До речі, оце згадав: Ти ж взагалі не знаєш, де я знаходжусь… треба ж сетинг описати, ну ні? Ой, тільки я так того не хочу, описи геть не моє.... Але, добре, так й тому й бути. Коротше, я з Тобою буду зустрічатися завжди в одному місці і одному наряді - сидячи в темносиньому халаті і клітчатих штанцях за своїм робочим столом в спальні, де я майже все життя і проводжу, правду кажучи. Тут попереду мене два моніторчики компа, ззаду ліжечко, віконце зліва… Кімната загалом яскрава… Трясця, мій опис для художньої літератури просто нікудишній… Я не знаю, як у інших розділах героям вдавалося подавати опис навколишнього світу і думок, особливо, як це у Еларії, котра мені найбільше сподобалася… У мене це взагалі не йде, і я не розумію чому… аж сумно, чесно. Хоча у своє виправдання можу сказати, що я може і не сильно читав книжки літературні, але я дуже гарно розбираюся в природничих і точних науках, тому можу вам багато цього цікавого розповісти… Хоча це не про фентезні, правда? Гаразд, тупа ідея, згоден. Добре, тоді далі я продовжу критикувати, тепер другий розділ.

Тут я взагалі відпав, якщо чесно. Ну початок був досить плавний, академка класна, мені сподобалося, середина теж норм з тією історією створення, хоча…. Добре, у мене такі самі ж самі думки, як і Бена щодо того.  Типу оця необхідність добра і зла, аби був розвиток і продовження сталого існування - маячня повна, котра свідчить про нерозумність автора фентезі або богів, котрі цей світ створили.

Але чесно, Арвандія просто відстійне панство з купою пропаганди та лайна всередині. Я був у тих краях, не питай як, бо довго розповідати, і скажу, що там така бідність поза великими містами… і то, у великих центрах теж не набагато краще, ніж у Кондорі. Так, моя країна теж у розвитку далеко не відійшла від тамтешніх людей, теж у нас панує корупція і менталітет постарвандський маємо, але хоча б у нас з'являються серед молоді новатори, що воліють змін в устрої суспільства і кращого життя. А там, натомість, люди живуть у гнітучому страсі бути висланим на катаргу чи до виправних таборів через зайву слово чи невігідну для влади дію. У нас немає такого, на щастя, більш панує свобода слова та демократія, і багато людей захоплюються ельфійським ладом на Заході, і я не вийняток... та нам до Люморії як до неба рачки все ж таки.

Я б залюбки розповів Тобі про історію наших панств тут на Юноні, я на цьому знаюся, але, повір, це займе ну дуже багато часу, і до того ж пуста монотонна лекція на десяток сторінок була б зайвою, як на мене. Нехай я залишу це комусь іншому при відповідних умовах, а як ні, то я все Тобі розповім, не переймайся, тут є багато чого цікавого. Просто скажу єдине - не захоплюйся Арвандією, і не займайся як багато моїх співвітчизників і людей закордоном романтизацією імперського чаклуна. Там усе не так, як могло здатися по другому розділі. Маю надію, Бен то покаже, хоча з уроку історії певні проблиски у чувака з'явилися... Секта ще та, згоден.

Так, добре, геополітичний відступ закінчено, і далі ми продовжуємо вислуховувати непотрібні нікому мої враження. Я дуже здивований, що ця сіра мишка Бен виявляється вміє говорити і про себе заявити, бо за часів школи то страшний був боягуз, котрий пікнути боявся зайвий раз. Ну що, невелику повагу у мене він викликав, коли той почав висказувати своє "фе" щодо вірувань і цінностей арвандців, "з котрими самі Боги". Я не люблю ту країну максимально, але все ж не думаю, що можна усіх під одну гребінку стригти, бо… вуаля, плавний підхід до образів дівчат. Звісно, ми знаємо замало про них, але це просто мамі, сучки-боси, як казала Ровіна. Сподіваюсь, вони не розчарують моєї віри в ще свідомих арвандців… Мені вони сподобалися, тут базару нуль, проте… як же добре починося зіллєваріння, а потім потягнуло все в містику знову, та ще й так раптово... Ало, це занадто швидко, я цього анітрохи не зрозумів. Відразу попереджаю: як виявиться, що Бен, звичайний селюк, (я такий же самий, ніде правди, звісно, діти) виявиться, як у заклішованому фентезі, якимось героєм, що мусить врятувати цілий світ, то я обіцяю, що я швидко його попущу, аби цим не псувати сюжет. Ахах, стану лиходієм, котрий хотітиме знищити світ…  чекай, зараз сміх маніяка має з'явитися... гм-гм…

***

І несподівано, як той грім, враннішню сірість і ледачий спокій пронизав власний, холодний та одночасно безумний регіт Олівера, що, здавалося, відлунням відбивався у свідомості, та не було зрозуміло, чи то Ти трусився від жаху, чи сама земля…

***

Ох нічого собі, оце пафос. Як цей всесвіт взагалі працює? Я взагалі до цього опису не причетний… цікаво однак. Може це тканина реальності записує всілякі додаткові дії самостійно, а я зараз під закляттям типу у своєрідному вакуумі? Ви нічого звісно не розумієте, та і не треба, бо це просто мої роздуми. Природу своїх здібностей я сам не до кінця усвідомлюю, але колись вам більше розкажу про те, що дізнався, або, сподіваюсь, покажу, як твердить золотий принцип написання книг.

Тож далі про розділ Бена в академії, ніяк закінчити щось не можу. Про роль мене як лиходія я звісно жартую, але можливо поки не вигадав цікавої мотивації. Чистим злом я теж не хочу бути через те, що кому цікаво спостерігати за антагоністом, котрий злий через те, що він злий? Сподіваюсь, у цій книзі буде інакше. І ще-е-е, тримаю надію, що у кінці історії Бен, яка б у нього роль не була, не отримав як нагороду серце якоїсь принцеси… Це буде падіння далі нікуди, вибачте. Просто я ось що помітив… а ні, зараз скажу два слова про Агнєшку, і повернусь до того, що хотів сказати... Мені здається, чи з цією дамочкою щось не те? Або творець оцього всього переборщив з містикою і подіями у розділі, або відьма яскравий представник турботливого антогоніста, у котрого мед на язиці, а за спиною нагострений кинжал? Оце мені дійсно цікаво. Особливо звідки вона знає щось? Чесно, мені цікаво якомога швидше дізнатися.

Тепер щодо принцеси для Бена… Аїда королівських кровей? Типу в розділі про Еларію було сказано про те, що її мамá звернулася до Кауфмана як "Ваша високість". Взагалі, я просто трохи призабув, хто у них там усім рулить зараз, бо там система влади складна і імператора постійно змінюють, передаючи престол іншим представникам шляхти... Наче... Так ось, якщо хтось із дівчат справді принцеса, і її рука чекає на каблучку від холопа Бена, то… Ой, все, я сподіваюсь цього ніколи не станеться....

Тож переходимо до Еларії, де у мене тільки одне питання.
Яким чином на початку розділу описують її фантазії про того єдиного, і тут так раптово він з'явився? Це дивно трохи, ну ні? Типу у мене так чомусь не працювало, хоч я для пошуків соулмейта залучав магію, коли був малий і дурний. Виходило все навпаки, ніж я волів, бо щоразу стикався з розумінням: все, що я роблю - це оточення мого життя самообманом та ілюзіями. Тому я відучив себе від зачаровування об'єктів... хоча радше жертв своєї симпатії...  Ти не уявляєш навіть, як то тяжко є, коли у тебе є вся влада на те, щоб отримати бажане, але то буде, як мені сподобалося у Бена в першому розділі, небезумовно й невзаємно.

Тому як висновок щодо цього можу сказати, що ота романтика Еларії притягнена за вуха. Так, на жаль, не працює у більшості. Звісно, мужчини постійно знайомляться на вулицях з симпатичними дівчатами, а Еларія, як я зрозумів, одна з таких (шкода опису ще не було тільки), але... Маємо ось яке співпадіння: вона мріяла щось у ванні і у кінця дня ось таке щастя - не правдоподібно, не вірю я в чудеса без магії. Вона звісно сказала, що постійно думала про те, втім… ну не знаю, кажу ж, я такого не зустрічав і мені не зрозуміти, на жаль.

Хоча Еларія мені сподобалася по характеру. Приємна особистість, як і її оточення, хоча паничів тамтешніх я уявляв інакше, правду кажучи.

А ось Ровіна... О Боже... Максимально реалістично, нічого не скажеш, це просто картина моїх часів в школі, нехай вони будуть прокляті, але-е-е, як я сказав раніше, чому кондорців представляють такі унікуми? Будується згадана мною романтизація арвандців і знецінення уродженців Кондору. Невже репрезентантів ліпших не було? Життя у нас і справді паршиве, але тут повно крутих людей, котрі справді щось нове і цінне для саморозвитку можуть повідати і показати, а не депресивні розповіді Ровіни про наркотики та сексуальні пригоди. Добре, то уже моє особисте... така собі образа на наших східніх сусідів по кордону.

І так, я наче закінчив своє обговорення. Сподіваюсь, я Тобі не остогид за цей весь час, особливо коли ж від мене тільки чорна критика полилася, як з злива з неба. Що ж сказати,  буркотливий і вічно невдоволений чимось гном - це типове й стереотивне зображення моєї раси, хоча мої кревні й справді добре постаралися, аби здобути образ таких бруталів. А ще нас уявляють смердючими й такими, що обличчя під зарослями не видно… Я не такий, якщо що, уж повірте - за гігієну і зовнішній вигляд дуже печуся. Ой, я би розповів взагалі про Ніборію, державу гномів на півдні, та думаю, що я Тебе змучив таким довгим монологом. Добре, думаю, перейдемо до самих подій мого розділу… тільки я не знаю, що мені робити і як показати свій день… гаразд, я помислю трохи... муситиму... треба ж зробити розділи про себе незабутніми й унікальними (і звісно найкращими серед решти головних героїв)…

ᛗᛁᛋᚳᚻᛁᚠ ᛗᚪᚾᚫᛏᛁᚾᛞ

Що ж, ранок почався у мене як і всі інші уже четвертий рік поспіль - будильник о дев'ятій, повністю ватяне і неслухняне тіло, що прилипло до ліжка, півгодинні порпання у ванній над своїм зовнішнім виглядом та жодного бажання досягати нові звершення, як мій мозок раптово щоночі нагадує, викидаючи непотрібний адреналін перед сном. Трохи невдалий час, друже, знаєш...

Узагалі, оце дивлюсь на себе у дзеркало, і я розумію, що не тільки моя душа кричить про страшну нудьгу й одноманітність, а й опущені й похмурі від сірої рутини в навчанні очі, уже давно не бачивша барбера неохайна борідка та перекручене довге волосся на голові, котре я ніяк не міг вкласти. Думав я, як завжди, ужити свої сили та накласти ілюзію на себе, як я часто то робив, та навіть то було мені лінь. Так, ні… так не піде... слово лінь тобі навіть заборонено вживати, слабак… згадай вкотре, для чого тобі потрібен цей саморозвиток, і ким ти будеш, коли будеш залишатися, як більшість людей у цьому світі, лише заручником своїх відмовок і прокрастинацій. Ти сильніше від них, ти краще, і ти це покажеш, навіть мове про інше не може бути. Ти досяг уже багато, та матимеш ще більше, уж повір. Згадай ціль свого життя, котра не дозволяє тобі опускати рук…

Так і стояв я спершись руками об раковину біля зеркала з декілька хвилин, вдивляючись в зеленаві очі, котрі молили мне про відпочинок кожного разу, та, хоч хитка, але дисципліна брала верх сьогодні, диктуючи свої умови. Я хочу бачити щасливого й сильного Олівера в дзеркалі, з широкою красивою посмішкою, з гарним тілом та всім і руках, чого я прагнув...

ᚳᚩᛗᛗᛖᚾᛏ

Невеликий коментар, вибачте, більше за цей розділ не перерву розповіді. Просто не хочу, аби моя розповідь не була якоюсь неправдоподібною й натягнутою за вуха. Взагалі, це типовий мій ранок, але, я впевнений, що у Тебе могло виникло виникнути питання, чому ж я не використовую своєї міці, щоб отримати усе, чого я волію. По-перше, я не омніпотентний, і не всі мої бажання є здісненними лише за допомогою моїх сил. Є куди рости у цьому плані, скажімо. По-друге, був період два роки тому, коли я не гребував у всілякий навіть не потрібний момент використовувати якогось роду маніпуляції над реальністю, так після почувався я, м'яко кажучи, не дуже добре, адже самообман і фальш - це найгірше, що траплялося зі мною за все моє життя. Не питай навіть, що там було, бо подробиці особистого життя й якихось таємниць волів би залишити при собі. Приватність. Дякую.

ᚳᛟᛗᛓᛁᚾ

...Тож я знову всівся за комп'ютер і почав вишукувати якусь інформацію про найновіші дослідження в області фізики. Нічого прямо приголомшливого я не знайшов, але мусив принаймні хоч щось вивчити корисного. Тому як завжди я розв'язував задачки з квантової фізики на ще свіжу голову, намагаючись зрозуміти за допомогою мови математики природу квантової заплутаності.

Після квантової фізики я перейшов до наступного розділу цієї фундаментальної науки - теорії ефірних полів, тобто магії, хоча цієї назви я не терплю. У світі, на мою думку, немає того, чого не вдасться пояснити за допомогою наукового методу, це лише питання часу та спроможностей розумової діяльності живих істот. Немає ніякої надприродщини, а все підкоряється "причині-наслідку". Я в це свято вірив… цікаво підібрав дієслово, звісно, бо віра радше не була компатибільною з наукою, адже перше є лише сліпим слідуванням прийнятим кимось моралей та переконань без ставляння необхідних питань… правильно буде сказати, я довіряв "причині-наслідку"…

ᚳᚩᛗᛗᛖᚾᛏ

О Господи, ну й нудятина виходить... Я думаю, Ти уже, як і я, знудився від моєї нічим непримітної рутини самопроголошеного науковця за сумісництвом програміста. Дай-но вгадаю: кульмінацією розділу про мене буде те, що я не зможу зрозуміти або зробити щось з того, чим я буденно займаюся, а потім, як завжди, розчаруюсь в одноманістності мого буття, запитаю себе вкотре: нащо це мені треба, а далі істерики, поневіряння в самому собі… Ой, це я Бена нудотиком називаю, а у самого якась надзвичайно хаотична мильна опера у розділі коїться. Так не піде, особливо враховуючи той факт, що Ти зовсім мене не знаєш, і оце занурювати Тебе в тяжкості мого буття при першій зустрічі мені не хочеться, коли ж жодних емоцій це не викличе, ну ні? Я ще зовсім не розкритий персонаж, правда? Ну ось. Сам це розумію, тому, я вважаю, треба щось цікавенького додати до книги... Гадаю, може екшен з нотками трешу був би в самий раз. Коротше, я все ж мабуть мав почати свою розповідь з цього…

Отож, любий читачу, зустрічай новий випуск "Битви Екстрасенсів". Сьогодні наші ясновидці будуть намагатися з'ясувати, що ж стоїть за загадковими подіями в сигорійському парку, котрий уже не один десяток років викликає первісний жах у містян…

ᛚᛖᛏᛋ ᛗᚪᚳᛖ ᛋᛟᛗᛖ ᚠᚢᚾ ᚪᚾᛞ ᚪᛞᛞ ᛏᛟ ᛋᛟᚾ ᛋᛏᛟᚱᛁ ᚪ ᛒᛁᛏ ᚪᚳᛏᛁᛟᚾ

…
…
…

***

Дисклеймер: дана програма є аномалією невідомої природи в звичайному потоці часопростору Всесвіту Е74U47E і художнім вимислом Деміурга, тому будь-яке співпадіння з реальними подіями чи особами є лише випадковістю. Нічого з подальших сцен не має жодного впливу на реальність та звичайний хід речей (сподіваюсь).

***

"На жаль, уже сьомий учасник поспіль "Битви" не зміг розібратися в загадковій природі сигорійського парку. Наші гості страшно розчаровані та, здається, у їхніх розумах, певно, промайнула думка про безпорадність наших екстрасенсів. Та найбільш турбує їхнє серце той факт, що давне зло, котре уже багато років живе на цих землях, зостанеться незнищеним та непокараним. Невже так цьому й справді бути? Ситуацію й імідж нашого шоу зараз спробує врятувати демонолог з діда-прадіда, містичний, харазматичний та ефектний, - Олівер Міцкевич" - промовляв диктор програми, у голосі котрого з'явилися ледь помітне тремтіння й хвилювання. Незрозуміло тільки чи то було від страху зруйнування і так дурної слави передачі, чи від появи на знімальному майданчику чорнокнижника.

  Олівер виринув з цілковитого мороку і сунувся, немов беземоційна примара, так же плавно й навіюючи крижаний холод на усіх присутніх. Мурахи по шкірі пробігли навіть у найзавзятіших скептиків, що теж, здавалося, затамували подих в очікуванні, що цей учасник шоу повідає на цей раз...

- Здрастуйте, Олівере, - заговорив першим ведучий, коли екстрасенс підійшов до гостей.

- Добрий вечір, - насилу промовив демоног, адже був сконцентрованим на чомусь зовсім іншому. Чоловік немов сканував некліпаючи присутніх, поволі переводячи свій погляд то з одного, то на іншого. Мороз в жилах від його тьмяних та бездушних очей мабуть відчув тоді кожен.

Екстрасенс мав до того ж вельми екстравагантний вигляд - мав він темну мантію, що віддавала ледь помітною зеленню. Сягала вона чоловікові майже колін, а на поясі була підперезана широким поясом. Дебелі шнуровані чоботи здавалися непропорційно великими, як для невеличкого й худорлявого гнома. Голову ж покривав каптур, кидаючи тінь на твар, додаючи ще більшої моторошності в образ демонолога. А що найбільше виділялося - це пофарбовані на чорно очі й нігті та химерна пов'язка з рунами на голові, що хоч трохи приборкувала неслухняне волосся, котре спадало аж до лінії підборіддя.

- Скажіть, Олівере, чи можете ви сказати: у кого з присутніх… - перервав коротку хвилю тиші ведучий, що запанувала на знімальному майданчику.

- Учинив мордерство близький родич у цьому парку? - навіть не дослухав запитання екстрасенс. - Це ця дівчина напроти мене, - тикнув пальцем на нашорошену білявку, - її брат забив одинадцять хлопців на цьому місці.

"Шок! Вперше на нашому шоу екстрасенс навіть не дослухавши завдання дав влучну відповідь!" - із захватом прокоментував диктор.

- Ви ж навіть не дослухали завдання, - вирячив очі ведучий.

- А навіщо? - здивувався Олівер, сакрастично пирхнувши. - Мені все переказали тутешні фантоми.

Після цих у всіх присутніх перепило подих, а одна жінка похилого віку навіть почала читати молитву. Єдиний з кам'яним виразом міни стояв демонолог, для котрого подібні оказії були лишень рутиною.

- Фантоми кого? - онімів ведучий.

- Усіх загиблих тут людей. Це місце просто роїться від духів.

- А ви б могли…

- За вами стоїть ваш син, - неочікувано заявив гном, дивлячись на уже жінку в віці, що стояла позаду натовпу. - Обіймає вас.

- О Боже! - вирвалося з когось.

Бідна мати, яка почула про присутність свого покійного сина, поточилася й, здавалося, зараз знепритомніє. Очі заблищали, та жінка намагалася не видавати жодної емоції та звуку, а лише слухала екстрасенса, стараючись тримати себе в руках.

- Просить пробачення у вас... каже, щоб ви себе не звинувачували в тому, що відпустили його тоді так пізно, - продовжував ректи льодяним й байдужим голосом Олівер. - Твердить, що вбивця не хотів робити того, що провина лежить на всіх них. Вони напали на Бена. Додає ще, що страшно вас любить і просить відпустити давнє горе, адже воно розриває його серце не менше вашого.

Ревіння жінки після цих слів заповнили знімальний манданчик. Вона ще щось запитала у демонолога попри забитий подих, але той нічого не відповідав. Чоловік підходив до інших учасників шоу і розповідав кожному такі речі, які могли відати лишень вони, через що волосся ставало дибки. Більшість з присутніх були батьками загиблих і кожен з почув послання з того світу, як твердив Олівер. Деяким іншим він сказав дещо особисте, що справляло тривогу у їх серцях уже довгий час. Одному чоловікові порадив звернутися до лікарів поки не пізно, бо мав, за його словами, хворобу, котра тільки почала пробуджуватися. Молоду дівчину він приголомшив тим, що дізнався невідомим чином про її вагідність, коли ж жодних зовнішніх ознак вона не подавала. Бабусі, що сиділа весь час на лавці, гном порадив пустити її онучку до університету мрії, а сестрі вбивці, котрого досі розшукують, екстрасенс порадив змінити образ життя, котрий інакше заведе її до труни. У білявки немов злиплися вуста, адже вона жодного слова промовити навіть не могла, почувши такі разючі для неї слова.

Безмовні, учасники програми розірвали оплесками до мурах містичну атмосферу, котра запанувала у нічному парку. Вуста Олівера лише на мить смикнулися, уявняючи ту мимолітну й фантомну посмішку, котру так тяжко було вловити. Чоловік лише ледачо й поволі кивнув головою й легко поклонився, виказуючи вдячність за таке визнання свого фурору.

- А чому духи не можуть покинути це місце? - запитав хтось з натовпу, коли овації трохи затихли.

- Їх щось тут тримає… давнє зло... демон, живе на цих проклятих землях, - процідив чорнокнижник спокійним тоном, немов такі речі були для нього чимось повсякденним.

- Який? - запищала молода жіночка.

Люди почали нашорошено перешіптуватися, і, здавалося, ще більше попритулялися одне до одного через моторошні заяви.

- Хранитель кісток - демон, що живиться горем та страхом смерті. Живе в основному на кладовищах, але тут стільки померлих резидує, що хранитель не проти поселитися і тут. Він і викликає біди в цьому місті, адже йому треба більше слуг.

- Ви нам допоможете, - нажахано запитав хтось.

Олівер ствердно махнув головою.

- Але ви маєте всі піти з парку - смертні не мають бути учасниками вигнання демону назад до Підземелля. Це занадто небезпечно, -  процідив гном.

Слухняно, учасники сьогоднішнього випуску почали похапцем направлятися до виходу з парку, в жоден спосіб не перечучи волі чорнокнижника. Оператори не рушили з місця, бажаючи зафільмувати те, що буде далі, проте Олівер нагримів, що ті теж не є винятком, і як не хочуть, щоб їх душу забрав із собою демон, то вони мушуть негайно забиратися звідси.

"Увага, приберіть дітей, вагітних та слабонервних! Подальші сцени можуть мати шокуючий контент, отже особам вразливим нерекомендований перегляд. Нашим відважним операторам усе ж вдалося зафільмувати просто унікальні та сенсаційні кадри вигнання демона назад до пекла… Нарешті наше шоу здобуде належну славу…" - захоплено мовив диктор.

Олівер не поспішаючи ступав по стривоженій траві, постійно роззираючись навколо, намагаючись побачити щось невидиме для звичайного людського ока й від того ще більш лячне. Було чути лише виразне і глибоке дихання чаклуна, котрий мовби форкав холодом.

Та все ж щось прикуло його увагу серед однорідного й густого мороку. Цим чимось був посохлий і безлистий здоровенний дуб, коло котрого, на перший погляд, жодної зелені й не було. Той час від часу поскрипував своїм здерев'янілим тілом, немов шепочучи до самої темряви. Олівер щось відчув. Щось, що приховувало за собою це старезне дерево. Щось, що таїлося в мороці ночі.

Чорнокнижник поволі опустився на самі коліна і почав читати чи то молитву, чи то закляття. Змісту було не розібрати, бо усі слова зливалися між собою в одне, а потім, підхоплені вітерцем, розвіювалися десь глибоко у ночі.

Здавалося, темрява почала густішати, набирати контурів прямо перед самим дубом. Вітер, як наполоханий чимось звір, збурився і немов хотів швидше втекти з цієї галявини. Слова Олівера ставали ще більш гучними, але все менш виразними й розбірливими для людського вуха. Голос його бринів владою й силою, та морок немов хотів зламати стоїцизм та впевненість чоловіка.

Та в одну мить холод, морок та тутешнє зло нарешті уявнили себе, злившись в одне ціле й набувши тілесної подоби. Це було щось людиноподібної статури, загорнуте в порваний темний плащ, з-під рукавів котрого виднілися скістянілі кінцівки. Обриси обличчя, якщо то так можна було назвати, хворобливо контрастували блідотою з рештою фігури. Неприродно вирячені очі, що немов ось-ось випадуть із своїх орбіт, зжерали лютим поглядом чорнокнижника, котрий так зухвало вторгся до його царства.

Істота ж, помітивши порушника свого спокою, роззявила пащу, всіяну дрібними іклами, і з нелюдским ревінням кинулася в бік Олівера. Чаклун спочатку не ворухнув жодним м'язом свого тіла, а лише завмер в очікуванні, як той хижак, зачаївшись перед нападом. Коли демон уже впритул наблизився і розсікав повітря гострими кістяними наростами на його руках, чоловік буквально розчинився, залишаючи темно-зелену димку як слід своєї присутності мить тому.

Потвора випросталася після невдалого стрибку у спробі піймати свою жертву, а потім ще вище піднялася вгору, паруючи над землею. Хранитель кісток озирався навколо, бажаючи вполювати того нікчемного гнома. До того ж рухався він у весь час різкими рухами, позбавлених природної плавності переходів, визираючи місце, звідки міг початися напад.

Так же раптово, істота крутнулася у повітрі, коли відчула електричне тріщання за спиною. Темрява дещо відступила, злякалася мовби неочікуваної атаки, поступаючись місцем зеленим потокам енергії, що лилась з рук Олівера. Та морок не бажав так швидко відступати, і здавалося почав густішати й поглинати біля тіла демона весь той примарний блиск магії чаклуна. Хранитель кісток заревів і це мабуть підживлювало чорноту, що тікла з нього. Сила Олівера дещо дала задню при першому всплеску темряви, але потім, адаптувавшись, ввійшла з нею в нетривку рівновагу. Усе ж зеленавий блиск починав домінувати. Демон ричав все сильніше, проте то йому не допомогло цим разом.

Чорнокнижник ставав ще більш потужнішим і тримався впевненіше на свої ногах, стрімко наближаючись до потвори. Та Олівер не став посилювати натиску своєї магії на потвору, а вкотре телепортувався за спину демонові. Зі стиснутої у кулах долоні почав опускатися до землі, звиваючись і скрипучи, тьмяний ланцюг, котрим чаклун попередньо замахнувшись хльоснув супротивника по тулубу. Магічна зброя звивалася, як та змія, по тілу демона, все більше обмежуючи свободу рухів жертви. Ще вільною лівицею гном вичаклував щось у стилі зеленої блискавки, котра пронизала тіло хранителя, що весь час тряслося немов в конвульсіях. Та саме тоді, коли крик породження темряви перевершив гриміння заклять Олівера, демон зумів розірвати пута та стрімко полетів прямо на свою жертву, натиском свого тіла валючи на землю невеличкого на зріст чоловіка.

Олівер, опинившись у лапах демона, загарчав, та стиснувши зуби, намався обіруч відкинути подалі кістляву руку, що безжалісно стискала йому горло. Та це було свого роду помилкою чалкуна. Хранитель кісток, скориставшись відвернутою увагою чорнокнижника, проштрикнув його живіт своїми гострими пазурями, все сильніше зануюючись кінцівкою в нутрощі гнома. До гарчання від болю у чоловіка на хвилю додалося якесь бридке булькотіння, немов горло його заливала якась густа рідина.

Відразу після цього повітря почало іскритися, земля, здавалося, втратила свій колишній спокій і почала тремтіти під ногами, а очі чародія наливалися зеленню. Ще мить, і спантеличеного демона уже відносила в темряву ліса енергія, що вибухнула прямо з грудей Олівера.

Стогнучи, чоловік насилу спромігся підняти свій тулуб, аби уже сидячи побачити залишені потворою травми. Мантія заблищала, і на поясі почали чорніти й набирати виразності плями, що колом поширювалися по одежині.

Олівер не гаючи ані секунди, почав поволі проводити долонями донизу по тулубу, з котрих ледь-ледь поблискувало світло. Нетривке дихання ставало все більш стабільним і рівним, а гаркіт гнома поволі змінювався на лише важке сопіння.

Зціливши свої рани, він розвів руками, підіймаючись, як і його опонент, у повітря. У долонях чоловік тримав дві невеличкі зелені сфери, котрі дуже дивно свистіли й постійно коливалися, деформуючись. Олівер завис угорі майже біля верхівок дерев, шукаючи поглядом, куди ж віднесло вибуховою хвилею демона. У чоловіка уже майже не було сил продовжувати цю битву - втома від такої кількості використаних заклять брала гору, тож баталію треба було завершувати прямо зараз.

Та й чекати довго не доволося - потвора, прийшовши до тями, не стала зволікати й вкотре кинувся до набридливого гнома. Олівер теж, мов той сокіл, спрямував себе у леті до свого ворога, та, коли вже залишалися лічені метри до цілі, вчергове зник нівкуди. Проте цього разу атака зі спини виявилася успішною - демон заверещав, коли узрів зелене лезо, що пройшло крізь нього наскрізь.

Олівер крутнув у зап'ясті рукою, певертаючи до низу енергетичну сферу в лівиці, - і демон каменем гепнувся об землю. Той ще востаннє намагався встати, розриваючи ніч воланнями поверженого звіра, та сила чаклуна була для нього на цей раз нездоланною.

Під демоном на долі замайоріло кислотнозелене коло із зображенням шестикутної зірки та численними рунами на окраїнах. Тіло хранителя кісток почало пронизуватися численними магічними мотузками, котрі мовби висмоктували з нього останні сили та нелюдську волю, втім мороку все ж судилося програти. Лиш під кінець свого існування та на останок заявила про свою могуть, вирвавшись із переможеного демона, проте швидко розсіявся десь глибоко у зарослях лісу.

Олівер усе ще парив у повітрі, споглядаючи звисока на обгоріле місце, де ще хвилю тому було породження пекла. Вперше за довгий час його обличчя залила широка посмішка, що немов ось-ось була готова перейти в оскал. Він знав, що йому було вже час повертатися до реальності, свого звичного життя та рутини, але тріумф з відчуттям власної могуті все ж воліли зостатися в його серці хоча б ще мить...

...
...
...

ᛗᛁᛋᚳᚻᛁᚠ ᛗᚪᚾᚫᛏᛁᚾᛞ