Розділ 1
Сьогодні 18 листопада, а на вулиці вже лежить лопатний сніг, котрий навіть і не думає танути, мабуть, вирішив залишитись до нового року. На дворі мінус п’ять градусів, але в всю світить сонце, тож цього сонячного дня я вирішила піти до бібліотеки. Це було єдине місце де я могла заховатись від своїх притомних батьків. Місіс і містер Уолтер – не рідні мені та вони навіть не здогадуються, що я давно знаю правду. Тож бібліотека це єдине місце де я можу бути собою та використовувати свої чари.
Бібліотека на перший погляд була звичайною, але для тих хто навчився бачити чари -- усе змінюється. Звичайні кімнатки для читання перетворюються на просторі зали з справжнім оркестром, а стелажі з книжками на шафи які рухаються та розмовляють. Бібліотека Букінгемського палацу – це мрія кожного чарівника, мага, відьми. Це те місце де мрії стають дійсністю і саме тому за мої сімнадцять років проживання в Лондоні це місце стало моїм улюбленим і саме тут я дізналася правду про себе, батьків та про рідний світ.
Коли ти заходиш до приміщення, то двері для тебе відчиняють привиди, що для звичайних людей усе зазвичай закінчується криками, а для мене це вже стало звичним.
- Добридень, принцесо Філіссо, як ви?
- Все добре, Річард. А як ви? Чому ви назвали мене принцесою?
- Все добре, ну йди .. йди, на тебе вже там чекають. Тому що це так і є.
- А хто на мене чекає?
- Піди та дізнайся.
-І на цьому красно дякую.
Я не розуміла, чому він звернувся до мене як до члена королівської родини, тож я повільно йшла довгими коридорами палацу і думала, що ж на мене чекає цього разу. Які сюрпризи мені зробить доля та я була впевнена, гірше вже точно не буде. Якби ж я тоді знала, що найгірше та в іншу сторону найкраще ще попереду.
Бібліотека на перший погляд була звичайною, але для тих хто навчився бачити чари -- усе змінюється. Звичайні кімнатки для читання перетворюються на просторі зали з справжнім оркестром, а стелажі з книжками на шафи які рухаються та розмовляють. Бібліотека Букінгемського палацу – це мрія кожного чарівника, мага, відьми. Це те місце де мрії стають дійсністю і саме тому за мої сімнадцять років проживання в Лондоні це місце стало моїм улюбленим і саме тут я дізналася правду про себе, батьків та про рідний світ.
Коли ти заходиш до приміщення, то двері для тебе відчиняють привиди, що для звичайних людей усе зазвичай закінчується криками, а для мене це вже стало звичним.
- Добридень, принцесо Філіссо, як ви?
- Все добре, Річард. А як ви? Чому ви назвали мене принцесою?
- Все добре, ну йди .. йди, на тебе вже там чекають. Тому що це так і є.
- А хто на мене чекає?
- Піди та дізнайся.
-І на цьому красно дякую.
Я не розуміла, чому він звернувся до мене як до члена королівської родини, тож я повільно йшла довгими коридорами палацу і думала, що ж на мене чекає цього разу. Які сюрпризи мені зробить доля та я була впевнена, гірше вже точно не буде. Якби ж я тоді знала, що найгірше та в іншу сторону найкраще ще попереду.
Коментарі