Наступного дня я встала майже по обіді, але у будинку на диво було дуже тихо, тож я вагаючись але все ж пішла до кухні. Там на мене чекав сюрприз мої батьки поїхали у відрядження, а мені повністю довіряють тому і залишили саму. Щось тут не так, я таких слів зроду віку не чула від батьків, а тут таке знайти так і ще у письмовому вигляді – це для мене мрія.
На сьогодні у мене не було жодних планів, тому на думці у мене була лише прогулянка з друзями. Але не встигла я піднятися на другий поверх, як у двері подзвонили. Для мене це видалося дивним. Кого це ще там принесло так рано.
Дівчині не було куди себе подіти, тому вона пішла відчиняти двері та людина котра стояла за дверима напрочуд її здивувала.
  -  Кар, ти, що тут загубив? Ти учора наче усе сказав.
  - Я зайду…
  -Якщо я скажу ні, це щось змінить?
  - Не думаю. Фелісіті мені треба з тобою поговорити. Це стосується твого подальшого життя.
   - Фелі,-- сказав мій фаміліар,-- що тут відбувається?
Та раптом кіт гучно зашипів та вилупив два зелені ока на непроханого гостя.
   - А що тут ця собака робить?- гучно прошипів Стемп.
   - Я попрошу без образ. Я ж тебе жиро - попиком не називаю.
   - Сам такий. Я не жирний, я лише трохи кругленький та маю невеличкий задок.
   -Ну ну, невеличкий.
   - Замовкни, собако, я між іншим фаміліар.
   -А я перевертень.
   - А на від міну від тебе розмовляти умію.
   - Котику, а по-твоєму я зараз кукурікаю. 
   - Та годі вам,- не витримала дівчина,- ідіть звідси обидва.
- Ну молодець, пес, тепер вона розгнівана. Ти точно м’яса не отримаєш.
   - Я вовк, закарбуй це собі на вусах.
   - Ви обидва м'ясо не отримаєте. Геть звідси.
Фелісіті не витримала їхньої суперечки, тому прямо перед їхніми носами зачинила двері до будинку. Дівчина не знала чому її кіт так себе повів, але ясно було, що на це була своя причина. 
Я не стала далеко йти тому стала під дверима, прислухаючись до тих тварин, яких я з усмішкою виперла за двері.
   - Блохастий, що це ти собі дозволяєш? Прийшов до чужого дому, та ще й рвешся поговорити із моєю господаркою.
  -Не важливо, Стемп, що я собі дозволяю, але де її батьки?
  - Не знаю я. Кудись їх знову понесло. Добре, що хоч Лі із собою не забрали, а то замучили бідні дівчинку. Завжди її тягали за собою.
   - Це і не дивно. Мені ось тільки одне непокоїть як ти знайшов її. Ти же фаміліар, а такі як ти зазвичай лише у відьом, а вона далеко не відьма.
  -Не знаю я. Все іди, а то я щось їсти захотів. Приходь пізніше, тоді і поговорите.
   - Ну диви, коте, якщо ти мене надуриш. То я із тебе зроблю відбивну.
   - Песику, йди вже, поки ще розмовляєш, а то нам фаміліарам доступна магія і якщо зараз же не приберешся звідси, то ти у мене закукурікаєш.
Весь цей час юна Фелі стояла під дверима, а через деякий час їй це обридло і вона пішла на гору, все ж таки завтра потрібно йти до школи, хоч вона туди і не ходила спочатку, але батьки все ж таки віддали її туди.