Той день, коли тебе не стало
Щорічно, день за днем я пам'ятаю
Ходжу до тебе я з дарунком.
І знаю, що тебе давно немає
Але ти був і є мені синком.
Цей день я пам'ятаю як колись.
Я чула, серце б'ється... барабан.
Казала я собі щодня: "молись,
Живи моє дитя". Тут "Бам"!
Лікарня... Лікарі схиляються.
Кричати щось не можу я.
І тут дивлюсь, вони спиняються,
Із очей моїх тече гірка сльоза.
Я чую голос крізь всі стіни,
"Пустіть, вона моя жона!"
Я чую це, дитя моє, ще й нині
"Вам сюди, на жаль, нєльзя"!
Оговталась, синочку, я вже далі
Коли відчула... щось не так...
Мій чоловік сидить увесь в печалі,
"У тебе мила і в дитяти - рак"
Я відчувала, що було давно запізно.
Що не отримала тебе, пробач.
Але ти знай, любила і люблю тебе я сильно.
І не почула, жаль, твій перший плач.
Тебе забрали... Навіки забрали..
Щоденно в мене біль, і злість, і гнів.
Мене до ліжка прикували.
І не дали сказать й слів.
Я не побачила тебе, синочку
Нерожденне ти моє дитя...
Не провела з тобою мати нічку,
Лиш тільки плачу я з тих пір щодня.
Ці люди, зліснії такі створіння,
Не дали тобі спокійного життя,
У них було, напевне, озвіріння.
Щоб не любити ніколи більш таке дитя.
Щодня молюсь за тебе, сину милий,
Залишилось недовго ждать...
Твоя матуся скоро буде, рідний
Я покидаю землю, ти недовго плач.
15.08.2019
7
0