Помилки
Анна Лущевич
Помилки Це те що робить нас людьми Помилки Це те що ранить неначе залишки війни В житті багато й помилок і зв'язних із них кілометри думок Та боїмось ми тільки того що буде здійнятий курок І не важливо як ранять людей наші дії Ми ж не навмисно зробили з них цілі Помилку свою ти не зрозумієш Доки сам її відчути на своїй шкурі не зумієш Поки не прнзає тебе біль , Ти не відчуєш жалю чи якихось співчуттів Можливо це і правильно , влаштовано наш світ Ми рани іншим злегкістю несем , самі від них також щось заберем .
2023-01-27 13:46:39
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Lady K.I.M
Божечко це щось неймовірне,правда дуже гарно написано
Відповісти
2023-01-27 14:46:07
Подобається
Сандра Мей
сильно сказано.
Відповісти
2023-01-28 16:16:19
Подобається
Інші вірші поета
Ми Роздуми Падаю Інколи з'вляється бажання...
Інші поети
Love Drime
@love_drime
Dashasafin
@Dasasafin
Схожі вірші
Всі
Сумую без тебе
Вікторія Тодавчич
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
53
39
1714
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11411