Наступний день для Кейт пройшов немов у тумані. Дівчина робила все на автоматі, та не раз її думки повертались до нічного гостя. Хто він взагалі такий і чому Кейтлін відразу ж не вигнала його з кімнати? Їй здавалось, що в Джейкобі є щось особливе, адже навіть на перший погляд він зовсім не такий, як усі. Дівчина не могла зрозуміти, чому цей дивак пробирається не тільки у її кімнату, а й у її голову.

- Ке-ейтлі-ін, ти взагалі мене слухаєш? - пролунав поблизу надоїдливий голос Лінди.

- Так, - повернулась в реальність дівчина і поглянула на подругу.

- Ну, про що я щойно говорила? - Кейт розгублено глянула на Міру, шукаючи підтримки.

- Лін каже, що її батьки на вихідні кудись їдуть і вона проведе вечірку у своєму літньому будиночку.

- Ти ж прийдеш? - спитала Лінда, показуючи свої білосніжні зуби. - Я, нарешті, всім розповім про стосунки з Семом!

Звичайно, подруги хочуть, щоб Кейт була присутня, адже тоді там з'явиться набагато більше людей, так як всі бажають здружитись з дочкою мера, а Лінда, привернувши увагу присутніх, стане зіркою вечора. Та Кейтлін не могла відмовитись, тому коротко відповіла: "Так".

Вийшовши зі школи, дівчина повернулась додому. Щоб зняти напругу й стрес, який накопився за весь день, Кейт вирішила прийняти душ. 
З першими краплинами на обличчі, дівчина поринула у пісню.
Кейт дуже любить співати, що часто робить на самоті, й природа не обділила її голосом. У дівчини насправді був чарівний спів, який заворожував. Проте ніхто не знав про таке хобі. Якби можна було, Кейт пов'язала би своє майбутнє з музикою, але, певно, такому судилося статися не в цьому житті.
Вливаючи у пісню всі накоплені емоції, дівчина відчула, як, нарешті, розслабилась й відволіклась від усіх проблем. Закінчивши приймати душ, Кейт повернулась до кімнати, шоковано зупинившись біля дверей:
- Ти що, вже зовсім здурів!? - звернулась вона до Джея, який тим часом, з усмішкою розглядав дівчину. Кейт міцніше зав'язала рушник, спопеляючи хлопця поглядом.

- Хтось не радий гостям? - обізвався він.

- Джей! - вигукнула дівчина. - Вийди та дай мені переодягтись!

- Як скажеш, Кейті, - посміхнувся той і рушив до вікна. Він переліз на інший бік підвіконня, а дівчина зачинила вікно та опустила жалюзі.

- А ти, до речі, чудово співаєш, - почувся голос по ту сторону скла.

- Ох, звідки ти взявся, Джей? - вирішила швидко перевести тему Кейт та дізнатись більше про хлопця, - З якого це дива з'явився у моїй кімнаті посеред ночі?

- Взагалі, я сюди нещодавно переїхав, - почав свою розповідь Джей, поки Кейт одягалась, - ти знаєш, ваше містечко таке нудне, тому я вирішив що потрібно якось розважитись. Гуляв і роздивлявся як тут все влаштовано, а потім помітив відкрите вікно у одному з будинків. На вигляд тут проживають доволі заможні люди, а отже подивитись буде на що. Треба ж знати як живуть інші, а коли в голові промайнула думка, що мене можуть застати зненацька, відразу адреналін хлинув у кров і я, ні хвилини не чекаючи, рушив туди, на пошуки пригод.

- Ну й ти божевільний, - посміхнулась Кейт, відчинивши вікно.

- Звичайно, так жити цікавіше, ходімо.

- Куди це? - розгублено мовила дівчина, але Джей лише загадково посміхнувся у відповідь, спригнувши з підвіконня вниз.

- Якщо ти не помітив, то я мешкаю на другому поверсі. - гукнула Кейт, боячись стрибати.

- Та не хвилюйся, я тебе спіймаю, - долинув до неї голос знизу й дівчина, забувши про страх, довірилась Джею.
Ще секунда і Кейт відчула невагомість, летівши вниз, а потім миттєво опинилась у міцних руках хлопця.

- Дякую, - мовила вона, зустрівшись з очима Джея, які ховали багато таємниць.

- Бач, не так й страшно, - посміхнувся він і, поставивши дівчину на землю, мовив: - ходім, щось тобі покажу.

- Що саме? - спитала Кейт, дивлячись на темряву навколо. Вона не дуже горіла бажанням йти кудись уночі, ще й з тим, кого майже не знає.

- Будь терпеливою, - підморгнув той, - тобі сподобається.

Ще раз глянувши на відчинене вікно кімнати, дівчина рушила за хлопцем, сказавши:
- Якщо чесно, то тут вище, чим здавалось.

- Так, всі ці будинки здоровенні. І де люди беруть стільки грошей? - міркував Джей, а потім, обернувшись до Кейт, промовив: - От ким працюють твої батьки?

- Ем... - дівчина запнулась, не бажаючи казати правду, адже боялась, що він стане з нею поводитись, як і інші, - спочатку пообійцяй, що твоє ставлення до мене не зміниться, і ми продовжимо спілкуватись.

- Так ти повна загадок, Кейті. Не знаю що там у тебе, якщо ти ставишь такі вимоги, - посміхнувся він, - твої батьки що, кілери?

- Просто пообійцяй, - стояла на своєму дівчина.

- Окей, я нізащо не перестану з тобой спілкуватись, Кейті.

- Мій батько, якщо тобі ще не відомо, мер цього міста, - на одному подиху вимовила Кейтлін. Джей зупинився і якось дивно поглянув на неї. Дівчина вже захвилювалась, вирішивши, що щось не так, поки не помітила загадкову посмішку хлопця.

- Тобто я потрапив у саму башню замку й щойно викрав принцесу цього королівства? - натхненно почав говорити він, а тоді, з іронією в голосі, продовжив: - О, ні, мене ж можуть стратити, певне, варто тебе повернути, поки не пізно.

- Джей, ти ідіот, - почала сміятися дівчина, ніколи раніше не чувши нічого дурнішого. - Ей, ти куди? - з нотою страха в голосі спитала Кейт, коли хлопець почав бігти в сторону лісу.

- Давай, наздоганяй скоріш, а то нас зараз спіймає охорона, й мене посадять у темницю! - не перестаючи сміятися крикнув Джей, і Кейт кинулася за ним.

- Тобі коли-небудь казали, що ти божевільний, - мовила дівчина, наздогнавши утікача.

- Так! Ти, уже двічі за сьогодні, - поглянувши на Кейт, відповів хлопець з усмішкою, яка не сходила з обличчя.

- Так ти не станеш поводити себе як інші мої "друзі"? - спантеличено запитала дівчина, не вірячи, що хтось у цьому місті не буде лицемірити поряд з нею.

- З якого це дива? - нічого не розуміючи, спитав Джей.

- Тому що я дочка мера Хайленду, - з жалем промовила вона, продовжуючи пробиратися через зарослі лісу.

- Поглянь на мене, Кейті, - зупинив її Джей, взявши за руку, - хіба я подібний на людину, котра переймається політикою та званнями? - дівчина лише похитала головою, помітивши, що їй подобається відчувати тепло руки Джея, яке відразу мурашками розбіглося по її тілу. - Отожбо, мені начхати на них. До речі, ми вже майже прийшли.

Кейт озирнулась і не помітила, як вони вийшли на красиву й доволі велику поляну, де місячне сяйво відбивалося у широкому озері, а небо було всипане зірками. Навколо була темна гущавина лісу, що загадково колихалася під шум вітру.

- Як тут прекрасно, - вирвалось в дівчини, яка не могла відвести погляду від цього нічного дива.

- Так, я нещодавно натрапив на це місце, коли роздивлявся тут все. - Почувся голос Джея зовсім поряд й, після невеликої паузи, зазвучав знову: - Невже ти ніколи раніше тут не була, це ж відразу за твоїм будинком.

- Знущаєшся? З моїми то батьками... - З сумом відповіла Кейт.

- А що з ними не так? - поцікавився Джей.

- Тобі не зрозуміти. - Видихнула дівчина, та побачивши допитливий погляд хлопця, продовжила. - Вони мені, як чужі, вирішують все самі: як я маю поводитися, чим займатися, з ким спілкуватися... Ти навіть не уявляєш, як це важко й жахливо.

- Ти зовсім не повинна слідувати стандартам, - промовив хлопець, - Я вважаю, кожен може обирати власні рішення, обрати свій шлях.

- Боюсь, в моєму світі так жити неможливо.

- Тоді давай створимо власний світ, - раптом тихо промовив Джей, сівши на землю та дивлячись на відображення місяця у воді, - втечемо від всіх...

- Я... я не можу... - шепотом відказала Кейт, сівши поряд й розуміючи, що ще ніколи раніше серйозно про таке не думала. Насправді все не так просто, як пусті мрії про подібне в думках. - Це буде підло з мого боку. Що скажуть про моїх батьків, коли від них втече їхня ж донька?

- А тобі не всеодно? - голосніше заговорив хлопець, котрий, тяжко видихнувши, ліг на землю, тепер вже перевівши погляд у небо. - Їм всеодно на тебе, то чому ти так переймаєшся?

- Не знаю... - розгублено відповіла Кейт, обхопивши руками коліна, всерівно вважаючи, що це буде неправильно. - Я просто не можу так вчинити.

Вона з сумом поглянула на зорі й відчула, що розповівши про власні переживання й почуття, начебто розкрила частинку себе, а на душі стало спокійніше та легше. Дівчина не розуміла, чому так швидко змогла довірити свої думки цьому хлопцеві та чому їй було так затишно й безтурботно поряд з ним.

- А які твої рідні? - раптом запитала Кейт, порушивши тишу навколо. Хлопець розумів її, і вона теж хотіла дізнатись більше про його життя.

- Ну, - тяжко зітхнувши почав він, - в мене немає нікого, у цьому світі я сам по собі.

- Вибач. - співчутливо мовила дівчина, теж лігши на землю та взявши Джея за руку, в знак підтримки.

- Та нічого, ти ж не знала. - байдужо відповів хлопець, стиснувши руку дівчини та заглибившись у думки.

- Це, певне, важко, - почала Кейт, - жити самому.

- Та не так уже й жахливо, як здається. - поглянув на неї Джей та посміхнувся. - Я відчуваю себе незалежним, вільним. Їжджу куди завгодно, роблю що захочу.

- Судячи по твоїй відповіді, - зустрілася з поглядом хлопця Кейт, - я навіть не знаю що гірше: мати таких батьків як у мене, чи не мати взагалі...

- У всякому випадку, ти повинна залишатись собою, Кейті, - загадково відповів Джей та потянувся до дівчини, швидко зменшуючи відстань між ними.
Вже за мить їх губи зустрілись у нічній темряві. Джей обійняв Кейт за талію й сильніше притиснув до себе, а дівчина занурила свою руку в його темне й м'яке волосся

У цей момент світ навколо них просто зупинився, усі проблеми й думки зникли, залишилась лише гамма емоцій на почуттів.
Навколо тиша, нікого немає, тільки неподалік чутно спокійний шепіт дерев та плескіт озерної води, що розгойдується вітром. Вони зараз вдвох і, здавалось, що лише разом існують у цьому світі.

Кейт відчула, як добре їй разом з Джеєм, вона відчувала себе справжньою і хотіла бути такою завжди, без егоїстичних батьків й настирливих друзів.
Кейт відчувала швидке серцебиття хлопця, його нерівномірне дихання й зрозуміла, що не хоче відпускати Джея, не хоче повертатися в сірі будні, у життя без нього.


***