Минали дні, а за ними й тижні... Кейт бажала чимшвидше прожити ненависні шкільні будні, щоб увечері знову побачити Джея у вікні. Спілкуючись з ним, дівчині здавалось, що вона знає хлопця все життя. Це були безтурботні хвилини, коли Кейт почувалася собою.
І, прокинувшись сьогодні, була в хорошому настрої, згадуючи, як учора вони з Джеєм лежали на ліжку й просто дивились у стелю:

- Тобі що, немає чим зайнятися, окрім як пробиратися в чужі будинки? - раптом спитала Кейт, порушив тишу.

- Ні, повір, сидіти тут і проводити час з тобою, Кейті, набагато краще, аніж витрачати його на інші турботи. - відповів Джей, поцілувавши дівчину у щоку, і вона широко посміхнулась, розуміючи що їй теж подобалось проводити час з цим диваком, що їй насправді подобався Джей.

І ось, снідаючи, дівчина мрійливо дивилась у стелю, помічаючи, як завжди, невдоволений погляд матері. Але не бажаючи з нею заводити розмови, дівчина вдала, що не помітила, як жінка збирається щось їй сказати, і швидко вирушила до школи. Скоро вона вже закінчить навчатись тут і зможе поїхати в будь-який університет, подалі від дому. Тільки заради цього Кейт ще терпіла це місто і його жителів. Вона сподівалася, що батьки відпустять її навчатися, куди вона самостійно вирішить.

- Хей, Кейтлін, - почула голос незнайомця, а розвернувшись, шоковано витріщилась на нього, - Я цей... хотів вибачитись за ту вечірку...

- Знущаєшся!? - викрикнула дівчина, згадуючи того блондина, котрий чіплявся до неї. - Краще радій, що ти все ще знаходишся тут. - вона швидко розвернулась, крокуючи подалі, але хлопець виявився настирливим.

- Кейтлін, ну постривай, - перегородив він їй дорогу, - Я, певне, перебрав тоді, не зовсім розумів і вже не пам'ятаю, що відбувалось навколо, отже...

- Якщо ти зараз не відстанеш, то я охоче тобі нагадаю, - пригрозила дівчина, але незнайомець не зрушив з місця. Кейт задалась питанням, чому він звернувся до неї так пізно. Здавалось, тому потрібне не тільки вибачення.

- Просто скажи, що ти мене пробачаєш і все, я більше не буду так себе поводити, - не зводячи своїх блакитних очей, чаруюче посміхнувся він, привертаючи увагу дівчат, що проходили мимо. Але Кейт було все одно і вже набридло дивитись на це пихате лице розбещеного мажора, котрий навряд чи взагалі думає, що чинить та як поводиться.

- Добре, я постараюсь забути про цю неприємність, а тепер забирайся! - повисила голос Кейт, не бажаючи більше знаходитись поряд з цим хлопцем.

- Супер, тоді до вечора! - гукнув він й розчинився в натовпі.
"До вечора!? Не збираюсь я більше зустрічатись з тобою" - подумала про себе Кейт і, не звернувши уваги на його слова, вирушила на уроки. Увесь день дівчина уникала спілкування, чомусь, не бажаючи ні з ким розмовляти. Кейт взагалі була розчарована собою, оскільки раніше такі випадки і емоції завжди були під контролем, а після її вісімнадцятиліття все йде шкереберть.
Повернувшись додому, дівчина почула чужі голоси, що доносились із вітальні. Кейт вирішила, що в черговий раз хтось напросився до них в гості й сподівалася непомітно пройти до своєї кімнати.

- Доню, ти вже повернулась? - почула голос матері й була вимушена розвернутись до гостей, але, зробивши це, вона так і зупинилась в порозі, не вірячи власним очам. - Знайомся, Кейтлін, це твій наречений Кайл.

- Щ-що? - розгублено мовила вона, все надіячись, що це жарт.

- Привіт, я ж обійцяв, що ми зустрінемось, - пролунав ненависний голос нестерпного блондина. Він наблизився, щоб поцілувати руку дівчини, але та лише відсмикула її і, не знаючи що на це сказати, швидко піднялася в кімнату, почувши позаду привітливий й милий голос мами, котра, певне, зверталася до батьків небажаного гостя:
- Ой, вона так схвильована. Впевнена, зараз причепуриться та прийде познайомитись як слід...

- Джей! - крикнула Кейт, гримнувши дверима кімнати. - Я знаю що ти тут, мені потрібна твоя підтримка.

- Так, Кейті, - з'явився він у вікні.

"Невже цілими днями тільки й сидить унизу?" - промайнуло в голові дівчини, але вона зараз не це хотіла вирішувати.

- Джей, - у розпачі почала вона, - мама... вона... вона хоче віддати мене заміж!

- Оу, - здивовано мовив він, - тобто мій план по втечі з вежі цього замку все ще в силі?

- Джей! - безсило сівши на ліжко крикнула Кейт. - Невже ти ні до чого серйозно поставитися не можеш.

- Ну, ну, - тихіше мовив хлопець, помітивши сльози на очах дівчини, яким вона не дозволяла скотитись, - заспокойся... - він сів поряд, бережно й ніжно обійнявши Кейт. - Ми обов'язково щось придумаємо.

- Ну і що тут можна вдіяти?

- Я все ще вважаю, що викрадення принцеси - найкращий вихід, - прошепотів хлопець, отримавши у відповідь посмішку Кейт, - але це все може зачекати, правда ж? - запитав Джей, подарувавши дівчині довгий і чуттєвий поцілунок.
Кейтлін вирішила зосередитись на цих моментах, разом з Джеєм.
Вона завжди знала, що це не буде тривати вічно, адже вони з різних світів, а тому потрібно насолоджуватися кожною хвилиною, коли хлопець ще був поряд...

***