Вірші
Всі
дисонанс думок
кожен новий день пролітає як вчорашній
як два роки тому мовчить мій домашній
і навіть ти вже не дзвониш як колись
знаю я вже заїбала але ти повернись
мені так не хватає самотніх наших тиш
в мене знов їде дах та не через те, облиш
знов я п'яний буду ламатись тобі в серце
надіюсь що ти вмить забудеш про все це
і не будеш питати
бо мені самому не знати
що й чому роблю
хилить у різні сторони до тебе додому
це відчуття пройде швидко і я захочу знову
солодкою брехнею обілюсь без вагань
як я люблю дощ ти знаєш без питань
щирої усмішки не покажеш навіть мені
всі мрії згорають кожним днем у вогні
усі лампочки погасли під моєю зливою
вкотре добраніч каже зі сльозою щирою
щастя не стукає у замкнуті двері без поводу
ніхто б не сказав що ми разом по проводу
ти любиш все що я всім серцем ненавиджу
спільну смерть нам своєю відразою наближу
руки навколо шиї ти дивишся у глиб очей
мені так бридко від властних грязних ідей
так бридко від образу що в твоїх очах побачив
бридко, як я взагалі собі таке пробачив
все на виду, ти бачиш мене одну
надіюсь ще хоч день з собою протягну
0
0
22
хочу своболи
сусіднє вікно, згасло світло у спальні
змучена лежу, тону в червоній ванні
над головою сирі стіни тихо шепочуть
а мухи невпинно руки підло лоскочуть
з дому додому так кожен день на повторі
голова даремно ковтає язик у промові
там зовтався лиш вітер, ні краплі думок
боляче нестерпно з очей не піде струмок
холод обгризає шкіру як дикий пес
який придурок ці зміни в моє життя внес
я так хочу свободи, я так хочу на волю
я не хочу залишатись в оковах нестерпного болю
шум у очах, я давно вже звик
гіркий смак на губах чогось ше не зник
твої голосові у вухах в мене на повторі
боюсь втратити тебе у власній неволі
ти казав шо це минуле і вже не вернеться
хочеться вірити та вже серце не б'ється
на столі шматки паперу записані літом
не згадаю що було під вишневим цвітом
певно ми були раді що ще не померли
встигли зустрітись хоч душі роздерли
це літо проведемо найкраще востаннє
ти не знаєш як мій світ невпинно згорає
0
0
22
чужі закони
сидим на холоді, навколо клопоти
це наш вибір які ми оберемо сторони
не йду за вітром, і навіть цим літом
сквозняк блукає мовчки моїм світом
та мені не страшно, хоча це лячно
коли стіни без жалю тиснуть мрачно
чому взагалі тобі потрібно битись
хоч би люди стали менше злитись
цінуй своїх рідних, знаю!
ти ще памятаєш рідну браму?
якого біса ти ще не вдома?
спробуй доберись туди без лома
ти чужий нам тут чи там
а де я не похуй вам?
тільки доливаєте у вогонь
і в мене все більше безсонь
та яке тобі діло відвали!
даже не знаєш як мене звати
так, власні гріхи мене не вразять
тож не суй голову куди не влазить!
свято ховається, вітер ламається
ліс від заздрістних шумів тихо хитається
в товпі не звично живо, хоч граю криво
слова розгулують по вулиці правдиво
здіймається крик, бо знов хтось зник
моє серце не чіпляє я до такого звик!
винищувати інщий народ
таке може придумати тіки урод
знаю що ми типу всі незламні
та ніхто не згадує порухи безжальні
і як щоночі сон покидає
як тіки наступний знайомий вмирає
я знову у школі на коридорі
не знайду собі місця, отакої!
нікоми з них ця біль не знайома
хоча це не дивно— вони удома
тільки не руш моїх стін ламких
ти не знаєш життя по законам чужих!
0
0
73
