Вірші
Всі
imprisoned in life
In the shackles of the world I sit,
Thought just a bit more, and I'd quit.
But it seems fate didn't decree,
As chances fly far away from me.
Life feels like a distant dream,
I won't submit to their moral scheme.
I'll never grasp what this world means,
How have passed so many scenes?
These aren't people but programmed creations,
Lucky we don’t share their foundation.
But what if it’s all absurd,
And I'm the only misfit, unheard?
And if it’s true, then we are two,
No longer bound by any "crew."
In this world we dwell and roam,
Until together we find our final home.
0
0
26
запроторена в житті
в оковах світу я сижу,
гадала ще трохи, та й помру.
видно не судилося мені,
можливість літає десь у далені.
життя здаєтся зовсім не реальним,
не піддамся я їхнім принципам моральним.
ніколи не зрозумію я цей світ,
як пройшло вже стільки літ?
це ж не люди- а напрограмовані створіння,
добре що в нас не має того ж самого коріння
а що якщо це все дурня,
та єдиний нелюд тут тільки я?
якщо і так то ми удвох,
вже не має жодних "трьох".
у цьому світі ми живем,
допоки гарно, разом не помрем.
0
0
25
fading at sunset
At sunset, the guitar cries,
Playing songs beneath red skies,
In a world that’s not our own,
We’re together, but alone.
Are we real, or are we ghosts?
Wandering where no one goes.
They all live, but we just fade,
In the twilight, unafraid.
Double suicide, we fall,
In a world that isn’t real at all.
Bleeding wrists and silent screams,
Fading out, lost in dreams.
We walk to places dark and sweet,
Where the earth and sorrow meet.
Mental scars, we wear them proud,
In a world that’s far too loud.
Are we human, are we free?
Or just shadows in the sea?
As the others live their lies,
We escape beneath the skies.
In your arms, I’ll disappear,
Where the end is never near.
We’re not real, but that’s okay,
Let the sun take us away.
In this sunset, we’ll be free,
Just you and me, just you and me.
0
0
25
