Вірші
Всі
чому ставиш край?
наші дні вже промайнули,
хоч короткими вони були.
якщо гадаєш це на краще,
знай, що мені буде тільки важче.
не зрозуміти твоїх мотивів,
ведуть вони до емоційних зривів.
хай це було лише раз,
та назавжди погубило нас.
того дня кров нас поєднала,
рідною душею ти мені стала.
хоч як стосунки не розривай,
звязку не поставиш край.
певно знаєш відчуття,
як не бачиш вороття.
вкотре без причини тремчу,
за те що сталося лише мовчу..
щож засліпило тебе так сильно?
дивлячись на тебе пильно,
бачу не менше ти страждаєш.
можливо.. того ж самого бажаєш?
2
0
79
15. раз листопад
☆☆☆
наступний рік вже промайнув,
погляд на світ мій мозок перезув.
радість як листя опадає,
холод навколо не зникає.
★
чи дочекаюся я теплих днів?
схід сонця в оману мене вів.
п'ятнадцять раз вже листя впало,
та дихання моє пропало.
чи це правда, чи брехня,
що мене давно не ма?
★
дофамін вкотре голодає,
низьким рівнем кров він проливає.
наступного ранку прокидатись,
наче зі щастям розлучатись.
☆☆☆
16.11.2024
1
0
41
утекти за невідомим
☆☆☆
зсередини зжерають душевні розлади,
стараюсь спалити всі ті спогади.
покинути дім я не боюсь,
хоч вже ніколи не вернусь.
ходім зі мною у глибини заздрістного світу,
скоріш, не дочекаючись нового кривавого цвіту.
якщо захочеш ти зостатись,
нема мені куди діватись,
поїду я туди сама,
де таємниць густа пітьма.
про тебе спогад збережу,
а усі решта — прожену.
подамся геть без зайвих слів,
як зграя голодних, бродячих псів.
☆☆☆
1.11.2024
2
0
49
