30 років

Богдан Кухта

Я народився в дев`яносто першому І, очевидно, що не пам'ятаю події першого року буття. Кажуть: проголосили незалежність, Появилась конституція, Обрали президентом Кравчука. Брешуть, що забули червоні часи, Заховали глибоко Партквитки. Присягли на вірність На новий стяг В девяносто якомусь там році. Видумавши нові вектори руху, намалювали план і стерли шлях у Європу. Кажуть, Брешуть, Видумують І Стирають... А мені що до того? Я ще малий І в мене є мама і ще живий тато. Вони усе вирішать. Я вірю завз"ято, Що їхня любов то не інфляція. Така в мене, брате мій, мотивація. Хоч побачу тебе через літ п`ять, Ти мене за мої дурості пробач. Старшим не завжди легше - тож вибачай, Краще піду заварю чай. Кажуть, Брешуть, Видумують, Стирають... Хай плавають чаїнки, Як білі пір`їнки. Ми завжди були, Як маленькі піщинки. Кажуть, Брешуть, Видумують, Стирають... Щоб все перелічити, потрібні роки. Десь у цьому світі є я і ти. Кажуть, Брешуть, Видумують, Стирають... Згадай щось своє, Посміхнись, Подзвони І привітай маму з тридцяткою. А вони хай Кажуть, Брешуть, Видумують І Стирають... Наші слова на піску, Засіяні Римами Незримої Пам`яті. Дай нам, Боже, Па-м`Я-ТІ, Дай нам, Боже, Муд-рос-ті, Щоб розрізнити істину, Написану на піску. Ри- ма- ми. 23-24.08.2021 © Богдан Кухта #Poetry, #Поезія

2021-08-24 20:41:52

1

0

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

79

19

3779

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12508