Крапля крові

Богдан Кухта

Я взяв краплю своєї крові, Розклав її на молекули і атоми. Хто ми з вами у цьому давньому місті? Нащадки возвелителів, тиранів, диктаторів? Ми - виживші, Ми - доживші, Пережитки не дожатої епохи. Рефлексуємо Й щось пишемо Українською. І це уже було. Язиком, Наречеєм. І це усім на зло. Прямісінько у корпус, Ударом з правої. Попав чи пронесло? Хотів би, щоб боліло Від усвідомлення, Від переосмислення. Історії продажних Та запроданих, не наших й не чужих Героїв. Де правда в цьому світі? Хто поміняв слова? Поетів Вже немає. Вони - розстріляні. Їх палітурки чорні, Темні, мов смола. Уже в макукулатурі. Їх здали наші. Наші!.. Може, навіть я В котромусь із житів Продав своє ім`я. За кусень хліба І червоного вина, За упокій. Мій, Боже, Не рухай кров, Не причащай Петра. Спитай, чи хочуть вони В рай? Їм жити б ще на цій землі. Для чого ти Їм дав вірші? 16.09.2021 © Богдан Кухта #Poetry, #Поезія

2021-09-16 20:19:56

1

0

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

49

1

15749

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12596