Крапля крові

Богдан Кухта

Я взяв краплю своєї крові, Розклав її на молекули і атоми. Хто ми з вами у цьому давньому місті? Нащадки возвелителів, тиранів, диктаторів? Ми - виживші, Ми - доживші, Пережитки не дожатої епохи. Рефлексуємо Й щось пишемо Українською. І це уже було. Язиком, Наречеєм. І це усім на зло. Прямісінько у корпус, Ударом з правої. Попав чи пронесло? Хотів би, щоб боліло Від усвідомлення, Від переосмислення. Історії продажних Та запроданих, не наших й не чужих Героїв. Де правда в цьому світі? Хто поміняв слова? Поетів Вже немає. Вони - розстріляні. Їх палітурки чорні, Темні, мов смола. Уже в макукулатурі. Їх здали наші. Наші!.. Може, навіть я В котромусь із житів Продав своє ім`я. За кусень хліба І червоного вина, За упокій. Мій, Боже, Не рухай кров, Не причащай Петра. Спитай, чи хочуть вони В рай? Їм жити б ще на цій землі. Для чого ти Їм дав вірші? 16.09.2021 © Богдан Кухта #Poetry, #Поезія

2021-09-16 20:19:56

1

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11481

Пóдрузі

Asteriya

Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.

48

12

2544