Вірші
Написав два
Написав два слова -
Затер три речення.
Про що піде мова,
Якщо чай охолов
ще з вечора?
Незавершені справи
Падають на мене горою,
Порахую до ста,
Може, щось й зметикую.
Помив обличчя
холодною водою,
Кава на плитці втекла,
Потекла в невідомість рікою.
Її терпіння вичерпано,
як і моє.
Я сам себе питаю:
"Ну хто тут є,
...Хто є??"
Витираю розводи?
Що чорні, як смола.
Затираю три речення,
Щоб написати два.
Радію, що шоколад
Ще досі не зацвів.
У ньому мало барв,
Багато кольорів.
Наркотики в крові:
Бобові й кофеїн.
Сідаю до роботи,
Не вживши Клофелін.
Слава "Дарниці"
За усі пігулки,
Мікстури та чаї.
Нас усіх вилікують,
Але чи були ми живі,
Чи були ми
живі?
Митці мають давати поштовх,
Але я хочу бити.
Піду вчергове зроблю щось попити.
Пити чи не пити?!-
Чергове питання.
Письменники мають писати,
Але чи це мають бути
Листи про кохання?
13.02.2022
© Богдан Кухта
0
0
122
... Спробуй ще...
Ти питаєш себе:
Ну, що ж тобі робити,
Коли не
Можеш зібрати пазл?
Коли не
Склеїти вазу?
Коли не
Відновити
Пошкоджені файли?
Зачекай,
Зажди,
Спробуй ще...
Від інших лише
насмішки і кпини -
Не оголюй спини.
Зачекай,
Зажди,
Спробуй ще...
Поціль в середину,
Не вбивши дитину
В собі.
Для чого тобі
Усі
Ті
Зауваження?
Зачекай,
Зажди,
Спробуй ще...
Можливо, вже досить
Колекціювати дурниці?
Зачекай,
Зажди,
Спробуй ще...
Скільки говорити одне
і те ж,
Коли вже до тебе дійде?
Зачекай,
Зажди,
Спробуй ще...
Пробуй,
Пробуй
І не
зупиняй-
ся.
14.01.2022
© Богдан Кухта
2
0
170
?
Топчу ногами багно,
Бачу в калюжах зорі.
Хто мені скаже, чому
Ми такі тяжко хворі?
Хоч романтична душа,
Дірки в кишенях,
Босі та голі.
Хто мені скаже, тому
Я подарую зорі...
Мертві вони
Чи живі?
Мої, чужі
Чи для кого?
Сяють у моїй душі,
Але
Для кого?
20.10.2021
© Богдан Кухта
#Poetry, #Поезія
0
0
185
Крапля крові
Я взяв краплю своєї крові,
Розклав її на молекули і атоми.
Хто ми з вами
у цьому давньому місті?
Нащадки возвелителів,
тиранів,
диктаторів?
Ми - виживші,
Ми - доживші,
Пережитки
не дожатої епохи.
Рефлексуємо
Й щось пишемо
Українською.
І це уже було.
Язиком,
Наречеєм.
І це
усім
на зло.
Прямісінько у корпус,
Ударом
з правої.
Попав чи пронесло?
Хотів би, щоб боліло
Від усвідомлення,
Від переосмислення.
Історії продажних
Та запроданих,
не
наших
й не
чужих
Героїв.
Де правда в цьому світі?
Хто поміняв слова?
Поетів
Вже немає.
Вони - розстріляні.
Їх палітурки чорні,
Темні, мов смола.
Уже в макукулатурі.
Їх здали наші.
Наші!..
Може, навіть я
В котромусь із житів
Продав своє ім`я.
За кусень хліба
І червоного вина,
За упокій.
Мій, Боже,
Не рухай кров,
Не причащай
Петра.
Спитай, чи хочуть вони
В рай?
Їм жити б ще
на цій землі.
Для чого ти
Їм дав
вірші?
16.09.2021
© Богдан Кухта
#Poetry, #Поезія
1
0
173
30 років
Я народився в дев`яносто першому
І, очевидно, що не пам'ятаю
події першого року буття.
Кажуть:
проголосили незалежність,
Появилась конституція,
Обрали президентом Кравчука.
Брешуть,
що забули червоні часи,
Заховали глибоко
Партквитки.
Присягли на вірність
На новий стяг
В девяносто
якомусь
там
році.
Видумавши
нові вектори руху,
намалювали план
і стерли шлях у
Європу.
Кажуть,
Брешуть,
Видумують
І Стирають...
А мені що до того?
Я ще малий
І в мене є мама і ще
живий тато.
Вони усе вирішать.
Я вірю завз"ято,
Що їхня любов то не інфляція.
Така в мене, брате мій, мотивація.
Хоч побачу тебе через літ п`ять,
Ти мене за мої дурості пробач.
Старшим не завжди легше -
тож вибачай,
Краще піду заварю
чай.
Кажуть,
Брешуть,
Видумують,
Стирають...
Хай плавають чаїнки,
Як білі
пір`їнки.
Ми завжди були,
Як маленькі піщинки.
Кажуть,
Брешуть,
Видумують,
Стирають...
Щоб все перелічити,
потрібні роки.
Десь у цьому світі
є я і ти.
Кажуть,
Брешуть,
Видумують,
Стирають...
Згадай щось своє,
Посміхнись,
Подзвони
І привітай маму з
тридцяткою.
А вони хай
Кажуть,
Брешуть,
Видумують
І Стирають...
Наші слова на піску,
Засіяні
Римами
Незримої
Пам`яті.
Дай нам, Боже,
Па-м`Я-ТІ,
Дай нам, Боже,
Муд-рос-ті,
Щоб розрізнити істину,
Написану на піску.
Ри-
ма-
ми.
23-24.08.2021
© Богдан Кухта
#Poetry, #Поезія
1
0
177
На асфальті
Він писав на асфальті
Кольоровою крейдою
Слова,
виводив веселкові
символи волі
Колами.
На кінчиках пальців
Виступала кров,
А він
Знову і знов
Повторяв
вже написані.
Літери.
...
________________
Переказ на картку відкриває вам можливість читати повну версію моїх віршів, а ще отримати бонус)
4441 1144 2483 1947 –моно
4149 4991 1357 5813 - приват
#poetry, #Поезія
3
0
204
####
Зранку, вдягнувши боти,
Знову іду до роботи,
Лишивши усі турботи
В дома під замком.
Запхну у вуха затички,
Хай глушать усі привички,
Хтось попросить водички,
А мені що з того?
То все його проблеми,
То все її дилеми.
Розв’язку теореми
В цьому рядку нема!
Я сам собі людина,
Мами своєї дитина,
Скоро буде машина,
Куплю собі права.
Хоч так трясе маршрутка,
Ще сто метрів і тутка
Буде зупинка і я
Вийду із цього відра.
Я сам собі країна
З назвою Україна,
Хоч і послали на…
Тричі одного дня.
То не моя вина,
То не моя війна,
То не мої слова,
То не моє
І не я
Зранку, вдягнувши боти,
Знову іду до роботи…
© Богдан Кухта
2021
2
0
292
Намальовані
Намальовані троянди
Не розквітнуть на вікні.
Не потрібно лити воду,
Бо вони й так не живі.
Рамка з дерева готова,
Підпис автора в кутку.
Не продали квіти вчора,
Не розбий душу крихку.
Спочивають в павутинні,
Вицвітають кольори,
Сплять прекрасні
Й не спитають,
Чому мухи обсідають.
Підберуть можливо люди,
Продадуть за оковиту.
Ось культурні поривання,
Муки совісті й зітхання.
За дарма когось робота,
За дарма зів"яв букет.
Невелика в тім турбота,
Це лиш вірш...і тут кінець.
© Богдан Кухта
2021
#poetry, #Поезія
4
1
241
РОбота робОта
РОбота робОта
Монотонно красива,
Непотрібна турбота,
Точні рухи,
От і усе.
Сталевий корпус,
В’язка дротів –
Це все, що ти хотів?
Зразкова істота,
Живеш, як усі,
Але ж…
Є ж щось у душі?
Можливо, пісні?
Можливо, вірші?
Усі слова недолугі
На нашій землі.
Не здатні сказати
Того, що в тобі,
Бо ж
РОбота робОта
Монотонно красива,
Непотрібна турбота,
Точні рухи,
От і все.
© Богдан Кухта
2020
2
0
313
Коріння
Ми забули усе,
Де ж коріння моє?
Обросло у брехні.
Все не так,
Все не ті
Дописали за нас
Урядовий указ:
Вирубати ліси,
Попалити шляхи,
Замести і прибрати,
Неугодних убрати,
Мову нашу до тла,
До самого шрифта
Поміняти місцями,
Що ж то сталось із нами?
Ми забули усе.
Де ж коріння твоє?
Головою в стіну.
Помолився хресту?
Якщо легше не стало,
Тоді двічі замало,
Тричі - згадуй Алаха,
Крішну, Будду і Брахму.
Може хтось відповість
Або щось оповість,
Як забули усе,
Поховали старе,
А нового нема -
Взнати б Бога ім'я?
Чи прожили правдиво,
Щоб повірити в диво,
Якщо сонце заснуло,
Ми були чи не були?
© Богдан Кухта
2020
2
1
259
А все-таки...
А все-таки
Знову буде музика,
Люди й надалі
Співатимуть пісні.
Сьогодні і завтра,
В підвалі й на даху,
На енному поверсі
Звучатиме з розмаху.
Бабіна, касета,
Пластинка, болванка,
Яка б не була
Музична частинка,
В тобі зрезонує,
І ти оживеш,
Плескатимеш руками,
Відбиватимеш ногами
І навіть головою у ритм,
Качнеш,
Авжеш…
І щоб там не було,
Яка б не підкралась біда,
Один чи одна -
Натиснеш на «плей».
Міцніше за клей
Прилипай вухами
І разом із нами
У танець качай
Ліворуч, праворуч
Із тими хто поруч.
© Богдан Кухта
2020
2
0
205
2020-ий
2020-ий ломить кості.
Заходьте, святі, в гості,
Забирайте й виносьте тіла
Тих, кого з нами нема.
Одного забрала епідемія,
Другого війна,
Третій вийшов в магазин
Й досі нема.
Тут відмінки байдужі:
Це «він» чи «вона».
Смерть не перебирає,
Стирає з пам’яті
Букви, цифри
Й імена.
Затерти контакти
Не підніметься рука,
Видалити з мережі?!
Не свої слова.
Про те що:
Ми ті,
Що ходять по межі,
Ми ті,
Що ще живі,
…Ми ті,
Що не сліпі,
А може, і «ні»?!
Бо не помічаємо іншого
І серця його стук.
В когось болить…
Десь там,
Десь тут,
Тук-тук
2020-ий
Раз.
Ще раз…
2020-ий ломить кості,
Заходьте, святі, в гості,
Забирайте й виносьте тіла,
Тих, кого з нами нема.
© Богдан Кухта
2020
#poetry, #Поезія
0
0
300
Відпусти
Доторки до руки –
Розлуки знак,
Тож
Відпусти
Її,
Не тримай
Її,
Віддавши ключі,
Не дзвони
В порожні двері.
Від сьогодні в етері
Ти-ша.
Можливо, мовчання
Замінить бажання
Побути разом?
Раз –
ом
Два –
ом
Три –
ом
І так до кінця.
Вдих, видих –
І він
Медитує.
Нічого
Не чує,
Нікого
Не бачить.
Лиш крик журавля
Донісся з далля,
Відбився луною.
Що ж сталось
з тобою?
© Богдан Кухта
2020
#poetry, #Поезія
4
0
255
Дядечко Час
Час помало забирає
Все, що було дороге.
Лаконічно так говорить:
"Не твоє вже, не твоє."
Бог з речами, що зламалися,
Покришилися, розбились.
Так багато ще не встигли
Люди, що в мені лишились...
В серці заживуть рубцями,
Лишуть слід - важке прощання.
Всі вони - певен, любили,
Мали мрії й сподівання.
Не розділять більш зі мною
Миті в радості й журбі,
Хочу вірити в банальність,
Що вони там не одні.
І немає там нічого,
що б псувало їх буття.
Час мовчить,
Всевишній поруч,
Кличуть його на ім'я.
Мають вісті про родину,
Що у кого з нас нового.
Без емоцій просто й тихо
Вірять в нашу перемогу.
Хоч кричить старий годинник,
Скрип вчувається з далля.
Дід все далі промовляє:
"Не твоя вже, не твоя."
© Богдан Кухта
2020
1
0
232
Мукулатура
Книги відніс
На мукулатуру,
Кинув під ніс
Два кілограми добра.
Все перетруть,
Зроблять папір,
Прошу повір.
Обмін відбувся -
Маю бабло,
Вийшло купити
Буханку чорного.
Скільки хто дасть
За шмат вірша?
Пофіг культура.
Більше нема...
Книги скінчились,
Шукаю газети,
Журнали,
Листівки
Та свіжу пресу.
Дірка в бюджеті,
Навіть в манжеті.
Виїли миші
Моє ім'я.
© Богдан Кухта
2020
5
1
416
Коронавірусна скоромовка
Кара-кара-карантин -
Нова скоромовка:
"В парк та ліс
Не ходи,
Бо побачиш вовка."
Злий у лісі хижий звір
Всіх малят питає:
"Кара-кара-карантин,
Де мама блукає?"
-Всі у дома, Тільки я
Вийшла за поріг сама.
-Не потрібні пироги -
Швидше гроші оплати.
-Де їх взяти, я ж мала.
Грошенят таких нема.
-В бабці з пенсії візьмеш,
Їй прибавили.
- Авжеш!
- Хто ж ви, дядьку, взагалі?-
Обізвались молодці.
Враз Сірко заліз в кущі,
Обірвавши пагінці.
Кара-кара-карантин -
Нова скоромовка:
"В парк та ліс
Не ходи,
Бо побачиш вовка."
© Богдан Кухта
2020
3
0
321
Перша любов
Перша любов п'є чай з ностальгією,
Згадує доторки та слова.
Знову відчула себе повією,
Кому потрібні її "почуття"?
Солодкі цілунки, змиті у душі,
Лежать горілиць в калюжі на дні.
Червоні плями. Вигуки: "Мушу!".
Мусила стерпіти біль в животі.
Яка там романтика?
Троянди колючі
Лізуть у очі,
Шипами в зіниці.
Я ж підглядаю,
Хоча сам не знаю,
Хто та дівчина
В кухонному склі.
Їй обіцяли, що стане коханою,
Стала колишньою, як і мої
Перші симпатії, вірші...
Все стануло, як сніг
Коло ніг на весні.
© Богдан Кухта
20.06.2020
2
0
305
Напиши мені вірш
Напиши мені вірш
І повір,
Вийде в тебе не гірше.
Ну і що,
Що для інших
Немають ціни
Ці слова?!
Може, хтось знає краще
Й критикує зумисно,
Бо теорія мертва,
А поезія -
Слава Богу жива.
Пригадай заповіти
Прадавніх пророків.
Молитви заримовані
Вже прожили віка:
Карбувалися кров'ю,
Закалялися потом,
А що потім? - питаю.
Головне, що є ти
І є я.
Це кохання важливе,
Хоч є безліч історій, як ця.
Всі по-своєму різні,
Хоч усе це траплялось не з нами.
Із книжок дізнавались чужі імена.
Їм казали: "Не так",
А вони все уперто стирали.
Все стерпіли удвох
І дійшли до кінця,
Хоча вічність ніколи ,
Ніколи, ні-ко-ли,
Почуй, не зникає.
© Богдан Кухта
28.06.2020
1
0
193
Мені казали
Мені казали,
Але збрехали:
"Талант від Бога".
Підтасували
Усі розклади,
В конверт закрито,
Проплачені вгорі,
А я
Сиджу внизу
на сраці.
Мені казали,
Але збрехали:
"Досягнеш успіху
І загориш на п'єдесталі".
Згорів, упав
На дно - униз,
Політ нормальний -
Не журись.
Зоставив слід,
Або нема
Нічого в світі,
Лиш дира,
Протерті штанці,
Руки збиті,
Синці на сраці,
Діти в житі.
Зіграв у хованки,
Ховаючись від життя.
Усіх знайшли -
Мене ж нема.
© Богдан Кухта
21.07.2020
1
0
297
