Місця

➒ ➊ ➊

Де спогад за спогадом рине нестримно, бо серцем і поглядом так безупинно пробуджую в со́бі потік відчуттів, а пам’ять в подобі до про́житих днів змальовує дії, події, обличчя, слова і надії, жагу й протиріччя, нестриману пристрасть, довіру, зізнання, надію і відданість, мрії й бажання. Де мо́є кохання – паланням строкате – цілунки й зітхання із присмаком латте, пестливі торкання, й обійми чіпкі. Дощу шурхотіння і хмари важкі, жовтневі вітри і січневі морози, кав'ярні, двори, снігопади і грози. Де дух, як вітрила, де б’ються серця, де ніжність і сила, там мо́ї місця. В них в мене хтось є і в душі вже ця хтось. Як я в тих місцях маю бути в кого́сь ⌘ 05.VII-06.VII.2021 р., м. Дніпро

2021-07-07 05:57:13

3

0

Схожі вірші

Всі

Тени собственного сердца ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤

39

9

1553

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12045