Осінь (міра пекла, міра щастя)
➒ ➊ ➊
Жосслен Бомон¹ так помирав, як світ довкола в осінь рине. Холодний вітер листя вкрав, але ж я знаю – не загине, мов під звучання Морріконе², тепла природа все ж діждеться. Лиш до весни все охолоне, потім розквітне, підведеться. Осінь неначе міра пекла, яке я здатен пережити, бо рівноважна щастя мірі, що листопад може дарити. Жосслен Бомон так помирав. В уяві, мелодраматично. Холодний вітер листя вкрав. Воно відновиться циклічно -- 10.ХІ.2021 р., м. Дніпро ¹ Жосслен Бомон – вигаданий персонаж із фільму 1981 р. "Професіонал", драматичного трилера режисера Жоржа Лотнера з Жан-Полем Бельмондо у головній ролі. ² Енніо Морріконе – італійський композитор, аранжувальник і диригент. Автор композиції "Chi Mai", що стала саундтреком до фільму "Професіонал".
2021-11-10 11:46:15
2
0
Інші вірші поета
Замети мене Го́ри Перепитати Uкраїна
Інші поети
Asker Nerys
@Asker_Nerys
Влад
@Vlad_Demon
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Asteriya
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
3718
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5297