– Відмотайте!
– Відмотайте негайно! – благаю. – На моменти, де є почуття, де лише є довіра без краю, де наповнене сенсом життя. На те місце, де я не боюся, що всі дії помножать на нуль, де я виживу і розсміюся від ударів, порізів і куль. – Відмотайте назад, там не буде ні безсоння, ані агресії, а свідомість моя ще не знатиме про наявність журби та депресії, про помилки, недоліки, вади, про рефлексії хижу бездонність і про те, що ворожі гармати не вбивають, як в серці самотність. – Відмотайте, скоріше! Час плине! Я знайду ту, що досі кохаю, у ту мить, коли в мені все рине, коли є лиш довіра без краю, бо вона – сенс життя. Не боюся і не вірю, що не відмотати. Не зневірюся. Я не скорюся і не буду на титри чекати 🖭 8.II.2022 р., м. Дніпро
2022-02-08 20:06:48
1
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
просто веселка
ШИКАРНИЙ вірш, реально класний, автору аплодисменти ✨👏🏻✨
Відповісти
2022-02-08 23:05:49
1
➒ ➊ ➊
@просто веселка , дякую Вам!
Відповісти
2022-02-09 05:54:21
Подобається
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
44
21
1914
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1910