Ранок у Дніпрі
(кілька відчуттів і спостережень) Холодне повітря у заспані очі потоками, хвилями, мов маяття з думками своїми до пізньої ночі, до сну без видінь чи то до забуття. Жінки у пекарні запросять на каву. Ще до відкриття тонкі аромати. В маленьке горнятко гірку і ласкаву, наллють (мій бензин) і попросять: “Не спати”. Закохані люди, що на тротуарі стоять і вже зараз в боки́ розійду́ться. Ніхто не завадить прощатися парі – швидкий поцілунок. І знов обійму́ться. Роса на газонах, туман у низинах І сонячне світло слабке, світанко́ве. Приємна буденність в коротких годинах. Мій шепіт: “Люблю своє місто ранкове“ 23.ІІІ.2021 р., Дніпро
2021-03-28 09:31:19
3
0
Схожі вірші
Всі
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1986
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2499