***
Я не могла звикнути до освітлення.Мене досі сліпило.Я почула в голові голос,знайомий голос.
***


Жити - значить боротися .
                                           Цицерон
Я відкрила очі і побачила, що я знахожусь у кімнаті. Я сиділа на кріслі, навпроти мене було ще одне. Кімната буда дорого облаштована. Тут стояв камін і робочий стіл, шафа з книгами. Я вже не дивуюсь тому, що я кожного разу, незрозуміло-де опиняюсь. Я відчувала себе втомленою. І не могла пригадити, що вчора сталося. Але відчувала, що щось незвичайне. Доки я сиділа, в кімнату зайшов, той чоловік з бородою. І перша думка була, що я про все дізнаюся. І тільки я глянула в його очі,я зразу все пригадала:
– Що з ним ? , - запитала я.
– З ким? , - відповів він мені питанням.
– Із Вольдемаром ? , - ледь не закричала я.
– Я не хочу тебе засмучувати, але…
– Він мертвий ?! , - закричала я .
– Не потрібно так переживати...
Я вибігла на вулицю. І відчула, що десь зробила жахливу помилку, але де ?..
Як я могла це допустити ?
І тут я подивилась вперед,прямо перед моїми очами стояла Вона - Оксана .
– Що ти тут робиш ? , - закричала я.
– Тебе чекаю , -спокійно відповіла вона.
– Як тобі вдається бути такою спокійною? Навіщо ти тут з'явилася ?..
– Що хотіла,те й зробила , - з усмішкою на обличчі, відповіла вона.
– Чи мені кожного разу,як я захочу,щось зробити,запитувати в тебе дозволу? , - сказала вона,засміявшись від своїх слів .
– Не завадило б , - прошепотіла я .
– Ти ж прекрасно знала,що я не пропущу нагоди , перевести тебе на свою сторону .
– Я знаю це , але і ти знай . Я ніколи в житті не буду на твоїй стороні , - прокричала я .
– Це ми ще подивимося...
З мене досить ! ,- подумала я і побігла прямо на неї. А вона.. Вона зникла. Я почула її голос , за своєю спиною. Повернулась і побачила її усміхнене обличчя. І тут я не витримала. Я впала на землю. І подумала, що хочу , аби з нею щось сталось. Я вклала в цю думку, всю свою злість. Прозвучав вибух. Величезний вибух.. Я ледь не втратила слух . В нерозумінні того ,що відбувається , я  відкрила очі. І побачила , що попереду  мене була величезна яма, а на дні цієї ями, я побачила – Її :
– Невже я її вбила, невже я вбила людину ? , - прошепотіла я , ледь чутно .
– Ні , не вбила , - почула я голос , недалеко від мене.
Я навіть не повернулась,просто сказала:
- Але ж вона мертва. Виходить, я вбивця.
- Ти нікого не вбивала, це не дівчина, це лиша її дух, створений моєю фантазією.
В мене для тебе дві новини...
- Які ? , - чомусь,дуже швидко заспокоївшись, запитала я.
- Перша, в тобі нарешті відкрились сили. Друга, в тобі є руйнівні сили, ще й великих маштабів. Спочатку я подумав , що ти в собі відкрила нові сили , але ні , ти працювали з фантазією .
- Я не уявляла цього вибуху . Я лише захотіла, більше ніколи її не бачити...
- Але ж це добре , - промовила я ,після тртвалого мовчання.
- Я зруйнувала частину землі, тепер на цьому місці, можна
зробити, наприклад, озеро.
- Ти права... В цьому світі не вистачає озера.
- Так, не вистачає . Створіть його.
- Ти запропонувала, ти і створюй.
- Але , я не вмію...
- Ти все вмієш...
- Добре, що треба робити?
- Все дуже просто. Уяви озеро і все .
В цьому світі, це зробити буде легко, бо він вигаданий, це мій вигаданий світ .
Замість того, щоб спочатку уявляти, я стрибнула всередину. Думала буде боляче приземлятися,але все обійшлось . Хоч і довго було падати, але я приземлилася легко.
Дійшла до тіла , цього духа. І тоді уявила звичайну лодку . Підняла на руки тіло і переложила його на неї . А тоді закрила очі, уявивши, як ця яма заповнюється кришталево чистою водою. Відкривши їх, я здивувалась, як легко все вийшло.  Ми на воді , підіймались до верху. В очах потемніло . І я знову почула цей голос в   голові..