Повисла хвилина тиші різко обірвалася скрипом дверей. Перед моїми очима з'явилася сама справжня божа кульбабка. Літня жінка з милою хусткою на голові насторожено пройшла вперед, чинно привіталася і сіла в крісло, ставлячи широкий підпис у договорі. Її поява насторожила мене ще коли вона тільки увійшла до кабінету, тому що бачити клієнтів похилого віку мені майже не доводилося. Найчастіше вони вкрай негативно ставилися до лікарів, у яких, крім самогону та трав, було ще щось у призначенні. А люди з таким багатим життєвим досвідом і самі могли вправити мозок кому завгодно. Тому я хвилинку зачекала, аби вона зібралася з думками й мовила:

— Розповідайте, Дано Василівно, — почала я з ентузіазмом, — що вас турбує?

— Мене? — усміхнулася старенька, дістаючи із затертої, картатої сумки пошарпаний зошит на дев'яносто шість аркушів. Дбайливо відкривши перший лист, вона плюнула на палець і почала свою викривальну тираду. — По-перше...

О, велика богиня божевілля! За що ти звалила на мене свою дочку, після якої мені й самій знадобиться допомога душевного лікаря? Інсанія, хіба тобі не вистачало моїх щоденних мук серед хитросплетінь людської душі та пам'яті? Поки я з професійною усмішкою психолога «І це теж минеться», співчутливо кивала Дані Василівні, в моїй голові гула зграя бандерлогів. Це ж треба було додуматись! Вона записувала у щоденник компромат на кожного свого сусіда. А градація їхніх провин, викликала в мені бажання виписати їй довідку. Кого там тільки не було: "Повії", "Кобелини", "Фульгани", "Наркомани", "Бандюки", "Боржники" і так далі. Тримаючи в руці це диво класифікації, я ледве стримувалася, щоб не засміятися на всю горлянку, як кінь.

— І що, правда повія? — співчутливо перепитала, уважно вивчаючи список сусідів клієнтки з цією позначкою. Таких набралося вісім душ. 

— Сама що не є, дитинко! Бач, чого надумала, о шостій годині ранку на роботу йти! Це тільки повії та маніяки ходять на вулицю в такий час! — вузлуваті пальці поправили рідке волосся, яке вибилося з-під хустки від сильної жестикуляції. — Яка нормальна людина погодиться працювати до світанку? Як є повія, як є!

— А що ви самі не спали? Мабуть, тиск замучив? Чи кішка розбудила? — поцікавилася, аби зрозуміти для чого ж вона прийшла. Навряд чи їй не було чого робити, чи з ким поговорити. 

— Та як же тут поспиш, Елайночко, коли довкола нелюди окаянні бродять. Суцільні бандити, фульгани та метелики нічні. Як подумаю про них, так одразу й думка приходить — що, коли я засну, а вони когось та й приб'ють? А хто ж крім мене помітить це? Вартовим то не до дрібних шавок! Їм би маніяків всіх переловити, а то розвелося їх в Делірії — жах!

— Бабо Дано, ну невже нікого немає у вашому домі, кому можна було б передати вахту? Я в житті не повірю, що така досвідчена жінка не знає, до кого звернутися.

— Я після служби у розвідці нікому не вірю, най не дурне дівчисько. Знаю в нашому місті кожного пацюка, і якщо хтось надумає чогось утнути, тут же поскаржуся у відповідні органи. Хто ще в нашому місті здатний на таке? Та ніхто!

— А все-таки, невже ви записалися до мене на зустріч лише через цей список? — недовірливо протягнула, намагаючись підштовхнути бабусю до суті. — Така досвідчена людина, як ви, навряд чи сильно б переживала про цих порушників. З вашим то великим досвідом…

— А ти розумна... — радо констатувала бабуся. — Спати не можу я. Постійно здається, що хтось переслідує. Вже і настої пила, і пігулки, а сенсу... Розігралася професійна параноя. Хочу, щоб ти на своєму магкамі перевірила вчорашній день і вгамувала мою собачу хватку, поки я дуба не дала з усіма цими переживаннями.

— А що саме вас стурбувало? Мені потрібно знати, що буду шукати.

— Сусід мій і стурбував. Ні з того ні з сього привітався і спитав, як справи. Став поглядати на мене, як маніяк якийсь. Посміхається так, ніби я в нього квартиру хочу купити втридорога. 

— То, може, ви йому подобаєтеся? — слушно припустила я. Все ж таки шанс, що ця бабуся викликає у когось романтичні думки трохи більше, ніж те, що вона комусь знадобилася на старості років та й у мирний час. — Подивіться на себе, ви гарна, жвава пані. Цілком ймовірно, що він так виявляє свій інтерес.

— Елайночко, — глузливо підійняла брову старенька, — не сміши мою вставну щелепу. Я хоч і параноїк, але розумний, і ще можу адекватно оцінювати себе. Якого дідька йому здався буркотливий командир у спідниці, котрий знає компромат на всіх його друзів? Ці старі хричі в нашому підвалі досі грають карти на роздягання і його замучила б гордість, якщо я переграла б їх. А я б їх точно переграла! Діставай свій прилад, дитинко. Діставай... Не витрачай час на порожню балаканину.

Поперхнувшись повітрям, постаралася стерти з голови компанію сімдесятирічних чоловіків, які грали у сімейних труселях в дурня. Так і бачила, як вони крутили свої вуса і на вузлуваті пальці й буркотіли, наче трактори. Картинка настільки яскраво з'явилася перед очима, що я аж здригнулася. Від деяких подробиць клієнтів хотілося відмити пам'ять милом. Зате де б я ще так могла побавитися над людьми? Іноді мені здавалося, що жодна книга не придумала таких нереальних і безглуздих історій, як звичайне життя. 

Витягнувши магкам, я активувала його і промовила заклинання. Ще раз занурившись у чужі спогади, промайнула думка, що треба було мати величезну відвагу, аби пустити у свої спогади когось чужого. Втім, долина пам'яті Дани Василівни була захищена не гірше за всяких там багатіїв. Багато світлячків застигли в скляних сферах і могли розбитись, якби їх взяли в руки. Мабуть, вона справді була гарним військовим, раз навіть на старості років в її голові тримався настільки сильний ментальний блок. 

Переглядаючи по черзі доступні спогади, я зрозуміла, як нудно жила увесь цей час. Дана Василівна, попри свій похилий вік і досить пишні обсяги, була вкрай рухливою. В одній зі сфер я побачила, як вона била якогось п'яного чоловіка, котрий бажав вкрасти в неї гроші. Неначе в якомусь бойовику вона орудувала своїми великими габаритами та відтісняла нападника до стіни, щоб придушити його своєю неосяжною душею. У пориві пристрасті вона схопила свій гаманець і почала відважувати їм ляпаси, вичитуючи скривдженим голосом. Мало того, бабуся була щиро обурена, що якийсь хуліган признав її слабкою жінкою. 

В іншому спогаді вона здалася мені людиною з дуже тендітною емоційною організацією. Коли якийсь чоловік сказав, що з її великими габаритами їй не вистачить спритності захиститися від нападника, баба Даня повалила його на підлогу і сіла на нещасного зверху. Поки той намагався вивільнитися зі сталевої хватки та хоч трохи вдихнути повітря, жінка крила його таким лексиконом, що навіть шевці позаздрили б. При цьому всьому, мужчинчик перший час ще відбивався, а потім просто благав аби вона злізла з нього. 

А ось шукана сфера мене справді насторожила. Було щось дивне в тому старому, що напружувало мене швидше на інтуїтивному рівні ніж на професійному. Я дивилася на його худе тіло, гострі вилиці та нічим непримітні очі, не розуміючи, що ж було не так. Торкнувшись ілюзії пальцями, по зображенню пішли хвилі, і картинка на декілька секунд зникла. Що, якщо страх баби Дани був не безпідставний? Я не могла ігнорувати подібне. 

З чужої пам'яті мене вирвав черговий стукіт годинника та мудрість моєї власної бабусі: «Параноя — це спроба мозку продовжити свої шанси на життя. Головне, не забути за нею пожити».

— Який розумний годинник у вас, — промовила старенька. — Чудовий винахід.

— Дякую. Це подарунок моєї бабусі.

— Мудра жінка. Як думаєш, у мене справді кришечка з'їхала з каструльки чи ти теж помітила це?

— Бабо Дано, а ви не хочете звернутися до Вартових? З професійної точки зору у вас лише брак уваги та людського тепла, а ось той дід мене теж напружує. Наче й не він зовсім. Не бачила раніше нічого подібного. Коли я торкнулася його, по ілюзії пішли хвилі. Наче він під заклинанням зміни зовнішності був. 

— Хвилі кажеш? — зло примружилася старенька, підриваючись зі свого місця, ніби склавши в голові шматочки одного пазла — Невже мій старий знайомий знову вирішив побешкетувати моїм коштом? Ну, постривай... Я тобі влаштую гаряче привітання...!

— Ви куди? — крикнула їй навздогін, але було вже надто пізно — двері зачинилися. — І що сьогодні за день такий? Усі тікають, навіть не попрощавшись.

Поставивши використаний магкам в коробочку, я ніяк не могла зрозуміти, що все-таки таки побачила в тій людині. Наступна зустріч Дани Василівни була призначена на завтра, і я сподівалася, що вона пояснить мені свою поведінку. За вікном світилося сонце, натякаючи мені, що варто було перекусити. Приймання клієнтів відбирало багато часу саме через подорожі минулим і в середньому, за день виходило допомогти трьом - чотирьом людям. Так і вийшло, що закінчивши з інкубом та бабкою, вже настав обід, і мій живіт дуже обурювався через байдужість господині з цього приводу. Накинувши на себе піджак, я взяла ключі від кабінету, закрила його і пішла до найближчої кав'ярні поїсти. Проблеми проблемами, а чай за розкладом.