Після кілометрової черги на пошті та дурної розмови з матір'ю, відчуття свята випарувалося, так і не з'явившись повною мірою. Дивлячись на дерев'яні двері в кав'ярню, я вже думала порушити обіцянку і вирушити додому — в тепле ліжечко. І я б пішла, але, як на зло, мене помітили:
— Ура! Народ, тут Еля повернулася! Нап'ємось! — заголосили вхідні двері, широко відчиняючись. — Ну, чого ти, як не рідна? Проходь давай, там весело.
Поглянувши на заповітну дорогу до будинку, я похитала головою, пообіцявши собі випити чашечку чогось зігріваючого і повернутися до себе. Зайшовши в прохід, я не повірила своїм очам — у «Тихому домі» стояв такий аншлаг, що яблуку не було де впасти. Ліворуч від входу Алан повісив на стіну половий килимок і табличку «Співбутильник на годину. Звати Арчі». Незвичайний співрозмовник якраз про щось щиро говорив з п'яним у мотлох відвідувачем, коли я шукала куди можна було розмістити свою промерзлу тушку. Але, нажаль, хоч якесь вільне місце було тільки там. Тому я подалась ліворуч, проти волі підслуховуючи чужу розмову.
— ...а вона ніяк! Я їй і духи дарував, і квіти! А вона мене відшиває, та й так по дурному... а я ж люблю її до божевілля!
— Як же я тебе розумію! Ти їм усе, а вони тобі тільки бруд в душу несуть! Одне розчарування. Ніякого тепла та затишку! — Арчі позіхнув і сонно промимрив. — Тільки тупцюють по твоїй самоповазі та порівнюють із порожнім місцем...
— Так! І головне носа кривить, морщиться ніби я їй не троянди вручив, а полин... і що мені робити? — шморгнув чоловік. Мій ніс вирішив привітатись і вітально шморгнув у відповідь. Ми переглянулись. Вирішивши, що знайомство відбулося, я присіла і повісила пальто на спинку стільця. А ось килимок почав сопіти — схоже надихався спиртного та заснув. — Доброго вечору?
— І вам доброго. Що, жінка не оцінила благородного пориву вашого серця? Погана жінка значить, — співчутливо кивнула, підзиваючи до себе єдиного офіціанта в цьому місці. — Мені чогось зігріваючого, без кави, будь ласка.
— Ласкаво просимо, пані відьмо. Я передам Алу, що ви прийшли, — Кай хитро посміхнувся і пішов приймати інші замовлення, а я так і дивилася на п'яного сусіда по столику.
— Непогана, просто дивна.
— Чому ж? — поцікавилася, розглядаючи людину, що сиділа навпроти. Він був цілком гарний на вигляд: коротка стрижка, сильне тіло, приємний одеколон, проникливий голос і, судячи з дорогого коньяку, гроші теж були. — Мені важко уявити, що від вас бігають дівчата.
— А вона бігає! Як тільки підходжу, закриває носа долонею і тут же бігти! Я її наздоганяю, за руку беру, а вона дивиться на мене очима повними сліз і так своїм гарним носиком шморгає, що мені соромно стає! Очі червоніють, обличчя в плямах і щось щебече про мої духи...
— Носиком, кажете? — мені згадався мій нещасний ніс після алергії. Ми з нею родичі, чи сестри по нещастю? Аж надто схоже описав симптоми. — А чи не пробували до неї підійти так, без нічого? У вашої красуні схоже алергія на парфумерію, тому така і дивна.
— Ік, — стрепенувся сусід. — Алергія?
— Ага. Погано їй від усього пахучого, ось і біжить від вас. Повірте мені, я, коли маю загострення алергії, не те що про кохання не думаю, я взагалі ні про що не думаю, намагаючись не чхати.
— Ік, — відвідувач задумався, почухав коричневий чуб на голові й, залишивши гроші, поспішив одягатися. — Дякую вам, я піду виправляти ... Ік! Ситуацію. Ік! Гарного вам вечора! Ік!
— Дякую...
Дивлячись на товариша, який виходив хитаючись на вулицю, мені згадалися слова матері про пошук чоловіка. І що б я робила з ним у такій ситуації? Ось закохається в мене гарний балбес, травитиме ненароком кавою і запиватиме недосип в найближчій кав'ярні. А що далі? Терпіти його та пояснювати, що та як? О! І це ще навіть не кажучи про оживаючі предмети! Я колись у дитинстві захворіла, і якось випадково оживила бюстгальтер. А ще якось унітаз. От як би я пояснювала своєму хлопцю, чому вони говорять? Навіть не так! Що б він відчув, вмостившись своєю філейною частиною з ранку на обідок, який почав би йому жалітись, що його не люблять і поливають лайном? Ні, я ще не готова до стосунків!
— Ти спиш? — покликала я килимок, бажаючи поговорити про насущне. Тихе сопіння підтвердило мій здогад і я з сумом зітхнула. Залишивши свої речі за столиком, вирішила відвідати барну стійку.
Навколо гарбуза роїлися люди, танцюючи під легку святкову музику. Алан повісив над нею неонову вивіску "Люсіаліна́рія", а нижче дописав "Перевірка на тверезість". І чого це він їм імена дав, та ще й такі зубодробні. Їй богу якесь знущання. Не кожен тверезий вимовить з першого разу правильно, а він розважати п'яних повадився.
— Ело! — закричала стійка, вітально дзвонячи келихами на поличках. — Ти прийшла! А ми тут без тебе вже напилися... І навіть встигли попустувати на славу. Он, Арчі обіймають пів вечора витончені красуні, бажаючи втішити нещасного. А мене геть, кожен третій… — стійка відволіклася, поглядаючи на відвідувача — Красень, у синій сорочці, ти хоч морду свою витри, перш ніж звалюватися на мої пишні груди!
— Та вони ж дерев'яні! — пробурмотів клієнт, вмостившись щокою на стільню. Від подібної образи Люся обурилася і закричала:
— Зате мої! Нема чого слини свої розпускати на моїх дівчаток! Своїх відрости спершу, а потім чужі критикуй! У самого, мабуть, маленькі, а на мої намовляєш!
— Люсь, він чоловік, — натякнула я стійці на те, що у нього грудей бути не могло. Але, мабуть, стійка теж уже була п'яна вщент. — Вгамуйся.
— Та я й то більше мужик, ніж ця ганчірка!
— Ну, годі, Люсь. Досить. Краще налий мені попити чогось, а то я зовсім задубіла. Морозить моторошно...
— Зараз організуємо! — простягла задерикувато стійка, посовуючи мені склянку з якимось соком. — Пробуй, допоможе.
— А що там? — недовірливо перепитала, намагаючись вловити аромат. Як на зло, ніс заклало і я ледве почула запах цитрусових. — Гаразд, чорт із ним.
Випивши залпом солодкий коктейль, почала розглядати кафешку. З нашої першої зустрічі вона дуже змінилася. Коричневі тони стін стали менш помітними на тлі помаранчевих святкових прикрас. Повсюди стояли гарбузи із запаленими свічками. Мабуть, Алан розраховував на романтичну обстановку, а потім зрозумів, що з меблями, які говорили, ніяка романтика не світила.Так і уявила, зайшла якась парочка, попила чаю та ось уже потяглася до поцілунку, як барна стійка їм зашепотіла:
"Ей, чоловіче, якщо ти так цілуватимеш її, то вона від тебе втече через день! Чуттєвіше! Потилицю тримай, щоб не втекла! І ручкою її, ручкою обійми!"
Картинка настільки яскраво спливла перед очима, що я засміялася від своїх думок. За чужими розмовами та танцювальною музикою цього навіть не було чути. Піднявши очі вище, зустрілася поглядом з недавнім статним лордом. Тим самим, із пошти. Якби не довге чорне волосся, я б і не впізнала його.
— У вас чудовий сміх, — тепло посміхнувся чоловік, підходячи ближче. Ковтнувши зі склянки напій, він залишив його на стійці та сів на сусідній стілець. — Знаєте, кажуть, що божевільна Інсанія розламала великий пазл і розкидала людей по всьому світі, щоб вони не знайшли одне одного. Але шматочки все одно продовжують тягнутися, щоб одного разу стати єдиним цілим. Як ви думаєте, може ми недаремно зустрілися знов?
— Ви вірите у її існування? — здивувалася я, намагаючись зібрати думки в купу. Від частування Люсі справді кинуло в жар, навіть занадто. – У наші дні її майже не згадують.
— Знаю, але з усіх богів вона мені подобається найбільше. А хто ближчий вам?
— Теж Інсанія. Зі всього пантеону вона хоча б не приховує свого безумства і не виправдовує добрими намірами свою жорстокість.
— Схоже, наші пазли досить близькі, — легка посмішка торкнулася чоловічих губ. Простягнувши долоню, він представився. — Ві́лард Рейн.
— Елайна Мортал, — мої пальці майже дотяглися до долоні Віларда, як невідомо звідки з'явився Кай і тицьнув у них чашкою гарячого шоколаду. Здивовано піднявши брову, натякнула на етикет, але мене не зрозуміли. — Дякую, Кай.
— Алан просив вибачитись, що не зміг відразу підійти. Але він дуже скучив і приготував вашу улюблену страву. Зачекайте кілька хвилин.
Офіціант багатозначно глянув на мого компаньйона і скуйовдив свій рудий їжачок на голові. І для чого це він влаштував цю виставу? Не розумію. Від втоми, в моїй голові гуло, а гучна музика ніяк не сприяла розумовому процесу.
— Не знав, що ви тут не самі.
— Прийшла провідати знайомих, але вони були зайняті, — у носі нещадно лоскотало і я чхнула. — Вибачте, мабуть, застудилася.
— Нічого страшного. Може, вам варто відпочити? Тут галасливо.
— Мабуть, ви маєте рацію.
В очах трохи попливло і я зрозуміла, що варто було закруглятися. Взявши зі столу чашку з гарячим шоколадом, почала пити. На смак виявилося досить гірко, але бадьорило гарно. В'язкий напій огортав і зігрівав, викликаючи бажання вкластися прямо на стійці та заснути. Нема чого було пити дивні коктейлі, Елайно. Не. Ма. Чо. Го Заплющивши очі, насилу вловила на краю свідомості чийсь глибокий голос — "О так, дитинко. Поцілуй мене ще раз, ти така гаряча... " І провалилася в темряву.
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку