Діставшись робочого офісу на мене чекав сюрприз у вигляді вкрай специфічного клієнта. Це був справжнісінький фенікс, котрий палахкотів вогнем. І його зовсім не бентежила протипожежна сигналізація, яка затоплювала коридори водою. Поки по всьому поверсі гуділа сирена і магічні кристали поливали дощем його голову, молодий хлопець, як ні в чому не бувало, сидів на обгорілій лавці, склавши руки на грудях. Весь його вигляд казав: «Я спокійний, але якщо ти не віриш, я спалю цей будинок до тла і сидячи на купці попелу повторю тобі це знову».

Дивлячись на це руде диво під два метри, я зрозуміла, що мій офіс знаходився на межі нового ремонту і було б непогано заспокоїти нелюдя. Крокуючи під крижаною водою, я привіталася з ним, наче нічого й не трапилось, і запропонувала увійти. Хлопець оцінив і навіть трохи зменшив силу вогнища, що було дуже до речі — диван не зрадів би осінній засмазі. Підписавши з ним документи, я почала розпитувати, що ж привело сюди цю вогняну істоту. Адже зазвичай вони жили окремо на своїх територіях і рідко покидали їх межі.

— Неконтрольовані спалахи гніву під час роботи. Є у мене кілька клієнтів, які доводять до нервового тику та самоспалення. Пропишіть мені якісь заспокійливі таблетки, і я піду, добре? — мабуть, йому не дуже хотілося, щоб хтось копався в його голові. Але така вже робота психолога — нічого з цим не зробиш.

— Без проблем, але мені все одно треба дізнатися деталі для документації. Як щодо подорожі за спогадами? Вам навіть не потрібно буде нічого розповідати.

— Вона вам не сподобається.

Хлопець награно відкинувся на спинку крісла, а я ледве змовчала, аби не відповісти йому все, що думала з приводу останньої фрази. Працювати з чужими тарганами було в принципі малоприємно, і я ніколи не знала, що могла побачити або почути в чужих думках. Іноді там можна було зустріти таке, що навіть травмувало. Тільки от проблеми кожного завжди були для них найгірші, або найболючіші просто тому, що належали їм. 

Наклавши заклинання, перед моїми очима знову опинилася долина пам'яті. На відміну від інших клієнтів, сфери цього нелюдя були оточені вогнем, через що торкатися їх було ще тим задоволенням. Розглядати спогади було також складно. Полум'я перекривало картинку і доки я знайшла потрібну, мої пальці вже були добряче обпалені. Дивлячись на те, що відбувалося у сфері, очі полізли на лоб та весело підморгували нервовим тиком. Чесне слово, якби не було так боляче, я сміялася б на всю горлянку.

З долини снів я дізналася, що Калео підробляв у новому салоні краси майстром з епіляції. І все б нічого, якби його не побудували поблизу території перевертнів, які вирішили олюднитися. Варто було Лео позбутися від зайвого волосся на ніжках чарівної пані альфи, як їй дзвонили про проблеми в прайді, і на тлі нервів вона звільняла тварину сутність. Дивлячись, як хлопець чотири рази поспіль пробував закінчити процедуру під їдкі зауваження, я зрозуміла всю суть марної праці. Через чотири години, він палахкотів вогнем так, що випадково обпалив вовчицю, яка потім нажалілася керівнику на горе працівника. Як він не спалив її живцем, для мене залишилося загадкою. Керівник же, замість захисту свого підлеглого, послав його до психолога за довідкою, загрожуючи звільнити.

Розумом я усвідомлювала, що тут не допомогли б ні зілля, ні пігулки. Сидячи у своєму кріслі й сумнівно дивлячись на рижика, я намагалася придумати, чим йому можна було допомогти. Око фенікса кокетливо сіпнулося, моє око вирішило відповісти люб'язністю і теж привіталося з ним.

— А ви не бажаєте змінити роботу? — промайнула в голові єдина адекватна ​​думка. — Чесно кажучи, я б радила перевіритися вашому керівникові та тому стерві, бо проблема в них.

— Хочу, але кому в Делірії потрібні нервові фенікси, здатні спалити дім у лічені хвилини? Мене сюди взяли тільки тому, що новий салон, а так... всі бояться, що я принесу невдачу їм та позаплановий ремонт.

— От зараз і дізнаємося! — надихнулася я, дістаючи телефон з кишені. Знайшовши потрібний номер, зателефонувала і стала чекати відповіді. — Ало, бабо Дано, пам'ятаєте, ви мені хвалилися, що знаєте у нашому місті кожного нелюдя? А вам невідомо, якому з них потрібен дуже гарячий працівник?

— Наскільки гарячий? — одразу ж перепитала бабуся підозрілим голосом, поки на задньому плані чулося: «Це хто тобі там хахаля шукає?! Гарячіше мене немає нікого! Навіть не думай, жінко!»

— Градусів так на шістсот, якщо треба. Приїжджому феніксу терміново потрібно допомогти.

— У мене знайомий ювелір шукає собі помічника. Як гадаєш, піде?

— Піде, саме те! — зраділа я, насолоджуючись реакцією Калео. – Продиктуєте номерок? З мене тортик.

— Звичайно, пиши...

Записавши числа, я попрощалася з бабою Даною, наклала протизаймисте заклинання на клаптик паперу і вручила клієнту. Величезні золотисті очі дивилися на свою перепустку в нове життя з такою недовірою і водночас щастям, що мені навіть захотілося обійняти нещасного. Це ж треба було довести живу істоту до такого…

— Пані Елайно, а...

— Просто зателефонуйте. Містера Голда, напевно, вже попередили про вас. У цієї жінки багато зв'язків, тому не хвилюйтеся. Вас схвалять.

— Я ваш боржник, правда! Якщо мене приймуть, я вам що завгодно зроблю!

— Домовилися! — розсміялася я. — Якщо я втомлюся від роботи, зателефоную вам, щоб ви спалили офіс,  а поки його відбудовуватимуть, я собі гарно відпочину.

— Та хоч зараз! — Калео посміхнувся і запалив у руці вогник, підкидаючи його у повітря. Диван, який не бачив усмішки клієнта, гикнув від страху.

— Караул, врятуйте! Вбивають! — пролунав крик позаду Лео.

Нелюдь, який точно не чекав подібного, стрепенувся і фаєрбол полетів прямо в мій диплом, котрий висів у фоторамці над диваном. Гучний крик наповнив кабінет, перекриваючи навіть протипожежну систему. Я втомлено стукнулася головою об стіл, поки на задньому плані лунало трагічне завивання: «Я надто молодий, аби помирати!», «У мене навіть диванчиків маленьких ще немає!», «Не кидайте мене на смерть!». Зі стелі полилася вода, заливаючи вогонь, але нітрохи не заспокоюючи мої нерви. Запам'ятай, Ело! Ніколи не каркай надалі! Це завжди вилазить боком.

Піднімаючи очі на шокованого фенікса, який налякано тримався за серце і повільно усвідомлював, що накоїв, я могла тільки похитати головою. Система безпеки вкотре затопила кабінет і мене разом із ним. Вода стікала навіть із кінчика носа, щоб її. Одяг безпардонно прилип до тіла, викликаючи свербіння. Від холоду, по шкірі квапливо пробігло стадо мурашок. Все-таки кристали мали ще й охолоджуючий ефект, для якнайшвидшого усунення вогнища. Як результат, прощалася я зі своїм клієнтом замерзлою, промоклою і в засмучених почуттях.

— Ело...? — тихо покликав диван, коли Калео отримав пояснення і пішов.

— Що? — бурчала я, знімаючи з себе піджак і натягуючи поверх вологої блузки пальто. Йти додому у мокрому не хотілося, але особливого вибору не було. — Думаєш, я кричатиму на тебе? Не буду. Мені від цього сухіше не стане. Я просто втомилася, знаєш?

— Вибач... я правда не хотів… — засмутився він.

— І він не хотів. Але в результаті я тут стою мокра та замерзла, — видих зірвався з губ. Натиснувши на скроні пальцями, я на мить прикрила очі, а потім вийшла з кабінету.

Нічим непримітні коридори теж були усі в калюжах. Прямо не Хелловін, а всеконторний потоп. Це зовсім не було схоже на свято. Стільки турбот звалилося, а ще треба було відправити зілля вагітній вовчиці та зайти до Алана. Не кажучи вже про святкове готування та посиденьки з чашкою чаю. Хотілося напитися в мотлох і заснути під теплою ковдрою, не думаючи про чужі проблеми.

А ось Делірія, на відміну від мене, вже бурхливо святкувала. То тут, то там чулися пісні, верески та сміх мешканців міста. Малі діти бігали в милих костюмах з пакетами й клянчили солодощі у перехожих. Всі веселилися, доки я мерзла та сьорбала носом. Холодний осінній вітер пронизував пальто. Щоб хоч якось зігрітися, я натягла теплий шарф вище, на ніс. А що? Йому теж було холодно, а рукавицю для нього ще ніхто не придумав. Нажаль.

Діставшись до будинку, я змогла переодягнутися в м'який бордовий светр та чорні штани. Мало ж бути хоч щось теплим в цьому світі? Знайшовши на полиці мою улюблену пару червоних в горошок шкарпеток, я надягла поверх них масивні черевики й кинула необхідну колбу в сумку. Виходити надвір зовсім не хотілося, але треба було. У сухих речах уже не було так холодно, і я могла із задоволенням насолодитися атмосферою свята і навіть величезна черга, простягнута на метрів з двадцять до пошти її не зіпсувала.

Вирішено. Посиджу трохи в Алана, повернусь додому, насмажу собі картоплі та висплюсь на честь Хелловіну. Головне, не забути вимкнути телефон, щоб п'яні клієнти не дзвонили всю ніч. А заразом і тортик замовлю бабі Дані — Містер Хоум напрочуд смачно пече, їй точно сподобається. Ну, свято, постривай!