Жити вічно
Кристиан Громов
Хто я такий? Я знаю? Від всесвіту, до краю? Від дотику, до шуму.. Я - ☀️, і я мушу Малювати ранок, створювати пісню, хай не дуже гарно, хай у грудях тисне. Хай не кращі рими, чи замало сенсу. Всеодно єдині: ці слова і ❤️, Ці долоні, дотик, Ось цей голос, очі. Всі фальшиві ноти, Й неймовірні ночі. Найгарніші квіти.. Магістралі.. труби.. Хочеш вічно жити? Дихай повні груди. Усміхайся ледве, Та стріляй очима. І підтримуй небо, Сильними плечима. Я щасливий, знаєш✨ В кожному моменті: Коли засинаю, як сміюсь легенько, Кожної хвилини. Може - іронічно, Але щастя плине, і воно - циклічне💫 *** Все що є, отак, Живе. Минуть роки, сторіччя. Якщо все буде так, Як є, То хочу, справді, жити вічно❤️ c.g.
2021-06-09 15:55:19
1
0
Інші категорії
Любовні Пейзажні Гумористичні Соціальні Вірші до свят Для дітей
Інші поети
Black Hole
@Black_Hole
Схожі вірші
Всі
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4259
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11556