Жити вічно
Кристиан Громов
Хто я такий? Я знаю? Від всесвіту, до краю? Від дотику, до шуму.. Я - ☀️, і я мушу Малювати ранок, створювати пісню, хай не дуже гарно, хай у грудях тисне. Хай не кращі рими, чи замало сенсу. Всеодно єдині: ці слова і ❤️, Ці долоні, дотик, Ось цей голос, очі. Всі фальшиві ноти, Й неймовірні ночі. Найгарніші квіти.. Магістралі.. труби.. Хочеш вічно жити? Дихай повні груди. Усміхайся ледве, Та стріляй очима. І підтримуй небо, Сильними плечима. Я щасливий, знаєш✨ В кожному моменті: Коли засинаю, як сміюсь легенько, Кожної хвилини. Може - іронічно, Але щастя плине, і воно - циклічне💫 *** Все що є, отак, Живе. Минуть роки, сторіччя. Якщо все буде так, Як є, То хочу, справді, жити вічно❤️ c.g.
2021-06-09 15:55:19
1
0
Інші категорії
Радісні вірші Поеми Подійні Пейзажні Для дітей Сумні вірші
Інші поети
Girl Unknown .
@XaGirlWithNoNameX
Malka Ibrahim
@Malka_ibrahim
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5851
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5104