Альбом

Антон Шаталов

Чорно-біла світлина, В старому-старому альбомі, Що й сторінки із нього летять, На яких мої родичі сплять. Жовта обкладинка, сірий папір, Клей, що старіший за мій милий дім. Запах історії, колір життя, Тінь зазеркалля, серця биття... Та мить, споглядання — минула вона, Як згорнув я альбом, де родина моя.

2022-11-19 11:35:40

7

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Н Ф

Дуже гарно описано. Люблю старі фотоальбоми...в них стільки шарму.В тих чорно-білих фото стільки життя,стільки правдивості.Іноді дивишся і уявляєш тодішню атмосферу,тих людей і їх настрої...Вони мов скарб.

Відповісти

2022-11-19 15:36:28

3

Антон Шаталов

@Н Ф я рідко передивляюся альбоми, але не заперечуватиму той факт, що роблю це із задоволенням. Колись навіть спробував оживити фото, це дуже круто

Відповісти

2022-11-19 19:22:05

1

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

25

5492

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12000